Психологія зоряної хвороби: відмінності українського небосхилу - Соціум - dt.ua

Психологія зоряної хвороби: відмінності українського небосхилу

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Вже понад десять років нас оточує нова реальність, відмінна від тієї, в якій формувалася свідомість більшості...

Вже понад десять років нас оточує нова реальність, відмінна від тієї, в якій формувалася свідомість більшості. Одного разу ця реальність у 1991 році прорвала греблю тоталітарних заборон і створила принципово новий простір для самореалізації. У цей клондайк можливостей негайно кинулися не лише найактивніші та заповзятливі люди, а й найбільш агресивні та цинічні, не тільки найрозумніші й метикуваті, а й найхитріші та безпринципні. Вони не соромилися торочити про свою перевагу, байдуже — справжню чи удавану. Вони були новими зірками українського небосхилу. Так, це був час «малинових піджаків», чудовий у своїй відвертості та наївності. Час минув. Мода на колір змінилася. Але тенденція — залишилася.

Зоряною хворобою зазвичай називають таку оцінку особистості суспільством, за якої останнє не отримує належної кількості знаків уваги. Вочевидь — на думку суспільства. І це така оцінка особистістю суспільства, за котрої особистість вважає, що має всі підстави публічно нехтувати громадською думкою. Так вважає особистість. І навіть якщо скинути з рахунків елементарні заздрощі з одного боку й кепські риси характеру з іншого — все одно запитань залишається багато. Наприклад: як можна стати гіршим в очах інших, керуючись при цьому найкращими намірами?

Досягнення стає перемогою тоді, коли воно тріумфальне. Лаври, медалі, звання, ранги, ритуальні татуювання покликані виробити у людини позитивний умовний рефлекс. Але тут дуже важливою є рівновага між тим, які у людини запити, і наскільки вони задовільнені. Одна прагне гармонії та рівноваги. Інша шукає нові виклики. Нагороджують їх однаково, але реакція різна. Як ви гадаєте, кого з них вважатимуть хворим на зоряну хворобу?

Поведінку всякої живої істоти часто зводять до основних інстинктів. Але мислення людини дозволяє їй вдосконалюватися. Так, над засадничими, тваринними потребами піднімаються духовні, утворюючи відому «піраміду потреб» А.Маслоу. Її вершину вінчає прагнення до ідеалу. Ідеал недосягненний, свідомість починає метушитися, вибудовуючи нескінченні ланцюжки порівнянь, як мавпа з анекдоту, котра ніяк не могла визначити, до якої групи тварин їй пристати — до розумних чи гарних. Тоді з підсвідомості спливає рятівна підказка — знизити оцінку оточуючих, щоб зросла власна.

Так починається зоряна хвороба. Людина, котра отримала довідку від громадськості про свою незвичайність, мусить обрати новий механізм прийняття рішень у новому, переможному просторі. Опанувати нові напрями, зрозуміти правила руху. Розум пояснює цей інстинктивний вибір так: або обрано єдино вірний, оригінальний, шлях, або це успішний досвід попередника.

Є сім рис, відповідно до А.Менегетті, що відрізняють зірку від звичайної людини. Це природна перевага (чим природа наділила), умови для розвитку, амбіції, цілеспрямованість, професіоналізм, прагнення до інтелектуальної самоти, інтуїція. Які ж симптоми захворювання, тобто неправильного функціонування зірки, навіть якщо у неї є всі сім вищезгаданих рис?

Симптом псевдовідповідальності

Українські зірки новітньої хвилі — політичні, творчі, медійні — успадкували неабиякий духовний ресурс у вигляді помаранчевої ідеології та міфології, а також її друзів і ворогів. Менеджери вищої та середньої ланки гарячково вибирали — включитися, кинути все до біса чи переадресувати право управління своїми галузями до кращих часів. Точно такий же процес проходив на початку 90-х, тільки головним був не «оранж», а жовто-блакитні кольори.

Більшість і тоді, і зараз вибрала — включитися. Тож зірки брали на себе відповідальність за всі наслідки управління — позитивні й негативні (яскравий приклад — закиди на адресу міністра культури О.Білозір на слуханнях про кіно у Верховній Раді 23 лютого та її слова у відповідь).

У момент отримання доступу до ресурсу, тобто на піку сходження, у зірки зазвичай відсутня інформація, чого можна реально досягти, а чого ні. Суб’єктивність її суджень дуже висока. Якщо за родом діяльності потрібна публічність, то ймовірність помилок катастрофічно зростає. Адже планка виставляється виразно вище за реальні можливості, і тоді крах особистих сподівань — справа часу.

Якщо публічно прийнята відповідальність реальна, то зірка стає керівником. Якщо ні — виконавцем. Цей симптом зустрічається в культурі та політиці рідше, ніж у бізнесі. Ринок має справу з реальними фінансовими ризиками, і ця обставина робить співмірними амбіції зірки та її можливості. Але теж не завжди, про що свідчить, зокрема, кар’єра В.Медведчука. У культурі й політиці часто потрібне прийняття рішень в умовах невизначеності. І тоді ми бачимо, як відповідальність за рішення перекидається на тих, хто, власне, і запалив цю зірку. Суспільство дивується. Його недавній кумир (у своєму сегменті), дотепер динамічний, раптом починає різко «гальмувати» (В.Янукович під час виборчої кампанії). Це означає, що духовні потреби або зникли, не витримавши іспиту життям, або були присутні лише позірно.

Симптом некомпетентності

Зірка — це не тільки той, хто йде попереду, а той, хто здатен довести, що може вести за собою — духовно або фізично. Для цього бажано пред’явити право на рішення і дії, що зачіпають інтереси інших. Це може бути фаховість, підготовленість, досвід, майстерність, здібність й інші синоніми слова «компетентність». Але за роки правління Кучми було накопичено відомий стиль «запалювання зірок», у якому головним критерієм була особиста відданість, уміння розпізнавати політичні сигнали «свій — чужий». І кадрова карусель, що перекидала знаменитих чиновників із одного крісла в інше, часто ставила їх у ситуацію повного психологічного дискомфорту. Вони нічого до пуття не могли дізнатися про існуючий ресурс, окрім перспектив «дерибану», і тому найміцнішими точками опори для цих «зірок» були власний злочинний досвід і думка лакуз.

Компетентність вимагає зусиль, і це не просто посилення відповідальності. Коли у зовні значимої «зірки» накопичуються підсвідомі страхи, то простим вольовим зусиллям їх вже не подолаєш: згадайте, як плутано пояснював колишній міністр оборони Кузьмук причину влучення наших ракет у пасажирський літак і житловий будинок в Броварах. Ці страхи можна подолати відчуттям відповідальності — так робить справжній лідер. А якщо відповідальності немає, тоді всі сили йдуть на імітацію відповідальності. Чим обертається така імітація для суспільства? Якщо можливість поповнити ресурс не гарантована, то «хворий» заковтує все, що нагадує «їжу», незалежно від реальної можливості переварити і освоїти проковтнуте. Катастрофічні наслідки цього доведеться тепер розгрібати новій владі.

Симптом імітації

Якщо політичних і культурних зірок можна було б назвати адміністраторами духу, то зірки бізнесу — це менеджери матеріального світу. Їхній бог — процес, у якому правила гри якщо й існують, то так стрімко змінюються, що немає особливої потреби їх занадто часто дотримуватися. За класичними оцінками (Макіавеллі), відсутність принципів — суто політична риса. Але ця риса у бізнесмена, на відміну від політика, не є публічною. Протягом всього існування Верховної Ради України точаться розмови про аморальність суміщення бізнесу та політики, і ці розмови мають, взагалі-то, імітаційний характер. Адже бізнес можна записати на сина, а самому (наприклад, меру-політику) просунути закон чи підзаконний акт, і, дивись, міські тротуари вже в «синовій» плитці. Неокласика жанру тут — мільйони гривень, які раптово впали на рахунок дочки колишнього глави ЦВК С.Ківалова саме напередодні виборів президента. Всім добре, і політичну мораль імітовано.

Попри імітацію палкості поривів у «хворої зірки» є ще дуже важливий компонент — обов’язкова матеріальність вигоди. Тому зоряну хворобу можна розпізнати ще за такою ознакою: у хворого є лише матеріальні цілі, немає духовних. І якщо на обрії не забовваніє якийсь матеріальний об’єкт, віру в себе й інших така зірка не збереже. Отже, доведеться імітувати й імітувати.

Велика кількість людей із лідерськими задатками перейшла і намагається перейти з підприємницької в політичну чи культурну площину. Але вони, особливо в середині 90-х, механічно переносили успіх свого менеджменту в публічну політику. Ставлення до електорату як до персоналу, спроби застосувати до народу «потогінний» метод співпраці оберталися спочатку успіхом. Але прошарок підлабузників навколо таких зірок вже був значно вигадливішим і паразитував за рахунок створення ілюзій усенародної любові. Деякі зірки на це успішно перехворіли, як свинкою в дитинстві, а дехто так і залишився в хронічному стані переконаності, що народ від них в захваті (на кшталт лідера прогресивних соціалістів). Так, громадська думка — державно-правова фікція (за визначенням Ю.Хабермаса), але, попри це, справжньому лідеру все ж необхідно інтуїтивно відчувати невисловлені сподівання людей і випереджати їх. Лідер, який страждає на зоряну хворобу, імітує ці відчуття.

Симптом псевдохаризми

Однак є і справжні зірки, котрі досягли значних успіхів шляхом особистого впливу та чарівності, — харизматичні лідери. Це насамперед лідери громадської думки — Ющенко та Тимошенко, так би мовити, «класика жанру». Згадалося, як на теледебатах 2002 року на ICTV «озима» І.Богословська і «прогресивна» Н.Вітренко за рахунок емоцій намагалися довести, що вони анітрохи не гірше можуть впливати на публіку. Не вийшло. Харизма грецькою означає «божественний дар», харизматичний лідер впливає на своїх послідовників у ірраціональний спосіб. Але почуття не належать до сфери ірраціонального, хоч як яскраво їх не виявляй. У них цілком земні мотиви та природа. А харизма — це прямий вплив вищих сил. Що, втім, має і соціальні наслідки. Харизма виявляється тим яскравіше, що далі її носій перебуває від коридорів влади. Краще, щоб ці «коридори» хоча б один раз його репресували. У нього має бути якась фізична відмінність, «знак» харизми, незвична біографія, яка трансформується в міфи.

Та є одна сумна обставина, що повторюється й у монархіях, і в країнах розвиненої демократії. Коли харизматичний лідер досягає мети, він починає перетворюватися на керівника. Така природа влади. Спочатку він може намагатися утримати свій вплив у тому ж масштабі і тій же силі за рахунок дипломатії. Згадайте хоча б Леоніда Макаровича, котрий міг маневрувати «між краплинами»! Але потім включається адмінресурс: закріпачена преса, чорний піар, сіра «соціологія». Він ігнорує те, що словосполучення «політичний харизматичний лідер» характеризує епізоди з життя зірки, але ніяк не саму зірку.

Топ-менеджери згасаючої зірки настільки добре готують реакцію оточення, що зірка може перебувати в хворобливій омані стосовно істинних масштабів свого прямого впливу. Харизматична зірка — це кризовий менеджер, який діє попри все. А лідера, котрий просто занедужав на зоряну хворобу, досить легко впізнати за тим, що він надзвичайно цінує ієрархічну піраміду. Оскільки в його очах це найбільш зрима шкала успіху. Однак що суворіша ієрархія, то слабкіші природні процеси.

Отже, зоряна хвороба — це лише необгрунтовані амбіції? Але вона не може проявлятися поза оточенням. Саме воно створює собі кумира, а потім намагається його повалити. Тому, якщо у вас при новинах про колишнього кумира раптово виникають роздратування та претензії, згадайте, чи не ви вчора прощали йому все на світі?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво