ПОДВИГ І ТРАГЕДІЯ КОМАНДУЮЧОГО ФРОНТОМ - Соціум - dt.ua

ПОДВИГ І ТРАГЕДІЯ КОМАНДУЮЧОГО ФРОНТОМ

15 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 15 листопада-22 листопада

Нинішнього року ми відзначаємо 61-шу річницю героїчно-трагічної оборони Києва. У боях за столицю України було розгромлено десять ворожих дивізій, знищено більше ста тисяч солдатів та офіцерів противника...

Нинішнього року ми відзначаємо 61-шу річницю героїчно-трагічної оборони Києва. У боях за столицю України було розгромлено десять ворожих дивізій, знищено більше ста тисяч солдатів та офіцерів противника. Але війська Південно-Західного фронту теж зазнали чималих утрат. Тому Київська стратегічна оборонна операція оцінюється неоднозначно: одні вважають її нашою перемогою, інші — поразкою. Де ж істина?

Операція із захисту Києва — одна з найтриваліших у Великій Вітчизняній війні. Результат боїв на цьому стратегічному напрямку істотно вплинув на подальший хід війни. За планом «Барбаросса», військова кампанія вермахту на сході мала завершитися наприкінці липня — початку серпня 1941 року. Фактично ж у ці дні фельдмаршал Рейхенау лише розгорнув генеральний штурм Києва. І в тому, що план взяття Києва з ходу був зірваний, — заслуга військ ПЗФ на чолі з 49-річним Михайлом Кирпоносом.

М.Кирпонос став командуючим Київським особливим військовим округом (на початку війни перейменованим у ПЗФ) у лютому 41-го. Як воєначальника його високо цінували в наркоматі оборони. «З Михайлом Петровичем Кирпоносом мені не довелося працювати разом, але, за відгуками товаришів по службі, це був досвідчений загальновійськовий командир», — зазначав Г.Жуков. Свою звитягу Кирпонос виявив ще в громадянську війну, коли командував другим Богунським полком, який успішно воював проти білогвардійців за Житомир, Бердичів, визволяв Київ. Реввійськрада республіки нагородила його особистою зброєю — маузером із заводським номером 53505. А за успішне форсування його 70-ю стрілецькою дивізією Виборзької протоки в нічний час по кризі та взяття прибережних укріплень, що порушило важливі для противника комунікації і прискорило закінчення Фінської кампанії, М.Кирпонос був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. (Історія військового мистецтва доти знала лише два таких випадки. Перший — коли війська Петра Першого подолали маршем по кризі Виборзьку протоку і штурмом взяли однойменне місто, другий — коли війська Багратіона перейшли по кризі затоку з моря й оволоділи Алландськими островами.)

З червня 1940 року до переходу в Київ Кирпонос командував військами Ленінградського військового округу. Прийнявши Київський особливий військовий округ, Михайло Петрович, за оцінками начштабу М.Пуркаєва і члена військової ради М.Бурмістенка, був невтомний, діяльний, вникав у всі деталі управління військами, відчуваючи, що війна насувається. Він не засиджувався в штабі, посійно бував у військах, на заводах, де готувалося озброєння і спорядження на випадок війни.

З початку війни М.Кирпоносу доводилося діяти в надзвичайно складних умовах. Директива з Москви про приведення військ у повну бойову готовність надійшла в округ, коли вже гриміла війна. Але з’єднання не були виведені в райони зосередження по західному кордону, відбувалося переформування деяких із них, оснащення новою зброєю, особливо танками Т-34 і сучасними літаками.

Війська фронту на чолі з Кирпоносом, попри серйозні невдачі і вимушений відступ, виснажили і знекровили противника, підірвали його наступальні можливості. Їхні стійкість та мужність у ті дні фактично визначили результат битви під Москвою. Г.Жуков як представник ставки високо оцінював полководницьке мистецтво Кирпоноса у відбитті фашистської агресії, особливо ефективне використання механізованих корпусів проти противника й організацію контрудару.

Жаль лише, що цю операцію досі належним чином не відбито в історіографії, а про Кирпоноса написано скупо, причому деякі недоброзичливці намагаються очорнити ім’я цієї людини, принизити її командирські риси, необгрунтовано звинувачуючи Михайла Петровича у тому, що він здав Київ.

За відгуками його соратників, М.Кирпонос робив усе можливе, аби відстояти Київ, був гранично вимогливий до себе і підлеглих, і не вина його, а біда, що після 71-денної оборони місто довелося залишити. Не зайве нагадати, за який короткий час здалися на милість переможців Франція, Польща та інші європейські країни. А Київ боровся два з половиною місяці.

Деякі історики пишуть, що з вини М.Кирпоноса війська ПЗФ своєчасно не були виведені на тилові оборонні рубежі, — але в цьому винен лише Сталін. Кирпонос наполягав на виведенні військ, його підтримував і Г.Жуков, та впертості Сталіна здолати не вдалося, і лише 18 вересня ставка дозволила залишити укріпрайон. Однак було вже пізно, і наші війська зазнали великих втрат.

Гітлерівське командування, щоб уразити громадську думку, оповістило, буцімто війська вермахту захопили в районі Києва 665 тис. полонених, хоча, за офіційними даними і мемуарами радянських начальників, зокрема К.Москаленка, вони не перевищували однієї третини складу військ перед початком стратегічної оборонної операції. Колосальними були і втрати гітлерівців. Німецький генерал Батлер пише: «У результаті затятого опору росіян уже в перші дні боїв німецькі війська зазнали таких втрат у людях і техніці, які значно перевищували втрати, відомі їм з досвіду ведення кампаній у Польщі і на Заході».

«Ніч на 18 вересня була, мабуть, найтяжчою в житті Кирпоноса, — зазначив начальник оперативного відділу штабу фронту І.Баграмян. — Він розумів безвихідь становища і думав лише про те, як уберегти війська, що опинилися в оточенні. Його, вольового, рішучого воєначальника, турбувало, чи дійшов до командармів, комкорів його наказ про відведення військ. Та й у ці тяжкі хвилини він був діяльний, зосереджений».

20 вересня в нерівному бою в урочищі Шумейкове, що на Полтавщині, М.Кирпонос був убитий зі зброєю в руках. Разом із ним загинули член військової ради фронту М.Бурмистенко, начштабу В.Тупіков, який замінив на цьому посту Пуркаєва, багато офіцерів штабу фронту і 5-ї армії. Свідками загибелі командувача були його ад’ютант майор Гнєнний та порученець члена військової ради майор Жадовський. Вони зняли з Кирпоноса Золоту зірку Героя, забрали документи і невідправлені листи, поглибили окопчик біля бруствера, в якому він заряджав свій пістолет для атаки, і поховали тіло.

Довгі роки ходила фальшива версія про те, що генерал-полковник Кирпонос застрелився, внаслідок чого керівництво військами розладналося і це призвело до їх загибелі. Про високу шляхетність цієї людини, вірність присязі свідчить той факт, що Михайло Петрович двічі відмовлявся від наданих йому літаків, аби вилетіти з небезпечної зони, і пропонував їх пораненим, заявляючи, що залишиться в строю і розділить долю своїх солдатів. Тим часом деякі «нові історики» чомусь замовчують цей факт.

Нині прах М.Кирпоноса почиває в Києві, у парку Вічної Слави. Щороку в день загибелі командира сюди приходять тисячі людей, аби вшанувати його пам’ять.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво