Про нагальні проблеми діаспори - Соціум - dt.ua

Про нагальні проблеми діаспори

19 лютого, 2010, 15:04 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-26 лютого

За своїми науковими інтересами я не політолог і не педагог. Я філолог. Узятися за перо мене спонука...

За своїми науковими інтересами я не політолог і не педагог. Я філолог. Узятися за перо мене спонукали попередні результати фінансованої Українським і Російським фондами фундаментальних досліджень праці «Польові дослідження лексико-семантичних процесів у мовленні носіїв російської та української мов на територіях пізнього заселення», яку виконує наукова група Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (під моїм керівництвом) спільно з науковою групою Волгоградського державного університету (керівник — проф. Н.Тупікова). Мета цього дослідження — визначити особливості існування та розвитку українських говірок у Росії та російських — в Україні. Однак результатом лінгвістичних студій, спілкування з колегами, пошуку матеріалів для дослідження став висновок — робота наших державних установ з українською діаспорою позбавлена системності. А це спричиняє, по-перше, втрату авторитету України як політико-культурного утворення серед своїх закордонних співвітчизників, а по-друге, жахливу й швидку асиміляцію українців з автохтонним населенням країн, в яких вони проживають, насамперед — країн СНД.

На жаль, Україна більше чекає допомоги для себе, ніж сама допомагає українцям за кордоном. Заради справедливості відзначу, що в нас є «Національна програма роботи з закордонними українцями на період до 2010 року». Але вона, як показує практика, малоефективна. В Україні навіть немає державної інституції, яка б опікувалася цією справою. Про це, до речі, говорив голова Української всесвітньої координаційної ради Дмитро Павличко на парламентських слуханнях з питань співпраці із закордонними українцями. Він, зокрема, зазначив, що «у структурі Кабінету міністрів треба створити інституцію, яка займалась би виключно справами української діаспори (міністерство або комітет — як в інших країнах світу). Це дасть змогу зосередити зусилля держави на виконанні Національної програми роботи з закордонними українцями в одному відомстві, підвищить політичний, фаховий та методичний рівень виконання завдань, які стоять перед Україною щодо підняття рівня роботи з діаспорою та громадянами України, що працюють за кордоном».

Метою статті, пропонованої для обговорення науковій громадськості, є встановлення методологічних засад для активного виходу нашої держави як носія освітніх послуг на міжнародний освітній ринок — принаймні у сфері освітньої підтримки своїх закордонних співвітчизників. Як відомо, українці живуть не тільки в Україні, а й у Росії, де їх налічується приблизно 5 млн., Казахстані — близько 2,5 млн., Сполучених Штатах Америки — майже 2 млн., Канаді — близько мільйона, Польщі — приблизно 500 тис. та інших країнах. Загалом, станом на 2004 р., за межами України проживають до 15 млн. українців, тобто майже третина нації. Проте починати потрібно, певно, з тих країн, які географічно та історично найближчі до України, насамперед — з Росії.

Місця компактного розселення українців у Росії відомі: це переважно Москва, Санкт-Петербург, райони Курська, Воронежа, Саратова, Самари, Астрахані, Владивостока, Кубані (Краснодарський край), річки Дон, від Оренбурга до Тихого океану, Закаспійська область, Зелений Клин (Амурська область, Приморський край і Хабаровський). Однак точної інформації про розселення українців у Росії немає. Тому збирання її є для нас сьогодні найактуальнішою проблемою. Як і інформації про сучасний стан мовної та культурної самоідентифікації українців за кордоном, їхньої мовної компетенції, про збереження національно-культурних традицій, історію проживання за кордоном. Немає і лінгво-етнічної карти українських населених пунктів, карти українських діалектів Росії. Останньою картою, на якій такі говори було позначено, є, за нашими відомостями, «Досвід діалектологічної карти російської мови в Європі з додатком нарису російської діалектології», виданий іще 1915 року. Згадка про українські діалекти (малоросійські, за термінологією авторів карти) там була можлива лише тому, що вони не відокремлювалися від «великоруського» мовного членування. Дуже прикро, але україністика і досі не поставила перед собою завдання створити таку карту. А тим часом саме встановлення реєстру українських говорів Росії дасть можливість, по-перше, визначити географічні напрямки допомоги метрополії (України) своїм діаспорам, а по-друге — поле дослідження особливостей формування, існування та розвитку українських говірок, українського етносу в Росії.

Не маємо ми і повноцінних комплексних лінгвістичних, історичних, етнографічних описів сучасного стану закордонного українства. Нам конче потрібна загальнодержавна програма, метою якої був би опис історії формування закордонного українства, територій його розселення, особливостей сучасного лінгвістичного, культурного та етнографічного стану.

Але першим і найголовнішим етапом роботи є створення саме карти українських населених пунктів Росії. Від цього залежить складання планів та визначення географії історичних, етнографічних, діалектологічних та фольклорних експедицій. Першими територіями дослідження, як здається, мають стати Поволжя, Кубань, Башкортостан, Тюменська область. Далі географія розширюватиметься. Це мають бути не лише території компактного розташування українських населених пунктів, а й ізольовані населенні пункти на домінантних автохтонних територіях.

Яким бачиться реальне втілення програми? Насамперед потрібно створити Асоціації дослідників сучасного національно-культурного стану українства за кордоном і провести її установчу конференцію; створити лабораторії анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики на рівні НАН України та Міністерства освіти і науки України; створити дослідницькі групи у ВНЗ України і Росії для збирання та опрацювання матеріалів з анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики; розробити моделі збирання та опрацювання матеріалів, план проведення експедицій з анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики. Доцільно започаткувати наукове видання «Україністика зарубіжжя» на рівні НАН України та Міністерства освіти і науки України спільно із зацікавленими організаціями Росії (РАУ); створити редколегії енциклопедій «Українські поселення на карті Росії», «Українська мова в Росії», «Українська культура Росії»; створити інтернет-портал Асоціації дослідників сучасного національно-культурного стану українства за кордоном; систему семінарів на постійній основі та конференцій з анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики.

Розробка програми сприятиме створенню в Росії нового освітнього простору для українців у місцях їхнього компактного проживання. Можливо, варто почати з недільних шкіл та спеціальних груп у дитячих садках в українських населених пунктах, оскільки сьогодні немає достатньої кількості кадрів, які могли б кваліфіковано викладати україністику. Тут, скоріше за все, варто вести мову про підготовку вчительських кадрів. А для цього потрібно, з одного боку, брати на себе безплатну підготовку українців — громадян Росії на факультетах, так чи інакше пов’язаних з україністикою, в українських ВНЗ, а з іншого — сприяти створенню спеціалізацій циклу «Україністика» у ВНЗ Росії. Як відомо, такі спеціалізації вже є в таких знаних наукових центрах Росії, як МДУ, Московський лінгвістичний університет та ін. Готові їх відкрити й інші ВНЗ Росії. Але процес пришвидшиться, якщо ми докладемо зусиль для створення українських навчальних закладів.

До речі, є велика кількість філій російських ВНЗ в Україні. Можливо, варто подумати про відкриття філії бодай одного українського ВНЗ в Росії. Це може бути, наприклад, філія Києво-Могилянської академії або Київського національного університету ім. Т.Шевченка. І не обов’язково в Москві. Хай це буде Кубань або Башкортостан...

Українці зарубіжжя, передусім Росії, перебувають зараз у стані мовної асиміляції. І не можна звинувачувати в цьому лише російський уряд. Ми самі винні в тому, що не надаємо російському українству освітньої допомоги. Наприклад, у с. Мачуха Волгоградської області, яке виникло в XVII столітті, мешканці й досі розмовляють українською. Мало того, там іще залишилися пасивні білінгви — люди, які розуміють російську мову, але розмовляють українською. Це зазвичай люди похилого віку. Але молодь, яка виїздить із села, мову забуває. Зазначимо, що це побутова, діалектна українська мова з яскраво вираженими рисами полтавського діалекту — літературною майже ніхто не розмовляє. Тому курс, який потрібно першим запровадити у школах української діаспори в Росії, — це літературна українська мова. Кафедри українські мови повинні розробити методичний пакет, мовний портфель для української діаспори, куди мають увійти підручники, навчальні посібники, методичні матеріали, аудіозаписи, відеофільми.

Проте вивчення мови не може обмежуватися шкільною аудиторію. Потрібно сприяти створенню бібліотек в українських селах діаспори, надходженню туди української періодики. Це сприятиме формуванню українського погляду не лише на сьогодення, а й на історію. Останнє дуже важливо. У людей виникне можливість зіставлення різних точок зору на дуже болючі питання генезису Української держави. Відтак другим курсом у шкільній програмі повинна стати «Історія України». Слід подбати і про видання автентичних українських періодичних видань у діаспорі, де висвітлювалися б її освітні проблеми, друкувалися оголошення про освітні, наукові та культурні заходи в країні її існування. Такі видання повинні сприяти розвиткові художньої культури діаспори.

Надзвичайно важливим інформаційним джерелом для українців за кордоном є Інтернет. Тут можна створити великі освітні портали для них, можливо, запровадити систему дистанційної освіти. Проводити онлайн- конференції з приводу важливих подій у політичному, культурному, спортивному житті українства.

Вагомим компонентом української освіти має стати курс «Культура України», в межах якого школярам діаспори надавалася б інформація про формування культури нашого народу від давніх часів до сьогодення. Не зайвими були б виступи українських художніх колективів як з діаспор, так і метрополії.

Підсумовуючи, скажу — роботи дуже багато. Але її треба робити, на жаль, — з нуля. І хай нам допоможе Бог.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво