Рафат ЧУБАРОВ: «Крім України більше нема кому за нас вступитися» - Соціум - dt.ua

Рафат ЧУБАРОВ: «Крім України більше нема кому за нас вступитися»

25 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 25 серпня-1 вересня

Щойно радянські війська звільнили Крим від нацистів, як 11 травня 1944 року Сталін підписав наказ Державного комітету оборони з грифом «цілком таємно»...

Щойно радянські війська звільнили Крим від нацистів, як 11 травня 1944 року Сталін підписав наказ Державного комітету оборони з грифом «цілком таємно». По суті це був вирок: «Всех татар выселить с территории Крыма и поселить их на постоянное жительство в качестве спецпоселенцев в районах Узбекской ССР. Выселение возложить на НКВД СССР».

Про історичну несправедливість у минулому й дуже непевне сьогодення свого народу розповідає Рафат Чубаров, активний захисник прав кримських татар, заступник голови меджлісу та депутат Верховної Ради трьох останніх скликань.

— За офіційними даними, з Криму насильно вивезли біля 196 тисяч кримських татар. Більшість відправили до Узбекистану. Останні ешелони з десятьма тисячами сімей, вже по дорозі завернули на Урал — «для использования в лесохозяйствах Наркомлеса в Молотовской, Горьковской, Свердловской областях и Марийской АССР».

— Це був персональний «вибрик» вождя чи така собі практичність, пов’язана з новою хвилею колонізації кримських земель?

— Документа, який би безпосередньо пояснював цей розчерк пера Сталіна, немає. Ще менше зрозуміло з існуючих офіційних паперів. Мовляв, причиною став колабораціонізм кримських татар під час війни. Зайве говорити про абсурдність цього твердження — поведінка кримських татар в роки окупації була такою ж, як в інших національностей: серед них були і партизани, і підпільники, десятки тисяч чоловіків у перші місяці війни були мобілізовані до Червоної Армії. Зрозуміло, що були й такі, що перейшли на бік німців — колабораціонізм як явище був притаманний усім окупованим територіям Радянського Союзу. Справжні причини слід шукати в іншому. Сталін, який на той час уже відчув себе «напівбогом», вирішив, що вдалішого моменту для реалізації давньої мрії Москви — «очищення» Криму від його корінного народу, — згодом може не бути. До того ж, Сталін готував плацдарм для подальшого розширення Радянського Союзу. І «взяв на олівець» ті народи, які, на його думку, були неблагонадійними. Депортували німців Поволжя, чеченців, турків-месхетинців. А до Криму вождь мав особливе ставлення. Ще на початку війни він депортував 50 тисяч німців, які жили там уже майже сто років. А в червні 1944 року, тобто через місяць після кримських татар, «підчистив» греків, болгар і вірмен. Сталін прагнув виходу на Середземне море. Багато істориків вважають, що він готувався до нової війни задля розширення імперії на південь.

— Кримські татари зазнали багато нещасть. Як удалось не розчинитися, не асимілюватись і взагалі не зникнути? І які ментальні наслідки цього геноциду?

— Думаю, що основною силою, яка консолідувала кримських татар, була любов до Батьківщини. Вона давала снаги та мужності вести довгу боротьбу з тоталітарним режимом.... До 1956 року кримські татари були на особливому статусі спецпереселенців. Їхнє життя мало чим відрізнялося від життя в’язнів радянських таборів. До них застосовували спеціально розроблені інструкції та накази, за виконанням яких наглядали так звані спецкомендатури. У жорстких і жорстоких умовах важко було об’єднатись і протидіяти безчинству. Та наш народ не впадав у відчай. Уже сьогодні маємо доступ до багатьох архівних документів, які свідчать про спротив людей та їхню боротьбу за відновлення своїх прав. Увесь кримськотатарський народ — жодного перебільшення — був у стані національного руху. Розуміння того, що вони мають повернутися на рідну землю й що це реально тільки зі зміною суспільства, додавало сил. Радянський режим час від часу мусив іти на окремі поступки . У 1956 році був прийнятий указ Президії Верховної Ради СРСР «Про скасування обмежень щодо спецпоселення кримських татар, балкарців, турків-громадян СРСР, курдів, хемшилів і членів їхніх сімей, виселених під час Другої світової». Але у реальному житті цих людей майже нічого не змінилося. Другий пункт указу (до кінця 80-х залишався таємним) вказував: скасування статусу спецпоселення не відновлює права на повернення в місця, з яких людей виселили. Таке двозначне рішення привело тільки до посилення боротьби кримських татар. Починаючи з шістдесятих років і до кінця вісімдесятих сотні й сотні кримських татар пройшли радянські табори за участь у національному русі.

— Кожен народ має індивідуальні риси, які вирізняють його з-поміж інших. Які особливості національного характеру кримських татар є найпомітнішими? А ще от що цікаво: за радянських часів гуляло багато анекдотів про той чи інший народ СРСР. Мабуть, кримські татари не виняток...

— Мабуть, усе-таки виняток. Тому що за радянських часів, аж до 1989 року, навіть словосполучення «кримські татари» заборонили до вжитку. В усіх документах, підручниках, довідниках, судових рішеннях писали «татары, ранее проживавшие в Крыму». Немає народу — нема й анекдоту. Якщо ж міркувати про стрижневі або ж більш опуклі риси характеру... Колись я сам про це замислився і вирішив, що першим рядком варто записати працьовитість і довірливість. Через свою надзвичайну працьовитість кримськотатарський народ спромігся не тільки подолати соціальні катастрофи, які його переслідували з часів завойовування Криму російською імперією, а й зберегтися як цілісний етнос.

Довірливість — хоч я дуже ціную цю рису в моєму народі — часто оберталася проти нього самого. Починаючи від перших років колонізації Російської імперії в Криму, коли у нас забирали землю. Тоді приходили й питали: «А чому ви думаєте, що це ваша земля?» Їм відповідали: мовляв, від діда-прадіда тут живемо, так і межа склалась... А завойовники кажуть: «Е ні, давайте якийсь документ, який свідчив би про вашу власність, інакше заберемо.» І забирали...

Із приходом більшовиків певна частина кримських татар повірила тим цілям, які формально проголошувала радянська влада. У перші роки становлення «диктатури пролетаріату» серед нашого народу було десь із десяток більшовиків. Але вже від середини двадцятих, коли влада почала демонструвати справжню суть своєї політики — гоніння на віруючих, насильницьку зміну алфавіту — кримські татари вже не приховували свого невдоволення. Політичні процеси проти «буржуазних націоналістів», що стали в СРСР масовим явищем у 30-х роках, прокотилися й Кримом. Потім колективізація з десятками тисяч виселених «куркулів», цілеспрямоване знищення інтелігенції...

Хоча, зрозуміло, існує чимало й негативних міфологем щодо кримських татар. Мовляв, розбійники, нападники, бешкетники. І на землі чужі нападали і брали в полон…

— Хіба ж неправда?

— Насправді історія складається з міфів, які мало відповідають справжнім подіям давнини. Справа ще в тому, що висвітленням історії займалися саме російські історики, спрямовуючи свої зусилля на службу інтересам імперії. Навіть сьогодні ми продовжуємо дивитися у своє минуле через призму російської історіографії.

— Радянська влада знищувала християнські храми, вочевидь, і мечеті не оминула...

— Радянська влада добряче поруйнувала релігійний світогляд. Не знаю, чи варто проводити якусь градацію... Але на тих територіях, де мусульманське населення складало чисельну меншість, ці руйнації були на щабель жорстокіші. Проблема не тільки в тому, що меншість не могла відчутно протидіяти. Керівництво так званими «національними окраїнами» здійснювали більшовики, які вороже ставилися до культури й релігії корінних людей. У Криму перед початком війни не було жодної функціонуючої мечеті. Та й з християнськими храмами відбувалося не краще: для формальності зберегли дві-три церкви...

До речі, з перших часів окупації Криму німецькими військами всі храми повернули віруючим — як мусульманам, так і християнам. Це ремарка щодо причин колабораціонізму.

— На західній Україні греко-католицька церква пішла у підпілля…

— У кримських татар такої потреби не було. Між різними релігіями існують відмінності в організації духовного життя. В ісламі немає такої чіткої ієрархії, як, скажімо, у православ’ї. Хоча в Криму завжди був головний муфтій, котрий затверджував імамів, духовних суддів — кадіїв і вирішував інші питання організації релігійного життя мусульман. За часів Кримського ханства муфтій та підпорядковані йому релігійні інституції не тільки наглядали за духовним життям мусульман, а й розглядали судові справи. Загалом у Кримському ханстві світська влада була вищою. Зрозуміло, в контексті суспільних взаємин тих часів. На відміну від сьогодення, тодішні люди не ділили своє життя на світське й духовне, вони намагалися жити за принципами та законами, які не вступали в протиріччя з їхніми релігійними переконаннями. Саме тому релігійні традиції настільки вкоренилися в людях, що радянська влада, незважаючи на знищення мечетей, не змогла їх остаточно викорінити.

Без сумніву, відсутність мечетей і релігійних навчальних закладів завдала великої шкоди духовному життю кримських татар. Не забуваймо про півстолітнє примусове утримання у місцях вигнання, де проживало місцеве населення зовсім інших культур і віросповідань. На щастя, у Середній Азії, де більшість населення також сповідало іслам, владі не вдалося спровокувати міжнаціональні конфлікти...

Депортувавши кримських татар, Москва вбивала двох зайців: «підчищала» Крим від корінного народу й отримувала рабську силу. Саме руками кримських татар та інших депортованих зводилися грандіозні «будови комунізму» на території Узбекистану й інших союзних республік. Якщо згадати Таджикистан, то тамтешні уранові рудники побудовані на костях кримських татар, якщо Узбекистан, то ті землі, що були покриті очеретом, цивілізовано руками саме нашого народу.

— Наразі перейдемо до сучасного моменту. Кримські татари повертаються на батьківщину. Там їх зустрічають вороже. Але українська влада щось обіцяла... Отже, що обіцяла й що виконала?

— Масове повернення кримськотатарського народу почалося в останні роки СРСР. Саме тоді була створена спеціальна комісія при Раді Міністрів СРСР, котра встановила щорічну квоту на повернення. Кримські татари зрозуміли, що це розтягнеться на десятки років і відповіли масовим самоповерненням. У 1990—1992-му щорічно поверталося до 30—40 тисяч людей. Це велика кількість. Процес тривав паралельно зі здобуттям Україною незалежності. Наш народ покладав і покладає надії на демократизацію українського суспільства. Коли 1 грудня 1991 року проводився всеукраїнський референдум «Чи підтверджуєте ви «Акт оголошення незалежності України?», в Криму проголосувало 54% населення, із них 7—8% — кримські татари. Уявіть, якби вони не підтримали? Крим став би єдиним регіоном, де ідея незалежності України не мала б підтримки більшості населення. У теперішніх політичних реаліях це дало б добру поживу для провокацій.

Сьогодні маємо дуалістичний підхід української влади до кримських татар. З одного боку, йдеться про право повернення, здійснюються відповідні заходи з облаштування тих, хто повернувся, проте нічого не говориться про місце кримських татар в українській державі. Частина політиків не хоче зрозуміти суть кримськотатарської проблеми. Справа в тому, що триває не просто механічний процес повернення значної кількості людей. Повертається цілісний народ, нація, яка сформувалася на кримській землі, мала тут протягом століть свою державність… Повертається до Криму, та не впізнає власного Дому. За цей час все було змінено. Тотально перейменовано топоніми, пов’язані з нашою історією, знесено всі мусульманські кладовища. Протягом десятиліть людям, яких поселили в наших домах, вбивали в голову лиховісні стереотипи про наш народ. На що нам сподіватися? Насправді треба вести перемовини про державні механізми, які б надавали реальну можливість розпочати процес відновлення прав кримських татар. У нашому випадку принцип «меншості» і «більшості» не є справедливим. Ми не такі чисельні, як російське населення Криму, і за нами немає іншої держави, яка б могла за нас вступитися. Все, на що кримські татари мають право, має бути відновлене саме українською державою. Тому сьогодні всі наші сподівання, права, незадоволення, зневіра — всі вони пов’язані з Україною.

— Тим не менше постійно виникають «страшилки» про майбутні конфлікти українців і кримських татар. Мовляв, підґрунтя сприяє...

— Сумнозвісна формула Сталіна: «Є людина — є проблема, немає людини — немає проблеми». Але кримські татари, хвала Всевишньому, вижили. Є очевидні речі, які неможливо заперечити. До таких належить і право кожного народу на самовизначення. Сьогодні світова практика знає багато форм реалізації цього права. І воно не обов’язково має бути реалізоване через дезінтеграцію існуючих державних утворень. Більш того, міжнародна спільнота вітає такі форми самовизначення, що не несуть загрозу територіальній цілісності держави.

Кримські татари наполягають на самореалізації в умовах незалежної Української держави, зі збереженням її територіальної цілісності. Отож, маємо міцно замислитися над удосконаленням саме Кримської автономії. Потрібні такі правові норми, які б не давали більшості домінувати над корінним народом. Бодай у тих сферах життєдіяльності, які є особливо важливими. Питання мови, релігії... Такий досвід у сучасному світі існує.

— Чи є Меджліс важелем впливу або ж оборони від «більшості»?

— Тут трохи інакше. Народ, який не має власної державності, повинен якимсь чином представляти свої інтереси у взаємовідносинах з органами державної влади. Деякі питають: навіщо? Мовляв, нехай кожна людина самостійно вирішує свої проблеми безпосередньо з державою. Але як бути, коли йдеться про колективні права? Із ким владі вести діалог, якщо кримськотатарський народ складається з кількох сотень тисяч осіб? Радянська влада намагалася розділяти кримських татар на «нормальних» та «екстремістів». Щоб запобігти таким спробам з боку влади, кримськотатарський народ відновив улітку 1991-го, в останні місяці існування СРСР, власний традиційний інститут — Курултай. Перший Курултай був створений восени 1917 року, коли розпадалася Російська імперія. До речі, Центральна Рада вітала його делегатів телеграмою з Києва. Курултай означає «з’їзд». Із тридцяти трьох делегатів Курултаю таємним голосуванням обирається Меджліс. Це є представницький орган кримськотатарського народу. На жаль, ще з радянських часів закидаються провокативні твердження про те, що, мовляв, кримські татари створили паралельну систему влади. Як правило, такі дурниці повторюють ті, хто й сьогодні хотів би вирішувати долю кримських татар без… кримських татар. Головна задача Курултаю — сконцентрувати всі вимоги, погляди, потреби кримських татар, презентувати їх перед владою і разом шукати механізми їх вирішення. В Курултай потрапляють делегати різних політичних поглядів. Деякі політики вважають, що ми монополізували право на погляди кримських татар. По-перше, ми не маємо якихось важелів примусу. По-друге, наш народ виконує ці рішення настільки, наскільки довіряє органам самоврядування. Досвід показує, що авторитет Меджлісу великий.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво