Припарковані під вікнами яхти і затонулі велосипеди Копенгагена - Соціум - dt.ua

Припарковані під вікнами яхти і затонулі велосипеди Копенгагена

22 лютого, 2008, 14:03 Роздрукувати Випуск №7, 22 лютого-29 лютого

Ми поїхали до Копенгагена тільки тому, що туди трапилися дешеві автобусні квитки. Подорожували втрьох: білоруска, росіянка і українка...

Ми поїхали до Копенгагена тільки тому, що туди трапилися дешеві автобусні квитки. Подорожували втрьох: білоруска, росіянка і українка. Під кінець подорожі страшенно посварилися на політичному ґрунті, зате побували у справжній казковій країні.

Північна ніч

На Копенгаген вирушили автобусом, який прямує з Праги через Берлін. Прибуває автобус над­то рано, і ці кілька темних годин у холодному північному місті виявилися дуже виснажливими. Ми вирішили не сидіти на вокза­лі, а розпочати екскурсію одразу.

Рушивши у випадковому напрямку, йшли у цілковитій темряві через численні мости повз вітрини занедбаних магазинів, віддаляючись від туристичних принад і прямуючи до спальних районів данської столиці. Місто о п’ятій ранку виявилося напрочуд багатолюдним. Окрім молоді напідпитку, що поверталася з вечірок або виходила подихати з набитих людом дискозалів, зграї панків і жебраків сиділи на площі біля ратуші. Повз нас проносилися велосипедисти, ранок усе не починався... Ми почали думати про північну ніч і пошкодували, що не мали при собі ліхтариків.

Дійшовши до карти міста, котра містилася в освітленому боксі, вирішили нарешті зорієнтуватися й визначити для себе туристичні пріоритети. Стояли перед картою незнайомого міста замерзлі, сонні і розуміли, як мало знаємо про Данію. Ну, казки Андерсена читали... Звісно, згадали про Русалоньку. Отож вирішили — підемо у зворотному напрямку і якнайшвидше знайдемо Русалоньку, поки вандали в черговий раз не відбили їй голову, поки ми знову не посварилися через політику, поки не зійшло сонце...

У пошуках Ундіни

Біля пам’ятника Русалоньці завжди велелюдно
Біля пам’ятника Русалоньці завжди велелюдно
Данської ніхто з нас не знав, зустрічні данці не знали німецької, а згадати, як англійською буде «русалонька», ми не могли. До речі, туристичну інформацію й усілякі поради разом із планом міста можна отримати прямо на вокзалі. Але як запитати в англомовної працівниці довідкового бюро про Русалоньку? Ундіна? Скульптура морської дівчини? Жінка-риба?.. Ані касири, ані місцеві жителі про існування чогось подібного в їхньому місті навіть не здогадувалися.

Нарешті в очах якоїсь дівчини зустріли розуміння, і вона спрямувала нас у бік мосту. Дій­шов­ши до нього, побачили скульптуру огрядної жінки в капорі, підперезаної хустиною і з величезною рибою в руках. З усього випливало, що нас знову неправильно зрозуміли, адже це була типова копенгагенська торговка рибою, увічнена в камені на місці колишнього рибного ринку...

Зате недалеко біля неї був яхтовий причал, де всього за сімдесят крон (тобто за десять євро) можна купити квиток на екскурсію копенгагенськими каналами. Екскурсію можна прослухати не лише данською, а й англійською та німецькою. Відвідувачів запитали, яким мовам вони надають перевагу, після чого наша російська подруга, єдина на кораблику, виявила бажання слухати екс­курсію німецькою. І спеціально для неї екскурсію провели ще й німецькою.

Велика вода Копенгагена
Велика вода Копенгагена
З вікон яхти нарешті побачили справжній Копенгаген. Рядоч­ки яхт у вузьких каналах на тлі яскравих різнокольорових будиночків. Широкі водні масиви, що розливаються по місту. Важко сказати, чого тут більше — води чи суходолу?.. Низькі містки, за які боялися зачепитися головою. Галасливі й веселі копенгагенці, котрі зайшли на наступній зупинці цілим корпоративним колективом якоїсь фірми, дістали з пакетів кілька десятків банок пива, розповсюдили серед колег і заходилися перекрикувати екскурсоводів.

Зимна вода міських каналів така прозора, що в ній можна розгледіти не тільки поховані на дні велосипеди або підводну скульптуру жінки й дітей із благально піднятими над головою руками, а й прочитати назви розкиданих навколо яхт газет, що колихалися в заростях водоростей. Але найголовніше — ми нарешті побачили Русалоньку, яку так довго шукали! Нам пощастило побачити її цілу й неушкоджену: оголена дівчина сиділа на величезному камені й сумно дивилася в далечінь, тим часом на її тлі фотографувалася група японців, а група індійських туристів чекала своєї черги.

Яхти замість гаражів

Копенгаген страшенно дорогий, тому якщо їдете до нього ненадовго і з дешевшої країни, найкраще взяти продукти з собою. Поки ми сиділи на березі і їли бутерброди, мали нагоду поспостерігати за данськими чоловіками, які приходять оглянути свої яхти з романтичними жіночими іменами: Ольга, Лідія, Луїза і, звичайно, Марія. (До слова, жінок ми на яхтах не бачили.)

Яхти, як і їхні власники, дуже різні. Є дуже дорогі й наворочені, оздоблені деревом, оснащені вітрилами, часто червоними. Деякі нагадують іржаві бляшанки. Деякі дуже функціональні, призначені тільки для риболовлі й не мають нічого зайвого. Деякі схожі на піратські кораблі: на них обов’язково майорять чорні прапори з черепом і кістками. Але незалежно від вигляду яхт, їхні власники поводяться завжди однаково. Приходять на яхту самі посеред суботнього дня, кидають речі в каюту, деякий час просто стоять собі на палубі. Курять. Потім спускаються в маленькі затишні каюти, часом із них починає витися димок. Ми могли тільки здогадуватися, що вони там так довго роблять, але все це нагадувало наших батьків з їхніми гаражами, в яких можна пропадати цілими днями й щось там майструвати або ремонтувати. Судячи з усього, у данців з їхніми яхтами той самий випадок.

А тим часом велосипеди теж можна сміливо назвати найпопулярнішим засобом пересування данців. У Копенгагені, як, утім, і в інших великих європейських містах, існує широка мережа прокату велосипедів. Їх можна брати в одному пункті, а залишати в іншому — мережа охоплює ціле місто. Щоправда, більше ніде мені не доводилося бачити таких елегантних велосипедисток у чоботах на високих підборах, як більше ніде я не бачила й таких великих і різнокольорових велосипедів, особливо жовтих або яскраво-рожевих.

Країна Християнія

Далі, прямуючи навмання, дійшли до арки з написом «Ви входите до Європейського Союзу». «Політично добрий знак», — подумала я і швиденько про­йшла під аркою. З іншого боку ми побачили напис «Християнія» й одразу зрозуміли, що вже певний час гуляємо по країні в країні, котра оголосила про свою незалежність від офіційної данської влади й котру якісь кілька місяців тому атакував данський спецназ. «Вільне місто» в центрі столиці з’явилося 1971 року, коли хіпі, що проводили в Копенгагені свій фестиваль, вирішили переночувати в покинутих армійських казармах. Ідея залишитися й створити комуну народилася сама собою.

Ми поблукали в розмальованих графіті сквотах, де страшенно відгонило коноплею, а всі двері були зачинені. Зазвичай у подібних будинках розміщуються картинні галереї, кнайпи чи принаймні майстерні художників, але в Християнії вони, мабуть, зачинилися на вихідні, бо була субота. У дворі стояли порослий травою човник і дитячі каруселі, тому ми спершу подумали, що потрапили в якийсь покинутий дитячий садок.

Християнія не схожа на живу анархічну країну: зарослі бородаті митці сиділи біля своїх дерев’яних хатинок, курили й відверто нудьгували. Повз них раз по раз проходили молодики з бультер’єрами. Вулицями сунули численні туристи, фотографували розмальовані стіни будинків разом із застереженнями на них: «Фотографувати заборонено!», купували футболки з растаманською символікою, гаманці з фірмовим знаком Християнії. Уся ця комерціалізація справила гнітюче враження: над територією свободи витав отруйний дух капіталізму. Складалося враження, що жителі заможної і благополучної країни потребують такого відхожого місця, аби можна було відвідати його як атракціон: пройтися брудними вулицями, подивитися на брудних жителів комуни, купити собі якусь дрібничку з модним логотипом. Тому Християнія дуже мало нагадує справді вільну територію.

Глінтвейн на морозі

Нашою останньою зупинкою був Нюгавн — канал Нова гавань, проритий у XVII сторіччі, щоб з’єднати внутрішнє місто з морем. Сьогодні це наймальовничіший район міста з пішохідною зоною, його головна туристична принада, а раніше він славився брудними портовими кнайпами і повіями. Міська влада навела лад у Нюгавні, і тепер тут найбільша кількість ресторанів і сувенірних крамниць у місті, а вулиці вздовж каналу перетворилися на улюблене місце для прогулянок.

Тут багато літніх кафешок, але морський клімат м’який, тому навіть узимку вони користуються популярністю. Поки ми пили глінтвейн, сидячи надворі і гріючись біля чана з вугіллям, у скверику зібралося чимало народу послухати суботній джаз. Данські чоловіки запрошували до танцю перехожих пенсіонерок. Місцева броварня влаштувала безплатну дегустацію своєї продукції. Було дуже гарно, настільки гарно, що доречніше сказати — казково.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво