Проблема Химери

«Если бы губы Никанора Ивановича да приставить к носу Ивана Кузьмича, да взять сколь-нибудь развязанное, какая у Балтазара Балтазаровича, да, пожалуй, прибавить к этому еще дородности Ивана Павловича — я бы тогда тотчас же решилась. А теперь — поди подумай!»

М.Гоголь, «Женитьба»

Фактичний початок президентської кампанії в Україні дивним чином збігся з депутатською спробою заборони порнографії. Ідіотизм глашатаїв обох явищ полягає не в тому, що вони виходять за межі якихось юридичних норм, а в тому, що в переважній більшості видають власні хворобливі стани за норму.

Для характеристики депутатського корпусу народ уже давно і впевнено користується словником, який увібрав багатовіковий досвід скотарства. Тому всі лексичні форми і збірні образи сміливо вміщуються між «Скотар­нею» Оруелла і звичайним свинарником.

Але з президентством у нас усе складніше. Сусідам пощастило — там цар, із ним усе зрозуміло. Можна скидати, служити або холопствувати. В Україні постать гетьмана завдяки зусиллям «совка» стала оперетковою, а десятигривнева банкнота з Мазепою, зважаючи на інфляцію, ваги верховній владі аж ніяк не додає. П’ят­сот гривень — так, тут народ почав би поважати. Особливо як­би заробляв на такі картинки.

Є, звісно, завдяки Гоголю, архетип Цариці, якій браві запорож­ці гламурно бухаються в ноги з вереском «умремо, мамо, але не встанемо!», наче впіймані наркодилери перед ментом у нічному клубі. Цариця за це може відстібнути з панського плеча «Луї Віт­тон». А може й відшмагати. Не вгадаєш.

Є товстий і тупуватий Бульба, який завалив сина за любов до НАТО, любить і чекає російського царя і помер від жадібності, лиш би копійчана люлька ляхам не дісталася. Ну прямо прибічник «спільного економічного простору» й митних союзів.

Є, м’яко кажучи, Янкель, який завдяки всесвітній (знаєте кого) змові може допомогти практично безплатно будь-кому, але загального ходу історії це аж ніяк не змінює. І не може змінити.

Все це загалом укладається в нашу порнополітичну реальність. Та ось халепа. Хоч і порнографія, і вибори оперують з уявними величинами, але зосереджуватися в результаті доводиться на чомусь одному. Якщо, звісно, результат важливіший, ніж процес.

Але громадська свідомість, уособлена в гоголівських бравих запорожцях, усе ж конструює певний збірний образ із запропонованих. Які процедура і результат такого конструювання?

Напевно багато наших громадян побувало на турецькому курорті Кемер, але мало хто знає, що це батьківщина міфічного чудовиська Химери з головою і шиєю лева, тулубом кози, хвостом дракона. Можна і якось навпаки, коаліційніше — хвіст кози на голові дракона з тулубом лева, наприклад. Значення особливого не має, тому що Химера — це химера. Нездійсненність.

Вищезгадану конструкцію вперше представив Гомер, проте «Теогонія» Гесіода сучасніша — приписує Химері три голови. Посередині хребта в неї козяча голова, з одного боку — зміїна, а з іншого — лев’яча. Чудовисько з трьома головами на одному тілі. Це надто багато. Згідно з Макіа­веллі, володар має втілювати в собі якості всього двох звірів — лисиці і лева. Можливо, для виборців в Україні, де на два українці три гетьмани, це замало і Химера буде саме те що треба.

Але Химера вивергала з пащі вогонь. Електоратові це завжди подобається. Сукупний образ грядущого українського президента, звісно ж, теж мусить мати таку властивість. Але з єдиним застереженням — національна вогнетворчість не повинна підживлюватися за рахунок поставок російського газу. Вогонь має нещадно випалювати ворогів загальнонаціонального лідера. Але тут чергова проблема. Якщо такий лідер втілює в собі солодкі електоральні обожнювання всієї України, то його спопеляючий гнів аж ніяк не може бути звернений проти незначної, у межах похибки, кількості інакодумців. Інакше кажучи, майбутній ідеальний президент України, володіючи потужною репресивною машиною, не зможе її всерйоз застосувати без шкоди для свого рейтингу.

Власне кажучи, це й відбувається в сусіднього царя. Але там можна посопіти, хоча б жартівливим димом, на сусіда. Не Богзна-що, та все ж так-сяк тиск знижує.

Україні ж із її хронічними самокастраційними рішеннями, починаючи з відмови від ядерного статусу, заборонено навіть мимоволі дихнути у бік якихось сусідів. А що відбувається з організмом, якщо він: а) затримує подих і б) дуже при цьому тужиться? Правильно...

Тобто майбутній президент повинен мати ще й неабиякий асенізаційний потенціал, оскільки попередники вважали, що не царська це справа.

Питання, звісно, в тому, наскільки вільні наші козаки схильні до політичної гігієни. Тих, хто цікавиться подробицями, можна відіслати до чудового роману Зюскінда «Парфумер», в якому історично достовірно зображено, що середньовічна Європа дуже смерділа. Вважалося, що немитість береже від інфекцій. Тому, власне кажучи, коли вже стало зовсім нестерпно, і з’явилася парфумерія.

Українське суспільство зде­більшого віддає перевагу саме політичній парфумерії, а не соціаль­ній гігієні. Або ще простіше — макіяж. Тому Химера повинна добре пахнути і фарбуватися.

Так, мало не забув. Статево-ролева поведінка. Вона дозволяє реалізуватися людині як представникові статі у стосунках з іншими людьми. Це відбиває рівень особистісної зрілості і соціальної адаптованості індивідуума. Стосовно більшості українських політиків, які прагнуть одночасно догодити хлопчикам і дівчаткам, старим і молодим, здоровим і калікам, розумним і партійним, — це серйозний, але цілком прийнятний виклик.

За ідеєю, універсальна Химе­ра українського президентства повинна бути гомо- або бісексуальною. Але «бі» в політичному сен­сі не вийде, тому що коаліція закінчилася, а партій багато. Зате це дуже добре сприйняли б якась Єв­ропа і, не будемо вже прямо тицяти пальцями, — якась Америка.

Огидне чудовисько, за яке всі проголосують. Підкреслюючи його суто українську унікальність, багатовекторність і відповідність віянням часу. Тут кожен виборець обуриться до глибини душі, тому що він ніколи в житті не проголосує за таке, не підтримає! Але він і тепер голосує й підтримує. Кожен за свою частину.

Антична Химера закінчила погано. Прилетів на крилатому коні Пегасі красень Беллерофонт і замочив її з лука. В українській версії: а) є проблема з наявністю крилатих коней, б) красенів-героїв. Точніше з тим, щоб герой мав коня. Оце був би номер!

Але пегаси письменницького розливу здохли ще під час розпаду Народного руху. Фігури типу Жадана або Ульянченка — це, швидше, кентаври. Пегаси, у сен­сі сучасного культуртрегерст­ва, серйозно вихолощені Мінкуль­том разом із державними любителями архаїки за рахунок держбюджету.

З героїзмом і красою в нас, у принципі, незле. Правда, особливо ці риси помічаються й цінуються після смерті героїв, але це від скромності.

А ось прийде неквапливо втомлений літній чоловік пішки. Мовчки висмикне кілок із паркану, та з цвяхами. І як почне... О який солодкий стогін вирветься миттю з грудей мільйонів химеролюбців!

Ось воно, сірячинне. Є все ж таки запит на неполіткоректний, але зрозумілий спосіб управління країною. Щоб кожен міг упевнено сказати: «На його місці я зробив би те саме!»

Та й зробив би нарешті...