Робінзони дельти Дунаю - Соціум - dt.ua

Робінзони дельти Дунаю

3 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №42, 3 листопада-10 листопада

Лоцманський катерок розтинає води Нижнього Дунаю. Потоком свіжого вітру, який пахне водоростями і трохи рибою, здається, можна захлинутися.....

Одеська область, Кілійський район, острів Анкудинів
Одеська область, Кілійський район, острів Анкудинів

Лоцманський катерок розтинає води Нижнього Дунаю. Потоком свіжого вітру, який пахне водоростями і трохи рибою, здається, можна захлинутися... Від Вилкового, маленької української Венеції, на швидкохідному судні хвилин тридцять шляху і... Збудеться моя давня мрія — побувати в самісінькому серці Дунайської дельти, на острові Анкудинів.

У нижній течії Дунай аж ніяк не блакитний — він сіро-коричневого кольору. За кількістю змулених часток ця ріка посідає перше місце в Європі. У кожному кубічному метрі води міститься в середньому 325 грамів мулу, а це — 45—65 мільйонів тонн на рік. Із мулу ріка будує дельту. Нинішнього року працівники Дунайського біосферного заповідника знову перенесли символічну позначку «Нульовий кілометр» — Дунай додав до території України ще близько ста метрів суходолу.

Родючий ґрунт дельти, вдосталь води і південного сонця перетворюють Нижній Дунай на райське місце. Тут, знехтувавши благами цивілізації, із середини ХVII століття живуть старообрядці. Це нащадки донських козаків — учасників повстання під проводом Кондратія Булавіна (1707—1709). Придушені урядовими військами, повстанці спочатку пішли з Ігнатом Некрасовим із Дону на Кубань, а потім 1741 року під натиском військ частина некрасовців утекла на Дунай, у Добруджу. Кілька сотень сімей облаштувалися в зарослій очеретом дельті.

Під час нагінних вітрів із моря і весняних повеней місце проживання старообрядців, яких ще називають липованами, затоплювала вода, тому житла, господарські споруди й городи потребували підмостки. Ґрунт для земляних настилів брали тут-таки, прокопуючи навколо ділянок канали. Так з’явилася ціла мережа водних вуличок і провулків, що слугують, по-перше, межею між земельними ділянками господарів, по-друге — проходами для човнів. На сьогодні у Вилковому, наприклад, природні протоки дельти Дунаю та рукотворні канали утворюють єдину систему, що охоплює близько 45% території міста, — човном можна потрапити в будь-яку його частину.

…Дедалі чіткішими стають обриси берега, порослого вербами. Крізь крони біліють маленькі хатки. На пристані, збитій із дощок, нас зустрічає смаглявий липованин у картатій фланелевій сорочці — Михайло Смирнов.

Колись на острові Анкудинів був чоловічий монастир. Жили тут також близько ста родин. У радянський період працювала початкова школа. Останніми роками молодь роз’їхалася, на острові залишилися в основному старі.

Одну з садиб переобладнали для прийому туристів, яким пропонують побути в обіймах первозданної біосфери. Ніщо не порушить ваш спокій — на острові Анкудинів немає навіть електрики! Остров’яни не дивляться телевізор і, напевно, тому вирізняються комунікабельністю, рівним характером і всепоглинаючою любов’ю до всього, що їх оточує. Добра вдача наклала відбиток навіть на лексику. Суфікси суб’єктивної оцінки жителі острова додають практично до всіх іменників: водичка, рибка, юшечка. І ніколи не скажуть «вода», «риба», «юшка». Навіть снопи з очерету, зв’язані за євростандартом для відправки за кордон (один із видів заробітку місцевого населення), називають ласкаво «євриками».

На обід, звісно ж, буде юшка. Великий казан охоплюють язики полум’я. Там уже вариться осетер... Оскільки на острові немає холодильників, на столі у старообрядців завжди тільки свіжоприготовлена їжа. У природи вони беруть рівно стільки, скільки їм потрібно.

Кинувши у казан куски товстолобика, який ще годину тому спокійно «пасся» у дунайських плавнях, Михайло Авакумович повів показувати сарай із діжечками вина, всілякими запасами і хату з грубкою-лежанкою.

Стіни будинків липовани зводять із двох шарів дерев’яних рейок, між якими туго набивають очерет. Зверху таку стіну мастять мулом і білять. Споруда виходить дуже легка. Цегляний будинок, каже господар, на хиткому ґрунті дельти просяде, потріскається і зруйнується. Хата з очерету — як термос: улітку прохолодно, а взимку довго тримається тепло.

Город Михайла Авакумовича упирається в стіну очерету. Нерідко, каже господар, звідти виходить дикий кабан. Звір періодично здійснює набіги на городи: гризе коріння винограду, полуниці, молоді паростки дерев. Коли вже в’їсться, що називається, в печінки, чоловіки беруться за зброю і вкладають шкідника тут-таки, на грядках. Потім жінки варять борщ із дикого кабана. А сало солять.

Місцеві мешканці вирощують на островах безліч ягід, фруктів і овочів, які з весни до осені човнами возять на материк. Це — ще одне джерело доходів.

Кожному, хто приїжджає на Анкудинів, демонструють рідкісний екземпляр — дерево хурми. Біологи не вірять своїм очам — не може такого бути! Відповідно до місцевої легенди, дерево посадив король Михей за часів, коли ці землі належали Румунії. За словами господаря садиби, хурма дає щорічно до трьохсот кілограмів плодів, правда, вони трохи менші за звичайні.

З дивовижних рослин, яких у Придунав’ї не побачиш, на острові Анкудинів ростуть текіла, інжир, китайський лимонник. Ну а найпоширеніша тут культурна рослина — звісно ж, виноград «Ноа», що росте виключно на легких ґрунтах Нижнього Дунаю. Вино з цього сорту, який входить в ізабельну групу, вирізняється тонкими ненав’язливими пахощами полуниці. Місцеве населення називає його «новак».

Дунайський оселедець і «новак» — кулінарні визначні пам’ятки краю. У райцентрі — містечку Кілія — щороку навесні відзначають день дунайського оселедця, а в жовтні — день «новака». А чому б і ні — святкують же, наприклад, в Іспанії день томатів?..

Обійшовши садибу Смирнова, оглянувши хитромудрі рибальські сіті всіляких конструкцій (старообрядці — неперевершені рибалки), наштовхнулася на птаху дивної зовнішності, яка флегматично плавала по єрику.

— Це — індогусак, — пояснив господар. — Прибився-от, живе у нас. Дикої птиці тут багато. Захотілося борщу — бери рушничку та й качечку в очеретах підстрель...

Поруч із Михайлом Авакумовичем живе дід Кирило на прізвисько Лупанос зі своєю бабою.

— Син його було у Вилкове забрав, у новий великий будинок, — розповідає Смирнов. — Чого ще старому треба: живи спокійно, до церковки ходи. Ні! Закомизився дід: хочу на острів, хоч ти лусни! Примусив сина, щоб його назад привіз. Дідові Кирилу 95 років, оченятка вже не бачать... Але він все одно на городі працює, навпомацки травичку рве. Син із невісткою моторним човном приїжджають, відвідують. І товар забирають, щоб на ринок відвезти: навесні — полуничку, все літо — абрикоски, персики, яблучка, восени — винце. А що дідові з бабцею треба? Вечірком гасову лампу запалять і чай п’ють із варенням...

Місцеве населення суворо дотримується старообрядницьких церковних канонів, витримує пости, кілька разів на день молиться.

— Моя бабуся 93 роки прожила. Цілими днями, хоч би що робила: «Господи, помилуй! Господи, помилуй!» — каже Михайло Авакумович. — До речі, водичку пила тільки з річки, дунайську. Вона через плавні пройде, через травичку профільтрується — і нічого, п’ємо.

Попри те, що Дунай забруднюють десять європейських держав, жителі Вилкового теж п’ють воду з річки. Вийде господинька за ворота, зачерпне відром із каналу, годинку-дві вода відстоїться... «Бог береже», — кажуть місцеві жителі.

Насамкінець Михайло Авакумович продемонстрував те, що неодмінно є в кожному дворі, — маленьку лазеньку, яку можна швидко жарко натопити...

Чистота тіла, духу, навколишнього світу... Не дивно, що остров’яни живуть по 90 і більше років!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво