Протест нехочухи - Соціум - dt.ua

Протест нехочухи

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

На зупинці до автобуса увійшла молода мама з хлопчиком двох-трьох років. Малюк миттю вигукнув: «Хочу сісти!» Може, хтось і збирався поступитися місцем дитині, але така безапеляційна вимога збентежила оточуючих...

На зупинці до автобуса увійшла молода мама з хлопчиком двох-трьох років. Малюк миттю вигукнув: «Хочу сісти!» Може, хтось і збирався поступитися місцем дитині, але така безапеляційна вимога збентежила оточуючих. Ніхто не поворухнувся. Тоді хлопчик театрально завалився в проході і, сукаючи ніжками, зайшовся в істериці. Всадовити його на звільнене місце було вже неможливо. На наступній же зупинці побуряковіла мама згребла ридаюче чадо в оберемок і вискочила з автобуса.

Напевно, кожен із батьків у певний період переживав подібні дитячі сцени. Але далеко не у кожного вистачає терпіння та мудрості, щоб спокійно розібратися в ситуації, знайти причини такої поведінки і прийняти оптимальне рішення. Перше, що хочеться зробити, коли дитина вередує, влаштовує істерики і дратує, — добряче відлупцювати. Ми підвищуємо тон і найчастіше, не встигнувши навіть усвідомити свої дії, автоматично даємо потиличник або прикладаємося ремінцем.

У три роки діти очікують від родини визнання незалежності і самостійності. Зрослі потреби малюка вже не можуть бути задоволені старим стилем спілкування з ним і колишнім способом життя. І на знак протесту, відстоюючи своє «я», дитина поводиться всупереч батькам, відчуваючи протиріччя між хочу і треба. А всякому процесу розвитку властиві стрибкоподібні переходи-кризи.

Кризу трьох років уперше було описано Ельзою Келер у роботі «Про особистість трирічної дитини». Вона виділила кілька важливих симптомів цієї кризи.

Негативізм. Це негативна реакція, пов’язана зі ставленням однієї людини до іншої. Дитина відмовляється взагалі підпорядковуватися певним вимогам дорослих. Негативізм не можна змішувати з непослухом. Непослух буває й у більш ранньому віці.

Упертість. Це реакція на своє власне рішення. Упертість не слід змішувати з наполегливістю. Упертість полягає в тому, що дитина наполягає на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут формується особистість і висувається вимога, щоб із цією особистістю рахувалися.

Норовливість. Близька до негативізму й упертості, але має специфічні особливості. Норовливість має більш генералізований і більш безособовий характер. Це протест проти порядків, які існують удома.

Свавілля. Прагнення звільнитися від дорослого. Дитина сама хоче щось робити. Почасти це нагадує кризу першого року, але там малюк прагне до фізичної самостійності. Тут ідеться про глибші речі — про самостійність наміру, задуму.

Знецінювання дорослих. Коли мати може почути від дитини на свою адресу: «Дурепа». Протест-бунт, який виявляється в частих сварках із батьками. Дитина начебто перебуває в стані війни з оточуючими, у постійному конфлікті з ними.

Ліз Бурбо у книжці «П’ять травм, які заважають бути самим собою» викладає своє бачення причин дитячої кризи: «Народившись, ти вже не усвідомлюєш усього свого минулого, оскільки зосереджений на потребах своєї душі; а душа твоя хоче, щоб ти прийняв себе разом із усім твоїм набутим досвідом, помилками, сильними і слабкими сторонами, бажаннями тощо.

Цю потребу відчуваємо ми всі. Однак незабаром після народження ми починаємо помічати, що наше прагнення бути самими собою викликає невдоволення у дорослих і оточуючих. І ми робимо висновок, що бути природним недобре, неправильно. Це відкриття не з приємних, і нерідко воно викликає вибухи гніву у дитини. Такі спалахи стають настільки частими, що до них усі ставляться як до чогось нормального. Їх називають «дитячою кризою» або «підлітковою кризою». Може, вони й стали нормою для людських істот, але назвати їх природними не можна. Якщо дитині дозволено бути самою собою, вона поводитиметься природно, врівноважено і ніколи не стане влаштовувати «криз». На жаль, таких дітей майже не буває. Натомість, за моїми спостереженнями, більшість дітей переживають такі чотири етапи:

1-й — пізнання радості існування, буття самим собою;

2-й — страждання від того, що бути самим собою не можна;

3-й — період кризи, бунт;

4-й — щоб уникнути страждань, дитина поступається і зрештою будує із себе нову особистість, яка відповідає тому, чого хочуть від неї дорослі.

Деякі люди грузнуть у третьому етапі й усе своє життя постійно перебувають у стані протидії, гніву чи кризи. Протягом третього і четвертого етапів ми і створюємо в собі нові особистості, маски — кілька масок, які слугують нам для захисту від болю, пережитого на другому етапі».

Не менш цікавим є погляд психологів, прибічників астрології та гороскопів. Вони вважають, що за віковим гороскопом, який розділяє життя людини на 12 великих періодів, які співвідносяться з ритмом китайського календаря, криза трирічного віку збігається із закінченням «віку Мавпи» (1—3 роки) і переходом до наступного етапу — «віку Кози» (3—7 років). «Вік Мавпи» характерний тим, що дитина перевіряє свій життєвий простір навпомацки. Головний сенс її життя — це дія (звідси зламані іграшки!). Вона геніальний актор, у цей час її сила відносно розмірів тіла максимальна. Малюк учиться любити і виражати свою любов батькам, дуже важливо його в цьому підтримувати, тоді він до самісінької старості вмітиме любити оточуючих його людей. «Вік Кози» відповідальний за розвиток, передусім, емоційної сфери. Коза буває примхлива і навіть істерична, чому не можна потурати, хоча сердитися теж ні до чого. Мати та батько для дитини важливіші, ніж однолітки. Якщо один з батьків насварив, другий нехай обов’язково пожаліє, своїм спокоєм нейтралізує істеричність, інакше у вразливій душі заляжуть комплекси, залишиться знервованість.

З причинами дитячої кризи ми розібралися. Як же батькам поводитися з малюком у такий період?

— За тим, на кого спрямована криза дитини трьох років, можна робити висновок про її прихільність, — твердить психолог Алла Баркан. Як правило, у центрі подій опиняється мама. І головна відповідальність лягає на неї. Важливо пам’ятати, що дитина сама страждає від цього. Це не каприз і не примха — це важливий етап у становленні особистості, перехід на інший щабель дорослішання. Потрібно стати гнучкішим, лояльнішим, розширити права та обов’язки дитини, дозволити їй бути самостійною у розумних межах. Дитина не просто не погоджується з вами, вона відчуває ваш характер, шукає слабкі місця, щоб впливати на них під час відстоювання своєї незалежності. Вона перевіряє по кілька разів: чи справді те, що ви забороняєте, не можна, чи все ж — можна. Якщо ви забороняєте, то, може, тато чи бабуся дозволять. Необхідно правильно збалансувати заохочення і покарання, пестощі і суворість. Адже це ми привчили її до того, що кожне її бажання — закон. І раптом — чогось не можна. Згодом дорослі змінюють систему вимог, а чому — малюкові важко зрозуміти. І він у відповідь торочить: ні, не хочу, не буду. Адже в процесі виховання ми часто кажемо дитині «ні», і вона лише наслідує нас, вважаючи себе самостійною.

Якщо бажання малюка відчутно перевершують реальні можливості, на допомогу може прийти рольова гра. Наприклад, дитина відмовляється їсти, хоча голодна. Не вмовляйте її. Накрийте стіл, поруч посадіть її улюблену ляльку. Зобразіть, начебто вона прийшла обідати і дуже просить малюка спробувати, чи не занадто гарячий суп. Їй дуже хочеться, щоб малюк сам погодував її. Дитина, як доросла, сідає поруч із іграшкою і непомітно для себе, бавлячись, разом з іграшкою з’їсть обід.

У три роки дитину тішить, якщо ви телефонуєте їй, запитуєте у неї поради, робите їй якісь дорослі подарунки типу брелока, кулькової ручки, дитячої косметики. Маляті важливо розуміти, що він рівноправний член родини.

У жодному разі не можна постійно лаяти і карати його за всі неприємні і невдалі вияви його самостійності. Якщо кажете «ні», не змінюйте своїх рішень. Не привчайте дитину до легких перемог, адже потім будь-яка поразка для неї стане трагедією. І водночас не підкреслюйте свою силу і перевагу над нею, протидіючи їй в усьому, — це може призвести або до повної байдужості, або до різних видів завуальованої помсти тишком-нишком. Більшість батьків лякаються кризи лише тому, що їм немає з ким порівнювати свого малюка. А найголовніше: аби будь-яка криза минула безболісно, любіть свою дитину.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво