ПЕРШИЙ РАЗ — У П’ЯТИЙ КЛАС? - Соціум - dt.ua

ПЕРШИЙ РАЗ — У П’ЯТИЙ КЛАС?

26 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 26 вересня-3 жовтня

П’ятий клас, як стверджують фахівці, — наступний проблемний клас після першого. Десять років — початок фізіологічного дозрівання й одночасно перехід до іншої системи навчання та нових вимог...

П’ятий клас, як стверджують фахівці, — наступний проблемний клас після першого. Десять років — початок фізіологічного дозрівання й одночасно перехід до іншої системи навчання та нових вимог.

Зміна життєвої ситуації і життєвого статусу є стресом для будь-якої людини, але дітей це стосується особливо. Адже при переході в середню школу не просто змінюються самі стосунки між учнем і вчителями. За три роки навчання в молодшій школі дитина встигла звикнути до педагога, учитель пристосувався до спілкування з ним, детально вивчивши його індивідуально-психологічні особливості. Тобто вони адаптувалися один до одного. А тут — усі нові й незнайомі! Добре, якщо в дитини багатий соціальний досвід, вважає ректор Київського педагогічного університету ім. Грінченка Зінаїда Сіверс, якщо вона відвідувала дитячий садок, у неї багато друзів і велика сім’я. Вона має, таким чином, досвід спілкування з багатьма людьми різного (що теж важливо!) віку.

П’ятикласнику потрібно не лише пристосуватися до зовсім різних і «чужих» людей, а й подати їм себе. У педагога молодшої школи діти вже мали певний статус, і, як правило, дуже комфортно почувалися в ньому. Дитина виробила свої прийоми психологічного захисту проти певних некомфортних взаємостосунків. З новим учителем ці прийоми не працюють. І якщо п’ятикласник до того ж дуже залежить від зовнішніх обставин, то, безумовно, адаптаційний період буде надзвичайно болючим і тривалим. Може виникнути страх до школи (ще нічого не сталося, ще немає жодної проблеми, але страх перед цим незнанням, перед калейдоскопом облич, вимог, характерів уже є) і вплинути на соматику. Тобто в дитини може виникнути головний біль, розлад шлунка, безсоння чи, навпаки, постійна сонливість, загальмованість або гіперактивність.

Звичайно, йдеться про крайні випадки, оскільки до десятирічного віку діти вже мають певні знання про школу, вимоги і навіть досвід роботи з різними вчителями (уроки фізкультури, іноземної мови). Однак, переконана Зінаїда Федорівна, батьки часто самі загальмовують соціальний розвиток своєї дитини, приймаючи її соціальні ролі на себе. Розпочинаючи з маленького «привітайся», «скажи: «дякую!», вони не можуть зупинитися і тоді, коли дитина дорослішає, стає учнем. Не привчають до самостійності, самі з’ясовують його стосунки з учителями, однокласниками, друзями. Безперечно, перейматися шкільними справами дитини необхідно, але не менш важливо навчити її саму будувати взаємостосунки в класі й за його межами.

Говорячи про проблему п’ятого класу, слід пам’ятати, що дитині необхідно напрацювати певні навички в досить короткий проміжок часу. Що ж потрібно від педагогів і батьків за цієї ситуації? Нічого нового, переконаний досвідчений педагог і класний керівник п’ятого класу гімназії №30 м. Києва Алла Шевченко, — просто любити дітей. Адже, за даними останніх досліджень вітчизняних психологів, 90% учнів переконані, що вчителі їх... ненавидять. Майже така сама ситуація й у сім’ї: попри запевняння батьків у любові, діти її не відчувають, навіть більше — болісно зізнаються, що їх не люблять. І справа тут не у відсутності цієї любові, а в тому, що ми розучилися виявляти її один до одного (від цього, до речі, страждає все наше суспільство). До того ж батьківська любов має бути беззастережною — любити дитину такою, якою вона є, у будь-якому віці, із будь-якими її проблемами.

Нинішні діти вільніші у висловленнях і відстоюванні своєї думки, у них менше лицемірства й страху, відчутно більше достоїнства, але при цьому батьки мають пам’ятати: вони, як і раніше, вимагають до себе безроздільної уваги. Десять років — початок підліткового віку, і в цей період особливо важливо не критикувати дитину, а співпрацювати з нею, заохочувати, дисциплінувати, допомагати досягати певної мети, аналізувати невдачі й у жодному разі не порівнювати з іншими. Дайте відчути дитині, що оцінили її старання, не поскупіться на похвалу, і вона побачить у вас друга. Ще, переконана Алла Тимофіївна, необхідно розвивати комунікативні навички дитини, виховувати в неї доброзичливе ставлення до людей. Батькам слід пам’ятати, що конфліктна дитина насамперед страждає сама, а виграє той, хто вихований у любові до інших. У адаптації п’ятикласників це відіграє майже вирішальну роль.

Нині чимало йдеться про особистісний підхід до дитини. Це дещо інше поняття, ніж «індивідуальний підхід». Не можна бачити кількість помилок і не бачити при цьому маленької людини. Потрібно вміло оперувати й тим, і іншим, а справедливі вимоги дитина завжди відчуває.

Та навіть якщо з учителем не поталанило і контакт поки що не налагоджується, не поспішайте при дитині погано відгукуватися про педагога. Спробуйте разом із дитиною знайти підхід до цього вчителя, познайомитися з ним і познайомити його із системою виховання в сім’ї, переконана Алла Шевченко.

Потрібно зробити так, щоб дитині було цікаво вчитися і пізнавати світ. І тут зусиль одних учителів мало. Вдома має бути культ школи, оскільки вона дає знання, а також атмосфера спільного (сімейного) пізнання. Коли розпочинається навчальний процес, батьки розуміють (і правильно розуміють), що потрібно тримати його під контролем, здійснювати його в цікавій формі: разом вивчити вірш, зрозуміти його зміст, розібрати важку тему, використовуючи при цьому інші джерела.

Десять років — це й початок статевого дозрівання. Відбувається найскладніша фізіологічна перебудова в організмі, діти її дуже важко переживають, іноді навіть відбуваються психологічні зриви. Змінюється тіло, дитина сприймає себе по-новому, і може виникнути багато проблем, якщо через якісь причин вона не прийняла себе й не полюбила. Та хто не пам’ятає себе в цьому «жахливому» віці, коли «вуха — як у слона!», ноги — «короткі й колесом!», руки — «це не руки, а милиці якісь!», ніс — «як у дятла» або ще гірше «картоплею!» і взагалі — «хіба може хтось таку потвору полюбити?!»... Нас, звісно ж, намагалися вберегти від перегинів в оцінках себе й навколишнього світу. Ми зобов’язані допомогти дітям прийняти і полюбити себе з усіма своїми недоліками і достоїнствами. А це стосується і зовнішності, й інтелектуальних та розумових здібностей.

У цей період, зазначає Зінаїда Сіверс, діти втрачають ту самооцінку, яка була до цього. У молодшій школі вона складалася з оцінки дорослих і того самого учителя. Бали за відповідь на уроці діти сприймали як оцінку своєї особистості. Молодші школярі на запитання: «Хто у вас найкращий у класі?» обов’язково назвуть відмінників. Однак у п’ятому класі таке уявлення про «найкращість» уже розпочинає змінюватися. Додайте до цього гормональне розбалансування організму, що нещадно «б’є» по нервовій системі, і ви зрозумієте, чому дитина неврівноважена, дратівлива, більше стомлюється і взагалі переживає не найщасливіші дні свого життя.

На цьому тлі зовсім по-іншому виглядає ще одна проблема: чи залишатися у своїй «простій» школі, чи йти за кращими (так здається) знаннями в престижніший навчальний заклад. Хоч як дивно (оскільки такий перехід стає тенденцією), більшість фахівців одностайна: перехід із школи в школу і навіть із класу в клас небажаний. Він, стверджують вони, прийнятний лише в тому випадку, якщо дитина не має на старому місці потрібного статусу. Приміром, через якісь причини належить до відторгнутих дітей: клас її не прийняв. І тоді потрібно допомогти їй зайняти відповідний статус на новому місці, тому що в цей період для підлітка особливо важливо мати хороший контакт з однолітками.

І все-таки новий колектив вимагає напруги: потрібно знову піднести себе й знайти своє місце в ньому. А якщо є якісь фізичні чи психологічні особливості в дитини, вона може отримати душевну травму лише тому, що... руда чи надто худа. І навіть якщо в попередньому колективі це теж мало якийсь негативний відтінок, дитина вже навчилася з цим боротися і захищатися.

Тому батькам, які прагнуть дати дітям гарну освіту, потрібно насамперед пам’ятати, що в гімназіях і ліцеях — зовсім інші вимоги й навантаження. Чи готова їхня дитина до них (вона не дурніша, ні!)? Та чи дозволяє її фізичне й психічне здоров’я витримати такий темп? Наскільки адекватна її самооцінка? Чи вироблені в неї емоційно-вольові навички (а в нинішніх дітей це найбільша проблема)? І якщо дитина успішно отримує знання у своїй школі, непотрібно заважати їй: ці знання будуть цілком достойними. До того ж потрібно розуміти, що немає жодного навчального закладу, де абсолютно всі вчителі були б найвищого рівня.

На початку навчального року будьте дуже уважними до своєї дитини, помічайте найменшу зміну в її настрої, ставленні до школи. Раніше вона приходила й охоче розповідала, що було в школі, а тепер мовчить, не розповідає. Це вже сигнал: їй некомфортно, вона щось намагається приховати й боїться вам розповісти, або вона не розуміє, що відбувається. Допоможіть їй, порадьтеся зі шкільним психологом, не зупиняйте себе відомим: «Та чого я побіжу з такою маленькою проблемою?» Адже з маленької проблеми може вийти велика, а цього допустити не можна. Хоча є діти, в яких досить внутрішніх ресурсів, щоб впоратися з труднощами, що виникли, і цього навіть ніхто не помітить. А й інших дітей слід постійно підтримувати та вчити, як долати «підводні течії». Слід пам’ятати й те, що дитина вдома, на вулиці й у школі — це три різних людини. І це не означає, що вона така лицемірна. Адже, виконуючи певну соціальну роль, вона навчилася відповідних способів поведінки. У ролі дитини знає, як бути слухняною, щоб від батька з матір’ю щось отримати. Коли вона виконує роль учня, намагається підлаштуватися під кожного вчителя і знову ж робити так, як кожному з них подобається. Тому на різних уроках у різних учителів вона може поводитися по-різному, методом проб і помилок вибудовуючи свої стосунки. І «такою» мати її не бачить. Тому такий бажаний у п’ятому класі контакт педагогів і батьків.

До переходу в п’ятий клас необхідно готуватися ще в третьому: учителі, які читатимуть в цьому класі, знайомляться з дітьми, відвідують уроки, проводять свої фрагменти уроків, отримують характеристику на кожну дитину та рекомендації педагога-класовода (спільно зі шкільним психологом). Психолог, до того ж, має зустрітися з батьками. Дуже погано, зауважує начальник столичного управління освітою Борис Жебровський, якщо цього не відбувається. Адже не випадково в Києві створено спеціальну програму роботи з класними керівниками п’ятих класів, покликану дати їм необхідні знання з психології та фізіології дитини, яку недостатньо викладають в університетах. А в новому навчальному році вирішено зробити ще один крок назустріч п’ятикласникам, їхнім педагогам і батькам (поки що лише в столиці): перші два місяці оцінки в журнал не виставлятимуться. Адже відомо, що на початку вони помітно знижуються (діти психологічно не готові до нової системи вимог), і це тяжко переживають всі учасники навчального процесу. Експеримент, сподіваються в Києві, не лише збереже здоров’я та нерви дітей, а й допоможе їм повірити в себе, адаптуватися в незвичній обстановці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво