ПІД КУПОЮ КІНОПЛІВКИ - Соціум - dt.ua

ПІД КУПОЮ КІНОПЛІВКИ

19 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 19 вересня-26 вересня

Від тих самих, уже майже міфічних, часів, коли ми вперше побачили «мильну оперу» — бразильську «Рабиню Ізауру», телесеріали начебто присутні на судовому засіданні — як обвинувачуваний, звісно...

Від тих самих, уже майже міфічних, часів, коли ми вперше побачили «мильну оперу» — бразильську «Рабиню Ізауру», телесеріали начебто присутні на судовому засіданні — як обвинувачуваний, звісно. Численні прокурори називають їх пустими й нікчемними, адвокати — в основному жінки — виголошують пристрасні промови й утирають сльози хусточками, публіка бешкетує й лише суддя, як і належить, незворушний. І хоча в одному з небагатьох російських інтелектуальних серіалів — «Законі» (режисер О.Велединський) — стверджується, що суддя має бути упереджений, спробуємо проте поставитися до серіалів об’єктивно.

Відразу зазначу: йтиметься не про серіальний кінопродукт з усіма його достоїнствами й недоліками, а про «мильну оперу» як про соціальний і психологічний феномен. І про вплив «мильних опер» на чутливі жіночі серця.

Передусім, серіали не всі одного штибу. Є сльозливо-мелодраматичні (власне «мильні опери»), детективні (недавно з’явилися гангстерські), пригодницькі, історичні й навіть філософські (найсправжнісінька достоєвщина). І хоча стислість, як відомо, сестра таланту, окремі серіали переконують нас у тому, що талановитого режисера не псує багатослівність, тобто багатосерійність. Якщо йому, звісно, є що сказати.

І все-таки, чому серіали особливо полюбляють жінки? Чому саме вони готові перейматися стражданнями палких бразильських дівуль і наївних російських провінціалок, захоплюватися Каменською, закохуватися в «бригадира» Сашу Бєлого й таїти в глибині серця прихильність до новоявленого Раскольнікова — Володимира Крохмаля з серіалу «Закон»? Чому саме вони не пропускають жодної з безкінечних серій і можуть без вагань, як на іспиті, відповісти на будь-яке запитання щодо сюжетів «мильних опер»?

Один із секретів впливу серіалів на жіночу психіку полягає в тому, що прекрасні дами терпіти не можуть трикрапок в кінці оповіді. Кіношні й театральні «відкриті фінали» невимовно їх дратують. Адже конче потрібно знати, яку саме розраду знайшов Іван Миколайович у роботі, коли з його життя, грюкнувши на прощання дверми, пішла єдина й неповторна, і як саме жилося в заміжжі Ірочці чи Ніночці. Фільми з ліченою кількістю серій зазвичай чогось недоговорюють, на щось натякають, натомість серіали розповідають про все відверто й детально.

Не мусиш «дописувати» що-небудь за режисера й автора сценарію, сушити голову над тим, щаслива чи нещаслива карта випала в результаті багатостраждальним героям. У серіалах усе до болю ясно та зрозуміло, найчастіше, як у казках, моторошна трагедія плавно перетікає у весілля. А ще краще — у весільний бенкет у якомусь елітному ресторані. Як то кажуть, і вовки ситі, і вівці цілі. Або як у Корнія Чуковського: «По Неве, по реке () Волк и ягненок плывут в челноке».

«Мильні опери» рясніють подробицями, а жінки, як відомо, їх дуже люблять. Неквапна й статечна серіальна дія нагадує прекрасній половині людства плин самого життя. Жодної деталі не пропустили, усе розклали по поличках. Іноді, правда, стає нудно, аж хочеться вигукнути, як у «Людині з бульвару Капуцинів»: «Джонні, зроби мені монтаж!», але доводиться визнати, що в серіальному просторі на рідкість затишно. І особливо у просторі мелодрам.

У серіалах створюються психологічні архетипи, які стають символами нашого часу. Совісний гангстер Саша Бєлий, чарівний сищик Каменська, розкішний чоловік — суддя Скляр і диявольськи (у першому, словниковому, значенні цього слова) спокусливий Володимир Крохмаль... Із цих героїв, як з елементів мозаїки, можна скласти портрет нашого спільного колективного несвідомого. Адже саме нині як ніколи ми жадаємо добра з кулаками, хочемо бути і принциповими, і щасливими водночас, потай захоплюємося гангстерами й ідейними вбивцями, проте воліємо переконатися в тому, що Закон має людське обличчя. І не просто людське, а навіть дуже симпатичне — як у Каменської чи судді Скляра.

Чи виправдовують серіали наші сподівання? Ще б пак! Адже саме ми задаємо сценаристам і режисерам серіальні завдання, постійно натякаємо їм на те, яких героїв бажаємо бачити на екрані. І діячі кіно або покладаються в цьому на глядачів, або підкидають публіці власних «сильних людей». А потім ми з готовністю обожнюємо героїв, вигодуваних нашою ж підсвідомістю.

Проте жити поруч із кумирами небезпечно. Особливо якщо вони віртуальні. «Не сотвори собі кумира» — адже він, як вулкан, щохвилини готовий до виверження. А бути похованим під вогнедишною лавою, погодьтеся, не вельми приємно. Особливо якщо ця лава — лише купа кіноплівки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво