Реорганізацію — для консолідації - Соціум - dt.ua

Реорганізацію — для консолідації

12 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 12 серпня-19 серпня

У ХХ столітті відбулася справжня туристична революція, яка, на думку генерального секретаря Всесв...

У ХХ столітті відбулася справжня туристична революція, яка, на думку генерального секретаря Всесвітньої туристичної організації (ВТО) Франческо Франжіаллі, «такою ж мірою ж творча і важлива, як і індустріальна революція, що почалася двома століттями раніше». Справжній вибух туризму в світі спричинили три глобальні чинники: зростання купівельної спроможності і, зокрема, дискреційного доходу в сім’ях багаточисельного середнього класу; побільшання вільного часу завдяки регулюванню з боку соціального законодавства на користь працюючих; широке розповсюдження приватного автотранспорту та поява дешевих авіаперевезень.

Завдяки стрімким темпам зростання, наприкінці ХХ століття туристична галузь стала якщо не найбільшою галуззю світової економіки, то, безперечно, однією з них. Про це свідчить те, що на частку туризму припадає близько 12% світового валового продукту, понад 30% обсягів послуг світової торгівлі та 11% світових споживчих витрат, 7% загального обсягу інвестицій та 5% усіх податкових надходжень. Сьогодні безпосередньо у сфері надання туристичних послуг зайнятий кожний десятий працівник (понад 260 млн. працюючих). Але послуги подорожуючим надають також такі ключові галузі, як транспорт, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, торгівля тощо (за результатами досліджень науковців: обслуговування одного іноземного туриста в країні гарантує сукупно дев’ять постійних і тимчасових робочих місць).

Таких результатів туризм досяг завдяки стабільному та безперервному розвиткові протягом усієї другої половини ХХ століття. Якщо у 1950 році у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 млн. осіб, то в 2000-му ця цифра сягнула майже 700 млн. І хоча трагічні події 2001—2004 років, що сталися в різних куточках світу, трохи вповільнили темпи зростання кількісних показників, туризм і далі розвивається надзвичайно динамічно. Так, за прогнозом ВТО, очікується, що в 2010 році міжнародні подорожі здійснюватимуть понад
1 млрд. осіб. А якщо додамо до цього внутрішні поїздки та екскурсії, то виявимо, що понад третину населення планети перебуває у статусі туристів. За даними ВТО, прибутки від туризму у 2003 році сягнули рекордних показників — 523 млрд. дол. США.

Саме туризм часто є каталізатором, що спричиняє як активний розвиток окремих галузей економіки, так і соціально-економічний розвиток цілих країн. Усе це свідчить: туристична галузь, завдяки її значному впливу на економічний та соціальний розвиток країни, має регулюватися державою і бути під пильним контролем громадськості. Світова практика показує: ефективність державного регулювання сферою туризму значною мірою залежить від наявності органу центральної виконавчої влади, який би опікувався проблемами її розвитку. У більшості країн Європи така структура входить до економічного блоку.

В Україні часів незалежності спостерігаються постійні реорганізації відомства, що забезпечує державне регулювання туристичною діяльністю. Ще за часів СРСР (у грудні 1988 р.) ліквідували Головінтурист України і протягом 1989—1993 років органу управління галуззю взагалі не було. Тільки у 1993-му почав повноцінно працювати відповідний орган центральної виконавчої влади — Державний комітет України з туризму, безпосередньо підпорядкований Кабміну України. Робота Держкомтуризму посприяла певному впорядкуванню галузі. Зокрема, значною мірою вивели з «тіні» діяльність турфірм, суттєво зменшилася кількість випадків шахрайств під час організації подорожей за кордон, розширився асортимент та якість послуг. Але мали місце й справедливі нарікання щодо неналежного виконання (чи невиконання взагалі) поставлених перед Держкомтуризмом завдань.

Утім, його ліквідація у 1999 р. та утворення єдиного Державного комітету молодіжної політики, спорту та туризму на базі трьох державних комітетів теж не дало бажаного результату. Подальша практика довела: така політика була хибною: повністю дотаційні молодіжна та фізкультурно-спортивна сфери відсунули туристичну галузь на третій план. Це відбулося як на центральному, так і на регіональному рівнях. Сумарні показники туристичної галузі у 1999—2000 рр. були найгіршими за всі роки незалежності (навіть порівняно з 1998 р., коли туризм зазнав значних втрат унаслідок фінансової кризи). Цікавим є факт, що в цей же самий час у Російській Федерації відбувалася зворотна трансформація: організаційну структуру управління туризмом із відання Мінспорту передали у підпорядкування Міністерству економічного розвитку та торгівлі. А коментар «Російської туристичної газети» щодо цього був досить красномовним: «Безглуздий зв’язок туризму з фізкультурою розірвано».

Наслідком усвідомлення проблем, що виникли в українському туризмі, стала реорганізація згаданого вище комітету (листопад 2001 року) і створення Державного департаменту туризму. І, нарешті, у квітні 2002-го указом президента України була створена Державна туристична адміністрація України. Ця подія засвідчила активізацію політики держави щодо підтримки розвитку туризму, створення нових механізмів просування якісного національного турпродукту. Як результат, у 2002 році ухвалено Державну програму розвитку туризму на 2002—2010 роки. Її основна мета — посилення позицій України на міжнародному туристичному ринку, привернення уваги світової спільноти до українського турпродукту, залучення більшої кількості як іноземних, так і внутрішніх туристів до подорожей нашою країною, збільшення надходжень до держбюджету. На основі цього програмного документа ухвалено й низку регіональних програм розвитку окремих туристичних центрів.

За останні два з половиною роки відбулися зміни в національному законодавстві щодо регулювання інвестиційної діяльності, функціонування туристичних підприємств та організацій, готельного бізнесу. Ухвалено нову редакцію закону України «Про туризм». За ініціативної участі голови Держтурадміністрації В.Цибуха туристичну галузь структуровано на законодавчому та правовому рівні. В країні створено державну вертикаль управління туризмом на рівні областей, а в окремих регіонах — і в районній ланці. У жовтні 2004-го за рекомендацією Європейської туристичної комісії ухвалено рішення щодо залучення іноземних інвестицій у готельну індустрію України. Скасовано дискримінаційний готельний збір, надано можливість інвестувати шляхом концесійної діяльності у процесі будівництва та експлуатації туристичних об’єктів, встановлювати рівні ціни й тарифи на послуги, що надаються як українцям, так і іноземцям. Розробляється нормативна база для інвентаризації ресурсів туристично-рекреаційної сфери та розвитку сільського туризму.

Міністерством освіти і науки України разом із Держтурадміністрацією та Асоціацією навчальних закладів України туристичного і готельного профілю, до якої входить 75 навчальних закладів, уперше в Україні було ініційовано й запроваджено окремий напрямок підготовки фахівців — «Туризм» та розроблено і зареєстровано в Мін’юсті галузевий стандарт вищої освіти за цим напрямком. Сьогодні кадри для туризму і готельного господарства в Україні готують близько 130 навчальних закладів.

І ось новий черговий поворот реорганізації: у квітні цього року указом президента України створено Міністерство культури і туризму. В цілому це є позитивним явищем, якщо виходити з необхідності консолідувати зусилля в сфері туризму на новому етапі розвитку держави. Але ні в кого не виникає сумніву, що для подальшого сталого розвитку туристичної галузі потрібна стабільність, наукова прогнозованість, передбачуваність. Адже коли за останні 15 років орган державного управління цією сферою зазнав загалом дев’ять(!) реорганізацій, то про які іноземні інвестиції у галузь може йти мова?

Необхідно, щоб новий орган виконавчої влади в галузі туризму був сильною структурою в системі міністерства, який би вагомо впливав на регулювання індустрії туризму з боку держави. Для цього він повинен мати у структурі міністерства окремий бюджет, відповідні повноваження, власну колегію, у складі якої працюватимуть справжні професіонали.

На сьогодні ж маємо таку картину: в Держбюджеті-2005 статтю витрат на розвиток туристичної галузі скоротили у шість разів. А це означає, що Україна буде суттєво обмежена у своїх можливостях щодо засобів презентації та просування свого турпродукту на міжнародному ринку, виготовлення рекламно-інформаційних матеріалів. Не матиме можливості активно співпрацювати з міжнародними туристичними організаціями, брати участь у форумах, конференціях, симпозіумах, які ними проводяться. Це призведе, на жаль, до зниження позитивного іміджу держави у світовому туристичному співтоваристві, до зменшення кількості укладених контрактів, втрати завойованих позицій на міжнародному ринку.

Але ж не буде зайвим повторити: туризм не тільки дає можливість відпочити, оздоровитися, набратися нових вражень, а й заробити — оскільки створюються нові робочі місця — а отже, й підвищенню життєвого рівня населення, стандартів життя, задоволення культурних потреб. А це, певним чином, сприяє консолідації нації. Зайве заперечувати, що туризм формує стосунки як між окремими людьми, так і добросусідські відносини між народами і країнами.

Ця галузь підтримує національні традиції, стимулює розвиток народних промислів, відродження рецептів приготування цікавих і смачних страв, вимагає збереження природи і створення сприятливих соціальних умов для свого розвитку. Саме туризм дав можливість багатьом країнам перебороти або ж істотно пом’якшити економічну кризу, підтягнути всі інші галузі економіки. Відіграв він свою роль, хоча й не повною мірою, й у стабілізації української економіки. На українському туристичному ринку сьогодні працюють майже 3 тис. ліцензованих турфірм, до послуг туристів — понад 5500 готелів, мотелів, кемпінгів, турбаз, санаторно-курортних закладів. У туристичній галузі нашої держави зайнято понад 200 тис. осіб на постійній основі і близько 1 млн. осіб сезонно, що свідчить про нагальну необхідність збільшити число робочих місць у цій сфері. (Для порівняння: в Німеччині в індустрії туризму зайнято 2,3 млн. осіб (10% загальної зайнятості), в Іспанії — 1,4 млн. осіб (9,1% загальної зайнятості). А в США туризм є другим після охорони здоров’я роботодавцем: 15,5 млн. робочих місць.)

Показник зайнятості в туристичній галузі різних країн, де туризм — основне джерело доходу, сягає 30—50% загальної кількості робочих місць. Понад половина з них припадає на сферу готельного господарства, на більш як 60% робочих місць працюють жінки. У нас же в туристично-готельному бізнесі зайнято лише 0,1% економічно активного населення. Тому, керуючись програмними завданнями президента України В.Ющенка щодо боротьби з бідністю, зокрема проектом створення 5 млн. додаткових робочих місць, потрібно підкреслити: саме туризм має великі можливості стосовно збільшення зайнятості населення, активізації підприємництва, зростання обсягу виробництва товарів та послуг. Тому гасло ВТО «Де розвивається туризм, відступає бідність» є актуальним і для нашої країни.

Наша туристична галузь завдяки багатим природним, історико-культурним, трудовим ресурсам цілком може претендувати на чільні позиції в економіці держави. Але для цього їй необхідна державна підтримка, визнання її пріоритетною не на словах, а на ділі. Туристичне відомство має посісти належне місце в структурі урядових органів влади. Так, наприклад, у нашої заморської сусідки — Туреччини — міністерство туризму користується великим авторитетом. Частка туризму у ВНП цієї країни становить понад 7%. Для подальшого просування свого турпродукту на міжнародні ринки Туреччина витрачає 70 млн. дол. щорічно (в бюджеті України на цей рік таких витрат не передбачено взагалі).

Мабуть, немає потреби переконувати в тому, що туристична інфраструктура — одна з найскладніших. Вона охоплює такі галузі економіки, як залізничний, автомобільний, морський та річковий транспорт; культурні, оздоровчі заклади, спортивні споруди, народні промисли тощо. Копітку роботу щодо розбудови туризму можна успішно здійснювати тільки спільними зусиллями причетних до нього міністерств і відомств. Як підкреслюється у Гаазькій декларації стосовно туризму (1989 р.), необхідно, щоб «туризм становив частину комплексного плану розвитку країни поряд з іншими пріоритетними секторами: сільським господарством, промисловістю, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням, освітою і т. ін.».

Є багато свідчень того, що Україну наприкінці року буде прийнято до Європейської туристичної комісії, що, безумовно, поставить нові вимоги перед нами. Видається за доцільне, щоб Кабмін України консолідував зусилля міністерств і відомств, їхні фінансові та матеріально-технічні можливості зі створення інфраструктури туризму, а Верховна Рада України забезпечила відповідну законодавчу базу.

На нашу думку, перед новим органом виконавчої влади в галузі туризму стоять гострі проблемні питання, які спільно з іншими відомствами слід наполегливо й професійно вирішувати на урядовому рівні, а саме:

— домогтися, щоб Національна рада з туризму, котра в минулому працювала епізодично, з участю зацікавлених міністерств і відомств здійснювала реалізацію повсякденних завдань розвитку галузі;

— на державному рівні визначитись із перспективами розбудови курортної сфери (відсутність генеральних планів забудови у більшості курортних та рекреаційних територій значно ускладнює роботу з потенційними інвесторами. Вочевидь необхідно розробити Державну програму розвитку курортів);

— збільшити обсяг фінансування розвитку галузі на державному та регіональному рівнях. Якщо у 2003 році з державного бюджету на ці цілі було витрачено 15,15 млн. грн., а в 2004-му — 22,04 млн. грн., то в 2005 році на потреби галузі з бюджету виділено лише 6,06 млн. грн.;

— відпрацювати механізм створення сприятливих умов для залучення інвестицій, спрямованих, насамперед, на будівництво нових та реконструкцію діючих об’єктів туристичної та курортно-рекреаційної сфер, сприяти спрощенню процедури узгодження інвестиційних проектів;

— ухвалити комплексне рішення щодо виділення земельних ділянок під будівництво готелів та інших об’єктів туристичної інфраструктури. Для такого будівництва необхідно активно залучати насамперед можливості наших національних інвесторів, а поки що стан справ у цьому питанні — просто-таки жалюгідний;

— реалізувати комплекс заходів для розвитку масового внутрішнього туризму — передусім соціального туризму — як чинника підвищення якості життя громадян України;

— розбудувати туристичну інфраструктуру за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та створити систему безпеки туристів;

— і далі розширювати діяльність в Україні міжнародних готельних мереж, підтримувати ділові ініціативи, спрямовані на створення у країні готельних мереж економ-класу;

— активізувати процедуру подальшого спрощення візового режиму для туристів з країн Європейського Союзу та інших економічно розвинутих країн;

— задіяти та ефективно й раціонально використовувати пам’ятки культурної спадщини для розвитку туризму;

— сприяти розвиткові дитячого, молодіжного та сільського туризму в Україні.

Крім того, для розвитку дитячого і молодіжного туризму необхідна система пільг. Адже відомо, що в Російській імперії ще в ХІХ столітті для учнівської молоді діяли транспортні знижки у розмірі 20%. А уряд України навіть у важкому 1929 році знайшов можливість виділити 5 млн. рублів на розвиток екскурсійної справи, орієнтованої на школярів.

Враховуючи велике безробіття сучасного сільського населення, швидше відродити село, досягти економічної стабільності та поліпшення добробуту великою мірою можна було б і через забезпечення розвитку сільського туризму. Для фахової підготовки селян можна використати можливості дистанційного навчання.

На XV Генеральній асамблеї ВТО, що відбулася у Пекіні, було ухвалено рішення провести у 2004 року в Києві п’ятий Міжнародний форум ВТО для парламентарів і представників місцевих органів влади на тему «Ефективне законодавство, державна політика і самоврядування: ключові інструменти забезпечення глобального успіху туризму». На жаль, цей форум у визначені строки не відбувся. На нашу думку, сьогодні потрібно повернутися до цього питання на рівні Верховної Ради України, узгодити з ВТО дату проведення цього заходу, оскільки насамперед він буде корисний саме нам.

...Легко розігнати, важко навчити. Необхідно не втратити професійні кадри, які працювали в Державній туристичній адміністрації України, людей, котрі мають великий досвід управлінської роботи. Важливо зберегти структурні «туристичні» підрозділи на місцях — в АР Крим, областях, містах, районах, тобто там, де їх уже створено. Адже працівники всіх підрозділів таких структур мають бути передусім професіоналами, компетентними службовцями, патріотами країни та вітчизняного туризму.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво