ЩО ЧЛЕНСТВО У ВТО УКРАЇНІ ДАЛО?

Про важливість розвитку туризму в нашій країні написано вже чимало, ще більше говорилося про проблеми в цій галузі. Невже цей шквал нескінченний? Щось увесь час гальмує розвиток туризму в Україні; якісь важливі люди не можуть домовитися один з одним; якісь закони ухвалюють роками, а потім, коли ухвалили, з’ясовується, що вони не узгоджуються з податковою політикою (або навпаки). І в готельному господарстві в нас проблеми, і з підготовкою кадрів, і з пільгами на путівки, і обслуговування не на належному рівні, і ціни завищені, а про стан доріг просто згадувати не хочеться. А коли щось починає вирішуватися — тоді й виявляється, що сучасна індустрія туризму в усьому світі працює вже за зовсім новими технологіями і все знову треба переглядати. А якщо співставити ту швидкість, з якою розвивається туризм у інших країнах (на які ми хочемо орієнтуватися), зі швидкістю ухвалення яких-небудь нормативних документів у нас, то виходить — Україні ніколи не вирватися з цього зачарованого кола.

Аналізуючи публікації з туризму в нашій країні за останні декілька років, доходиш висновку — все-таки рухаємося, прагнемо, маємо успіхи... і не встигаємо. І нагадує це листування одних фахівців з іншими на мові, тільки їм і зрозумілій. Цим «туристичним есперанто» вони трохи критикують один одного, та все ж більше пишаються своїми досягненнями. А правда в тому, що кепські наші справи в туризмі з такою кількістю проблем. Читачів цікавить, насамперед, як і де добре й недорого відпочити, нехай навіть не покидаючи меж Батьківщини. А відпочивати нам треба — втомлюємося ми, намагаючись вижити, і держава це розуміє — відновлюватися треба трудовим ресурсам. Від цього державі велика економічна вигода потім створюється: по-перше, ми здоровішаємо, а по-друге, пожвавлюємо розвиток усієї туристичної галузі.

Проте не всім по кишені сьогодні відпочивати, а ціни кусаються, тому що податки великі, а податки великі, тому що якісно облаштований відпочинок відповідальні інстанції вважають розкішшю. Тим часом особисте наше право на відпочинок записане в Конституції і, напевно, мається на увазі не домашня канапа і не сільгоспроботи на присадибній ділянці.

Україна 1997 року стала дійсним членом Всесвітньої туристичної організації (ВТО), яка відповідно до резолюції ООН повинна відігравати «вирішальну й центральну роль» в галузі міжнародного туризму. Відповідно до п.1 ст.3 статуту ВТО основною метою організації є «сприяння розвитку туризму для внеску в економічний розвиток, міжнародне порозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини й основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії». Також ВТО є єдиною міжурядовою організацією, в якій бере участь приватний сектор. Це дає можливість проводити дискусії між державними службовцями й керівниками підприємств.

У довідці, яку надав відділ зовнішніх зв’язків Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, відзначається, що «...вступ України до цієї впливової організації підвищив імідж і авторитет нашої держави в туристичній співдружності, відкрив нові можливості». А що приховується за цими загальними словами? Що реально дав Україні вступ у ВТО на період 1997—2001 рр.?

Насамперед на нас обрушилася лавина статистичних даних ВТО. Вони вразили уяву тим, що, виявляється, багато навіть не найрозвинутіших країн світу одержують до 40% валютних надходжень у рік від туризму, а деякі країни, що розвиваються, підняли з руїн національну економіку завдяки цій галузі. Всім стало зрозуміло, що добре б і Україні скористатися цим досвідом. Дійсно добре б.

Але погляньмо на проблему без ілюзій. Хіба можна нескінченно наводити як приклад Іспанію, Туреччину, Єгипет і Туніс, якщо рекреаційний потенціал (сукупність місць, придатних для розвитку туризму) України не можна й порівняти з цими країнами? Хіба кліматичні умови нашої країни дозволяють приймати туристів цілий рік на морських курортах? Хіба в Україні настільки висока концентрація пам’яток культури й архітектури всесвітнього значення? Хіба якість обслуговування і його ціна відповідають міжнародним стандартам? Так, гарні наші ліси, гори і кримські пляжі, але екологічна ситуація! Досвід тієї ж Фінляндії з суворим кліматом для нас не приклад: туристична індустрія там розвивається саме за рахунок екологічної чистоти їх території.

Все це, звісно, не означає, що Україні не варто прагнути до збільшення притоку іноземних туристів і розвитку внутрішнього туризму. Але потрібно тверезо оцінювати ситуацію. Наша країна зі своїми досить привабливими рекреаційними ресурсами має насамперед звертати увагу на досвід Польщі, Словаччини, Болгарії й Росії, нормативно-законодавча база яких більше відповідає потребам туризму. Про що свідчить динамічніше зростання доходів цих країн за рахунок розвитку туризму.

Надавати статистичні дані, звісно ж, не найважливіша функція ВТО. Як виконавче агентство Програми розвитку ООН, ВТО поширює передовий досвід з туризму серед країн усього світу. Передавання туристичного ноу-хау в країни з перехідною економікою — одна з цілей організації. Відповідаючи на запити країн-членів, ВТО визначає потреби в інвестиціях, підбирає фахівців-консультантів найвищої кваліфікації, проводить навчальні семінари, розробляє методики і впроваджує різноманітні проекти, спрямовані на розвиток туризму. Часто такі проекти охоплюють весь комплекс туристичного сектору країни і потребують багатьох місяців роботи. За приклад такої діяльності серед країн СНД можна взяти програму стабільного туристичного розвитку Узбекистану (1997 р.) Існують також короткострокові проекти, що дають конкретні рекомендації з розвитку одного з напрямів індустрії туризму.

Окремо можна виділити міжнародний проект ВТО «Шовковий шлях», до якого входить Україна. Він спрямований на розвиток туризму цим стародавнім багатонаціональним культурно-історичним маршрутом. Організація приділяє багато уваги розвитку туризму в Криму і готова надавати допомогу.

Генеральний секретар ВТО Франческо Франжеллі здійснив офіційний візит до України 8—11 жовтня 2000 р. Його зустрічі з Президентом України, головою Верховної Ради, прем’єр-міністром, віце-прем’єр-міністром, главою Київської міської держадміністрації, міністром закордонних справ, а також виступи на парламентських слуханнях на тему «Сучасний стан і тенденції розвитку туризму в Україні» та чергове засідання Ради з туризму СНД мають якісно вплинути на розвиток співробітництва України з ВТО, посприяти розвиткові туристичної галузі нашої країни.

У рамках візиту досягнута домовленість між прем’єр-міністром України і генеральним секретарем ВТО щодо спільної розробки й реалізації Генерального плану розвитку туризму в Україні, а також у зв’язку з визнанням України країною—організатором Всесвітнього дня туризму 2002 року на тему «Екотуризм». Комплексне керівництво реалізацією програми розвитку туризму в Україні до 2005 року здійснює Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, що має визначати тактику дій у рамках програми і нести всю повноту відповідальності.

Під егідою ВТО проходять міжнародні семінари і конференції з питань спеціальних досліджень, наприклад, 1997 року — з оподаткування в туризмі, 2000 р. на тему «Нові інформаційні технології в туризмі», 2001 р. — семінар для країн СНД «Статистика туризму. Впровадження допоміжних розрахунків для туризму», завдяки якому Міністерство економіки України планує передбачити в майбутньому бюджеті країни окремий рядок — туристична діяльність.

Проведення таких заходів важко переоцінити, вони допомагають опанувати прогресивний досвід, пропагувати національний турпродукт на світовому ринку, використовуючи канали ВТО.

Безумовно, хороші ці проекти й ініціативи, і нам залишається сподіватися, що не загубляться вони в нашому нормативно-правовому й адміністративно-бюрократичному лісі. Тим більше що, згідно з прогнозами ВТО, обсяги міжнародного туризму зростатимуть щороку в середньому на 4%. У 2000 р. в світі нараховувалося 700 млн. учасників міжнародних подорожей, у 2010 р. очікується 1,018 млрд., а в 2020 р. — 1,6 млрд. А доходи від туризму за цей період повинні збільшитися вдев’ятеро. Це дозволяє говорити про туризм як про пріоритетну галузь економіки ХХI сторіччя. І буде дуже прикро, якщо Україна не одержить свого шматка такого «смачного пирога».