Польський різдвяний льодяник

Стою на пішохідному переході із закатаними ледь не по коліна джинсами, інакше варшавські калюжі перекинуться прямо на мої штани: на жаль, польські водії не вирізняються особливою чемністю. Але не дайте мокрим пригодам зіпсувати враження від передноворічної Варшави!

Столиця Польщі відкривалася мені двічі: спершу з тридцятого поверху Палацу культури і науки. Модернова, вона була вся у вогнях, нещасна і квадратна. Тоді я пожаліла місто: настільки видозмінили його Друга світова війна і радянські архітектори… Вдруге Варшава пожаліла мене. На відновленому п’ятачку Старого міста дістала камеру і нарешті відвела душу — яка натхненна реконструкція давньої Варшави!..

Приїхали до польської столиці якраз перед святами й одразу ж втрапили у пастку піарників Різдва і Нового року. Різдвяні пісеньки лунають всюди, куди б ви не поткнулися, навіть канапку у переході перехоплюєш під «We wish you а Merry Christmas...» Весь готель, здавалося, окупували дитячі хори. Як тільки малі затягують зворушливі колядки — гомін лунає у ліфті, коридорі, і навіть у душовій! Пузаті Санта-Клауси в центрі міста за дрібні гроші розкривають перед перехожими червоні мішки з цукерками. Соромно зізнатися, але масовий гіпноз, чи то пак — психоз, діє — ноги самі несуть до подарунків.

Єдине, чого бракує Варшаві для повноти свята, — пухнастого снігу. Місцеві й не чекають: звикли, що мікроклімат польської столиці розчиняє сніжинки ще у небі. З кожним днем калюжі розповзаються дедалі більше і зрештою підтоплюють входи до магазинів. Це шанс зупинитися і, зрадивши щоденний маршрут, повернути, наприклад, до парку Варшавські, чи то — Королівські Лазенки (тобто купальні). Парк — дітище останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. Це він перетворив лісові хащі на зелене диво, перебудував Уяздовський замок і створив кам’яний амфітеатр, що й досі приймає на концертах близько тисячі глядачів. Сама сцена розміщена на острівці. У парку повно мармурових божеств, які завмерли на колонах, ліхтарях і парканах. Тут не чутно галасу столиці — можна дістати з сумки прісний прециль (місцевий бублик) і згодувати його гусакові чи лебедю, погладити павича або посадити на плече білку.

Можливо, це різдвяна містика, але по зимовому парку гуляти зовсім не холодно. Тож врешті-решт сідаєш на лавку і споглядаєш вишуканих панянок, зворушливі літні пари, жваву малечу, що повсякчас пропонує парковій звірині посмоктати свій льодяник. У таких романтичних місцях варшав’яни, як правило, нагулюють апетит. А ось вгамовують у значно прозаїчніших.

Найпопулярніший заклад — «млечний бар», по-простому — дешева їдальня. Пообідати тут можна в середньому на 10 злотих (щоб отримати суму в гривнях, усі ціни множаться на 1,5). Таких закладів повно по всьому місту. У годину пік черги зі студентів, робітників, дідусів та туристів тягнуться аж до виходу. Тут неабияк проявляються традиції харчування поляків. За моїми спостереженнями, нація ця — «тістоцентрична». Як не здивуватися, коли сусід за твоїм столиком бере три види макаронів: із гуляшем, чорницями та цукром і просто з маслом?.. «Тут мені й смерть» — зважувала я, подумки міняючись із ним місцями. Мої експерименти над шлунком не пішли далі пляцків із печарками, тобто дерунів із шампіньйонами, доволі пристойних навіть у їдальні.

Поки сонце не сіло за бетонні варшавські висотки, іноземці йдуть фотографуватися до Старого міста. Воно починається із Замкової площі. В її центрі колона Сигізмунда — перший у Польщі світський пам’ятник, встановлений у 1644 році королем Владиславом IV своєму батькові Сигизмунду ІІІ Вазі. Бронзовий пам’ятник вважається одним із найгарніших у країні. Проте гості міста фотографуються на тлі веселої ялинки неподалік. Інколи до них приєднується жебрак у костюмі Санти. За позування він просить кинути монетку в його червону безрозмірну торбу. Цю картину доповнюють динаміки, з яких лунають різдвяні пісеньки. Натовпи школярів пробігають вулицею у глиб Давнього міста. Праворуч стоїть один із найдавніших варшавських костелів — Собор Святого Яна. Біля його входу мерзне… конкурент Санти — афроамериканець Зулу в чернечій сутані. Жаліють «біженця з Кенії» лише сумські студенти. Грошима поділитися не можуть, бо не мають, зате щедро пригощають цигарками.

Оминувши сувенірні крамнички і дорогущі ресторації, потрапляємо в центр Старого міста на Площу Ринок. Над головами пікірують голубині зграї — причому так, що зносить капелюха. Місцеві художники намагаються продати намальований сніг. Візники пропонують процокотіти по бруківці на дрожках, але ми не наважуємося спитати про ціну. Знаємо наперед: свято у Старій Варшаві коштує по-європейському.

Може трапитися, в якийсь момент від нав’язливого Різдва захочеться сховатися. У Варшаві є потаємні місця для втікачів. У клубі «Аврора», заснованому столичними художниками, звучить жива музика. Нарешті грають альтернативні різдвяним мелодіям балканські пісні!.. Молодь замовляє найпопулярніше смачнюще пиво «Живєц» з імбирним або малиновим сиропом. Після виступу — етнічна дискотека, байдуже що ввижаються сивобороді танцівники у червоних капелюхах: це, напевно, діє пиво…

Повернувшись в Україну, розумієш, що жити весь час в очікуванні свят не так уже й зле. Тільки на відстані усвідомлюєш, наскільки дорогими стали варшавські вулички й елегантні варшав’янки, музеї з різдвяними виставками, клуби з присмаком солодкого пива. Я просила місто відкритися мені — прогулянка до парку була без дощу, а до галерей пускали за усмішку. Мене оминали місцеві п’янички, і я без жодних пригод вешталася веселою нічною Варшавою. Щирою, доброзичливою, трохи морозною, повною міцної гербати у затишних кав’ярнях…

Таким я й полюбила це місто. Під Різдво…