Підґрунтя та наслідки змови «заклятих друзів»

Громадянам колишнього СРСР про пакт Молотова—Ріббентропа, підписаний 23 серпня 1939 року, відомо багато. Документові, який дав зелене світло Другій світовій війні, приділяли чимало уваги, особливо в постперебудовний час, після оприлюднення таємних протоколів до нього. Повторюватися немає сенсу. Але значення і вплив договору про ненапад між СРСР і Німеччиною на дальший перебіг світової історії настільки великий, що не завадить у чергову річницю його підписання висвітлити деякі геополітичні аспекти документа.

До роботи мене підштовхнула докладна стаття доктора історичних наук з Інституту загальної історії РАН Джангіра Наджафова «Про історико-геополітичну спадщину радянсько-німецького пакту 1939 року» («Вопросы истории», 2006, №12). Вчений вважає, що вплив пакту як системного геополітичного чинника позначився, більшою чи меншою мірою, на всіх доленосних подіях ХХ століття: «З одного боку, остаточно окреслилися класові параметри протистояння двох систем, ініційованого Жовтневою революцією 1917 р. у Росії. З іншого боку — наближалися терміни закінчення антагонізму між західним капіталізмом і радянським комуно-соціалізмом».

Пакт 1939 року круто змінив баланс сил у Європі. Друга світова війна і розвиток подій у Європі по її закінченні були запрограмовані геополітичним протистоянням і суперництвом великих держав. «І найбільше — міжнародною стратегією нацистської Німеччини та комуністичного Радянського Союзу, їхнім маніакальним прагненням до перебудови світу на свій лад. До військово-силової перебудови. Причому в СРСР із його антикапіталістичною, класово-імперською стратегією і противників було більше, і наміри сягали далі. Радянський виклик існуючому світопорядку втілювали найбільш пропаговані класові гасла «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» і «За перемогу робітничого класу в усьому світі».

Ще більше вражають войовничі слова з передвоєнної пісні П.Когана: «Но мы ещё дойдём до Ганга, но мы ещё умрём в боях, чтоб от Японии до Англии сияла Родина моя!» Щоправда, напередодні ВВВ цілком секретною постановою ЦК ВКП(б) пісню було заборонено до виконання і вилучено з пісенників, щоб не налякати Гітлера перед підготовкою «визвольного походу в Євро­пу», що таємно готувався.

Найважливішою передумовою для майбутніх домовленостей, що втілилися в договорі про ненапад між СРСР і Німеччиною, стало міжнародне становище двох імперій після Першої світової війни (Версальська система). Ще 1920 року В.Ленін наголошував, що в умовах, які виникали, принижена Німеччина «штовхається на союз з Росією». «...З перших днів Радянської Росії у її комуністичних керівників були свої специфічні плани щодо Німеччини та тієї ролі «криголама» світового революційного про­цесу, який вона нібито покли­кана була відіграти в досяжному майбутньому», — зазначає Д.Наджафов. На святкових демонстраціях 1920-их років у Москві носили транспаранти з гаслом «Радянський серп і німецький молот об’єднує весь світ».

Тоді ж Ленін робив спроби «експортувати» революцію до Німеччини, а далі — і по всьому світу. Однак всенімецька революція не відбулася через слабкість лівих сил і неможливість їм допомогти військами РСЧА, зайнятими у Громадянській війні.

Після смерті Леніна зміцнював зв’язки з Веймарською Німеч­чиною Сталін. На території СРСР рейхсвер отримав можливість «накачувати м’язи», порушуючи умови Версальського договору. Сталін сприяв розгрому німецької соціал-демократії, що допомогло нацистам 1933 року прийти до влади.

Оголошений Гітлером похід проти більшовизму призвів до помітного погіршення радянсько-німецьких відносин. Однак Сталін вважав, що рано чи пізно йому вдасться знайти спільну мову з Гітлером. Значно пізніше, у вересні 1939 року, під час підписання Договору про дружбу і кордон СРСР із Німеччиною, він запевняв Ріббентропа: «Радянсь­кий уряд у своїй історичній концепції ніколи не виключав можливості добрих відносин із Німеччиною». Ці слова — не просто данина ввічливості, за ними прозирає таємне прагнення Сталіна використати прямолінійного нацистського фюрера для реалізації своїх геополітичних цілей, що полягали в силовому нав’язуванні народам Європи соціалістичного ладу.

Це помітив американський біограф Сталіна Р.Такер, який писав, що у своїх діях та політиці радянський вождь убачав зв’язок між революційною ситуацією 1917 р. і тим, як розвивалися міжнародні відносини в
30-ті роки минулого століття.

Сталінський намір міг реалізуватися лише за умови ослаблення європейських країн, а для цього потрібна була нова світова війна. Роль «криголама» призначалася Гітлеру. Досить відверто Сталін виклав свій намір у звітній доповіді XVIII з’їзду партії 10 березня 1939 року: «Дати всім учасникам війни зав’язнути глибоко у твані війни, заохочувати їх у цьому тихцем, дати їм ослабити й виснажити одне одного. А потім, коли вони досить ослабнуть, — виступити на сцену зі свіжими силами, виступити, звісно, «в інтересах миру» і продиктувати ослаблим учасникам війни свої умови. І дешево, і мило».

Дуже ємно наміри Сталіна описав Наджафов: «У Сталіна була своя «дорожня карта» черговості цілей СРСР у «новій імперіалістичній війні». Логіці його слів і справ цілком відповідали пошуки (але лише на певному етапі!) згоди з Гітлером. Обґрунто­вано припускаючи, що спочатку Німеччина обмежиться завоюванням малих країн-сусідів, і в очікуванні, поки війна не стане «загальною, світовою», спочатку з периферійною участю Радянського Союзу. Для реалізації своїх планів Сталіну був потрібен саме Гітлер, а не нерішучі лідери західних країн, які боялися, за аналогією до Першої світової війни, соціальних наслідків загального конфлікту».

Мимоволі сам собі ставиш запитання: а чи потрібно було все це радянському народові, і чи варто було заради «геополітики» піддавати свій власний народ голоду, злигодням і репресіям? Не кажучи вже про народи інших країн, яким, окрім кривавої бійні, була б уготована дуже незавидна доля в «соціалістичному раї». На цьому тлі мусована сталіністами теза про те, що вождь відстоював державні інтереси, виглядає блюзнірською. А сталінські одкровення показують його підсобну (офіційним агресором став Гітлер), але водночас провокаційну роль у розв’язанні Другої світової війни.

Перший обережний крок до зближення зробив Сталін: 3 травня 1939 року було звільнено з посади наркома закордонних справ М.Литвинова. Зняття єврея Литвинова — прибічника заходів колективної безпеки проти Німеччини — у Берліні зустріли з неприхованою радістю. Там відразу все правильно зрозуміли, у тому числі й «бутафорську» суть переговорів СРСР із країнами Заходу про організацію протидії німецькій агресії в Європі, що почалися навесні і тривали влітку 1939 року. До середини серпня політико-дипломатичні переговори перейшли у стадію військових переговорів, однак наступного ж дня після опублікування тексту пакту Молотова—Ріббентропа глава радянської військової делегації К.Ворошилов заявив представникам західних країн, що «подальші переговори втрачають будь-який сенс». Вражає цинізм Кремля, який тим часом вів негласні переговори про майбутній договір із Німеччиною, а після його підписання відразу ж оголосив, що радянсько-німецький договір (пакт) був наслідком, а не причиною провалу радянсько-західних переговорів.

Сталін чудово усвідомлював, що саме в його руках перебуває ключ до майбутньої війни в Європі. Про це свідчили і повідомлення радянського повпредст­ва в Берліні, яке відстежувало ситуацію. В них ішлося про те, що масштабна війна в Європі розпочнеться лише тоді, коли проясниться все ще невизначена радянська позиція. Але аж ніяк не раніше.

19 серпня 1939 року відбулося таємне засідання Політбюро ЦК ВКП(б), на якому Сталін виступив із промовою. Відомості про те доленосне засідання (сам факт якого досі заперечують сталіністи) виявила кандидат історичних наук Т.Бушуєва в засекречених фондах Особливого архіву СРСР. У журналі «Новый мир» (№ 12, 1994 р.) вона опублікувала статтю, в якій відтворено промову Сталіна на основі її французької копії (таємні матеріали засідання опублікувала французька інформагенція «Гавас» у листопаді 1939 року). Оригінал промови або за сімома печатками, або знищений. У цій промові Сталін фактично дав добро на німецьке вторгнення в Польщу.

А вже через чотири дні було підписано Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною. Його характерними особливостями були негайне набуття чинності і відсутність положення про припинення його дії стосовно тієї сторони, котра сама здійснить акт агресії. Про такий класичний випадок підготовки до агресії свого часу попереджав Литвинов: «Це означає, що держави, які забезпечили собі тил або фланг таким пактом про ненапад, резервують собі можливість безкарного нападу на треті держави».

Що й сталося 1 вересня 1939 року, коли гітлерівська Німеччина напала на Польщу. 3 вересня Гітлеру оголосили війну Англія і Франція, а 17 вересня у Польщу ввійшла Червона Армія. Далі — відомо.

Тепер про наслідки пакту. Як вважає Наджафов, «двічі міжнародні наслідки... були наочно-вибуховими, із наступним критичним прискоренням перебігу подій і зміною де-факто вектора світової політики. Уперше — коли пакт позбавив гітлерівську Німеччину, яка була готова нападом на Польщу ініціювати загальний збройний конфлікт у Європі, кошмару війни на два фронти... Якщо Мюнхен заведено вважати поворотом до війни, то радянсько-німецький пакт означав перетинання рубежу необоротності в питанні війни або миру...

Вдруге спадщина радянсько-німецького пакту гучно відгукнулася у 1989—1991 роках, коли вибухова хвиля від закладеної пактом «міни уповільненої дії» (О.М.Яковлев) поширилася такими потужними колами, що викликала, як і півстоліття тому, ще одну структурну перебудову міжнародних відносин. Детонато­ром разючих змін послужило визнання радянською стороною — публічне, на весь світ, уперше — факту підписання разом із пактом Таємного додаткового протоколу...»

Це скандальне визнання (існування таємного протоколу довго і вперто заперечували) відіграло не останню роль у розпаді СРСР. Не допомогло навіть офіційне проголошення таємних домовленостей із нацистською Німеччиною «юридично неспроможними і недійсними з моменту їх підписання» («Правда», 28.12.1989 р.). Розголошенням змісту таємного протоколу знімалося питання про те, хто, як і з якою метою розв’язав Другу світову війну.