Серпень. Мілош - Соціум - dt.ua

Серпень. Мілош

20 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 20 серпня-27 серпня

Польський поет і нобелівський лауреат із літератури Чеслав Мілош помер у віці, який в усі часи вважався мафусаїловим...

Польський поет і нобелівський лауреат із літератури Чеслав Мілош помер у віці, який в усі часи вважався мафусаїловим. Однак йому вдалося те, чого навіть не очікуєш від поета, — залишатися творцем до останнього дня життя. Звісно, це вже не була творчість, яка асоціюється з молодою поезією — поезією відкриття життя. Я б навіть сказав, що це була поезія довгого прощання. «Молода людина такого трактату не напише», — так починав Мілош свій «Теологічний трактат», який, здається, тільки вчора вийшов друком в «Тигодніку повшехнєму». Однак поезія прощання це ще не поезія старості. Старість — теж маніфест, яким людина відокремлюється від життя, нерідко — від власної відповідальності за життя інших. Мілош, який ніколи не відмовлявся від своєї великої гуманістичної місії, не був старим навіть і після 90 років. Він був мудрим. Це щось інше, щось притаманне тільки великим класичним поетам минулого, так що можна сказати, що Мілош повернув цю традицію величавої мудрості до сучасної літератури. Разом із цим не виглядав статуєю, був надзвичайно живим, відкритим для дискусії не тільки з ровесниками, але й з письменниками нових поколінь — у тому числі й для дискусії на болісні для себе — і для Польщі — теми. Я колись читав його листування з литовським письменником Томасом Венцловою про рідний для них обох Вільнюс. Тільки, звичайно, батьківщиною Мілоша було довоєнне польське Вільно, а вітчизною Венцлови — литовський, проте ще радянський Вільнюс. І несподівано з цього листування поетів виникав неймовірно привабливий і якийсь стереоскопічний образ міста, який просто неможливо було створити навіть шляхом сучасної подорожі до Вільнюса — литовського й уже не радянського... І я вдячний Мілошеві за Вільнюс, який він мені відкрив, і за його невтомне бажання відкривати нові світи в минулому — хоча це, здається, виглядає на перший погляд майже неможливим...

Я б міг згадати про східноєвропейську традицію творчості Мілоша, який був людиною, народженою у Вільнюсі й закоханою в Краків, про його усвідомлення єдності європейського континенту, яке народилося ще тоді, коли про єдину Європу наших часів годі було й думати. Але тоді доведеться від першої емоційної реакції, пов’язаної зі смертю цієї надзвичайної людини, перейти до літературної критики. І річ навіть не в тім, а в тому, що особистість Чеслава Мілоша завжди цікавила мене набагато більше, ніж його творчість. Зібрання творів залишиться, поета й есеїста Мілоша вивчатимуть у школі. Але не буде того завжди потрібного ефекту присутності поета, котрий — як написав сам Мілош про себе у вірші, який я можу назвати своїм улюбленим, — для того, щоб відчути всю красу світу, бажав би взяти з собою до ложі оперного театру їжачка або хом’ячка, і, притискаючись щокою до холодного носика, слухати, як маленьке створіння реагує на звуки музики й голоси співаків... От я, здається, просто переповів вірш, який мав би втратити величезну частину натхнення в цьому переказі, але яка зворушлива сцена й яке мудре бажання людини, котра виявилася здатною зрозуміти цей світ й усвідомити, що в ньому справді варто цінити...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво