Щоб розмовляти з дитиною однією мовою, треба дивитися на світ її очима...

Дітям навіть самого раннього віку потрібне спілкування. Для них дуже важливо, щоб із ними говорили, співали пісеньки, гралися. Так вони вчаться розуміти нас, а через певний час реагувати не лише на наш голос, а й на те, що й як ми говоримо. Спостерігала, як моя старша семирічна онучка, малюючи ляльку для своєї маленької сестрички, радилася з нею: «Оксанко, яке ти хочеш, щоб було волосся в Барбі? Я тобі називатиму кольори, а ти відповідай». І починала перелічувати: «Біле, чорне, коричневе...» На слові «коричневе» маленька людина вимовила щось на зразок «а-да...», і Марічка відразу прореагувала: «Я все зрозуміла, Оксаночко, отже, малюємо коричневе волосся». Так вони спільно створили всю ляльку. День у день я дедалі більше переконувалася, що відповіді три-, чотиримісячної дитини не були випадковими, хоча спочатку з легкою іронією й недовірою сприйняла захоплення моєї доньки, коли вона емоційно розповідала, що її тримісячна донька вміє говорити (вимовляти звуки) свідомо. Крихітка справді розуміла те, на що реагувала доступним їй способом. І дуже помітно було, як зростало в малючки бажання дедалі більше спілкуватися з дорослими, брати участь у їхньому житті, як намагалася вона виконувати (не вередуючи!) весь денний розпорядок, знаючи, що за чим іде: коли їсти, спати, гуляти, переодягатися. І якщо батьки з чимось запізнювалися, певний час терпляче чекала, а потім починала виявляти занепокоєння, намагалася звернути на себе увагу... словом.

Але, на жаль, у наш освічений час, коли є чимало корисних речей, які роблять легшим догляд за немовлятами, далеко не всі молоді батьки навіть замислюються над тим, що й малих дітей слід виховувати. А чимало просто не хочуть займатися нелегкою, а, головне, забарною працею: не лише дати дитині їсти, укласти спати, переодягти, звозити до лікаря, а й із найперших днів життя розмовляти, гратися, співати, розуміти, знаходити з нею спільну мову, щоб дитина розвивалася всебічно, гармонійно. Але потрібно ще всього цього навчитися...

Протягом півроку в Україні проходив апробацію міжнародний проект «Сприяння першим крокам», здійснюваний Християнським дитячим фондом за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). У основі проекту — програма розвитку дитини раннього віку, розроблена партнерською організацією NIPPA (Північна Ірландія), якою в цій країні охоплено 33% дітей. Активно поширюється програма й в інших країнах Європи. В Україні її було адаптовано до наших умов, і вона отримала назву «Інтегративна освітня програма «Разом до гармонії». У ній обраний міждисциплінарний підхід до розвитку й виховання дитини раннього віку, й вона охоплює її фізичний, розумовий, духовний, соціальний розвиток, тому її учасники — не лише діти, а й батьки, інші члени родини, а також фахівці соціальної сфери, освіти, охорони здоров’я. Обкатували програму у Львові, Сарнах Рівненської області й одному з дитячих будинків Сімферополя. Головним майданчиком пілотного проекту обрали Львів. Спеціалісти Християнського фонду навчили основ курсу педагогів, лікарів, психологів, підготувавши в такий спосіб 15 тренерів, котрі, розділившись на три майданчики, що працювали у Львівському обласному перинатальному центрі, 4-й міській комунальній поліклініці й у державному дитсадку №41, почали проводити тренінги для молодих батьків за спеціальною тематикою й розробленими для цього методиками. Охочих пройти курс було в кілька разів більше, ніж можливо їх прийняти. Тому чимало мам і тат уже змушені були записуватися на наступні курси.

Цікаво, що заняття відвідували не лише мами, а частіше — подружжя, а з одним із них був навіть дідусь, що бажає виховувати онука за всіма правилами. До слова, там був присутній і сам онук — Сашко, отож методики, ігри й іграшки, інші форми навчання й виховання відразу випробовували на вундеркінді віком 4,5 місяця. І він не протестував. Особливо зацікавили нестандартні заняття майбутніх мамусь і татусів, котрих також було чимало й котрим заздрили батьки зі стажем, бо майбутні батьки мали можливість правильно й різнобічно виховувати малюка з перших днів його життя. Усі учасники активно опановували теорію про значення раннього віку в житті дитини й особливості розвитку, а також навчалися спілкуватися з малюками, створювати розвиваюче середовище, використовуючи для цього природні матеріали, добираючи потрібну колірну гаму, іграшки тощо. Дорослі на час самі перетворювалися на дітей і гралися в ляльки, водили хороводи, співали пісні. Навчалися організовувати національні ігри й домашні свята, малювати природними фарбами й багато чого іншого. Батьки засвоїли, що зовсім не обов’язково купувати дитині багато дорогих, але абсолютно не функціональних, а іноді й просто шкідливих іграшок, ліпше (й корисніше) зробити ту саму матрьошку-яйце з дерева, сплести кумедного песика з ниток, зшити м’ячик із натуральної тканини й зібрати для малюка справді чарівний кошик, де буде все для його повноцінного розвитку. Для багатьох мам і татусів стало відкриттям, що ліпити різноманітні форми та предмети дитина може не з хімічного пластиліну, а з таких чудових природних матеріалів, як віск, тісто, глина, що не треба забороняти малюкові гратися з водою, піском, а, навпаки, всіляко заохочувати його пізнавати природу оточуючого світу. І батьки мають бути не суворими наглядачами, а учасниками спільних забав.

Пам’ятаю, як я здивувалася, коли, приїхавши в Ізраїль і побувавши в одному з дитячих садків, побачила на дитячому майданчику в ролі іграшок справжні, але «випатрані» автомобілі, кухонні комбайни, пральні машини, домашнє начиння, посуд. Із усім цим добром малюки, нітрохи не бентежачись, із цікавістю грали: обзаводилися сім’ями й вели господарство. Вихователі пояснили, що з такими іграшками діти природніше входять у життя, швидше адаптуються в дорослому світі, у них не виникає розрив між грою й дійсністю. І ще мені тоді впало в очі, що весь вільний від роботи час батьки проводять разом із дітьми — беруть участь у їхніх іграх вдома й на майданчиках, самі вигадують для них цікаві ігрові ситуації, тобто зацікавлено живуть життям своєї родини. У нас у країні нерідко спостерігаєш іншу картину: молоді батьки (а особливо тата) мало не впродовж доби на роботі, або спілкуються з друзями, або у відрядженні, а їхніми чадами в найкращому випадку опікуються бабусі й дідусі, а в найгіршому — чужі тітки-няньки, що тепер стало особливо модно. А потім, уже в зрілому віці, ми скаржимося, що діти в нас погані, не розуміють і не люблять батьків, черстві. Але чи навчилися батьки любити своїх дітей? Чи все зробили, щоб невидима ниточка, що зв’язує обидві сторони, була міцною, надійною, щоб не тримала на примусовому повідку, а з’єднувала серця бажанням зрозуміти й догодити одне одному.

За останнє століття наш урбанізований світ широко й далеко пішов від природних шляхів розвитку та принципів виховання дитини. Замість вигодовування грудним материнським молоком нам активно пропагували дорогі суміші. Слава Богу, тепер ми помалу звертаємося до досвіду наших бабусь і прабабусь. Те саме й із вихованням. Тому від учасників львівських тренінгів можна було почути: «Ці колискові я чула від бабусі...», «Так дні народження колись у дитинстві проводила моя мама». Добре, що залишилася пам’ять і не все пішло в небуття.

Батьки, з котрими вдалося поспілкуватися, не приховували задоволення від отриманих теоретичних і практичних знань. Чимало щиро заявляли, що нині знають, чим об’єднати родину, як працювати в ній, бо виховання дитини — це велика нелегка, а головне — спільна робота. І саме дитина покликана бути основним джерелом розвитку, виховання й об’єднання молодої родини. Одна з молодих мам сказала, що навчилася володіти емоціями, стала краще розуміти свого малюка, але в неї виникають усе нові запитання, тому хотілося б продовжити навчання. Їй цікаво, приміром, дізнатися, як навчати дитину говорити, читати, лічити, адже потрібної змістовної літератури, на жаль, не так багато, та й не завжди самостійно в ній розберешся. А ось думки інших мам і тат: «Ми усвідомили, що значить бути батьками», «Зрозуміли: щоб говорити з дитиною однією мовою, треба дивитися на навколишній світ її очима», «Це було повернення в дитинство, я згадував, про що мріяв тоді, через що мені було боляче», «Після тренінгу я стала набагато спокійнішою, чоловік також, він навчився гратися з дитиною, поводитися з нею», «Сім’ї подружилися між собою й стали однодумцями, ми зустрічаємося й обмінюємося досвідом, літературою, думками та проблемами, а вдома не бачимо нічого недостойного в тому, щоб разом із дітьми плазувати по квартирі, стрибати на вулиці по калюжах, бавитися, словом, і не почуваємося при цьому ненормальними». Справді, щоб розуміти своїх дітей, треба самим частіше повертатися в дитинство.

Цікаво, що після початку роботи курсу в дитячий садочок «Ластівка» утворилася черга, особливо в ясельну групу. Отож програма почала активно працювати у Львові. Охочих навчитися за нею дуже багато, але питання в тому, чи зможе Львівщина скористатися запропонованим їй пріоритетним правом і забезпечити подальше просування отриманих знань. Міська влада в особі представників охорони здоров’я й освіти поки що нічого конкретного сказати не може, бо проект, фінансований міжнародною організацією, завершився лише наприкінці вересня. Але вже сьогодні є реальна можливість працювати за навчальною програмою раннього розвитку дитини в 4-й комунальній поліклініці Львова, розташованій в найчисленнішому районі міста — Сиховському, де створюється Центр планування сім’ї, у Львівському обласному перинатальному центрі, є пропозиція внести тренінги в курс підвищення кваліфікації працівників дошкільних закладів. Тренери-ентузіасти, а також батьки, котрі пройшли курс, планують створити ініціативну групу з поширення програми, тим паче що в цих знаннях є реальна потреба. На громадських засадах довго не протримаєшся.

Ірина Звєрєва, координатор програм Християнського дитячого фонду, доктор педагогічних наук, зазначила:

— Львів зарекомендував себе як унікальний майданчик для відпрацювання багатьох міжнародних програм. Можу сказати, що й наша програма раннього розвитку дитини, яка дає можливість подивитися на всі знання в цьому питанні по-іншому, стартувала тут дуже успішно. Слід не прогаяти цей шанс і розвивати її далі.