Президентські теледебати по-американськи, або «Телерентген» замість політичного крутійства - Соціум - dt.ua

Президентські теледебати по-американськи, або «Телерентген» замість політичного крутійства

29 січня, 2010, 14:51 Роздрукувати Випуск №3, 29 січня-4 лютого

Президентські перегони у США відзначені традицією: на завершальному етапі виборчої кампанії кандидати провідних партій — Демократичної та Республіканської — змагаються у теледебатах*...

Президентські перегони у США відзначені традицією: на завершальному етапі виборчої кампанії кандидати провідних партій — Демократичної та Республіканської — змагаються у теледебатах*. Для телеглядачів це передусім змагання не їхніх програм, а особистостей. Хто стане наступним господарем Білого дому — визначає радше не партійна належність претендентів, а харизма. Вирішуючи, хто заслуговує на довіру, американці віддають перевагу людським якостям політичних лідерів та їхній спроможності впевнено провадити державний курс.

Теледебати віддзеркалюють інший, ніж в Україні, характер стосунків між кандидатами у президенти і виборцями. Йдеться про їхню взаємозалежність, а не про переважну залежність виборців від політиків (не в останню чергу за рахунок підкупу та фабрикувань).

Американці розцінили б відмову претендента на вищу державну посаду від участі у теледебатах як вияв неповаги до них і боягузтво. Громадяни демократичної держави не вибачили б такого. Це неминуче обернулося б для політичного крутія поразкою.

Пригадую, як 1992 року попрікали в легкодухості президента, ветерана Другої світової війни Джорджа Буша-старшого, який балотувався на другий термін. Причина — він вагався, чи давати згоду на участь у теледебатах незалежному кандидатові техаському мільярдеру Россу Перо.

Ключовий момент: перш ніж стати господарям Білого дому, всі американські президенти, від Джона Ф.Кеннеді, а згодом — Джиммі Картер, Рональд Рейган, Джордж Буш-старший, Білл Клінтон, Джордж Буш-молодший (на виборах 2000 року), і до Барака Обами, перемагали своїх суперників у теледебатах. Виняток — хіба що теледебати Джорджа Буша-молодшого на президентських виборах 2004 року з кандидатом від Демократичної партії Джоном Керрі.

Кеннеді проти Ніксона

Перші у США і в світі президентські теледебати між сенатором-демократом Джоном Ф.Кеннеді і віце-президентом США республіканцем Ричардом Ніксоном, що відбулися півстоліття тому, восени 1960-го, називають «великими». Вони відкрили нову сторінку не тільки в тележурналістиці, а й у суспільному житті Америки.

Ареною політичної дуелі була студія чиказької філії CBS. Програму вели відомі журналісти, які ставили запитання кандидатам у президенти. Дебати на некомерційній основі транслювали всі національні теле- й радіомережі. За домовленістю між політичними опонентами, яку ініціювали телекомпанії, було проведено чотири раунди дебатів. Найбільший інтерес викликав перший: за ним стежили майже дві третини дорослого населення країни. Для Джона Ф.Кеннеді «великі дебати» стали проривом, до якого він довго й ретельно готувався.

Вперше на місце господаря Білого дому претендували політики, які народилися у ХХ столітті. Вони були майже однолітками. Разом розпочинали політичну кар’єру, зійшовши 1946 року на Капітолійський пагорб.

Однак, на противагу своєму конкурентові, напередодні теледуелі сенатор із Массачусетса в національних масштабах залишався постаттю маловідомою. Виборців насторожувало те, що у протестантській країні кандидат у президенти сповідує католицизм. Вони підозрювали: якщо Кеннеді прийде у Білий дім, він зробить Америку духовно підлеглою Ватикану. До того ж вважали Кеннеді молодим і недосвідченим.

Під час виборчої кампанії він об’їздив майже всю країну, виголосив сотні промов, опублікував безліч статей. Але, незважаючи на всі зусилля сенатора і його команди, скоротити розрив із суперником не вдавалося. Кеннеді розумів важливу роль у політиці нового засобу масових комунікацій. Наприкінці 50-х років ХХ століття «балакучі ящики» були вже в переважної більшості американських сімей. Дві третини його співвітчизників дізнавалися про події в країні і світі з теленовин.

Домовленість про теледебати давала Кеннеді останній шанс на перемогу, яким він скористався сповна. Мільйони американців побачили на екранах нове обличчя — рішучого, енергійного й добре обізнаного політика, здатного повести країну до «нових рубежів». Наприкінці першого раунду дебатів Кеннеді, не зважаючи на опонента, звернувся безпосередньо до телеглядачів. «Тільки ви, — емоційно заявив він, — можете вирішити, якою хочете бачити цю країну, яким має бути її майбутнє. Я вважаю, що ми готові рухатися вперед».

Фінал теледебатів виявився несподіванкою не тільки для Ніксона, який неодноразово виходив переможцем із жорстких політичних баталій, а під час «кухонних дебатів» на американській промисловій виставці у Москві «нокаутував» у словесній дуелі Микиту Хрущова. Та цього разу поразка Ніксона була запрограмована. Головна загроза для нього йшла від «гарячого мідіума». Телевізійна аудиторія радше не думає, а дивиться — приблизно 90 відсотків інформації вона сприймає візуально й емоційно.

Контраст між опонентами був разючий.

Ніксон — блідий, похмурий, злий, напружений. Один із присутніх на дебатах журналістів порівняв його з «клерком із продажу ділянок на цвинтарі». Віце-президент був у поганій фізичній формі: він ушкодив коліно і тільки-но виписався зі шпиталю. Один зі штабістів Ніксона, щоб «прибрати» тіні під очима, перед виходом в ефір необачно заквецяв йому обличчя кремом для гоління. Мер Чикаго Ричард Дейлі був шокований: «Вони забальзамували його раніше, ніж він помер». Сірий костюм Ніксона зливався з чорно-білим телеекраном. Зате вміло попрацювали стилісти Кеннеді, продумавши кожен штрих. Засмаглий під час виборчої кампанії під сонцем Каліфорнії, з легким макіяжем, він випромінював молодість та оптимізм. А світла сорочка підкреслювала його телегенічність.

Натомість Ніксон мав настільки кепський вигляд, що відразу після теледебатів стурбована мати зателефонувала йому й запитала, чи він не хворий. «Цей сучий син програв вибори», — відразу заявив його напарник — кандидат у віце-президенти Генрі Кебот Лодж.

Чотири раунди теледебатів, передусім перший, вирішальним чином позначилися на результатах виборів, вважає спеціальний радник майбутнього президента Теодор Соренсен. Від п’ятого раунду Ніксон відмовився, фактично визнавши свій провал у телеефірі.

«Щирість і життєва сила, яку виявив Кеннеді під час найбільшої в історії телевізійної кампанії, зокрема у теледебатах, привабили мільйони виборців, — пише Соренсен у книжці «Кеннеді». — Інакше вони відмовилися б від нього як від надто молодого й відомого хіба що за релігійною належністю». Зрештою, Джон Ф.Кеннеді здобув на виборах нелегку перемогу з перевагою у 100 тисяч голосів виборців. Без магічної сили телебачення зробити це було б неможливо.

«Великі дебати» й досі вважають однією з найпопулярніших програм в історії американського телебачення. Більше того, вони започаткували встановлення нових відносин між пресою і владою, між суспільством і владою. Політологи та історики дійшли висновку, що «великі дебати» сприяли утвердженню домінантної ролі телебачення в американській політиці.

Рейган проти Картера

Президентські вибори 1980 року, за якими я спостерігав зблизька, збіглися з економічною депресією та іранською кризою. Америка переживала тяжкі часи. Спад виробництва обернувся для пересічних американців масовими звільненнями з роботи, «вальсом етикеток». Ціни на нафту на світових ринках підскочили до рекордного рівня, й одразу різко подорожчав бензин на заправках. Водночас американці з тривогою чекали повідомлень із Тегерана: що там із заручниками? Втішних новин не було.

Суспільство роз’їдала криза довіри до політиків. Фаворити президентських перегонів опинилися в уразливому становищі. Напередодні президентських теледебатів лише 11 відсотків американців віддавали перевагу колишньому губернатору Каліфорнії Рейгану і ще менше — 9 відсотків — чинному президентові, колишньому губернатору Джорджії Картеру. Виникли реальні передумови для створення третьої сили. Республіканець Джон Андерсон вів власну виборчу кампанію. Рейгану довелося відбивати його атаки під час окремого раунду теледебатів. Тим часом сенатор Едвард Кеннеді, відчуваючи уразливе становище Картера, зробив спробу вибити його з сідла. Наближався момент істини…

Я майже нічого не пам’ятаю про теледебати 2004 року між кандидатами у президенти України. Певно, тому, що на тлі яскравих кольорів помаранчевої революції вони були надто безбарвними. Пам’ятаю хіба що «чисті руки», які згодом стали притчею во язицех. Зате в пам’яті залишилася захоплююча дуель, що відбулася три десятиліття тому на американському телебаченні.

Понурий, розгублений Картер намагається переконати своїх співвітчизників: їх врятують федеральні програми соціальної допомоги. Він говорить скоромовкою, нудно й повчально. Слухаючи його кпини на свою адресу, Рейган іронічно посміхається. «Ви знову за своє, губернаторе», — заявляє він. Вираз обличчя Рейгана відразу змінюється на серйозний, коли він пояснює телеглядачам свою програму виходу з кризи… Вільна підприємницька ініціатива ефективніша за будь-які урядові програми. Необхідно зменшити податки, обмежити урядове втручання в економіку. Він, власне, говорить про те, що згодом увійде в історію як «рейганоміка».

Перевага Рейгана очевидна. Дається взнаки акторська школа, вміння триматися перед телекамерами. Він чітко карбує кожне слово, випромінюючи впевненість та ентузіазм, і заганяє опонента в глухий кут. Він не сперечається з Картером, жонглюючи цифрами. Володіючи природною інтуїцією, Рейган розуміє: цифри не так переконують, як стомлюють. Насамкінець він звертається до телеглядачів із простим запитанням: «Чи вам живеться краще, ніж чотири роки тому?» І пропонує «інший вибір», що ґрунтується на цінностях американського консерватизму: вірі в Бога, капіталізмі, обмеженому урядуванні, антикомунізмі, військовій потузі.

Саме після успішно проведених теледебатів харизматичного Рейгана почали називати «великим комунікатором». А підсумок президентських перегонів — 489 голосів виборників проти 49, які проголосували за Картера, — свідчить сам за себе.

Рейган проти Мондейла

Хто переможе на президентських теледебатах 1984 року, було відомо ще до їх початку. Протягом першого терміну перебування у Білому домі Рейган утвердився як впливовий, популярний політик. Демократи не змогли протиставити йому сильну кандидатуру. Як свого часу республіканці не знайшли конкурента Франкліну Рузвельту. Тож роль «самогубця» випало зіграти колишньому віце-президентові Волтеру Мондейлу.

Демократи сподівалися розіграти козирну карту — «вік президента». На той час Рейгану виповнилося вже 73 роки. Цю тему Мондейл порушив під час першого раунду дебатів. «Боюся, що віковий чинник може відіграти роль у цих виборах», — заявив господар Білого дому. А витримавши коротку паузу, іронічно додав: «Ідеї нашого опонента надто застаріли».

Для закордонних кореспондентів було очевидно, що їхні американські колеги не любили Рейгана. По-перше, більшість ЗМІ в Америці традиційно підтримує демократів. По-друге, Рейган затьмарював їх на телебаченні. Під час другого туру дебатів дипломатичний кореспондент газети Baltimore Sun Генрі Г’юїт, підігруючи кандидату від Демократичної партії, нагадав Рейгану, що той — «найстаріший президент в історії Америки». Він поцікавився, чи не завадить поважний вік Рейгана ухвалювати йому рішення у драматичних ситуаціях на кшталт кубинської кризи. У відповідь господар Білого дому іронічно заявив: «Я не робитиму вік предметом обговорення під час цієї кампанії. Я не маю наміру скористатися у політичних цілях молодістю та недосвідченістю свого опонента».

Аудиторія зреагувала на ці слова реготом. За компанію усміхався й Волтер Мондейл. А Рональд Рейган із серйозним виразом обличчя випив ковток води і продовжив дебати.

Якби на місці Рейгана був кабінетний інтелектуал, він міг би вголос поміркувати над тим, що і президент Франції Шарль де Голль, і канцлер ФРН Конрад Аденауер успішно правили своїми державами у солідному віці. Та навряд чи цей аргумент сприйняли б американці. Їм більше до вподоби дотепи.

Рейган здобув на теледебатах переконливу перемогу і значною мірою завдяки їм став тріумфатором на президентських виборах. Він переміг у 49 з 50 штатів, окрім рідного штату Мондейла — Міннесоти та округу Колумбія. Такого ніколи не було в історії Америки. За Рейганом назавжди утвердилася слава «великого комунікатора».

Такими були у США зоряні президентські теледебати.

Програна ставка — Білий дім

Під час президентських виборів 1976 року перший раунд виграв чинний президент республіканець Джеральд Форд. Дебют проти губернатора Джорджії демократа Джиммі Картера виявився таким успішним, що йому вдалося потіснити конкурента-фаворита. Їхні шанси на перемогу зрівнялися. Але в другому раунді він припустився грубої помилки. «Радянський Союз не панує у Східній Європі і за адміністрації Форда ніколи не пануватиме», — заявив Форд. Від президента відсахнувся великий масив виборців, передусім вихідців із Центральної та Східної Європи. Джиммі Картер домігся перемоги з незначною перевагою голосів.

На виборах 1988 року кандидат у президенти від Демократичної партії губернатор Массачусетса Майкл Дукакіс загнав себе в кут. Модератор запитав його в лоб: «Губернаторе, якби Кітті Дукакіс згвалтували й убили, ви б підтримали винесення смертного вироку кілеру без права на амністію?» Прихильник скасування смертної кари заплутався у відповіді і виявив нещирість. Телеглядачі сприйняли Дукакіса як безпорадну людину, котрій не можна довірити керувати державою.

Невдалими виявилися теледебати 1992 року з губернатором Арканзасу Біллом Клінтоном для Джорджа Буша-старшого, який балотувався на другий термін. Його біографія державного й політичного діяча була унікальна: голова Національного комітету Республіканської партії, директор ЦРУ, постійний представник США при ООН, посол у Китаї, господар Білого дому. Проте з’ясувалося, що він не знає простих речей: як покупці розплачуються у крамницях. Мільйони телеглядачів були вражені. А колишні заслуги й «високі матерії» для них нічого не вартували.

Самовпевнений, менторський тон віце-президента Альберта Гора, якого вважали фаворитом у дебатах з Джорджем Бушем-молодшим 2000 року, викликав негативну реакцію телеглядачів. Хоча рівнем компетенції у державних справах він переважав свого суперника, телеглядачі віддали перевагу губернатору Техаса як «своєму хлопцеві». Зрештою, він виграв найсуперечливіші у новітній історії США президентські вибори. Щоправда, за рахунок 537 голосів виборців у штаті Флорида, завдяки рішенню Верховного суду та американській виборчій системі, яка визначає переможців не за числом голосів виборців, а за кількістю голосів колегії виборників.

P.S. Чи відбудуться теледебати між головними кандидатами у президенти в Україні? Тільки у тому разі, якщо опоненти домовляться між собою, що видається малоймовірним. Коли дивитися в корінь, суспільство мало б примусити пройти політичний «рентген» того, хто панічно боїться постати перед мільйонами виборців «голим королем». Але сьогоднішнє українське суспільство настільки слабке, роз’єднане і безвідповідальне, що не відчуває в цьому не тільки необхідності, а й потреби.

* Президентські теледебати відбуваються з доброї волі і за взаємною домовленістю кандидатів у президенти. Після «великих дебатів» 1960 року настала пауза. Під час виборчих кампаній 1964, 1968 й 1972 рр. їх не проводили. Президентські теледебати було відновлено на виборах 1976 року, і відтоді вони відбуваються безперервно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво