Під псевдонімом «Полтава» - Соціум - dt.ua

Під псевдонімом «Полтава»

30 травня, 2008, 13:02 Роздрукувати Випуск №20, 30 травня-6 червня

«Полтава», «Север», «Волянський»… Під такими псевдонімами знавцям історії українського визвольного руху відомий керівник референтури пропаганди проводу ОУН (Бандери) в Україні публіцист Петро Федун...

«Полтава», «Север», «Волянський»… Під такими псевдонімами знавцям історії українського визвольного руху відомий керівник референтури пропаганди проводу ОУН (Бандери) в Україні публіцист Петро Федун. Його постать невиправдано залишається «в тіні» знакових фігур опору, воєначальників УПА — Романа Шухевича, Дмитра Клячківського, Василя Кука, Олекси Гасина та інших. Спробуємо заповнити цю прогалину в історії визвольних змагань на основі невідомих широкому загалу документальних матеріалів. Тим більше що творчість та світогляд майора УПА «Полтави» спростовують чимало стереотипів, які свідомо насаджуються або за інерцією побутують навколо українського самостійницького руху

Вибір шляху боротьби

Петро Федун народився 24 лютого 1919 року в селі Шнирів Бродівського району на Львівщині в родині селянина. Змалку виявив неабиякий потяг до знань і, попри матеріальні труднощі, пішов навчатися до Бродівської гімназії, де став найкращим учнем. Світогляд та націонал-патріотичні переконання Петра формувалися не в останню чергу під впливом отця Михайла (Євгена Осадця), відомого духовного композитора, диригента хору «Боян», викладача української філології. Тоді ж гімназист вступив до ОУН.

У 1938—1940 роках студіював медицину у Львові. Приз­вався до Червоної армії, де служив командиром взводу берегової артилерії в Одесі. З початком війни потрапив у полон, проте був звільнений, після чого продовжив навчання. У Львові ж зустрівся зі своєю знайомою з дитинства — майбутньою нареченою Любою Микитюк, 1921 року народження, донькою священика, засланого на десять років до таборів, лаборанткою кафедри фармацевтичної хімії Львівського медичного інституту і членом ОУН з 1940 року. Згодом саме вона таємно передаватиме ліки командувачу УПА Роману Шухевичу, тяжко хворому на серце та артроз. Органи держбезпеки, намагаючись через неї вийти на «Полтаву», підіслали до Люби свого агента, який удавано залицявся до дівчини, проте дістав відкоша.

Командувач «пропагандистського фронту»

Навчання Петро Федун поєд­нував із підпільною діяльністю. Обрав літературний псевдонім «Полтава» й організаційні — «Север» та «Волянський». З лютого 1944 року остаточно перейшов на нелегальне становище, був призначений членом крайового проводу ОУН «Галичина» і редактором пропагандистського видання «За Українську дер­жаву». Йому доручили очолювати організаційно-технічну ланку референтури пропаганди центрального проводу ОУН(Б). Здібності теоретика й публіциста дали «Полтаві» змогу наприкінці 1945 року, після загибелі Дмитра Маївського, очолити цю відповідальну ділянку.

Шрифт і видання підпільної друкарні
Шрифт і видання підпільної друкарні
Крім написання теоретико-пропагандистських праць, займався організацією підпільних друкарень (за роки боротьби їх викрили понад 100), забезпеченням витратними матеріалами, здійснював добір здібних кадрів. Достатньо сказати, що наклад підпільних друкарень одного лише Дрогобицького обласного проводу за зиму 1949/1950 перевищив 300 тисяч примірників.

Референтура пропаганди проводу ОУН базувалася в карпатських районах Дрогобицької області, де була облаштована її радіостанція «Афродита». На межі Сколевського і Славського районів Дрогобицької області та сусідньої Станіславської конспіративно розмістили велику друкарню «Прага». Референтура спиралася на широку підтримку місцевого населення, мережу розвідників, мала надійні лінії зв’язку. Ось як романтично змальовував пропагандистський осередок підпілля сам П.Федун: «Глибока осіння ніч. Партизанська землянка в одному з лісових масивів Західної України... Ясно горить столова лампа. На одній зі стін виблискує розвішана зброя. На полицях при другій стіні — бібліотека, пакети підпільних листівок, політично-пропагандивних плакатів, підпільної преси. Зараз біля стола — радіоприймач...».

Серед найближчих помічників П.Федуна варто згадати зв’язкову Любомиру Гаєвську — у майбутньому референта пропаганди Львівського крайо­вого проводу, яка застрелилася при спробі захоплення у січні 1954 року в передмісті Львова Скнилові. Літературним редактором при ньому був професор-лінгвіст одного з інститутів Сходу України «Степовий» (загинув 1948 р. в Чехословаччині у складі кур’єрської групи від Р.Шухевича до С.Бандери). Драматично склалася й доля близьких родичів. Брат Василь у листопаді 1944-го разом з іншими сільськими хлопцями захопив зброю винищувального батальйону й подався до повстанців. Наприкінці 1946 року загинув. У 1945-му батька матір примусово виселили до Удмуртії.

«Север», якого чекісти з вересня 1949 року взяли в оперативну розробку, вважався одним з провідних творців нової тактики підпілля, до якої вдалися після поразки головних сил УПА у 1944—1945 рр. Разом із Р.Шухевичем, членами проводу розробив тактичні схеми «Дажбог» (збереження кадрів і «легальна» робота), «Орлик» (створення осередків ОУН у Східній Україні) і «Олег» (виховання молодих кадрів для поповнення підпілля).

Екстремальні умови підпілля вимагали від його лідерів самовідданості й аскетизму. Захоплені чекістами підпільники чимало розповіли про вдачу провідника. «Север» славився своєю скромністю в побуті, невибагливістю до їжі, якою ділився з охоронцями. Помітивши, що кухар кладе собі в кашу більше масла, ніж іншим, наказав вчинити над ним суд, після чого злодія стратили. Взагалі ж підпільники відзначали його веселий, життєрадісний характер, демократизм у спілкуванні з підлеглими, з якими він навіть міг випити чарку-другу, пожартувати, підтримати морально.

Свідченням високого авторитету й ділових рис П.Федуна стали його кооптація до надпартійного передпарламенту майбутньої суверенної України — Української головної визвольної ради (УГВР), обрання заступником голови її генерального секретаріату, керівником бюро інформації УГВР. Водночас у званні майора-політвихователя очолював політико-виховний відділ головного військового штабу УПА, редагував провідні нелегальні видання «За Українську державу», «Ідея і чин», «Повстанець».

Теоретик визвольного руху

Водночас П.Федун залишався непересічним теоретиком визвольного руху. Уже після загибелі публіциста 1959 р. в Мюнхені вийшов його «Збірник підпільних писань» із передмовою Дарії Ребет. Серед творів П.Федуна найбільшого поширення через повстанський самвидав набула брошура «Хто такі бандерівці та за що вони борються», написана 1948 року. Це своєрідний катехізис з історії руху опору, його основних теоретичних уявлень, завдань боротьби тощо.

Центральне місце в ідеології ОУН, пише автор, посідає вчення про націю. Найкращою системою світоустрою є «система вільних національних держав усіх народів світу». Автор наголошує, що українські націоналісти «не є ні шовіністи, ні імперіалісти». «З усіма народами світу, у тому числі і з російським народом, який побудує свою національну державу на своїх етнографічних землях, ми хочемо жити у дружбі і співпраці». ОУН виступає за незалежну Українську державу на її етнічних теренах і «не зазіхає ні на шматок чужої території».

П.Федун відкидав звинувачення на адресу націоналістів у «буржуазності». За його словами, повстанський рух — проти повернення в Україну поміщиків та капіталістів і «бореться за побудову безклясового суспільства». Водночас він рішуче протидіє поширенню колгоспів як «знаряддя нещадної експлуатації селянства большевицькою правлячою клікою». У праці розкривається формальний характер «незалежності» союзних республік, оскільки їхнє керівництво нічого не здатне вдіяти без санкції Москви: «...суверенність союзних республік — не тільки фікція, пуста фраза, призначена большевиками для обдурювання працюючих мас... фраза, яка не має найменшого практичного значення». Заперечувалися диктатура і тоталітаризм, поліцейське свавілля, проголошувалися принцип відповідальності влади перед народом, свобода слова, друку, зібрань, сумління, рівноправність національних меншин.

Варто згадати й іншу глибоку теоретичну працю П.Федуна — «Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу» (квітень 1947 р.). У ній містяться цікавий аналіз європейської історії XIX століття у розрізі становлення національних ідей та національно-визвольних рухів, творення колоніальних систем, а також критика марксистських постулатів теорії національного питання.

У брошурі «Чому СССР повинен бути перебудований на принципах незалежних націона­льних держав» (січень 1950 р.) автор піддав глибокій критиці внутрішню й зовнішню політику правлячого режиму, який він визначає як «большевицький російський імперіалізм». Йому, писав П.Федун, притаманні такі генетичні риси, як «жорстокий політичний гніт, повне політичне поневолення, кривавий терор, цілковите безправство людини і громадянина».

На його думку, експансіоністська великодержавна політика царизму та радянської верхівки, мілітаризація всіх сфер життя суспільства є головними причинами жорстокої економічної експлуатації народів Російської імперії та Радянського Союзу, «економічної нужди народних мас, їхнього жахливо низького життьового рівня, їхнього убозтва».

Відзначимо, що теоретик ОУН іще до появи відомих праць М.Джиласа та М.Восленського сформулював тезу про появу, за умов суспільно-майнового розшарування соціалістичного суспільства, «економічно багатої і політично упривілейованої суспільної групи». Автор розцінює її як «нову панівну соціальну групу» — «клясу большевицьких вельмож». До неї він відносить функціонерів компартії, адміністративних, господарських керівників, верхівку силових структур.

Проголошувалося гасло перебудови СРСР на принципах реального й повного здійснення права народів на національно-дер­жавне самовизначення, творення суверенних національних держав. Україна мислилась як незалежна й соборна держава українського народу, з безкласовим суспільством і демократією внутріполітичного устрою. На світовій арені бажаним визнавалося постання «системи вільних держав усіх народів світу», яка б функціонувала «під керівництвом здорової міжнародної організації».

«Захід нам допоможе»?

Водночас ідеолог повстанців критично ставився і до вад капіталістичного способу життя. Знаходячись у вирі боротьби з радянським режимом, загострено сприймав прагматичне ставлення Заходу до руху ОУН та УПА лише як до «п’ятої колони» в «холодній війні». Варто окремо зупинитися на ставленні проводу ОУН в Україні до перспективи відкритого глобального конфлікту «Захід—СРСР», яке сучасні дослідники здебільшого оминають, а радянські вчені зводили до «прислужництва буржуазних націоналістів імперіалістичній реакції».

Теза про неминучий масштабний збройний конфлікт Захід—СРСР та його використання для реалізації програмних настанов ОУН була надзвичайно поширена в інструктивних та пропагандистських документах українських націоналістів. Однак ця обставина і до сьогодні сприймається не адекватно, із гіперболізацією значення, яке реально надавалося потенційній війні провідниками ОУН.

Обкладинка однієї з праць «Полтави»Справді, за тих конкретно-історичних умов сподівання на самостійну перемогу над СРСР було б примарним. Проте в тактичних настановах підпілля з 1945 р. панувало критичне ставлення до держав, які відверто іменувалися «імперіалістичними». У меморандумі від 26 жовтня 1945 р. Карпатського крайового провідника Я.Мельника йшлося про те, що прихід англо-американських військ є для підпілля «бажаним». Тим часом конфлікт великих дер­жав слід розглядати як допоміжний чинник: ОУН виступає за державну самостійність України без опіки іноземних країн і за умов будь якої окупації продовжуватиме боротьбу. Схожі оцінки висловлювалися в інструкції Крайового проводу «Одеса» (20 травня 1946 р.): війна СРСР із Заходом — це лише історичний шанс для визволення України, необхідно вживати зусиль для зміцнення власних сил.

З початком війни, ішлося в інструкції Центрального проводу в Україні (1950 р.), підпілля має активізувати діяльність, розгорнути широку диверсійну діяльність на комунікаціях, терор проти представників органів влади, захоплювати адміністративні центри, створювати передумови для того, щоб англосакси рахувалися з підпіллям як з реальною військово-політичною силою.

Виявлені нами документальні свідчення демонструють, що Р.Шухевич та інші ватажки ОУН і УПА розуміли прагматичне ставлення Заходу до їхніх змагань як до традиційного способу підривної діяльності проти основного противника. У серпні 1950 р. П.Федун підготував лист щодо змісту радіопередач на Україну «Голосу Америки» з критикою політичних настанов адміністрації США, котра, зокрема, не враховувала негативного сприйняття капіталізму значною частиною населення УРСР і того, що рух ОУН і УПА виступає за плюралізм форм власності.

Згадані особливості ставлення воюючої ОУН до великих держав мають принципове значення. Вони зайвий раз підкреслюють імперативність для національно-визвольного руху державної самостійності України, несприйняття ними нав’язування політичної волі або суспільно-економічної моделі ззовні. Це ж підтверджує і тактико-кон’юнктурний, вимушений характер співробітництва націоналістичного руху (на різних етапах його існування) з Веймарською та нацистською Німеччиною, їхніми союзниками, а потім і з західними демократіями у вирі «холодної війни».

Останній бункер

Якими ж були останні місяці підпільної боротьби «Севера»? У 1949—1951 рр. місця його укриття неодноразово відвідували закинуті в Україну емісари закордонних центрів ОУН, які шукали правдивої інформації про реальний стан руху опору, передавали директиви закордонних частин (ЗЧ) ОУН та закордонного представництва (ЗП) УГВР. У червні 1951-го до П.Федуна переправили закинутого літаком з ФРН керівника референтури політичної інформації (розвідки) УГВР Василя Охрімовича (розстріляного 18 травня 1954 р. в Києві). Він передав «Полтаві» Хрести заслуги для відзначення найхоробріших підпільників. П.Федун із великою стурбованістю сприйняв відомості емісара про серйозні суперечності між ЗП УГВР і ЗЧ ОУН Степана Бандери, засудив принцип вождизму останнього та висловився за демократизацію внутрішнього організаційного життя.

Оперативними заходами проти П.Федуна опікувалося семеро офіцерів 1-го відділення 1-го відділу управління 2-Н МДБ УРСР. Для розшуку головного пропагандиста створили міжобласну оперативно-військову групу Станіславського УМДБ у складі 18 найкращих оперативників, офіцерів і 170 солдатів внутрішніх військ (ВВ) МДБ СРСР, яким придали дві агентурно-бойові групи (АБГ) з перевербованих підпільників. До них згодом долучили групу УМДБ в Станіславській області — 12 оперативників, 15 офіцерів і 300 солдатів ВВ.

Кільце облоги навколо лідерів підпілля стискалося. «Полтава» змушений був посилити засоби конспірації, переховувався на базах Рогатинського особливого окружного проводу. Влітку 1951 р. загинули його охоронці «Сиротюк» і «Чорноморець», потрапив у полон утримувач пункту зв’язку «Волиняк». Перехоплюється лінія зв’язку до останнього керівника підпілля Вавиля Кука, розкривається низка резервних сховищ-бункерів. Підтверджувалися слова з листа В.Кука до «Полтави» — МДБ веде оперативну розробку «надзвичайно тонко і ретельно, керують нею здібні вищі офіцери».

Наприкінці листопада 1951-го майор відбув на зимівлю на базу референта пропаганди Журавнівського надрайонного проводу Станіславщини «Миронича». 12 листопада біля села Ямерсталь Болехівського району захопили охоронців П.Федуна «Вітра» та «Кучера». Від них дізналися про приблизне місцезнаходження П.Федуна в районі села Дубровка Журавнівського району.

4,5 тисячі вояків ВВ та оперативники МДБ блокували лісовий масив на межі Дрогобицької і Станіславської областей. Унаслідок оперативно-розшукових заходів локалізували місцеперебування Федуна — лісовий масив Бакоцин. На південному сході від села Новошин Журавнівського району 23 грудня 1951 року курсант навчального загону ВВ помітив пару, що піднімалася з-під землі. Так було знайдено капітальний бункер П.Федуна. Підпільники відстрілювалися, підпалили документи, а потім пострілялися. Серед загиблих впізнали П.Федуна, а також Б.Зибнева («Миронича»), провідника ОУН Букачівського району «Скритого», боївкаря Г.Ярему — «Дібраву».

Тіло Петра Федуна разом з іншими підпільниками поховали у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкта № 39» УМВС у Львові. Нині там, у сумнозвісній «в’язниці на Лонцького», відкрито меморіал жертвам сталінського державного терору.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво