Рвана краса старості - Соціум - dt.ua

Рвана краса старості

27 листопада, 2009, 14:58 Роздрукувати Випуск №46, 27 листопада-4 грудня

«Завтра — шістдесят років! А це, хай там як, — старість. Чи почуваюся я «старим»? Ні, не почуваюся. Чи відчуваю, що мені шістдесят років?..

«Завтра — шістдесят років! А це, хай там як, — старість. Чи почуваюся я «старим»? Ні, не почуваюся. Чи відчуваю, що мені шістдесят років? Так, відчуваю. Але це не зовсім те саме. Відчутнішим став час: його крихкість, його дорогоцінність. Відчутнішим стало життя — як дар. І, звісно, відчутнішою стала смерть, моя смерть, смерть як питання, як іспит, як своєрідний поклик». Ці слова Олександра Шмемана з його «Щоденників» можна винести в епіграф, настільки точно вони визначають суть нашої розмови.

16% населення України — це люди старші 65 років.

Цікаво поміркувати про те, що можна назвати «прогресом віку». Як на мене, існують думки і уявлення, котрих людині раніше певного віку мати неможливо. При цьому, звичайно, кожен може вважати, що він здатен на будь-які думки. Так хлопчина хвалиться, ніби знає, що таке кохання, а відтак ніколи не одружиться, — але ці уявлення, звісно, нічого не варті. Але я помічаю в суспільстві симптоми, які свідчать про те, що сьогодні уявлення про здібності, які приходять тільки з роками, не актуальні. Максимум, до чого може дійти доброзичливе ставлення до людей похилого віку, — очевидна думка про суму досвіду, про те, що вони мають більше досвіду.

Коли Герман Гессе пише про старість, він стверджує, що цей щабель — так само прекрасне і важливе завдання, як і інші, як молодість. Він перелічує «дарунки, які приносить нам старість»: багато спогадів і терпіння, здатність до спостережливого споглядання тощо. Погоджуючись із важливістю цього щабля, не можу не подумати про те, що з приводу «дарунків» він, намагаючись бути переконливим і красномовним, піддався елементарній спонуці видати бажане за дійсне або ж вирішив розглянути як приклад себе самого.

Зараз у моді вік 23—25 років. Ринок (і товарів, і праці), здається, орієнтований насамперед на цей вік. Новітній час, схоже, «закриває» старість. Про старих часто думають, що це такі слабкі й дурні істоти, які тільки заважають. Зрозуміло, точка зору давня. Слова Горація — «Постійно бурчить, нарікає, вихваляючи те, що минуло, літа молодії свої, а юних таврує і сварить» — актуальні й сьогодні.

Люди в літах справді часто поводяться неадекватно з погляду юних. Вони сприймають за норму все негативне й неприйнятне, що коїться навколо, просто тому, що звикли до брехні, звикли виживати. Юрби літніх людей, котрі в єдиному пориві голосують за улюбленого депутата і при цьому сварять уряд за низькі пенсії... Якась дивна дилема, замкнуте коло, коли голоси купують за пакет гречки, щоб потім цей «гречаний» вибір тихо проклинати.

Здається, в тому винне саме сьогодення — воно звільняє людину від усіх зв’язків через цілковиту рівність, для більш ефективної експлуатації. Ступінь різноманіття різко скорочується. Але останнім часом стало нецікаво про це говорити, оскільки той, хто цю діалектику розуміє, і так усе знає, а хто не розуміє, той ніколи в це не повірить.

Тому спростимо завдання і скажемо так: уніфікувати людей, досягти ринкової рівності простіше й дешевше шляхом особливої обробки молоді. І нині весь Захід поведений на культі молодості. Вся пластична хірургія, косметологія, індустрія реклами, ринкова пропаганда працюють на те, щоб у їхнього клієнта була можливість якомога довше залишатися молодим або хоча б здаватися таким.

Старість роблять огидною в очах молодих, і підтвердження того — деякі факти нашої історії. Не секрет, що важливою особливістю стилю життя дорослих тривалий час було виконання ними цілої низки дій, спрямованих на підготовку до старості. До таких дій належать насамперед виховання дітей — з урахуванням, що їм у певний момент доведеться взяти на себе турботу про старих батьків; вибудовування кар’єри, яка згодом гарантуватиме дах над головою і шматок хліба; створення такої системи розпоряджання заробітком, яка дозволила б постійно відкладати гроші «на старість». Усе це спричинене тією ж таки тривогою, тим самим поглядом на життєві перспективи: старість буде часом немочі — фізичної, соціальної і фінансової. Тому до неї готувалися заздалегідь, буквально з юності.

Ситуація змінилася — люди хочуть жити повноцінно «тут і зараз», не загадуючи на майбутнє і, за можливістю, не старіючи. Звідси — кредити. Якби можна було взяти кредит на тривалу молодість, банк, видаючи їх, став би мільярдером.

Неявно, але дедалі наполегливіше стверджується думка, що людина є повноцінною лише до 35 років, далі відбувається деградація, життя без будь-якого сенсу. Віднедавна і досить часто ті, кому за тридцять, мають труднощі при влаштуванні на роботу. І не тільки тому, що хочуть більше грошей, а скупий роботодавець не бажає платити... Самі роботодавці опиняються у схожій ситуації, їх тіснять молоді, а час виходу керівника «на спочинок» визначається не його віком і заслугами, а передусім віком можливого спадкоємця.

Тим часом у Європі і Новому Світі вже давно можна говорити про появу феномену «нових дорослих». Покоління «нових дорослих» не відчуває особливого страху перед старістю; старість лякає їх, швидше, змінами у зовнішності. «Нові дорослі» — нині їм 30—40 років — знають, що вони вийдуть на пенсію в добрій фізичній формі і що їм доведеться «вигадувати» собі нове життя, яке протриває ще 20—30 років. При цьому ще до пенсії «нові дорослі» звикли до абсолютно іншого типу виробничої та корпоративної динаміки — до перескакування з посади на посаду, до ідеї дауншифтингу, до чергування хобі і кар’єри… Словом, до цілого ряду динамічних можливостей, викликаних новою структурою економіки. Ідея лінійної побудови кар’єри здається їм не тільки непривабливою, а й безпідставною: за кілька років вони, можливо, різко змінять сферу діяльності, і ринок їм це дозволить. У переважній більшості розвинених країн існує система соціальних служб і державних пенсій, покликаних у старості забезпечити гідне життя. До того ж більшість «нових дорослих» є учасниками програми автоматичного відрахування частини доходів на пенсійний накопичувальний рахунок. Майже завжди частину таких відрахувань (іноді — до 80%) робить роботодавець. Таким чином, немічна й безпритульна старість «новим дорослим» не загрожує.

Є така думка: людям похилого віку доступні певні відтінки почуттів, повороти ідей, яких не здатні відчути люди, не досягши певного віку. Красу літньої людини можна розцінювати як обіцянку для молодших: за певних обставин, докладаючи зусиль і працюючи над собою, і я зможу так само добре виглядати, і в мені є потенціал, який можливо реалізувати. Власне тому красиві люди похилого віку — чи не найважливіші об’єкти прекрасного у світі. Вони ніби обіцяють молодшим поколінням: людське життя у своїй часовій перспективі — це не обов’язково рух, подібний до заходу сонця, не обов’язково безглузде в’янення. А час — не обов’язково ворог.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво