Серпень. Гілад Шарон - Соціум - dt.ua

Серпень. Гілад Шарон

5 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 5 серпня-12 серпня

Коли президент України Віктор Ющенко на прес-конференції розповідав про успішну роботу свого син...

Коли президент України Віктор Ющенко на прес-конференції розповідав про успішну роботу свого сина в консалтинговій фірмі, я пригадав зовсім іншу історію в зовсім іншій країні — скандал, пов’язаний із молодшим сином прем’єр-міністра Ізраїля Гіладом Шароном. Зовні нічого кримінального не відбувалося: молодик був прийнятий на роботу консультантом в одну з туристичних фірм і отримав аванс у сто тисяч доларів. І це притому, що у туристичному бізнесі Гілад ніколи не працював. А якраз бізнесмен, що брав його на роботу, був зацікавлений у державній підтримці власного проекту — будівництві туристичного комплексу на одному з грецьких островів. І це притому, що Гілад Шарон не вперше потрапляв у центр корупційного скандалу — ще під час передвиборної кампанії 2001 року говорили про кредит у півтора мільйона доларів, який він взяв у іншого відомого бізнесмена для того, щоб батько міг виплатити штраф за порушення закону про фінансування кандидатів. Після виборів 2001 року було доведено політичний характер звинувачень, справу про консультаційні здібності молодшого сина президента закрили за браком доказів. І все ж таки сумніви залишились. І стали, так би мовити, органічною частиною ізраїльського політичного пейзажу — разом із справами старшого сина прем’єр-міністра Омрі Шарона. В його ділових здібностях якраз ніхто не сумнівається — в цьому вся і проблема...

Як Аріелю Шарону вдалося уникнути компрометації, пов’язаної із власними дітьми? Ну, по-перше, ніхто не сказав, що це остаточне закінчення всіх неприємних історій — Шарон вічний, але й генеральна прокуратура Ізраїлю також невмируща. А, по-друге, ізраїльське суспільство стурбоване не моральним обличчям прем’єр-міністра, а тим цивілізаційним вибором, який він пропонує Ізраїлю. Адже від сприйняття — чи несприйняття — громадянами Ізраїлю планів Шарона по виходу з території сектора Газа і частковому розмежуванню на Західному березі Йордану залежить майбутнє кожного ізраїльтянина. І якщо — скажемо цинічно — Шарон бажав відвернути увагу від дітей — йому й було потрібно виступати із такими масштабними ініціативами. Але чомусь мені здається — може, я тут романтик — що відставний генерал і прийшов до політики, щоб виступати із масштабними ініціативами, а не для того, аби допомогти дітям. Я вам смішний із своїми ідеалістичними міркуваннями? А ви над собою часом не смієтеся?

Тепер подивимося, що здається нам головним в українському конфлікті. Виявляється, ми насамперед стурбовані поведінкою президента на прес-конференції, його хамським ставленням до журналістів, його повним нерозумінням ситуації, в який опинилося перше сімейство країни. І от вже я чую поради — як варто було повестися Віктору Ющенку, щоб він красиво вийшов із ситуації. А чому ми взагалі маємо бути зацікавлені в тому, щоб президент красиво вийшов з ситуаці? Невже нам було б легше, якби глава держави, як раніше — в опозиційні, так би мовити, часи — сказав: «Друзі мої, мені соромно за сина, за його поведінку, за його шикарні речі, дякую вам, що відкрили мені очі»?

Адже якщо б президент так сказав, це було б неправдою. Трагедія ситуації в тому, що Віктор Ющенко був чесним з журналістами на прес-конференції. Він перемагав на виборах не для того, щоб хтось цікавився власністю його рідних, а для того, щоб ні у кого ніколи більше не було таких можливостей. Він був і справді роздратований тим, що такі можливості поки залишаються. Поки— тому що за досвідом правління попередника і «політичного батька» Віктора Ющенка ми знаємо, як швидко втрачають цікавість до слизьких тем журналісти. Врешті-решт, до Леоніда Кучми 1994 року вони були набагато критичніше налаштовані, ніж до Віктора Ющенка 2005 року. Нічого, навчили. І якби журналісти про це не забули, вони б цікавилися не ставленням до них Віктора Ющенка, не його дзвінками і вибаченнями, а власністю. Майном нової влади.

Тими, кого президент називає бандитами, сьогодні доречно цікавиться Генеральна прокуратура. Завдання преси — цікавитися тими, кого президент вважає героями. І, звичайно ж, на першому місці тут мають бути сам президент і члени його родини, які, не підкріплені прізвищем Ющенка, навряд чи могли б заробити й гривню — не президент тут винний, таке вже в нас суспільство. Ніде правди діти, краще президент відволік би нашу увагу від скандалу із сином пропозиціями масштабних реформ, а не кухонною сваркою. Але таких пропозицій ми поки що недочекалися. Саме тому головна проблема не в тому, як люди поводяться на прес-конференціях, а в тому, як вони заробили — або продовжують заробляти — свої гроші. І чи відповідає, так би мовити, методика накопичення, їхнім гаслам про чисті руки і нашим сподіванням про майбутню нормальну країну.

Бо якщо ми про це не дізнаємося, номенклатурні табори знову поміняються ролями, і Генеральна прокуратура — може, на чолі з тим самим невтомним керівником, чому б і ні — займатиметься вже справами проти сьогоднішніх переможців. А ми дивуватимемось, чому так негречно повівся з нашим сміливим колегою новий президент країни — той, який божився, що в нього, на відміну від трьох його попередників, вже точно руки чисті-чисті, як у немовляти...

І так — без кінця...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво