Шаленіючі від злагоди - Соціум - dt.ua

Шаленіючі від злагоди

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Бувають старі байкери та п’яні байкери. Але не буває старих і п’яних одночасно. Байкерська приказка Суспільство як організм — різні люди з різними можливостями виконують різноманітні завдання...

Бувають старі байкери та п’яні байкери.

Але не буває старих і п’яних одночасно.

Байкерська приказка

Суспільство як організм — різні люди з різними можливостями виконують різноманітні завдання. Тому для блага суспільства бажано, щоб вони були якомога витривалішими фізично, здатними до навчання, але без зайвих мудрувань. Це незаперечно на перший погляд. Проте так само, як стародавні анатоми не могли знати про роль гіпоталамуса, корисну бактеріальну флору або білі кров’яні тільця, так і ми досі не зовсім розуміємо, яку роль Творець відвів у суспільстві людям дивним, «неформатним». Як спроквола-мрійливим, так і гіперенергійним.

Фашистський і комуністичний ідеали держави, які ведуть родовід від Платона, естетично самі по собі дуже привабливі. Щоправда, плакатну картинку псує одна гидота: для загального щастя потрібно винищити
всіх «поганих», неправильних суб’єктів. Хрестоматійний приклад — коли Гітлер вирішив очистити націю від психічно хворих. Через кілька років по тому в Німеччині з’явився такий самий відсоток божевільних, як і до «зачистки». Річ не лише в тім, що тиранію нормальна психіка не витримує. У надрозвинених країнах завжди є певний відсоток безробітних як індикатор успішності економічного розвитку. Якщо він надто зростає — щось не те з економікою. А якби стрімко спадав — це означало б негаразди із демократією.

Людей, які постійно шукають на свою голову пригод, також можна вважати суб’єктами з нетрадиційно орієнтованою психікою. Адже базові потреби людини — вони які? Дихати, харчуватися, спати, почуватися у безпеці. Секс, далебі. У різні епохи ці люди стояли в перших лавах лицарських орденів, флібустьєрських команд, колонізаторських загонів. Коли Земля стала круглою і зрозумілою, частина зайнялася війнами, заколотами і революціями. А частина посунула у гори, пірнула під воду і помчала по треках.

Війни стали рідшими, жахливішими, технічнішими. Річарда Левине Серце спокійно зміг би розпорошити на молекули маленький «очкарик», який сидить біля «кнопки» на іншому континенті. Заколоти та революції стали історично карними, їх перестали схвалювати. Тамплієри та конкістадори еволюціонували до екстремалів.

Жадобу небезпек, ризику в повітрі, у воді, на землі, на снігу, вважає естонський психіатр В.Кукк, варто називати «адреналіноманією», оскільки існують загальні критерії емоційних і поведінкових залежностей. Адреналіноманію можна подати як засіб від нудьги, виклик фортуні, джерело гострих відчуттів. Книга рекордів Гіннесса свідчить не лише про надзвичайні можливості людського організму, а й про те, що є люди, котрі постійно намацують гострі краї цих можливостей.

Психолог Є.Ільїн використовує термін «мотиваційна установка». Це завдання «для себе». Заплановане, але відтерміноване. Або намір, який буде здійснено, коли виникне потрібна ситуація. Та якщо ситуація довго не виникає, знижується гострота переживання потреби. Отже, знижується спонукальна напруга.

З екстремалами все навпаки. Можна говорити про те, що мотиваційна установка непомітно перетворюється на нав’язливу ідею, на пристрасть.

У більшості світських розмов на цю тему плутають два терміни — «привід» і «причина». Причина для екстремала — це зовнішня обставина, яку людина використовує для самовиправдання, коли порушує усталені норми поведінки. А от привід — це внутрішня обставина, здатна бути основою здійснення вчинку.

Що змушує цих здебільшого заможних і успішних людей періодично ризикувати життям? Неусвідомлений потяг до самогубства, «воля до смерті»? Навряд чи, зазвичай трюки старанно прораховуються. Незбагненне збудження, що породжується обраним видом спорту або разовою акцією? Я вже писав у статті «Страхи, які ми обираємо» про обставини появи у крові людини підвищених доз адреналіну та норадреналіну. Та самого тілесного, «адреналінового» збудження для мотивації такої поведінки недостатньо. Адже людина переживає при цьому цілу гаму емоцій, іноді вищого порядку. Можливо, це спроба кинути виклик долі? Такий собі, говорячи словами Ж.Бодрійяра, «символічний обмін зі смертю». Він розглядає працю як повільну смерть, протипоставлену насильницькій. Суспільство надає людині умови життя для того, щоб вона на нього працювала, так само, як у давні часи полоненого не вбивали, а брали в рабство заради економії робочої сили. Можна говорити про те, що в екстремала психологія повсталого раба. А щоденна загибель людей у автокатастрофах — спокутна жертва рабів тим, хто проклав шляхове полотно, зробивши його не лише транспортною магістраллю, а й культовим місцем швидкості, а отже — місцем масових людських жертвопринесень.

Також існує проста потреба розвіятися, подолати нудьгу. Та непросто назвати звичайною розвагою, наприклад, крос через Сахару, де температура сягає +49 за Цельсієм, або їзду на сноуборді зі швидкістю 200 км/год.

Проте самі екстремали називають ці чинники мотивами. Це — причини, оскільки вони передбачають полеміку з майбутніми опонентами в такому форматі, який засадничо підвищує самооцінку екстремала. А отже, спонукає таку людину до успіху. Інакше кажучи, «мотив досягнення», схильність до переживання задоволення і гордості при досягненні результату. Начебто схоже, але... Люди, мотивовані на успіх, завжди надають перевагу завданням, складнішим за звичайні, оскільки впевнені в успішному результаті задуманого. Якщо завдання занадто важкі, зростає ризик неуспіху. Вони не обирають надмірний ризик.

Через двадцять років після появи терміну «мотив досягнення» психолог Р.Уайт припустив, що гіперактивні люди відчувають потребу в ефекті від своїх дій. Це дає почуття компетентності, що супроводжується переживанням радості й задоволення. Та хоч би яким самітником був екстремал, його дії хоч-не-хоч пред’являються суспільству для оцінки.

Тут доречно згадати про прагнення до влади, до найпотужнішого соціально-психологічного стимулятора. Про такий тип влади над собою, який я б назвав «манія наявності себе». У процесі екстремального переживання людина розширює межі сприйняття, водночас старі, вузькі межі особистості розмиваються. Це добре для самітників і подвижників, але погано для тих, хто живе серед звичайних людей. Такому екстремалу періодично потрібно наближатися до встановлених колись досягнень, аби продовжувати усвідомлювати себе як особистість.

Традиційно припускають, що люди в цьому стані відчувають ледь не релігійний екстаз, дивлячись на задоволені пики «чисто пацанів» на величезних машинах із псевдоментовськими номерами, які на швидкості «підрізають» усіх на дорозі та плюють на правила взагалі. Не треба плутати щастя переможця з радістю хулігана. З особистого досвіду припускаю, що хронічний екстремал, навпаки, входить у стан зібраності та врівноваженості хоча б тому, що будь-яка інша поведінкова реакція загрожує швидкою смертю.

Чим більш консервативним і ситим є суспільство, тим більшу потребу в екстремалах воно відчуває. Кількість цих людей і те, що вони «вишивають», — яскраві маркери заможності країни.

Ви не зустрінете повідомлень про них із Афганістану, Африки або Латинської Америки, де цілі народи перебувають у стані голоду, війни або виживання. І дедалі частіше читаєте не лише про євро-американських, а й про українських «любителів гострих відчуттів». Отже, життя у країні однак налагоджується?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво