Підлітки: підранки цивілізації?

Поділитися
Любіть своїх дітей. Повірте, у цьому світі не любити їх знайдеться кому. Школу й тусовку можна змінити, це легко, йдеться про випадковий набір персонажів у житті вашого чада, а не про його свідомий вибір...

Любіть своїх дітей. Повірте, у цьому світі не любити їх знайдеться кому. Школу й тусовку можна змінити, це легко, йдеться про випадковий набір персонажів у житті вашого чада, а не про його свідомий вибір. Та й чи чули ви про конкретну участь соціальних служб у житті підлітків вашого мікрорайону? І що ж реально в життєвій стратегії вашої дитини, яка дорослішає, змінять сторонні дорослі люди?

Любіть своїх дітей. Проблеми росту в них минуться, зате потім із них виростуть дорослі. І шануйте себе. Не через матеріальний статок і не за те, як вас оцінюють обивателі. Ущербними можуть бути лише ті, у кого відбирають життєво важливі речі, але ж ви своїм дітям — приносите... Усе в сім’ю... Тільки більше б розуміння і дружньої турботи. Навіть якщо лякають суперечливі витівки вашого підлітка. Було б добре раніше визначитися з його дорослими інтересами — тим-таки професійним вибором, інформаційними потребами за межами тусівки.

Про стандарти благополуччя

Кажуть: «У кожній хатинці своє брязкальце», — отож, у когось так усе благополучно й рівненько, і євроіграшки всі всуціль позолочені, а ось ні щастя, ні талантів, ні порозуміння в сім’ї немає, самі комплекси й нова модель комп’ютера. Тому, говорячи про «міжнародні стандарти утримання підлітків», зробимо поправку на наші реалії, на житлове питання, коли немає жодної можливості інтелігентній сім’ї з чотирьох людей, які мешкають у «готельці», облаштувати для особливої «самостійності» підлітка окрему кімнату. Якщо є письмовий стіл, навколо якого можна подумки окреслити якесь «коло» і назвати це місце, скажімо, «зоною, вільною від батьківського гіперпіклування», то й готова підліткові і приймальня для друзів, і кабінет для творчості, — та хоч «базою торпедних катерів» на сленгу назви той простір, де ваша доросла дитина має право усамітнюватися, — все буде гаразд... А якщо особистісній автономії підлітка потрібно побути «на розслабоні» — то в нього ж ліжко є... А телевізор і магнітофон — це вже як холодильник і праска, звично й несвятково, було б що слухати... Інше — філософськи: мобільник — це пересувна телефонна будка? Хто тобі телефонуватиме й терміново кудись мобілізовуватиме? Президент? Чи сусіди, які й так обірвали дзвінок на дверях? Комп’ютер? Нехай буде, якщо потрібен у справі, тільки щоб у твоєму житті залишилася потреба відвідувати бібліотеки і художні виставки, а також виконувати домашні обов’язки.

Тут не з потребою слід боротися батьківською любов’ю — з обмеженістю підлітків. Багато хто з них у своєму середовищі хизується містечковістю. Таке собі «глобальне село» зі своїм діалектом, плітками й первісним бажанням жити з батьківського городу. Проте найчастіше більше, ніж батьківське визнання, їм потрібне підтвердження свого існування з боку попсової культури. Вона й підтверджує. Ось кадр з американського фільму, де синуля — багатий школяр, який живе самостійно: «Мамо, а ти чого приїхала, я тебе не чекав!» Таємна мрія багатьох опопсовлених підлітків — жодних обов’язків, спортивна машина в шістнадцять років, спілкування з мамою у стилі «принеси-подай, іди на фіг, не заважай». Потужний захист неробством від реального життя. Від цього й часті підліткові неврози. Звідси і невміння спілкуватися з дорослими людьми, значимими для них. І коли прорве на спілкування зі старшими, це зазвичай скарги на батьків-деспотів, на хамство вчителів, на неприступність знаменитостей, на свою всесвітню неприкаяність...

То що ж тоді називати сімейним неблагополуччям (крім алкоголізму і наркоманії), як не це «безконтактне жлобство» у стосунках батьків та дітей? І квітне така душевна глухота поколінь навіть на тлі тих матеріальних євростандартів, із якими так прагнуть порівнювати наші реалії місцеві соціологи. Проте прочитати про стандарти рівня життя можна. Бодай для того, щоб батьки підлітків скорегували за ними свої життєві стратегії: «Так, добре, були б здоров’я і спокій. Аби не розлучення. Два комп’ютери в сім’ю, дві машини — переживемо. У кожного підлітка в сім’ї — по кімнаті, а що з того? Все одно всі сидітимуть з нами на одній канапі, виснутимуть на плечах у тата й шепотітимуть мамі на вушко свої приколи...»

Багато людей в Україні живуть так і сьогодні. Головне ж — жити душевно й розумно. Вивести своїх дітей за рамки апатичного хворого підліткового статусу, награного безвір’я та трагічного пофігізму — і зробити це розумно, стильно й раціонально. Виховати дитину так, щоб до підліткового віку вона виявляла зрілу особистісну автономію, щоб батькам було цікаво з нею спілкуватися на рівних, щоб у неї були дорослі друзі та обов’язки . І щоб вона була здатна жити реальним життям. А школу з інтелігентними вчителями знайти можна, хоча й важко.

Соціологія: де «водяться» підлітки
і хто з них «виростає»

Взаємини підлітків із батьками — тема для вивчення фахівцями Українського інституту соціальних досліджень разом із Державним інститутом сім’ї та молоді.

Дані соціологів (міжнародне дослідження «Здоров’я та поведінкові орієнтації підлітків») не суперечать усередненій картині нашого буття. Виявляється, відповідаючи на їхні запитання, підлітки вміють якось «виправдовувати своє існування» перед батьками, прибріхуючи, що матеріально вони перебувають на більш високому рівні, ніж насправді, зараховуючи себе саме до «золотої середини». Насправді ж, за горезвісними євростандартами, в Україні 73% сімей мають низьке матеріальне становище, 23% — середнє і близько 4% — високе. Тобто за матеріальним становищем сімей Україна в нас практично позаду всієї цивілізованої Європи.

Проте за складом сімей ми ще виглядаємо добре і з «вікна в Європу» нам начебто не дме. Якщо в середньому у цивілізованому світі (Європа плюс Канада і США) батько й мати в повній сім’ї виховують 78% дітей, то в Україні — майже 79%. У Штатах же — всього 60%. Навіть у консервативних Англії, Уельсі, Шотландії, у Швеції таких сімей — усього 62—67%.

«Середньоцивілізаційний» стандарт тримає наша країна й за кількістю неповних сімей. Як правило, підлітка виховує сама мати й рідко — батько, таких 13,7% (там же 13%) .

Так званих реструктурованих (перебудованих) сімей, де сім’я повна, але хтось із батьків нерідний, в Україні — 6,6%. У цивілізованому світі — 8%. 1% українських підлітків живе або з родичами (немає батьків), або з бабусями та дідусями. Сьогодні в нас понад 20% дітей, які виховуються в неповних сім’ях або ж у сім’ях, які не виконують своїх функцій повною мірою. Завжди вважалося, що педагоги, психологи, соціальні працівники повинні приділяти підвищену увагу підліткам із неповних сімей, адже самотнім матерям, зайнятим на роботі, часто бракує на це часу й сил. Проте нині соціологи дійшли висновку, що більшої уваги стала потребувати реструктурована сім’я, в якій хтось із батьків нерідний. Часто відверта нелюбов вітчима або мачухи спонукає підлітка заглушувати відчуття неприкаяності й вини за власне існування бравадою і самоствердженням — тютюн, алкоголь, секс. Той блеф, що дає ілюзію захисту і визнання у своєму середовищі. Прихований конфлікт у деяких зовні благополучних реструктурованих сім’ях полягає у психологічному неприйнятті чужого чоловіка поруч із матір’ю і чужої жінки поруч із батьком.

До речі, підлітки з будь-яких за складом сімей, які відчувають дефіцит уваги і розуміння, ті, хто потребує самоствердження в очах дорослих і має «дорослі» ж секрети, найчастіше «призначають» собі братів, сестер, тьоть, дядь, одне слово — всю близьку й далеку рідню, з-поміж сусідів по двору, тренерів у спортивних секціях, перукарів, продавців... Головне, щоб вони були молодшими за батьків. Часто виходить повноцінне «напівродинне» спілкування. Чому «призначають» чужих близькими, а не просто друзями? Скидається на прагнення до «надповної» родини — чи так виглядає власна, якщо виключити звідти батьків? Але, гадаю, масове братання підлітків із доступним їм дорослим світом трапляється частіше, ніж звертання до психолога. По-моєму, і Бекхему пишуть частіше.

Високий градус теплоти — на протязі

Саме за «високим градусом» сімейної теплоти, турботливості й душевності Україна, попри все, посідає одне з перших місць у цьому дослідженні, причому поряд зі слов’янськими країнами — Словаччиною та Польщею. Проте цікаве наповнення цієї цифри підлітковою оцінкою. Так високо цінувати доброту своїх батьків на тому тлі, що лише 30% їх мотивують для підлітків свої вимоги? Невже нормою доброти й турботливості в Україні стала певна авторитарність старших у сім’ї? Швидше, так було завжди. У кожному разі, різні дослідники завжди говорять про матріархат, про давні традиції козацького села в сучасній столиці, навіть про пережитки сталінізму та брежнєвізму, коли батько — «начальник», підліток — «дурень». Ще сюди часто приплюсовують наші нікудишні економічні умови, виправдовуючи батьківську моральну загнаність.

Соціологи відзначають, що авторитарний стиль виховання підлітків в українських сім’ях усе-таки переважає. Тримається він на стратегії покарань. Покарання застосовують у 40% сімей. Причому в міру дорослішання підлітка в батьків зростає бажання «задавити» його індивідуальність разом із провинами. Карають 15—17-літніх підлітків 43% матерів і 39% батьків.

Так званий демократичний стиль виховання підлітків властивий 34% матерів і 25% батьків. Вони не вважають покарання радикальним способом виховання і якщо вже вдаються до нього, завжди пояснюють підліткові причини обмеження його свобод.

25% батьків сповідують принцип невтручання у виховання своїх нащадків. Певна відстороненість старших від молодших характерна і для сімей із добре вихованими й дуже самостійними підлітками, які здатні самі вирішувати свої проблеми. Що ж до інших методик виховання — 15—17-літні «безпритульні» із зовні благополучних та інших сімей відзначають, що на їхню «неправильну поведінку» не звертають уваги 21% матерів і 21% батьків. Проте й такі батьки «прозрівають», коли раптом бачать свою дитину збоку — агресивною і нереалізованою. Тоді відбувається повернення до авторитарного стилю.

Довірливі стосунки з батьками та батьківський контроль вважають нормою більшість підлітків. За таким показником, як благополучні стосунки підлітків із батьками, Україна виглядає дуже цивілізованою країною — потрапляє в двадцятку таких. Хоча половина 15-річних дівчаток заявляють, що їм важко знайти контакт із батьком, і, хоч як дивно, ті ж самі проблеми в однієї третини хлопчиків. 17% старшокласників відзначають повну відсутність контролю з боку батька. Батьки менш емоційні, ніж матері, і тому менше занурені в «дитячий побут», зате у конкретній справі допомогти нащадкам завжди раді. Підлітків, які це цінують, 40%, — вони вважають, що батьки завжди розуміють їхні проблеми й турботи. Ще 40% засмучені — тато розуміє їх не завжди... 13% старших дітей сказали, що не бачаться зі своїм батьком.

Мами підліткам ближчі, хоча й контролюють їх більше. 68% матерів і лише 34% батьків знають, на думку дітей, із ким вони дружать. 47% матерів — і лише 29% батьків — знають, на що підлітки витрачають кишенькові гроші. 64% матерів і 39% батьків знають, де підлітки проводять час після школи.

Батьки переоцінюють свою поінформованість у справах підлітків, а також рівень сімейного порозуміння (68—78%), із цим погоджуються 55% підлітків стосовно матері і 33% — стосовно батька.

Найчастіше підлітки обговорюють із батьками своє майбутнє (60—70%), здоров’я (55—65%), друзів (50— 60%), харчування (45%), поведінку зі сторонніми людьми в різних ситуаціях (40%), стосунки в сім’ї (до 40%). Проте реальним життям їм жити не дуже хочеться — і це порівняно з планами на віддалене майбутнє (за останніми тенденціями — бачать себе не лише фотомоделями, а й чиновниками чи силовиками). Адже в економічне становище сім’ї вникають тільки 24% підлітків. Тему стосунків між статями довіряють старшим 20—25% підлітків, тему статевого дозрівання — 10—20%, інтимних стосунків — 5—10%.

Довіра дітей до батьків досить висока: 36% 10—16-річних довіряють батькам і повністю з ними відверті, 52% — довіряють цілком, але не все обговорюють. Наприклад, не обговорюють тему сексу, в якому, на жаль, досить обізнані. 4% опитаних «філософів» вважають, що сексуальний досвід — це мода й самостійна цінність. Кожен третій з-поміж 15-річних підлітків уже мав сексуальний досвід. Серед опитаних учнів 8—10 класів майже кожен третій перед статевим актом вживав алкогольні напої або наркотики.

Підлітки з нашого двору

Ці підлітки і з вашого двору, оскільки практично всі ми живемо в міських конурбаціях із змішанням стилів життя. Ми не можемо взяти відповідальність за їхнє виховання — багато хто з нас може лише зневажати їх за невихованість. Підлітки, відповідно, не почуваються захищеними й замикаються в собі. Недаремно дорослі з посмішкою називають їх «бронепідлітками», хоча бояться вечорами виходити на вулицю зокрема й через них.

Маргариті шістнадцять років. Вона не ходила до школи ніколи — мати планувала віддати її в монастир. Під час помаранчевої революції політизувалася настільки, що стала «фанатіти» від Януковича, гиркатися з «носіями помаранчевих стрічок» і перейнялася мрією поїхати в Донецьк — «розібратися на місці», як до нього ставляться люди. «Побуваю на базарі, на вокзалі, в магазині — і скрізь опитаю людей», — мріє Маргарита. Для поїздки потрібен «спонсор» — дівчина знайшла вантажника-дебіла, щовечора забирає в нього заробіток і складає собі «на політологічний тур».

Сашкові шістнадцять років. Він — предмет захоплення всіх сусідів: спокійний, скромний і трохи сором’язний. Мило всміхаючись і червоніючи, він раптом повідав, що його криклива й стервозна мати попросила продати на базарі вибракуваного собаку Ніку: брали коккера, а виростили казна-що. Хлопець попросту зачинив щеня в ліфті сусіднього будинку, ще й плач послухав кілька хвилин. Він так боявся маму? Йому так соромно було стояти на базарі з песиком? Він просто... почав отримувати задоволення від життя своїм витонченим способом, із милою і тонкою усмішкою на губах...

Іншому Сашкові дванадцять років. Він — хлопчик-бомж. Власне, йому є де жити, але батьки — алкоголіки. Цей хлопчик — сформований аферист на довірі, у нього хитре личко навідника. На моє запитання, чому він токсикоман, відповів: «Коли я під кайфом, мені здається, що я скрізь бував і все бачив». «Бачив» він місто Лос-Анджелес, сигару за тридцять п’ять доларів, добрих братів Кличків, які завжди захистять його. Ми мило й душевно поговорили. Повз проходила якась жінка, подивилася на Сашка зневажливо — він мило всміхнувся і простягнув їй цукерку. Вона взяла. Це означає, що через багато років, коли обоє вони заскорузнуть — він в аферизмі, вона — у своїх містечкових комплексах, за цукерку вона віддасть йому квартиру... Так маленькі хлопчики вчаться захищати себе від дорослого життя.

Андрію чотирнадцять років. Його хвалять усі дорослі — він відкритий, спортивний, рухливий. Мама хвалить сина з дорослими наввипередки. Він уже «показовим судом» переводить дідуся через дорогу, гладить песика у «фотографічній» позі, грає у волейбол із картинним розворотом. Мама тримає його на контролі — у межах двору. Тобто за соціальним розвитком йому не чотирнадцять років, а вісім. Мама розчулюється, який він людяний, а Андрійко заявляє, що трагедія чеченських дітей його не хвилює, бо в школі таке не задають. Мрія Андрія — виграти в лотерею багато грошей і переїхати з робітничого району. Його внутрішній світ замкнувся на волейбольному майданчику, під материнським чуйним поглядом із вікна.

Отже, щоб не нарікати на обмеженість, замкнутість і хамство підлітків, давайте правильно розставляти акценти: яке суспільство, такі й діти. Адже Америка з попсово-вестернівською культурою все-таки далеко...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі