Сергій КРИМСЬКИЙ: «Урівнювання абсолютного числа мертвих і живих людей може призвести до нігілістичної переоцінки минулого»

«Проживи непомітно!» — вчили стародавні стоїки. Проте одна з характерних властивостей історії — вирізняти, відзначати і звеличувати достойних. Круглі дати, ювілеї є тут певними циклами, поворотними пунктами, які маркують віхи життєвого шляху людини в історії власної сім’ї, організації,
держави. Таким чином у кожної людини вимальовуються своя доля, свій шлях і, в підсумку, — своя історія.

У ці дні відомому українському філософу, лауреатові Національної премії України імені Тараса Шевченка, професорові Сергію Борисовичу Кримському виповнилося 80 років. Незадовго до ювілею його було обрано почесним професором Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова, і він прочитав у зв’язку з цим лекцію для викладачів, аспірантів та студентів.

Ми скористалися лекцією як приводом поговорити з професором Кримським про одну з найбільш захоплюючих філософських тем — проблему осмислення минулого в сучасному світі.

…На жаль, це інтерв’ю Сергія Борисовича Кримського виявилося останнім. 30 червня його не стало.

— Сергію Борисовичу, чому інтерес до історії і в ХХІ столітті залишається однією з головних тем інтелектуальних дискусій?

— Справді, особливістю соціально-ідеологічного клімату сучасного суспільства є проблема сприйняття історії. Певною мірою цей інтерес посилювався засобами масової інформації і характером сучасного соціального розвитку.

Річ у тому, що на межі другого і третього тисячоліть змінилося наше розуміння історії. З одного боку, виникли ідеї, пов’язані з кінцем історії, до певної міри зумовлені конечністю ресурсів людства, а з іншого боку — процесами протиставлення світу розвинених країн і країн третього світу, образно кажучи —«світу золотого мільярда» і «світу без їжі». Вирішення цієї проблеми звичайними засобами виявилося неможливим. Ще аналіз Римського клубу показав, що єдиним, хоча й утопічним, виходом із цього стану є переведення виробництва на нульовий рівень, тобто відмова від експоненти розвитку виробництва матеріальних благ і перехід на науково обумовлений рівень споживання, причому свідомо обмежений. Це своєрідне повернення людства до аскетичних практик, які посідають значне місце в історії культури. При цьому науково-технічний прогрес набув у наш час воістину космічних темпів і масштабів. Досить пригадати, що близько 90% відкриттів людства зроблено в останні десятиліття ХХ століття. Характеризуючи цей процес, зазвичай використовують термін «науково-технічна революція», хоча я не зовсім згоден із цим визначенням.

Революція — це процес, локалізований у часі, тобто має свій початок і своє закінчення. Тут же ми маємо тільки початок — грандіозний технологічний переворот, який, почавшись одного разу, неухильно наростає аж до нинішнього дня. Атомна, комп’ютерна, космічна, біотехнічна, інформаційна революції — лише ланки в цьому процесі. Навальні темпи розвитку цивілізації викликають, за визначенням Елвіна Тоффлера, футурошок, тобто людство не встигає пристосуватися до інновацій і результатів науково-технічного прогресу, які наростають прискореними темпами. Звідси — переляк і недовіра до світу техніки.

Ще один важливий момент, на який свого часу звернув увагу Толкотт Парсонс, полягає в тому, що, попри наявність в окремих регіонах земної кулі проблеми голоду, загалом людство нагодоване. Як мінімум половина людства вирішила проблему хліба насущного. Це справді безпрецедентно. Тому ми можемо сказати, що сама історія ставить експеримент: чи веде збільшення матеріальних благ до щастя людства?

Футурошок і наростання матеріальних благ викликали в окремих регіонах бурхливе зростання народонаселення. У результаті, враховуючи навіть скромні демографічні показники європейських країн, людство рухається до майбутнього з прискоренням 16 тисяч чоловік на годину (під прискоренням тут ми розуміємо приріст, перевагу кількості народжених над кількістю померлих). Якщо ці темпи приросту збережуться, вже на середину або, максимум, на кінець ХХІ століття кількість живих переважатиме кількість усіх людей, які коли-небудь жили на нашій планеті.

Зазвичай на могильних стелах писали: «Приєднався до більшості». Ця більшість була основою для вшанування традиції, минулого, досвіду попередніх поколінь. Урівнювання абсолютної кількості мертвих і живих людей може призвести до нігілістичної переоцінки минулого.

Таким чином, ми перебуваємо в ситуації, коли майбутнє пов’язане з футурошоком, сьогодення пов’язане з матеріальним життєзабезпеченням і недовірою до нього, а минуле підпадає під загрозу нігілістичної переоцінки. Переживання історії вперше стало фактом самої історії. Це посилюється ще й наростанням процесу глобалізації, який веде до того, що транснаціональні компанії, котрі уособлюють цей процес, розмивають і знищують національні перегородки між економіками.

Як наслідок національні економіки виявляються викинутими на світовий ринок, де перемагає сильніший, і їм залишається тільки підкоритися або бути знищеними. Врешті-решт, це може призвести навіть до трагічніших і тяжчих наслідків, ніж колонізація, бо знищення економічної основи розвитку тієї чи іншої країни викидає її за межі історії, як це сталося з державами Африки. Ці країни вже ніколи не розрахуються з зовнішніми боргами, клановими розбірками і не зможуть подолати голод. Тобто тепер перед кожною країною цивілізованого світу стоїть питання: залишиться вона в історії чи ні. Ця боротьба за місце в історії й підвищує нашу цікавість до історичних явищ та нашу відповідальність за минулу, нинішню і майбутню історію.

— Чи змінюється, на вашу думку, розуміння місця в історії протягом історичного розвитку європейської цивілізації? Чи привнесли ХХ і ХХІ століття специфічні риси в розуміння цього місця?

— Це питання потребує спеціального продумування. З погляду місця в історії оцінював народи і країни Гегель. Так, він вважав (безумовно, помилково!), що слов’яни — неісторична нація, бо вони не впливали суттєво на перебіг історії. Якщо Англія породила індустріалізацію, Німеччина — духовну революцію, яка проявилася в німецькій класичній філософії, Франція посідала чільні позиції в культурному розвитку (літературі, живопису тощо), — то слов’янські народи, на думку Гегеля, не можуть похвалитися такими досягненнями.

Нині проблема місця в історії має не так економічний, як політичний характер. Адже на основі глобалізації постає своєрідна планетарна соціальність, яка виражається у виникненні й активному функціонуванні міжнародних інститутів на кшталт ООН та Світового банку. Власне, питання в тому, хто посяде чільне місце у функціонуванні планетарної соціальності. Інакше кажучи — чи збережеться вже сформований режим наддержав, чи цей режим виявився недостатньо ефективним.

У зв’язку з цим цікаво, що наша оцінка тоталітаризму повинна враховувати той науково доведений факт, що і Гітлер, і Сталін намагалися змінити перебіг історії. Гітлер прямо проголошував потребу повернутися до язичницьких часів, а Сталін фактично відновив давньоєгипетські стандарти державного управління. Підтвердження цього — сталінські колгоспи, які дуже скидалися на давньоєгипетські лаой, тобто систему праці вільних селян, закріплених на державній землі, зі здачею всієї продукції державі, з наявністю присадибних ділянок та натуральних форм оплати праці. Можна тут згадати й рабську працю: так, уся лісотехнічна і золотодобувна промисловість старого СРСР базувалася на праці безправних ув’язнених. А чого вартий культ вождів як якихось вічних фараонів, аж до ритуального культу мумії? У минулому важко уявити собі режими, які брали б на себе сміливість змінити тип і перебіг історії, повернути її назад. Це знову викликає в нас загострений інтерес до прагнення зрозуміти, осмислити і бути причетними до історичних процесів.

— Ви багато писали про метаісторію. Як, на вашу думку, ця концепція пов’язана з процесом глобалізації? Інакше кажучи — чи завжди в історії був наявний момент метаісторії, чи ми є свідками її унікального становлення?

— Метаісторія — це новий процес, пов’язаний із новими формами й типами переживання історії. Історія починає розумітися як те, що змінюється, а як те, що зберігається. Це дає нам абсолютно новий аспект її розуміння: це вже не історія воєн, це не те, що нічого не вчить, а інтерес історії концентрується на знаходженні наскрізних, архетипічних структур, які пронизують історію. Скажімо, селянська парцела (селянське господарство, що базується на особистій праці) проходить через усю історію. Вона виявилася надзвичайно чутливою до досягнень науково-технічного прогресу і, врешті-решт, стала основою розвитку Скандинавських країн. Наскрізною структурою можна назвати і товарно-грошові відносини, або ж феномен національних ренесансів, які вмикають час від часу механізми відтворення етнічних особливостей.