Підприємці-благодійники=благодійники-підприємці - Соціум - dt.ua

Підприємці-благодійники=благодійники-підприємці

28 квітня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 28 квітня-12 травня

Працівники благодійного фонду «Еко-милосердя» вважають себе соціальними підприємцями. Таке визн...

Працівники благодійного фонду «Еко-милосердя» вважають себе соціальними підприємцями. Таке визначення вперше вони почули два роки тому, готуючи пропозицію на фінансування соціального проекту до однієї донорської організації. Тодішній проект — це спроба вирішити проблеми місцевих громад міста Соснівка, що на Львівщині, та прилеглих селищ, де склалася надзвичайна ситуація із захворюваннями на флюороз та гіпоплазію зубів у місцевого населення, особливо в дітей. Причиною захворювання стало значне підвищення вмісту фтору у питній воді, викликане забрудненням довкілля підприємствами вугільної промисловості. За статистикою, близько 2500 дітей регіону мають різні форми цієї хвороби, що становить вісім відсотків від загальних показників по Україні. Діти потребують комплексу стоматологічних послуг, у тому числі й протезування. Тоді і був запропонований підприємницький підхід до вирішення проблеми — створення благодійного стоматологічного центру на базі «Екомилосердя». Звучить дивно? Можливо. Але серед хворих були й діти ініціаторів проекту, тому чекати на допомогу з боку держави більше не стали і повірили у власні сили.

Бізнес стратегії для НПО, стратегії для бізнесу
чи стратегії лідерства?

Словосполучення «соціальне підприємництво» справді для нас нове і звучить незвично. В Україні спроба дати визначення цьому, доволі поширеному в багатьох країнах явищу – річ невдячна, адже в ньому поєднуються дуже різні поняття. Натомість соціальне підприємництво в інших країнах – уже не явище, а активна діяльність, що перетворюється в цілий рух зі своєю ідеологією, місією та визначеннями. Концепцію соціального підприємництва можна зрозуміти краще, ознайомившись із трьома основними підходами щодо визначення.

Так, у країнах Північної і Південної Америки соціальним підприємництвом (СП) називають підприємницьку діяльність неприбуткових недержавних організацій (НПО), дохід від якої використовується на реалізацію статутних цілей організації. Мається на увазі, що місія і статутні цілі НПО спрямовані, відповідно, на вирішення соціальних проблем, надання послуг цільовій групі, заради якої створювалась організація, та покращення якості життя. Суб’єктами СП найчастіше є неприбуткові організації. Пояснити це можна тим, що, наприклад, у США існують сильні традиції самоорганізації населення. Тому і велику частину соціальних проблем успішно вирішують НПО, отримуючи за це фінансування від цільової групи, населення, держави та донорів. (У 2004-му консультанти компанії McKinsey&Company опублікували статтю в Harvard Business Review, в якій вони оцінили потенційний ринок для НПО у США в 100 мільярдів доларів.) Певним чином концепція США вплинула на країни Латинської Америки.

У Європі, де традиції громадських об’єднань не такі потужні, СП визначається більше як підприємництво або бізнес із соціальною місією. Яким чином це можливо, адже критерієм ефективності підприємницької діяльності, а відповідно – і завданнями, завжди були фінансові показники та прибуток у першу чергу? Для прикладу, в британській моделі СП пріоритети міняються місцями. На перше місце виходить соціальний аспект, або соціальний ефект від підприємницької діяльності, а вже потім — її фінансова ефективність. Важливим критерієм соціальних підприємств у Британії є колективна форма власності, а спрямування діяльності — на користь територіальної громади. Як бачимо, суб’єктом соціального підприємництва тут виступають бізнес-підприємства із соціальною місією.

Третє визначення СП випливає зі специфіки діяльності міжнародних приватних та громадських фондів, створених задля розвитку й популяризації цього напряму соціально-економічної діяльності. Наприклад, такі фундації як Schwab Foundation for Social Entrepreneurship (Швейцарія), Skoll Foundation (США) та Ashoka Foundation (Індія) визначають СП як інноваційну підприємницьку діяльність задля покращання становища громад та відновлення соціальної справедливості. Найважливіше у цій концепції – роль соціального підприємця, який є лідером, новатором та рушійною силою соціальних перетворень у громадах. Діяльність зазначених фундацій — це пошук соціальних новаторів у всьому світі та їх підтримка, залучення ресурсів, обмін технологіями та досвідом, формування мережі соціальних підприємців. І тут переважно суб’єктом СП є людина та її діяльність. Форма не має значення і може різнитися: від ініціативної групи у громаді до приватного бізнесу або науково-дослідного інституту.

Що ж ми маємо? Соціальне підприємництво як діяльність НПО, соціальні підприємства як бізнес та соціальних підприємців як лідерів і новаторів. Звісно, це тільки загальні тенденції, і межі між визначеннями занадто розмиті, щоб відокремлювати всі три поняття одне від одного.

Соціальне підприємництво — стратегія розвитку
чи виживання?

Чи докотилися хвилі соціального підприємництва до України? Чи не запозичуємо ми черговий раз модне словосполучення для позначення вже існуючих явищ?

Поняття СП справді «імпортоване» в Україну міжнародними донорськими організаціями і запропоноване громадському сектору як один із інструментів розвитку фінансової сталості НПО. Не секрет, що український «третій сектор» суспільства сформований і підтримується переважно завдяки діяльності різних донорських структур. Під громадським сектором слід розуміти громадські організації, товариства, благодійні фонди та інші об’єднання громадян, які діють в Україні сьогодні. Розвинений громадський сектор, або громадянське суспільство, виконує важливі соціальні, економічні та контролюючі функції в державі і є ознакою рівня демократизації суспільства.

На жаль, за 15 років незалежності в Україні так і не запроваджено дійового механізму розвитку і фінансування громадських організацій на державному рівні. Тому й виходить, що, згідно з дослідженням стану динаміки розвитку українських НПО, проведеним організацією Творчий центр Каунтерпарт у 2004 році, 70% їхніх надходжень становлять кошти іноземних донорів. Відповідно, існування та діяльність тисяч організацій залежать від того, скільки, наприклад, уряд США (що є наразі найбільшим донором українського третього сектора) виділить цього року на становлення громадянського суспільства в Україні.

За таких умов розвиток соціального підприємництва для НПО, поряд із розвитком благодійництва та соціальної відповідальності бізнесу, стає одним зі способів їх виживання і фінансування, а також позбавлення від залежності у визначенні пріоритетів своєї діяльності. Тому для більшості українських організацій соціальне підприємництво — це підприємницька діяльність неприбуткових організацій, дохід від якої спрямовується на реалізацію місії та статутних цілей. Особливостями соціального підприємництва є наявність доходу від підприємницької діяльності (чи то буде продаж товарів або послуг) та нерозподілення прибутку між засновниками. Тобто у неприбуткової організації не може бути прибутку. Заробили — витратили на соціальні проекти та утримання організації.

На теренах України

Як же використовують українські НДО цей, на перший погляд, дійовий механізм? Наприклад, благодійний фонд, чиєю цільовою групою є люди із психічними захворюваннями, а місією — їх реабілітація й ресоціалізація, вирішує «заробляти на себе». Продукцією на продаж стали порцелянові вироби біжутерії ручної роботи та розпису. Прикраси виробляються, точніше – створюються клієнтами реабілітаційного центру під час занять з арт-терапії. Залишається навчитися продавати й отримувати з того дохід; а ще — виробляти більше, системно, відстежуючи потреби і вимоги ринку. Співпраця з приватним підприємцем—членом організації, який має розвинену мережу для збуту біжутерії, дала можливість ефективно продавати прикраси. Підприємець продає свою продукцію під логотипом благодійного фонду, а фонд має дохід у формі цільових внесків від підприємця. Крім того, клієнти організації мають грошову компенсацію за свою улюблену справу, а також відчуття зайнятості та потрібності.

Ще одним прикладом соціального підприємництва може слугувати діяльність організації, цільову групу якої становлять люди із вадами зору. Було вирішено створити новий продукт, якого поки що майже немає на ринку, — аудіокнижки. Для дитячої аудиторії ці книжки вміщають повні збірки творів зі шкільної програми, такі як «Пеппі Довгапанчоха», «Казки Андерсена» та «Пригоди Тома Сойєра», а для дорослої аудиторії — це «Богдан Хмельницький»
П. Меріме і «Здрастуй, печаль» Ф. Саган. До озвучування творів залучаються професійні актори та диктори. Планується передавати частину тиражу до спеціалізованих дитячих закладів, а частину — продавати через книжкові крамниці. Надходження реінвестується у збільшення накладу та нові книжки. До речі, оригінали записів перших п’яти творів безплатно передаються Будинку звукозапису УТОС, яким опікується держава. За наявності можливостей та коштів такі аудіокнижки можна буде виготовляти й розповсюджувати серед усіх спеціалізованих закладів у рамках державної програми, адже тиражування готових ліцензійних творів набагато дешевше, ніж запис оригіналів. Ініціатори проекту вірять в успіх справи, порівнюючи, для прикладу, ринок аудіокниг у США, що становить 20% продажів усіх книжок, та український ринок, де ця ніша поки що відносно вільна. Звісно, є багато проблем із безплатною передачею прав на звукозапис, продажем книжок та їх рекламою. Але найбільша проблема наразі – відсутність офіційного підтвердження, що на аудіокнижки поширюються ті ж самі пільги, якими користуються й книжки друковані.

У першому випадку соціальне підприємництво — це соціальна реабілітація, зайнятість і поліпшення економічного становища бенефіціарів. Для фонду це додаткові надходження на благодійні програми та на потреби організації, нові стандарти роботи, нові вимоги. Партнером проекту виступає приватний підприємець — член організації.

У прикладі з аудіокнижками соціальне підприємництво — це створення продукту, що сприятиме покращанню якості життя насамперед незрячим, а також заповнення ринкової ніші, яку бізнес сприймав як неперспективну і нерентабельну. В даному випадку партнером проекту стало приватне видавництво, що здійснює більшість продаж.

І в першому, і в другому випадках діяльність було розпочато частково завдяки невеликому стартовому капіталу у формі міні-грантів, наданих проектом «Мережа громадянської дії в Україні» (UCAN), що фінансується Агенцією США з міжнародного розвитку (USAID). Організації мали попередній досвід грантового фінансування і могли б спокійно продовжувати пошуки коштів через безперервне написання проектів та пристосування діяльності до пріоритетів донорів — з меншими проблемами, затратами своїх ресурсів, а головне – ризиком. Але відбулася зміна свідомості — лідери та їх команди шукають інші джерела фінансування, беруть на себе відповідальність і розпочинають підприємницьку діяльність — бізнес із соціальною місією.

Іншими моделями впровадження соціального підприємництва можуть бути підприємства інвалідів, а також прямі продажі товарів та послуг НПО. В останньому випадку ситуація досить неоднозначна, адже комерційна діяльність громадських організацій може загрожувати позбавленням їх неприбуткового статусу, сплатою податків.

Сьогодні п’ятнадцять різних організацій, об’єднаних ідеєю соціального підприємництва і пілотними грантами проекту UCAN, діють у різних містах України. Кожна з них – це окрема унікальна історія пошуку, помилок, досягнень, проблем, невдач, успіхів і нових перспектив. З погляду донорів, уперше можна говорити про певну «гранторентабельнісь», що мала б привернути увагу бізнесу та фінансових інституцій до таких проектів. А спектр соціальних проблем, які здатні вирішувати НПО, та методологій, якими вони володіють, – досить широкий: від створення центрів трудотерапії для колишніх наркозалежних, що здатні випускати і продавати конкурентоспроможну продукцію, – до відкриття благодійної стоматологічної клініки.

Чи лікуватимемося
у благодійній клініці?

Повертаємося до проблем міста Соснівка. Стоматологічне обладнання закуплене і встановлене. Кімнати обладнані й готові прийняти перших пацієнтів, підібрано персонал. Залишилося «мало» — отримати дозвіл від пожежної інспекції та санітарно-епідеміологічної станції, а потім подавати запит на отримання ліценції в міністерство. Грантових коштів вистачило на обладнання та ремонт. Наразі організації потрібно зібрати ще 15—20 тисяч гривень для отримання дозволів і відкриття клініки. Соціальним підприємцям має все вдатися, адже, за визначенням дослідника цього виду діяльності Григорі Діза, вони постійно шукають і знаходять нові можливості, не обмежуються наявними ресурсами й демонструють відданість благодійній місії.

Сподіваємося, що соціальне підприємництво в Україні набере обертів та популярності, перетвориться на особливий вид лідерства, дасть приклади застосування бізнес-підходів до вирішення соціальних проблем, сприятиме залученню нових технологій та ресурсів. Для цього потрібно інформувати бізнес-середовище, владу та громаду про такі перспективні напрями розвитку не тільки для НПО, а й для всього суспільства. Потребують поширення та підтримки історії успіху соціальних підприємців в Україні. Треба змістити пріоритети донорських організацій і спрямувати більше ресурсів на підтримку цього напряму. Нарешті, існує необхідність у певному центрі або фонді розвитку соціального підприємництва з усією відповідною інфраструктурою. Наразі потреба з боку НПО у продукті «со-ціального підприємництва» вже сформувалася. Хто запропонує відповідні послуги першим на ринку — той матиме дивіденди у найближчому майбутньому. Буде це держава, приватний фонд, громадське об’єднання чи донорська структура — виграє зрештою українське суспільство.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво