Про вічне устами малечі

Кохання, кохання... Що воно є... Яке воно має бути...

Романтично налаштовані дівчата вважають, що кохання — це бігати берегом моря й реготати як віліса. Інші, за класичним прикладом, притискаючи до пишних бюстів букетики, грають очима: «на ніс, у куток, на предмет...». А ще інші все виглядають свого принца на білому коні...

А ось викладач одного з вузів культуролог Кучка вимагав запам’ятати таку дефініцію: «Кохання — це морально-естетичне почуття, виражене в безкорисливому прагненні об’єкта однієї статі до об’єкта іншої».

А хто знає, чим є насправді кохання? Всім відомо тільки те, що від нього бувають діти. От у них і спитаємо. Врешті-решт недарма кажуть, що вустами малечі промовляє істина.

Максим, 5років:

«Кохання існує тому, що існують дівчата. Вони завжди щось вигадують. Всіляких Барбі, всіляке вбрання. От і кохання вигадали, щоб їм подарунки дарували».

Настя, 5 років:

«Я б хотіла покохати принца, щоб він був у короні, щоб не бився і був у чистих штанях».

Маринка, 5 років:

«А Вадимко сказав, що я в цьому вбранні, як принцеса... Я тепер завжди в цьо­му платті приходжу, щоб Вадимові подобатися... Закохався, дурненький...»

Ілля, 5 років:

«Я одружуся з мамою або бабусею. Не хочу з чужою тіткою одружуватися! А маму і бабусю я люблю. Вони мені рідні».

Антон, 5 років:

«Моя мама на мене так довго-довго дивиться, зітхає і мовчить. Я розумію, що вона мене любить. Це кохання».

Мишко, 5 років (заходиться від сміху):

«Хі-хі!!! Хі-хі... Коли цілуються!!! Хі-хі-хі!!!»

Ганнуся, 6 років:

«Мама мене бере на ручки і пригортає так лагідно, що мені аж плакати хочеться. Це кохання?»

Еля, 5 років:

«Любов — коли мама і тато мають дуже багато дітей. У нас немає стільки грошей, тому в нас мало дітей. Тільки я. Але ми й так любимо один одного. У мене є іграшка, котик, я його дуже люблю. Знаєш, яка в нього чудова ВНУТРЬ?! Подивись, його можна РОЗКУЛІНАТЬ».

Леся, 5 років (дуже впевнено):

«Погані злобливі люди теж можуть любити. А хороші ще більше можуть любити. Всякі люди можуть любити. І навіть учителі. І солдати. І людина-павук...»

Рома, 5 років:

«Моя бабуся дуже любить нашого котика Руфуса. Вона навіть за нього мишей ловить. А Руфус лежить на дивані, прикрашає бабусине життя. Ось така любов!»

Костя, 6 років:

«Моїй мамі погано, її нудить, а тато радіє і каже: «Я тебе люблю». А мені каже, що в нас скоро буде маленький братик. І я його любитиму й калататиму йому всілякими забавками».

Леся, 8 років:

«Казати «я тебе люблю» можна тільки на весіллі. Або за день до весілля. А раніше не можна. І тільки аж після школи. А спочатку треба знайомитися, ходити на гойдалки або в кафе. Можна гуляти на площі, їсти морозиво і не палити цигарок. Дівчина не захоче казати хлопцеві «я тебе люблю», якщо від нього тхне пивом і цигарками. Тьху!»

Андрій, 11 років:

«Любов — це коли мама і тато разом готують деруни на вечерю. А я мию посуд, і ми всі сміємося».

Оля, 11 років:

«Мій прадід ревнує мою прабабусю, коли її хтось запрошує танцювати. Це любов».

Сашко, 11 років:

«А я так любив своє котеня — особливо, коли воно хворіло, — що мені стискалося горло... Маленьке, сіре, тихе як мишка. Воно померло, а я його досі люблю. Любов — це коли дуже жалієш когось, хто маленький і слабкий».

Яна, 15 років:

«Любов — це коли через два роки ти приїжджаєш, тобто повертаєшся додому, а собака Дона впізнає тебе й радіє, підстрибує, лиже тобі обличчя...»

Сашко, 15 років:

«Це коли ти прибігаєш рано-вранці до школи, а в гардеробі вже висить знайома тобі маленька шоколадного кольору курточка. Одна. Бо ще рано... Її курточка. І в тебе від щастя колотиться серце, коли ти бачиш цю курточку... Не знаю, як сказати...»

Оленка, 18 років:

«Любов — це не слова. Це вчинки».

Ось так... А ви кажете, принц... На білому коні... Ну-ну... Чекайте-чекайте... Хтось, як бачите, знає краще... Істина — вона ж поруч.