Проти кого дружитимемо? Правила виживання в дитячому колективі - Соціум - dt.ua

Проти кого дружитимемо? Правила виживання в дитячому колективі

13 травня, 2011, 12:35 Роздрукувати Випуск №17, 13 травня-20 травня

Кмітливий, непосидючий хлопчик з копичкою світло-русявого волосся впав в око Вірі Василівні відразу.

© Олексій Чурюмов

Кмітливий, непосидючий хлопчик з копичкою світло-русявого волосся впав в око Вірі Василівні відразу. І хоча однокласники то відверто ігнорували його, то дражнили і кепкували, вчителька, яка багато чого бачила на своєму віку, була впевнена, що згодом цей демарш припиниться. Тим більше що діти вже п’ять років були разом. Проте ставлення однокласників до «вонючки» Петрика не змінилося. Клас згуртовано «дружив» проти нього. Коли Віра Василівна втрутилася в цей процес, виявилося, що ще в першому класі однокласники не пустили Петрика в туалет і той, не змігши терпіти, справив нужду в штанці в усіх на очах. Тоді класний керівник не змогла правильно дати раду ситуації, та й батьки хлопчика належної уваги цьому епізоду не приділили. І це не дивно, якщо врахувати, що Петрика і його молодшу сестру виховував батько (їхня мама якось вийшла з дому і не повернулася). І хоча всі наступні шість років Віра Василівна намагалася вплинути на клас, їй це так і не вдалося. Але навряд чи сьогодні хтось, хто знайомий з блискучими роботами студента Петра, котрий навчається в одному з найкращих художніх вишів України, здогадується про те, що було в його житті.

Ізгойство, «вибракування», відторгненість та інші явища існували за всіх часів. Якщо у 1937 році одягнені у фуфайки однокласники могли жорстоко покарати новеньку дівчинку, яка прийшла в клас сільської школи в синьому пальті з цигейковим комірцем, то сьогодні білою вороною можна стати тільки через те, що ти не хочеш бити, не готовий принижувати, не коришся законам «зграї». І розв’язка ситуації тепер дедалі частіше залежить від того, чи спроможна дитина привернути до неї увагу своїх близьких, проявити темперамент.

Зважаючи на найбільш поширену сьогодні модель української сім’ї, в якій батьки мають невиразне уявлення про внутрішній світ своєї дитини, їм дуже складно зрозуміти, що стоїть за категоричним: «я в школу більше не піду» та іншими реакціями. Що в такому разі робити батькам — причепитися до дитини із запитаннями чи не чіпати? Йти до класного керівника або ж, як колись зробив батько мого однокласника, почати платити «шкільним друзям» за інформацію про власного сина? Щоб відповісти на ці і багато інших запитань, ми вирішили звернутися не просто до авторитетних психологів, а вдатися до допомоги тих з них, хто сам неодноразово мав справу з проявами дитячого «вибракування».

Надія Тараніна, психолог, учитель історії, пропрацювала в школі понад двадцять п’ять років, дванадцять із них викладання історії поєднувала з роботою шкільного психолога:

— Вже до п’яти років діти усвідомлено сприймають норми людського життя і знають правила поведінки в дитячому колективі, але коли їм зустрічається дитина, яка в чомусь «слабша» за них, вони можуть усе це забути й почати її закльовувати. У мене була така ситуація. Коли я запитала в дітей, чому вони кривдять Толю, хлопці сказали: «А він не такий, як усі. Він не може дати здачі». Виявилося, до школи Толя не був у дитячому колективі. Словесно відповісти на образу не вмів, битися було не в його правилах, тому в такі моменти він починав плакати. Мені довелося провести три-чотири заняття для того, щоб діти зрозуміли: їхній однокласник не слабший за них, він просто не хоче нікого бити. До речі, дуже добре подавати ці речі через гру, в якій усі діти по черзі перетворюються на білу ворону. У нас навіть були спеціальні шапочки з дзьобами, що допомагали увійти в роль і зрозуміти: з іншими не можна чинити так, як не хочеш, щоб чинили з тобою.

— А хто частіше, на ваш погляд, потрапляє у становище ізгоя — хлопчики чи дівчатка?

— За всю мою практику в мене була тільки одна дівчинка, яка потрапила в таку ситуацію. Її назвали селючкою. Чому? Ця дівчинка приїхала з села і, звісно ж, дуже відрізнялася від учнів п’ятого класу столичної школи. Тут довелося працювати довго. Причому я не впевнена, що всі діти засвоїли: з цією дівчинкою треба поводитися по-людськи. Відтоді минуло вісім років, але це зневажливе слово приросло до неї намертво. До речі, сьогодні в дитячому колективі наріжним каменем дедалі частіше стає статус батьків. Зараз у будь-якому дошкільному закладі Києва можна почути: «Мене мама на «лексусі» привезла, а ти на тролейбусі приїхав!».

— Надіє Петрівно, до яких наслідків може призвести стан ізгойства? Він може бути в чомусь позитивним чи завжди буде тільки глибокою психологічною травмою?

— Подібні ситуації накладають відбиток на все наступне життя. І хоча з таких дітей виходять чудові педагоги, лікарі, соціальні працівники, психологи — дуже часто вони замикаються в собі і залишаються самотніми. Я знаю тільки одну історію, яка зрештою вийшла з плюсом. Юрка після уроку загнали в куток, а Таня плювала йому в обличчя. Це був п’ятий клас. Я, звісно, моментально скипіла: «Таню, що ти робиш?!» — «А що таке?! Чому він мене не вдарив, коли я в нього плюнула?». Потім ми довго з нею розмовляли, причому неодноразово. Виявилося, дівчинка просто повторювала поведінку своєї мами, яка так само чинила зі своїм п’яним чоловіком. Чому плювала на Юрка? За успішністю він у класі був на голову вищий від усіх, хоча вирізнявся дуже поганою дикцією. Крім того, в нього була дуже гарна молода мама, чому всі заздрили. Щоправда, однокласники не знали, що цій мамі до Юрка немає абсолютно ніякого діла. Його виховували бабуся і дідусь. Сьогодні цей хлопець — успішний програміст, живе і працює в Штатах. Принаймні зовні у нього все гаразд, а що всередині — хто його знає...

— Так, непростий вузол закручено...

— Такий клубок є в кожному випадку. Колись я займалася питанням сексуальних стосунків у дитячому колективі і реально зіткнулася з поняттям бісексуальності. Один з п’ятикласників, котрого інші діти чомусь не сприймали, мав усі ознаки бісексуала. Коли ж я запитала в його однокласників про причину такого специфічного ставлення до нього, вони відповіли: «Він інший. Він поводиться як дівчинка». Коли я почала розмовляти з його батьками, з’ясувалося, що вони дуже хотіли дівчинку. Тому коли народився хлопчик, вони жартома почали вбирати його у спіднички й зав’язувати бантики. Тобто цей механізм запустили самі батьки. Три роки я спостерігала за ним, а у восьмому класі хлопець перейшов в іншу школу.

Світлана Ладивір, кандидат психологічних наук, Інститут психології ім. Г.Костюка АПН України:

— Якщо дитина прийшла додому сумна, в поганому настрої і каже: «Я більше в школу (садок) не піду!» — викличте її на відвертість. З’ясуйте, що з нею сталося, чому вона прийшла така пригнічена. Ми зазвичай помічаємо проблему тільки тоді, коли «зграя» вже розправилася зі своєю жертвою, хоча був іще період зародження й становлення цих стосунків. Подібні речі можна відстежити ще в дитячому садку. У процесі, здавалося б необразливих, ігор і забав в однієї дитини виробляється почуття влади над іншою, а в іншої — рабське підкорення чужій волі. Усі вважають, що дуже важливо навчити дитину читати, писати й лічити, і ніхто не каже, що дітей треба вчити розвивати комунікативні здібності, прищеплювати їм уміння чути й розуміти іншого! Знайдіть мені школу, в якій психолог перші два роки готовий днювати й ночувати серед першокласників, дивитися за тим, як вони ставляться одне до одного. Якби це справді було так, уже через місяць цей психолог міг би сказати, з яким «букетом» та чи інша дитина прийшла в дитячий колектив. Якщо з дитиною щось не так, необхідно зустрітися з її сім’єю і разом із шкільним психологом в усьому розібратися.

— Ой, Світлано Олексіївно, ми з одним шкільним психологом хотіли провести серед київських старшокласників опитування на тему: «Що і як розповідають вам батьки про сексуальні стосунки?». То психолога через ці плани викликали «на килим» у вищі інстанції і до батьків підходити не тільки з цією темою, а й з будь-якою іншою заборонили.

— Я вам вірю. Знаєте, коли відбуваються трагедії, усі батьки наввипередки кричать: «Не можу повірити! Як, моя дитина?! Та він і мухи не скривдить!». У більшості батьків немає довірчих стосунків ні з дитиною, ні з її шкільним середовищем, тому вони її хамелеонства не помічають. Хоча вже в першому класі дитина знає, що з татом не можна сперечатися, інакше перепаде на горіхи, сестричці треба догоджати, «щоб не здала», та й у відповідь на мамині зауваження краще змовчати — бо позбавить кишенькових грошей. Зате за межами дому, засвоївши такі правила, дитина нерідко почувається королем і прагне сама керувати, щоправда, на свій лад.

— Чи може відторгненість обернутися плюсом?

— Ви чули про таке поняття, як динамічний стереотип? Є певний відсоток цілком нормальних людей, яким дуже важко переучуватися. І якщо така людина стає ізгоєм, вона назавжди може зневіритися в людях, переконає себе в тому, що оточення завжди несе в собі зло і т.д. Тому якщо постраждала дитина дуже вразлива, якщо для неї все, що відбувається, — глибока трагедія, значить її треба забирати з групи. «Зграя» ж не відразу перебудується. Можливо, через багато років ця дитина посміється з того, що трапилося, а можливо, ця дитяча рана залишиться з нею на все життя і вона ніколи не захоче зустрічатися з тими, хто її кривдив.

Людмила Гридковець, кандидат психологічних наук, завкафедрою психології Київського інституту бізнесу і?технологій, а також мама шістьох дітей, яка не з чуток знає про подібну проблему:

— Мій старший син завжди відрізнявся від своїх однокласників. Більше того, вони вважали його дивакуватим. Чому? До школи він ходив у вишиванках, слухав тільки класичну музику тощо. І хоча на нього були певні «наїзди», він ніколи не бився й зумів зберегти і свій внутрішній стан, і свою цілісність. Коли він був в одинадцятому класі, його однокласники сказали мені: «Ми заздримо Романові, тому що він може бути таким, яким він хоче бути. І він цього не боїться». Діти завжди промацують одне одного. Якщо дитина, не втрачаючи себе, може дати відсіч — «претензії» до неї відпадають.

Звичайно, ізгойство — багатогранна проблема. І перша причина «вибракування» дитини пов’язана з тим, що вона не соціалізована. Якщо батьки не формують у неї елементарних знань і вмінь взаємодіяти із зовнішнім середовищем, вони її тим самим деформують. А якщо дитина росте ще й у сім’ї тирана, де їй не дають відчути власну значимість, вона поводитиметься як жертва. Може здаватися, що дитина начебто нічого не робить, але вся її невербаліка сигналізуватиме про те, що стан жертви для неї природний.

Другий чинник також пов’язаний із сім’єю. Якщо в батьків із школою були якісь серйозні проблеми, то в більшості випадків вони нав’яжуть своїй дитині таку модель, у якій та буде жертвою. Крім того, якщо тато і мама егоцентрично сприймають своє чадо і кажуть: «Ти в мене найкращий, найрозумніший, ти не такий, як інші» — у такої дитини формується почуття власної унікальності, але при цьому не виникає аналогічного почуття стосовно інших. Якщо дитина особливих обдарувань не має, вона свідомо чи підсвідомо намагатиметься вивищитися за рахунок приниження інших.

— Чи повинні батьки йти до школи, якщо бачать, що з їхнім сином/дочкою відбувається щось не те, хоча сама дитина нічого не розповідає ні про себе, ні про школу?

— Звісно. Якщо батьки бачать, що їхню дитину хтось постійно «дістає», вони йдуть і розмовляють не тільки з класним керівником, а й з дітьми. Якщо ж останні зауважень і вмовлянь не розуміють, тоді до школи повинен піти батько і добряче настрахати їх. Чому я так кажу? Агресори мають зрозуміти, що на всяку силу є ще більша сила. У моїй практиці дуже часто трапляються випадки, коли дорослі люди не можуть пробачити своїх батьків саме за те, що ті в певний момент їх не захистили. Бути дуже інтелігентним і правильним там, де є загроза деформації дитини, недоречно й нерозумно.

— Людмило Михайлівно, ізгойство для дитини може бути корисним?

— Якщо шкільне середовище не є для дитини своїм, але вона розуміє, що в ньому вона буде недовго, тоді її ізгойство може стати плюсом. Чому? Як правило, в дітей немає резерву чекання. І щоб не почуватися самотньою, така дитина з головою порине в навчання. Тобто спрацює принцип компенсації.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво