Про зв’язок часів і поколінь - Соціум - dt.ua

Про зв’язок часів і поколінь

25 листопада, 2011, 13:30 Роздрукувати Випуск №43, 25 листопада-2 грудня

Крюківські вагонобудівники у 2011 році відзначають подвійний ювілей.

Видавнича діяльність для Крюківського вагонобудівного заводу поступово стає таким самим важливим напрямом роботи, як і багато інших. Побачила світ четверта за останні чотири роки книжка: «Рождение амфибий. Переправочно-десантная техника Крюковского вагоностроительного завода». Вагонобудівний завод і машини-амфібії — як це поєднується? Приблизно так міркували і багато випускників елітного Московського вищого технічного училища імені Миколи Баумана, коли в 1950-х роках отримували направлення у Крюків-на-Дніпрі, на вагонобудівний завод. Минули роки — і про їхні життя та надзвичайно цікаву працю написано книжку.

Трохи історії

ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» має досить багаті й давні традиції. Це один з найстаріших і найбільших як в Україні, так і на території СНД виробників транспортних засобів (у тому числі й рухомого складу). Ще 1869 року в містечку Крюків, що розкинулося на правому березі Дніпра, саме навпроти великого повітового міста Кременчук (де мешкало більше жителів, ніж у Полтаві), було побудовано вагоноремонтні майстерні Харківсько-Миколаївської залізниці, які займалися поточним ремонтом вагонів. 1900 року вже 400 робітників працювали в нових виробничих корпусах майстерень; вони забезпечували ремонт 120 вантажних і 20 пасажирських вагонів на місяць!

У 1930 році Крюківські вагоноремонтні майстерні були перетворені у вагонобудівний завод. Розпочався випуск 16-тонних платформ, а незабаром — 62-тонних напіввагонів. Уже в середині 1930-х років підприємство випускало щорічно близько 7000 вагонів. Після Другої світової війни на КВБЗ розширюються номенклатура, кількість виробленої продукції і, головне, опановуються нові напрями. Спираючись на потужний конструкторсько-технологічний потенціал, крюківчани випускають вантажні, а пізніше — і пасажирські вагони, ескалатори, поїзди для метрополітену та різно­манітну продукцію машинобудування: зварні металеві конструкції, контейнери, запасні частини для метрополітену…

Сьогодні вагонобудівники працюють на високотехнологічному підприємстві з повним цик­лом виробництва — від розробки і втілення технічних ідей до постачання готових виробів… У 2011 році колектив ПАТ «КВБЗ» завершує роботу — на замовлення «Укрзалізниці» — над створенням міжрегіональних швидкісних поїздів — локомотивної тяги та двосистемних електропоїздів.

Однак повернімося до книжки, яка ще пахне друкарською фарбою і розповідає про період випуску на Крюківському вагоно­будівному заводі інженерної військової техніки. Дослід­ження це не тільки про амфібії, а й про долі країни та світу, про людей, для яких той період життя став усвідомленим вибором. І які вклали у створення нових напрямів у виробництві все горіння своїх сердець, силу розуму та інтелекту, все уміння своїх рук.

Хочеться вірити, що книжка стане гідним продовженням серії видань про КВБЗ. І ось що примітно: книжку здали до друку саме в ті дні, коли на підприємстві відбувалися пам’ятні й урочисті події, присвячені 10-річчю українського пасажирського вагонобудування. Цього ж,
2011-го, року виповнюється 60 років від початку виробництва на Крюківському вагонобудівному заводі інженерної переправно-десантної техніки для Зброй­них сил. Те, що ці дві дати збіглися в часі з різницею 50 років, — глибоко символічно.

Народження амфібій

Здавалося б, що може бути спільного між переправно-десантною технікою, виробництво якої закінчилося близько 20 років тому, і новими, молодими й перспективними напрямами виробництва, що опановуються на заводі тепер? І що може бути спільного між продукцією війсь­ковою і мирною, соціальною, якою є пасажирський вагон або вагон метрополітену? Насправді зв’язок часів і поколінь настільки тісний і безпосередній, що важко визначити, де закінчується минуле і починається майбутнє. Звісно ж, ці дві теми, дві епохи, дві такі несхожі галузі машино­будування поєднують люди та їхні долі. Насамперед такі, як директор Іван Приходько та його син і спадкоємець Володимир Приходько, головний конструктор військових машин Євген Ленциус і його учень, головний конструктор транспорту соціального призначення Георгій Ігнатов. А також керівники проектів Віктор Лок­тіонов, Борис Ко­сья­ненко, Віктор Влас­кін і всі ті, хто й сьогодні працює на підприємстві.

…Розпочалося все із введення у виробництво в 1951 році першого плаваючого транспортера К-61, розробленого конструкторським бюро замовника — військовими інженерами. І вже 1954 року молодий конструкторський колектив, що виник на підприємстві, зумів стати головним конструкторським бюро зі створення інженерної десантно-переправної техніки в СРСР. Його першою самостійною машиною був гусеничний самохідний пором ГСП-55, який міг переправляти танки або інші вантажі вагою до 52 тонн! Поповнила родину плаваючих транспортерів амфібія ПТС-65. До неї крюківські конструктори створили плаваючий причіп, із допомогою якого можна було одночасно переправляти і автомобіль, і гарматну обслугу.

Воістину унікальною розробкою, практично міні-субмариною, став саперний підводний розвідник, або інженерна підводна машина. Вона могла рухатися сушею, по воді, занурюватися й досліджувати дно водойми, розмінувати її, випускати водолаза, а вийшовши з води — вступати в бій, оскільки мала на озброєнні кулемет.

І, нарешті, вінцем інженерної думки в галузі переправно-десантної техніки стала серія па­ром­но-мостових машин — ПММ-1 на колісній базі, ПММ-2 — на гусеничному ходу, а також ПММ-2М — удосконалена модель підвищеної вантажопідйомності. Вони могли переправляти вантажі від 40 до 50 тонн, були досить швидкохідними; на воді човни-понтони розгорталися у міст завширшки від 10 до 12 метрів (у різних моделях). Кілька машин утворювали пороми практично будь-якої вантажопідйомності, мости потрібної довжини. Такої універсальної переправно-десантної техніки не мала жодна армія світу.

За роки існування цієї галузі машинобудування на КВБЗ було розроблено креслення, виготовлено дослідні зразки і випробувано понад двадцять виробів інженерної техніки та складних машин різного призначення: берегову мостову машину «Линь», мінний загороджувач «Кремінь», машину інженерної розвідки «Беркут»… Деякі з них серійно випускалися на підприємстві, а також на машино­будівних заводах СРСР — у Волгограді, Луганську, Красно­ярську, Муромі, Жданові (Маріу­полі), Стаханові та інших містах.

Освоєння нових виробів сприяло підвищенню загальної культури виробництва, впровадженню новітніх технологій. І — що, мабуть, найголовніше — народилося й виросло нове покоління інженерів та робітників надзвичайно високої кваліфікації. Колектив заводу завдяки випуску інженерної техніки піднявся на вищий рівень у розвитку, нагромадив унікальний досвід і знання. І став одним із флагманів галузі машинобудування в СРСР.

Перспективна галузь

У роки розпаду Радянського Союзу та створення суверенних держав на його території виробництво машин для Збройних сил довелося згорнути. Та одночасно цей складний період став трампліном, що дозволив колективу заводу взяти таку висоту, як створення українського пасажирського вагонобудування, українського ескалаторобудування, випустити перші вітчизняні поїзди метро й іншу високотехнологічну техніку.

Ще далекого 1951 року директор Крюківського вагонобудівного заводу Іван Приходько спільно із соратниками налагоджував нове, технологічно складне виробництво, розуміючи, що воно неминуче дасть поштовх розвиткові підприємства, колективу, міста. Через багато років його син, президент акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» Володимир Приходько зрозумів, що величезний потенціал оборонки — кадри, технології, виробничі потужності, — який випав із виробничого процесу внаслідок конверсії, розвалу СРСР та хаосу в економіці, слід неодмінно зберегти й використати. Отже, необхідно створити галузь, яка мала б перспективи в Україні і за її межами. І таку галузь було створено 2001 року.

Але, за великим рахунком, її основи й витоки потрібно шукати на початку 1950-х років. Ось ми й робимо таку спробу: передати відчуття часу та історії, згадати про минуле тут і тепер. А також віддати належне людям і часові, їхньому прагненню підкорити цей невблаганний час силі людського духу та зухвалій мрії. Можна знайти такі цікаві паралелі. На напівзруйнованому після Великої Вітчизняної війни заводі почали збирати складні плаваючі машини і створили їх цілий модельний ряд. І ось у кризові 90-ті роки минулого століття, коли не надходили замовлення навіть на вантажні вагони, у Крюкові-на-Дніпрі мріяли про пасажирські і створили за десять років 32 моделі та 24 модифікації! У тому числі вагон для міжнародного сполучення, міжрегіональні швидкісні поїзди.

Цю й іншу техніку (поїзд метро з асинхронним приводом, вагон з місцями для перевезення інвалідів, пасажирські візки та візки вагонів метрополітену) було представлено у вересні 2011 року на Всеукраїнській галузевій виставці, що проходила на Крюківському вагонобудівному заводі. Її відвідали представники влади, фахівці-залізничники з України, Росії, Азербайджану, Казахстану, українські і закордонні партнери КВБЗ, журналісти, широкі кола громадськості. Швидкісні міжрегіональні поїзди зі швидкістю руху до 200 кілометрів на годину — локомотивної тяги і двосистемний електропоїзд викликали загальне замилування. Адже аналогів виробництва такої техніки немає не тільки в Україні, а й у країнах СНД.

P.S. У далекому 1951 році колектив Крюківського вагонобудівного заводу успішно виконав завдання уряду з освоєння нової продукції для армії. Сьогодні він виконав черговий етап своїх зобов’язань, даних урядові України. Адже підприємству доручено поставку швидкісних міжрегіональних поїздів для чемпіонату Євро-2012.

Дивитися у майбутнє через призму минулого — саме так живуть і трудяться на Крюківському вагонобудівному. Найкращі фахівці в галузі інженерної військової техніки, їхні діти та внуки нині працюють у пасажирському вагонобудуванні. На дільниці, стіни якої пам’ятають останні паромно-мостові машини, було складено перший пасажирський вагон «Україна». На тому самому місці, де був басейн для випробування плаваючих машин, тепер побудовано красень-цех для складання кузовів пасажирських вагонів. Крюківський вагонобудівний завод іде вперед, не забуваючи своєї історії. Чи не цей курс — найбільш правильний і надійний для будь-якої спільноти: чи то для сім’ї, трудового колективу, чи для країни в цілому?

Паромно-мостова машина ПММ-2М

Авторський колектив нової книжки бажає читачам (а нам здається, що вона зацікавить насамперед чоловіків — усе ж таки йдеться про військову техніку!), нових відкриттів. Адже інформація на цю тему донедавна була засекреченою, а в книжці ви знайдете технічні характеристики машин, безліч знімків, документальних фактів, цікавих епізодів, спогадів «батьків» амфібій. У книжці чимало історичних постатей: Микита Хрущов, маршали інженерних військ Віктор Хар­ченко, Сергій Аганов, відомий конструктор стрілецького озброєння Михайло Калашников та багато інших. Можливо, вона примусить задуматися про війну і мир, відповідальність за економіку країни і долі її громадян, про зв’язок минулого та майбутнього.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво