ПРОФЕСОР НА ІМ’Я ЖАННА

«Хронічна відмінниця» вчиться все життя

Батько Жанни Іванівни був кадровим військовим-прикордонником. Тому родині доводилося часто переїжджати — від Камчатки до західних кордонів колишнього Союзу. І хоча дівчинка вчилася в десяти різних школах, у підсумку отримала срібну медаль, вважалася кращим математиком і мріяла про технічний вуз, а може, й про лаври Софії Ковалевської. Проте її мрії підкоригувала мати, яка закінчила авіаційний технікум, а потім не змогла себе реалізувати на прикордонних заставах. Тому коли дочка вибирала, до якого вузу вступати, мати наполягла на медичному.

І ось уже ректор Київського медінституту Іван Пименович Алексєєнко (треба ж, доля — дівоче прізвище Жанни теж Алексєєнко) підписує заяву дівчини: «Зарахувати на лікувальний факультет». Проте один із членів приймальної комісії зауважує: «У неї ж медаль не золота, і вона не киянка — хай іде на санітарно-гігієнічний».

А далі — наполегливість у здійсненні мрії. Вже студенткою Жанна чергувала в клініці, регулярно відвідувала хірургічний гурток, залучалася до операцій. У заліковій книжці — жодної четвірки. Проте заяву про переведення на лікувальний факультет деканат не підтримав. Тоді вона поїхала в Московський медінститут. Там Жанну, яка навчалася на «відмінно», охоче погодилися взяти, однак свої не відпустили. Щаслива невдача, оскільки саме в Києві Жанна знайшла свою долю — Олександра, студента лікувального факультету, і стала Возіановою.

Коли синочку Сергію виповнилося п’ять місяців, Жанна почала шукати роботу. Нарешті з’явилася вакансія в Білоцерківській районній інфекційній лікарні. Першим наставником молодого фахівця стала головлікар Галина Яригіна. Вона уважно придивлялася до новенької і, переконавшись у її величезній працьовитості та вдумливості, перевела Возіанову до діагностичного відділення. Жанна працювала, не зважаючи на час, сина допомагала няньчити мама, Саша закінчував інститут.

Потім — чотири роки терапевтом у госпіталі в Сєверодвінську разом із чоловіком, куди його призначили після закінчення інституту. Вчилася весь час, оскільки розуміла: мати здібності — це ще не все. Після демобілізації чоловіка — знову важкі пошуки місця роботи. Директор інституту інфекційних хвороб академік Богданов відмовив: «Потрібні свої кадри». Тимчасово влаштувалася до військового госпіталю, де пройшла добру школу практичної медицини (до речі, зв’язок із госпіталем зберігся й донині: тепер тут професор Жанна Іванівна Возіанова консультує в складних за діагностикою випадках). А після госпіталю почалась успішна наукова діяльність на кафедрі інфекційних хвороб Київського медінституту: клінічний ординатор, аспірант з успішним достроковим (адже «хронічна відмінниця») захистом кандидатської дисертації, асистент, доцент, доктор меднаук, а з 1989 року — завідуюча кафедрою.

Наука без практики мертва, а практика
без науки сліпа

З шістнадцяти кафедр інфекційних хвороб ця — єдина, очолювана жінкою, — опорна для всіх медвузів України. Зовсім не випадково Жанна Возіанова, заслужений діяч науки і техніки України, стала лідером в організації педагогічної роботи в системі медичної освіти. Її чіткість, самодисципліна, величезний досвід і знання дозволяють забезпечити підготовку колосального обсягу методичних матеріалів, програм, планів навчальних занять.

Кафедра працює на базі Центру інфекційних хвороб Центральної міської клінічної лікарні. 120 ліжок ніколи не бувають порожні — в країні високий рівень інфекційних захворювань через погіршення соціальних, екологічних та економічних умов.

Кафедра медичного вузу під дахом лікарні — дуже вдале поєднання, органічний місток між наукою й практикою. Наука має можливість перевірити ефективність своїх напрацювань. Основні проблеми, якими займається кафедра, — гострі й хронічні вірусні гепатити, дифтерія (у період епідемії кафедра була лікувально-методичним центром всієї України), диференційна діагностика інфекційних хвороб, проблеми медикаментозної терапії. Жанна Іванівна великий противник поліпрогмазії — одномиттєвого призначення багатьох препаратів — і необгрунтованого застосування антибіотиків. Ними якщо й користуються, то дуже обережно. Тому в клініці ще не було жодного випадку ускладнень після їх застосування.

Якщо вас припинили критикувати...

Великий Бехтерєв любив повторювати: «Якщо хворому після розмови з лікарем не стало краще, то лікар був поганий». Спостерігаючи за Жанною Іванівною, коли вона терпляче і тактовно переконує хворого повірити в тактику запропонованого лікування, розумію, у кожному випадку ціна її компетентності — людське життя.

Возіанова — не лише блискучий фахівець, а й дуже щедра людина. Багатющим досвідом, знаннями, вмінням професор до решти ділиться зі своїми учнями.

Із школи Возіанової вже вийшли десять кандидатів та докторів медичних наук, готується ще одинадцять. А ось перегортаю перший том її книги «Інфекційні й паразитарні хвороби», 900 сторінок(!), на підході — ще два томи. Обережно запитую, мовляв, хтось допомагав? Вона показує рукописи, де все написано її чітким почерком, пояснює: любов до математики допомагає систематизувати знання, результати досліджень.

Ще одна форма передачі знань — новий український журнал «Сучасні інфекції». Жанна Іванівна, його головний редактор, сама веде розділ клінічних лекцій про останні наукові новинки. «Це істина на сьогоднішній день», — улюблений вислів професора, противниці догм і консерватизму в медичній науці. А на запитання, чи є в неї заздрісники, вороги, з усмішкою відповідає словами великого Пастера: «Якщо вас перестали критикувати, знайте — ваша наукова праця пішла на спад, ви стали слабші».

Крім усіх наукових і педагогічних пошуків, Жанна Іванівна ще й хранителька домашнього вогнища. Президент АМН України Олександр Федорович Возіанов, можливо, ще більш завантажений, ніж його дружина. Гадаю, нелегко під одним дахом двом неординарним особистостям. Скільки ж потрібно жіночої мудрості, щоб простий мотив для двох сердець постійно підтримував сенс життя...

За зодіаком Жанна Іванівна — Водолій. Для цього знаку характерна велика любов до людей і самовідданість. А головне, погляд Водоліїв завжди звернений у майбутнє. Всі ці риси властиві й професору Жанні Іванівні Возіановій.