Пролітаючи над гніздом Ужа, або Подорожні нотатки з українського Відня - Соціум - dt.ua

Пролітаючи над гніздом Ужа, або Подорожні нотатки з українського Відня

26 жовтня, 2007, 12:28 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-2 листопада

Чи знаєте ви Україну? Думаю, ні. Принаймні неможливо сказати «я знаю Україну», допоки не відвідаєш ...

Чи знаєте ви Україну? Думаю, ні. Принаймні неможливо сказати «я знаю Україну», допоки не відвідаєш унікального етнографічного архіпелагу, відмежованого від України Карпатами, та дивовижного міста в центрі цього архаїчного обширу, міста, розташованого набагато ближче до Європи, ніж до центру України. Це — Ужгород, який вражає своєю камерністю й вишуканістю, специфічним кліматом і багатоголоссям культур. Маленьке серце Європи, котре заховалося в долонях українських гір, захищене від ока невтаємниченого мандрівника.

Раніше думалося, що Львів — осередок західної культури України, центр світової торгівлі, маленький Відень або Прага, місто кав’ярень і аристократизму духу. Та ще й самі львів’яни неодноразово переконували, що поза Львовом нічого цікавого в Україні немає... Проте насправді це не так.

По приїзді до Ужгорода відразу далася взнаки моя необізнаність із регіоном: тутешні погодні умови були не те що не схожі на київські — здавалося, ніби потрапив щонайменше до Одеси. Але вразило мене на Закарпатті, крім погоди, ще й те, що у кількох районних центрах області люди живуть за власним... годинником, час на якому не збігається із загальноприйнятим. Колись, як мені стало відомо, питання зміни часового поясу для закарпатців навіть лобіювали на засіданнях Верховної Ради, адже у столичних владних ешелонах є чималий відсоток представників цього регіону, тож їм і карти в руки. Ба ні, не вдалося перевести годинника. Та хіба то є проблемою для людей, які вірять у потойбічну силу гір та духів?.. Звісно, ні. Тож на Закарпатті є села, де час на годину відрізняється від українського.

Загалом, час в Ужгороді плине не так, як у Києві чи деінде. Ніхто нікуди не поспішає, відчуваєш загальний стан внутрішнього спокою, душевної гармонії та рівноваги. Такий стан попервах дратує, адже ти звик до миттєвого реагування на всі важливі події. В Ужгороді кожна подія важлива, інша річ, що ніхто не бігтиме наввипередки з часом. Стан постійної рівноваги життєвих матерій... А взагалі, мабуть, треба зазначити, що Ужгород — місто надзвичайно гостинне й тепле, з власною аурою, самобутніми будиночками в центрі.

Інколи здавалося, що я не в Ужгороді, а в якомусь італійському або навіть в іспанському містечку, десь на півдні, в Андалусії. Йдеш вулицею і чуєш різні говори. Ось із одного вікна визирнула мешканка з румунськими рисами та, мабуть, у румунському хатньому халатику. А з іншого вікна вже відгукнулася інша сусідка, угорка. І ось ти стаєш свідком емоційної розмови. Ну, їй-Богу, нагадує Одесу десь на початку дев’яностих, колоритну Одесу із Сарою та Розою, які так само перемовляються дивною мовою в одному з внутрішніх двориків на Малій Арнаутській або на Молдованці.

Мабуть, Ужгород і справді чи не найбільше нагадує Одесу, адже й це місто — на перехресті історичних культур, мов. Відповідно, й різних аур, енергетик, типів мислення. Така полікультурність закладає в людях особливу гостинність, толерантність, відкритість до інших людей. Кого тільки немає в цьому регіоні! Крім гуцулів, лемків, бойків (а це ж усе наші — українці!), там проживають цигани, євреї, росіяни, угорці, чехи, словаки, румуни, молдавани... Справжній Вавилон у найкращому розумінні цього історично-культурного поняття.

...Історія ужгородського замку налічує понад тисячу років. Протягом століть його неодноразово перебудовували згідно з вимогами фортифікації Середньовіччя, тож до наших днів від найдавніших споруд збереглася лише частина фундаменту, сліди якого можна бачити в підземеллях, та ще фрагменти карнизів із романським орнаментом. Основна споруда тяжіє в історичному плані до ХІV століття.

Велич ужгородського замку вражає, зокрема поціновувачів середньовічної символіки. Неабияке враження справляє північна частина палацу, зведена над самою прірвою. За всю історію ворог жодного разу не наважувався штурмувати замок із північного боку. В замковому палаці є просторі підземні каземати, котрі в мирний час використовували як комори, а під час облоги — як схови. В підземеллі розміщувалися в’язниця та камера катувань. Фасади декоровано білокам’яним ренесансним обрамленням, яке частково збереглося і дотепер. Палац має внутрішній дворик, де був колодязь, видовбаний у скелі. Його воду захисники замку споживали під час тривалих облог. У товстих стінах ужгородського палацу є потайні ходи, якими можна було непоміченим потрапити з одного поверху на інший. Легенда розповідає і про потаємний хід, що з’єднував замок із зовнішнім світом. 1775 року імператриця Марія-Терезія передала замок Мукачівській єпархії. Нині в ньому розміщено краєзнавчий музей.

Проте, скажу я вам, до якої кімнати в замку не загляну, до якого музею на території не зайду, скрізь чую «великий и могучий». Питаю жартома: це що, Москва так облюбувала наше Закарпаття? І на це каверзне запитання чую відповідь: так потяг «Москва—Ужгород» ходить удвічі частіше, ніж потяг «Москва—Київ». Здивуванню не було меж...

Ба більше. Як виявилося, закарпатці, котрі живуть далеко в горах, мають проблему з телебаченням, а точніше — з мовленням. Сигнали більшості українських каналів до них чомусь не доходять. Натомість російськомовні канали транслюють нормально. І ось, спустившись із гір, ці люди раптом втрачають свою мовну стійкість і починають розмовляти дивною українсько-російською балачкою...

Місто Ужгород вельми камерне. Можна пішки обійти за день. Раніше думав, що менше за Чернівці й Тернопіль нічого бути не може. Виявляється, помилявся. Та, що цікаво, Ужгород геть не справляє враження маленького міста. Річ у тім, що на вулицях бачиш так багато людей, які облюбували кав’ярні та ресторанчики неподалік від річки Уж, у центрі, що знову почуваєшся наче в мільйонній Одесі влітку, коли туди приїздить безліч туристів. В обідню перерву в центрі міста стільки людей, скільки в київському метро в години пік. Ніхто не поспішає на роботу: атмосфера комфорту й ідилії. А навколо така чистота, все аж сяє!..

Та хоч би скільки я переповідав про це місто, найліпший спосіб відчути його ауру — відвідати і все побачити на власні очі. Гадаю, ви знайдете, що подивитися, адже я і словом не обмовився про дивовижну ротонду XII—XIII століть у Горянах, про корчму «Деца у нотаря» екстравагантного ужгородського поета Павла Чучки, про чеський район, де панує атмосфера зовсім не ХХІ століття, про овечок із обкладинок романів Харукі Муракамі, котрі прогулюються в екологічно чистих закарпатських зонах... Тож збирайте валізи і — до Ужгорода!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво