Подорож в Асгард - Соціум - dt.ua

Подорож в Асгард

25 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 25 серпня-1 вересня

Місяць у сідлі мотоцикла...Скандинавія, Німеччина та Польща, фіорди, гори, ліси та льодовики... Як ун...

Місяць у сідлі мотоцикла...Скандинавія, Німеччина та Польща, фіорди, гори, ліси та льодовики... Як уникнути в описі всього цього банальностей у стилі «як я провів літо», коли готуєшся майже рік, збираєшся тиждень, а виїжджаєш за кілька днів? Мотонюанси цікаві лише байкерам, фотографії гарних місць є в Інтернеті, кошторис витрат — узагалі не обговорюється, з огляду на те, що в Норвегії все майже в 10 разів дорожче, ніж в Україні. Дуже просто рахувати, тому що норвезька крона приблизно дорівнює гривні. Кухоль пива в барі в Осло — 50 гривень.

Я знайшов відповідь пізніше, у Швеції, на півдорозі траси від Гельсінборга до Осло. Але перш ніж я доїхав до цього благословенного місця, треба було щось пережити. Виїжджав з України в бурю і дощ, за кошмарними дорогами Луцька по дорозі до Устилуга лежали повалені дерева, але до Любліна йшла вже не злива, а просто холодний затяжний дощ, який неможливо було перечекати, а можна було просто виїхати з нього. Дорога в напрямку Варшави виявилася досить непоганою порівняно з українськими, фури, звісно, створювали горезвісну колійність, але поляки на відміну від нас зрізають і рівняють центральний гребінь цього дорожнього здуття, тож посередині смуги вдавалося їхати досить упевнено. Наявність узбіччя з розміткою дозволяла безпроблемно пропускати кого завгодно чи просто відпочивати на маленькій швидкості, за що польські водії чемно дякували блиманням габаритів.

Взагалі на польських дорогах можна вести нормальний діалог із водіями інших транспортних засобів у плані обгонів чи поворотів і знаходити спільну мову, на відміну від наших. Гарний придорожній сервіс, нормальна їжа. Але не скрізь приймають кредитні картки, і назви страв оманливі, оскільки «пироги» польською — це наші вареники, а порції більші за наші.

Варшава вже трохи нервовіша в сенсі дорожнього руху, і якщо промахнешся в напрямку, то наступну розв’язку можна шукати биту годину і без особливих шансів. Головна відмінність у правилах дорожнього руху, із якими стикаєшся вже в Польщі, — це пріоритетність на «клумбах». У нас діє правило «перешкода справа», а там, якщо ти заїхав на «клумбу», байдуже з якого боку, тебе всі пропускають. Дуже незвично. Але, напевно, діє. Не бачив жодної ДТП, навіть звичайних слідів після них, не бачив поліції, хіба що перед Варшавою. Судячи з того, як стояли машини і чим займалися поліцаї, відпочивальники щось або когось знайшли в лісі.

Про культуру країни багато розповідають узбіччя доріг. Польські — в основному асфальтовані, чисті й акуратні, поля за ними в центральній частині не такі величезно-колгоспні, як у нас. За Варшавою будинки господарів цих полів змінюють червоно-жовте дахівчано-цегляне забарвлення на більш спокійні, сіруваті тони. Придорожніх готелів дуже багато, якість обслуговування трохи вища, ніж у наших приватних мотельчиках — цього за гроші не купиш, тут потрібна традиція. У поляків вона є, жива.

У черзі на пором я стояв разом із датчанином-мотоциклістом, він возив сина до Польщі показати, якими були концтабори, навіть не знаю, із якою метою. Скаржився на погані польські дороги. Я сказав, що в Україні є й гірші. Здається, він мені не повірив.

Мотоциклістів на пороми завжди пропускають першими, мотоцикли кріпляться спеціальними затяжними ременями до гаків у підлозі. Обслуга порома не має права торкатися чужого транспорту руками, тому вся відповідальність за те, як затягнеш цей ремінь, на тобі самому.

Копенгаген уразив досить жлобською чергою до Русалоньки Андерсена — пофотографуватися, неймовірною кількістю велосипедистів, гарною архітектурою, смачним морозивом і дуже зручним інформаційним центром із безліччю халявних карт і довідників; обслугою, чемною і терплячою, котра гарно розмовляє всіма європейськими мовами.

На наступному поромі до Швеції запам’яталися бутерброди з креветками і скандинавськими аборигенами, які ломанулися у «д’юті-фрі» за упаковками і навіть ящиками пива. Це я потім зрозумів, навіщо. А спочатку все виглядало безглуздо.

Далі пішла дуже гарна траса на Осло, приблизно 600 км, із дорожніми знаками місцевими мовами, і доки я не дізнався, що слово «мотелет» означає щось на кшталт «селище», а не «мотель», довелося витратити чимало часу і нервів. І треба запитувати кемпінг, а не готель, причому не просто кемпінг, а такий, де є будиночки або кімнати. Оскільки траса була восьмирядною, а швидкість нижче 120 км у правому ряду напружує інших водіїв, на той час, коли сонце сідало, я з’їхав по якихось малотямких покажчиках кілометрів на п’ять від траси і під’їхав до двоповерхової садиби-готелю. Її двері були відчинені навстіж і наскрізь, і на задньому дворі було видно, як сонце сідає в море. Обслуговуванням туристів тут займалася одна привітна шведка років двадцяти п’яти, усмішлива і дуже моторна, але не метушлива.

На задньому дворі — газон, столітні дерева, столики. Перше враження — немов декорація з фільму «Раба кохання» або інших стрічок про дворян початку ХХ століття. На першому поверсі портрети та фото чотирьох поколінь господарів особняка, піаніно, камін, бібліотека. Усього можна торкатися, користуватися, усе працює. Двісті років тут не було ніяких соціальних потрясінь. Це відчуття повної гармонії людей, природи та цивілізації дуже важко передати словами, воно розлите в повітрі, розчинене у воді, крізь нього переломлюється світло сонця і місяця. Я назвав це місце для себе Мідгардом, адже Мідгард (давньоісландською) — середній обгороджений простір. У скандинавській міфології це — «середня», населена людиною частина світу на землі. Світ, яким він створений. Цей культурний шок мене спіткав уже наступного дня дороги, коли я, розмірковуючи про побачене, мимоволі порівняв три скандинавські країни, а саме Швецію, Данію та Норвегію, з трьома слов’янськими — Росією, Україною та Білоруссю.

Я зрозумів, що ми за міфологічною класифікацією належимо до Утгарду — окраїнної зони землі, де живуть демони та велетні. Бог Тор захищає оселю людей і світ богів — Асгард — від цих істот. Адже колись вони вкрали у богів частину скарбів, але за це в крові головного велетня Іміра були втоплені майже всі його спадкоємці. Залишені живими — тролі — і дурніші, і слабші. Богам-асам тепер зовсім просто їх перехитрити. Коли пізніше в Осло я запитував свого приятеля норвежця Еміля, куди ділися вікінги, він сказав — усі пішли у Францію. Він забув, певне, додати, що всі тролі зі Скандинавії теж пішли. Створювати СРСР.

Між скандинавськими країнами немає кордонів у нашому уявленні. Усі більш-менш розмовляють мовами сусідів. Мова міжнаціонального спілкування — англійська, але чомусь ніхто її не оголошує другою державною.

Осло зустрів напруженим дорожнім рухом, першими тунелями і першим розумінням того, що навіть якщо ціль знаходиться від тебе за кілометр прямої видимості, їхати до неї можна зигзагами години дві. Для мотоциклів на платних дорогах проїзд безкоштовний, але особливо просунуті норвежці ставлять у своїх районах обмеження швидкості 25 км/год, а за злісне порушення швидкісного режиму можна отримати два місяці в’язниці.

Норвезькі дороги — нереально високої якості, але по країні швидкість природним чином обмежують постійні закриті повороти, спуски, підйоми. Те, що у нас вважається дуже гарною дорогою, у них — сільською або під’їзною. Я не застав білих ночей, але в серпні відносна темнота триває години зо дві, після чого відразу світлішає. Тунелів неймовірна безліч. Щоразу — це випробування, бо лише всередині розумієш, освітлений він добре чи не дуже, мокрий чи сухий тощо. Через тиждень тунель менш як кілометр я просто став вважати проїздом під естакадою. Через Телемарк, центральну частину Норвегії, я навскоси піднявся до Согнефіорду, де знаходиться льодовик Йостедальсбрінн, найбільший у Європі — 26 рукавів льодовика опускаються до підніжжя гір. Йому приблизно 60 тисяч років. Найбільші язики льодовика називаються іменами скандинавських богів.

Це було одним із основних вражень подорожі, тому що я побачив, як, напевно, виглядає Асгард. Величезний язик лазурової криги, з-під якої струменить водоспад в озеро, воду з котрого можна пити просто так, як і скрізь у струмках Норвегії. Гомін вітру змагається із гомоном ближніх водоспадів. Навколо фантастичні засніжені вершини, із яких летять ниточки чи то рік, чи то таких же водоспадів, зарості дикої малини, чорниці; сидять медитуючі або просто ошелешені побаченим туристи.

У скандинавському епосі «Старша Едда» у «Промовах Грімніра» світ богів Асгард і світ людей Мідгард ніколи не протиставляються. Вони відділені від Утгарду своєрідною «залізною завісою», величезною стіною з вій переможеного велетня. Такою своєрідною стіною сьогодні цілком можна вважати ті країни Східної Європи, якими Євросоюз завбачливо відгородився від нас.

Норвежці всіляко заохочують туризм і подорожі по своїй країні, але це не означає, що вони не вміють заробляти на незнанні місцевих цін, звичаїв і правил. Якщо ви запитаєте про ціну, вам чесно усе розкажуть. А якщо ні — можете одержати найдорожче. Це стосується і цін у кемпінгах, і страв у ресторанах.

У них зараз мода ходити скрізь із двома пішохідними палицями на кшталт лижних. Хтось сказав їм, що це дуже корисно для здоров’я. І в спеку бачиш, як у місті чи на кам’янистій гірській стежині бреде безліч таких «лижників» без жодних роликів... Це дуже серйозне випробування для утомлених байкерських мізків.

Норвегія — дуже містична країна, і окрім неймовірної гри світла, дивних звуків, чайок (ніколи в житті не думав, що вони вміють реготати, гавкати, нявкати і узагалі видавати дивовижні звуки), там відбувалися дуже дивні події. Наприклад, рухаючись на південь Норвегії до Атлантики, я заблукав дощової погоди на якомусь черговому роз’їзді перед виїздом на хайвей. Став, увімкнув аварійку, і ми з подругою намагалися розгледіти карту. Дощ успішно заливав і її, і дисплей приладу GPS. Раптом поруч зупинився скутер, і молодий норвежець запитав, що ми шукаємо. Показали йому точку на карті. Не всі назви можна вимовити так, щоб тебе зрозуміли місцеві. Той задумався. Як на мене, то надовго. Потім сказав — їдьте за мною, вивів нас прямо до потрібного узбережжя, при цьому тримав на колінах дві якісь здоровенні коробки. Потім, коли я йому дякував, він сказав дивні слова: «Я просто до себе їхав в офіс, а Бог сказав мені зупинитися і допомогти вам».

Один зі світських культурних шоків Норвегії — це ставлення держави до алкоголю. Після 18-ї години вам ніде на винос не продадуть навіть пива. Спеціальні магазини «Винмонополія» нагадують химерну суміш аптеки, секс-шопу та сховища золота. Психологічно дуже тисне на мізки. Дзенькає якась сигналізація, усі вікна зашторені від вулиць тощо. На тебе дивляться, як на тяжкохворого, пропонують каталог, не приймають кредитні картки, крім норвезьких, — так відстежують, хто скільки п’є. Норвежці до цього, як і до всього іншого, ставляться дуже по-філософськи, і непитущими не стали, але за увесь час я бачив на вулиці лише двох п’яних — одного в Бергені, іншого в Ставангері. Другий, схоже, був туристом.

Старі гірські дороги Норвегії — дуже вузькі, потрапивши випадково на одну з них, я їхав 200 кілометрів близько п’яти годин, мотоциклістів там майже не було, а місцеві водії дивилися на мене зі здивуванням. І скелі збоку крутіші, і прірви внизу глибші, але некрасивих місць там немає взагалі. Є гарні і прекрасні.

Повернення до цивілізації почалося з таких же гарних, але прямих доріг Данії, котрі, якби не дуже сильний вітер, можна було б за бажання пролетіти всього за кілька годин. Я наївно запитав датчанина на узбережжі: «У вас учора теж так сильно дуло?» Він, усміхаючись, відповів: «У нас завжди так». Датську рівнину дуже оживляють вітряні електростанції, їхні крила обертаються начебто не швидко, але вони величезні, їх видно здалеку, і вони слугують непоганими орієнтирами, коли сонце сідає.

У Німеччині ідилія скандинавських доріг скінчилася, автобани увесь час ремонтують, будують практично наново, а те, що залишилося, занадто вже різниться за станом. Відмінність від наших, міські дороги в цілому пристойніші за автобани. Але всі ці дорікання швидко забулися, коли я в’їхав у Польщу з боку Берліна. Після старої траси, на порядок гіршої за німецьку, і чудового, але платного відрізка дороги у бік Варшави я потрапив на горезвісну «колійність». Судячи з нового асфальту і недавньої спеки, фури перетворили дорогу на Люблін на якийсь застиглий кошмар. На додаток знову пішов дощ. Я повертався до рідного Утгарду.

Митниця зустріла довжелезною чергою (як це їм вдається — з України немає черг, а в Україну завжди є?), кінними упряжками на сільських дорогах, хвацькими водилами на казна-чому без фар, смородом поганого бензину і дизелів. Деякі дороги в Луцьку оголили свої величезні ями, раніше залиті водою, і були схожі на ліванські. Що ближче до Києва, то краща траса, але то більш хамовиті й безмірні водії.

Я якось писав у «ДТ» про культурні шоки при поверненні додому. Тепер підтверджую — все це правда.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво