Під омофором святої фофудьї - Соціум - dt.ua

Під омофором святої фофудьї

18 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 18 серпня-25 серпня

Гумор – найперша ознака фізичного та психічного здоров’я людини. Політична сатира – свідчення існування суспільного здоров’я цілої нації...

Гумор – найперша ознака фізичного та психічного здоров’я людини. Політична сатира – свідчення існування суспільного здоров’я цілої нації. В алгоритмі таких міркувань доходимо висновку про неабияку міць здоров’я як українських громадян, так і суспільства в цілому. Основним індикатором дотепності народу на сучасному етапі стає циркуляція гумору у віртуальній реальності – Інтернеті.

І сміх – і гріх

Із появою Інтернету людство назавжди попрощалося з цензурою. Інтернет є інструментом продукування та поширення повного спектра ідей та культурних течій, ним живляться різноманітні субкультури.

Особливе місце в Інтернеті займає гумор. Ідеться не про примітивну розсилку сороміцьких анекдотів з матюками, а про естетично довершеніші його форми – як-от політична сатира.

Більшість читачів пам’ятають, як чекали в часи помаранчевої революції появи в Інтернеті нової частини «Операція ПроФФесор». Кожна 30-секундна серія розглядалася тоді як прорив цензурованої блокади прісно-брехливого офіціозу українського публічного життя.

Інший формат інтернетівського гумору – флешмоби, суть яких полягає в зібранні в домовленому місці в зазначений час групи людей, знайомих лише через віртуальне спілкування, і вчинення ними якоїсь безневинної дурниці, на кшталт кукурікання на одній нозі.

Ефект від цього «вар’ятства» разючий: уявити реакцію перехожих на таке синхронне масове шаленіння непросто тому, хто сам бодай раз не взяв у цьому участі. Покукурікавши на одній нозі з десять секунд, «утаємничені», наче нічого й не сталося, розходяться у власних справах, залишаючись з’єднаними поміж собою невидимими і геть необтяжливими тенетами солідарності.

Психологи пояснюють практику флешмобів браком у «реальному» житті однодумців та перманентним перебуванням у заданих суспільством та власним сумлінням межах пристойності та належності. Флешмоб, власне, й допомагає позбавитися психічного стресу, релятивізуючи сувору однозначність щоденного життя людини.

Зовсім недавно «східнослов’янський» Інтернет охопила нова лихоманка під кодовою назвою «Превед, медвед!». Її суть полягає у свідомому написанні слів та фраз із орфографічними помилками, підкреслюючи цим жартівливу зневагу до прісності формальних вимог однаковості.

В «контркультурному» феномені «Превед, медвед!» провідна ідейна роль належить спонтанному висміюванню перманентних орфографічних помилок, що допускають відвідувачі інтернет-конференцій та форумів. Це підсвідомо спонукало старожилів Інтернету до гротескно-нарочитого вживання «ерративу», фонетичного анархізму, нехтування граматичних правил.

Феномен «Превед, медвед!» набуває серед сучасної молоді культових ознак, він є «кодом» для входу в особливий підлітковий світ численних внутрішніх протестів, стаючи, крім цього, таки досить дотепним способом релаксації, а для когось – навіть стимулом для творчості.

Масштаби цього явища за лічені місяці набули ознак «всенародних»: як важко тепер уявити сучасну дитину без кривавих комп’ютерних ігор-стрілялок, так годі знайти серед «просунутих» школярів тих, що й досі не розуміють гумору у форматі «Превед учаснєгам сарєвнованєй!».

Доколє!

Якщо феномен «Превед, медвед!» є новою формою жартівливого граматичного дражніння та підліткових веселощів, поширеною серед усього постросійськомовного середовища, нове інтернетівське явище «Доколє!» має виключно українське коріння та яскравий політичний підтекст.

Суть «Доколє!» полягає в підкресленій експлуатації чорносотенського стилю православістично-шовіністичних маразматиків, що став украй популярним на території Росії і України. Серед основних тем, що використовують подвижники інтернет-руху «Доколє!», – захист Великої Єдиної Русі, православний фашизм, антисемітизм та українофобство.

За короткий час рух «Доколє!» здобув масу прихильників та послідовників в українському Інтернеті, а відтак тонкі приватні жарти «втаємничених» вилилися в загальну тенденцію веселого спілкування на політичні теми.

Гортаючи сторінки українських інтернет-сайтів, легко натрапити на гротескні скигління «істинно православних руських»: «Други моя! А замечали ли Вы, сколько людей ходит в бейсболках по улицам. А ведь это верный знак агента ЦРУ! Особенно много в бейсболках ходят в Крыму. Не догадываетесь почему? А я вам скажу: это десант НАТО из Феодосии…»

Написані влучно й дотепно, ці волання про утиски часто сприймаються читачами за чисту монету. Тож замість заперечувати, мовляв, насправді ніяких утисків в Україні немає, ліпше додати розповідь про власний «досвід» гонінь «жидобандерівської западенщини» або зробити власний літературний внесок у розвиток «правого дєла святой Фофудьї» чимось на зразок ось такої безіменної поезії: «В утлой, ветхой фофудье / Выйду в степь херсонскую, / Закричу я: «Власть долой / Ющенко-масонскую!» / Эх-ма, фофудья, / Русская одёжка, / Будем жить опять в Рассеи — / Обожди немножко!».

Причиною появи руху «Доколє!» стали безпідставні гротескно-безглузді репетування про утиски російської мови в Україні, що впродовж багатьох років продукуються та ширяться в нашій державі. Цьому сприяла також позиція Української православної церкви, що не лише толерує поширення у власних монастирях літератури про «рогатих слуг сатани», «розкольників», «уніатів» «автокефалістів» та «украінствующіх», не лише пропагує серед парафіян «знамените» древо релігій, усі гілки на якому (окрім, звісно, православної) всохли, а й сприяє розвиткові монархічно-консервативних та маніхейських церковно-громадських рухів на кшталт боротьби з ідентифікаційними кодами або відвідинами України Папою Римським.

Поставлений на ідеологічний конвеєр макабричний шовінізм п’ятої колони викликає занепокоєння не лише серед громадськості, а й серед правоохоронних органів нашої держави. Боротися із відвертою ахінеєю, що нарочито менторськи пропагується певними громадськими організаціями України та Росії, – надзвичайно складно. Адже пояснювати, що «Ющенко – не агент Сатани», а його обличчя – плата за свободу, а не «втілення печаті Звіра, Антихриста», дуже непросто. Це як вчити зайця курити.

Натомість, пародіювання такого стилю – з утаємничено-повчальним застосуванням церковнослов’янської лексики та викривальним пафосом світового заколоту – влучно підкреслює його абсурдність, а також є приводом для веселих тренувань власної фантазії та літературної майстерності: «В так называемой «нэзалэжной» Украине сейчас днем с огнем не сыщешь русскую книгу, газету, не услышишь русских песен, теле- и радиопередач. Для многих русскоязычных патриотов (простите за тавтологию) единственной возможностью сохранить национальную идентичность остается ношение традиционных русских головных уборов — кокошников. Да здравствует великий русский человек! (простите за двойную тавтологию)» – тексти, на зразок цього, ширяться в українському Інтернеті з неймовірною швидкістю.

Однак квінтесенцією руху «Доколє!» стало творення власного тотему – «фофудьї» як символу охорони «істинних православістичних слов’янських цінностей» від глобальної змови «украінствующіх жидобандерів». Фофудья – атрибут руського стародавнього одягу стає символом віртуального інтернет-руху «Доколє!». Їй поклоняються, моляться, нею рятуються і її боронять від посягань «оранжевой чумы». Ось як, приміром, несанкціоноване хуліганське вторгнення російських мотоциклістів на Луганщину прокоментовано на одній з інтернет-сторінок «фофудьїстів»: «бравых русских (простите за тавтологию) солдатиков, совершивших дружеский визит в Малороссийские земли, бандеры арестовали и держат в узилище. С них сорвали фофудьи. Сегодня состоится суд-фарс над нашими ребятами».

Феномен «Доколє!» є яскравим свідченням не лише глибокої козацької дотепності українців, а й появи дієвого інструмента боротьби з перманентними оббріхуваннями, якими обвішується як українська влада, так і більшість лояльних до власного національного «Я» громадян. Адже заперечувати глибоку толерантність українців значно простіше жартами, аніж хаотичним пошуком влучних прикладів зворотного.

P.S. Коли ця стаття вже була написана, і я готувався переслати її до редакції, зі мною стався чудний випадок, що на все життя змінив написане мною вище. Уві сні мені явився ангел, що тримав у руках святу Фофудью. Ангел сказав: «Братє, отречись от писания своего!». Оцим відрікаюсь від усього написаного вище та офіційно проголошую свій вступ до спільноти оборонців фофудьї-матушки!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво