Павло Тутковський — фундатор геологічної наукової школи в Україні - Соціум - dt.ua

Павло Тутковський — фундатор геологічної наукової школи в Україні

16 грудня, 2011, 14:49 Роздрукувати Випуск №46, 16 грудня-23 грудня

Павло Тутковський — загальновизнаний і авторитетний класик української та світової геології, в доробку якого налічується понад тисяча наукових праць.

27 листопада 1918 року — дата, що стала початком відліку діяльності Української академії наук. Того дня відбулися перші збори дійсних членів найвищої нау­кової установи України.

Серед перших академіків УАН — Павло Аполлонович Тутковський — яскравий представник київської геологічної школи, видатний геолог-дослідник, який займався вивченням гео­логічного минулого Землі, один з основоположників геології та географії України.

Він народився 1 березня (17 лютого) 1858 р. на Поділлі в містечку Липовець Вінницької області в родині службовця. З юнацьких років захоплюється природознавством, після закінчення гімназії вступає на фізико-математичний факультет Ки­ївського університету св. Воло­димира, де згодом (1882 р.) розпочинає й трудову діяльність.

1883 р. П.Тутковського обирають дійсним членом Київського товариства природознавців, 1884-го він з власної ініціативи упорядковує каталоги бібліотеки товариства, а в подальшому стає її хранителем.

Попри надзвичайно широке коло наукових інтересів, молодий учений багато часу приділяє громадсько-політичній діяльності, веде непримиренну боротьбу з усім застарілим, намагаючись активно обстоювати власні по­г­ля­ди. Через принциповість і непрості стосунки, що склалися з деякими професорами, 1895 р. П.Тут­ковський іде з університету.

Упродовж вісімнадцяти років (1895—1913 рр.) він викладає в гімназіях, працює інспектором народних шкіл на Волині (мешкає в Луцьку), згодом працює директором народних шкіл у Жи­томирі. Вчителювання уміло поєднує з геологічними дослідженнями на Волині та Поділлі. Саме цей період вважається найпліднішим у науковій біографії вченого-практика.

П.Тутковський не пориває зв’язків із Київським університетом, регулярно публікується у виданнях Київського товариства природознавців. Як і багато геологів минулого століття, він займався питаннями гідрогеології та водопостачання міст, зокрема, його надзвичайно цікавили артезіанські джерела. Вчений розрахував приблизну глибину залягання артезіанського горизонту в Києві, а у спеціальній доповідній записці, поданій 1895 р. до Київського товариства водопостачання, поряд із проектом сверд­ловин на воду глибоких горизонтів, запропонував план спорудження київського водогону. Отже, артезіанським водопостачанням кияни зобов’язані саме йому. Упродовж 1900—1906 рр. П.Тутковський — позаштатний співробітник Геологічного комітету, займається зйомкою для загальної 10-верстної геологічної карти Європейської Росії, здійс­нює геологічні дослідження вздовж Києво-Ковельсь­кої залізниці, яка саме закладалася.

Плідна наукова діяльність ученого здобула широке визнан­ня. На­прикінці 80-х рр. ХІХ ст. він стає членом Російсь­кого мінералогічно­го та Бельгійського геологічного товариств, 1900 р. — почесним членом та фак­тичним керівником Товариства дос­лідників Волині. За дослідження в галузі геології Київський університет нагороджує Павла Аполло­новича золотою медаллю ім. І.Рахмані­нова (1889 р.), а Мос­ковсь­ке това­риство любителів природознавст­ва, ант­ропології та етнографії — золотою медаллю (1909 р.).

1911 р. Павло Тут­ковсь­кий блискуче захищає дисертацію при фізико-математичному факультеті Московського університету і стає першим в Україні доктором географії. Того ж року, за сукупність праць з мінералогії, палеонтології та загальної геології, Казанський університет, минаючи ступінь магістра, присвоює йому ступінь доктора мінералогії та геогнозії. Випадок винятковий, що засвідчує величезний внесок ученого у світову геологічну та географічну науку.

Наукова діяльність П.Тут­ковсь­кого в Київському університеті, що розпочалася з кристалографічних та мінералогічних досліджень, поступово поширилася на галузь регіональної геології, стратиграфії та петрографії. Частина його наукових праць була гідно оцінена лише після смерті вченого.

Хто знає, як склалася б доля багатьох наукових, науково-культурних установ Києва, якби 1913 р. до міста не повернувся П.Тутковський. Одразу ж його було обрано приват-доцентом на університетську кафедру географії, а з 1914 р. він стає її професором.

1917 р. П.Тутковський створює при університеті Географіч­ний інститут, який проіснував кілька років. Важливу сторінку науково-організаційної діяльності вченого пов’язано з Українсь­ким науковим товариством (УНТ). У квітні 1918 р. його обирають головою Природ­ничої секції УНТ. З ініціативи П.Тутковсь­кого виникає низка нових секцій товариства, видається журнал «Вісник природознавства». У березні 1917 р. УНТ порушує питання про створення в Києві Українського народного університету. Це стало початком роз­вит­ку національної вищої освіти. П.Тутковський був професором створеної у листопаді 1917 р. Української педагогічної академії, Українського народного університету.

Організаторські здібності обдарованого педагога і талановитого вченого особливо проявилися в роки становлення Укра­їнсь­кої Народної Респуб­ліки. Разом із Володимиром Вернадсь­ким, Дмитром Багалієм, Михай­лом Туган-Барановським Павло Тут­ковський як представник УНТ бере активну участь у роботі Комісії з підготовки та заснування Української академії наук (УАН), зокрема в Комісії з вироблення законопроекту про заснування УАН, яка працювала з 9 липня по 17 вересня 1918 р., готує детальну «Записку для вироблення законопроекту про утворення кафедри географії при УАН». Саме вчені-природознавці відіграли вирішальну роль у заснуванні УАН.

14 листопада 1918 року вийшов наказ гетьмана всієї України Павла Скоропадського «Про призначення дійсних членів УАН», що визначив 12 перших українських академіків, серед яких був (четвертим по відділенню фізико-математичних наук) і «заслужений ординарний професор Київського університету св. Володимира Павло Аполлонович Тутковський».

У перші ж дні існування академії вченого було обрано головою її правління, відтак перед ним постали найскладніші організаційні та господарські питання. Він організовує кафедру геології, геологічний кабінет, геологічний музей. Невдовзі очолює і створену на пропозицію В.Вер­надського Комісію з вивчення природних багатств України.

Після поразки Української революції і захоплення влади більшовиками, коли університет було реорганізовано в Київський інститут народної освіти (КІНО), П.Тутковсь­кий одним із перших почав читати лекції українською мовою, зробивши надзвичайно багато для становлення українсь­кої нау­кової термінології в галузі природничих наук.

Уже 1923 р. Державне видавництво України опублікувало чималий (понад п’ять тисяч наукових термінів) російсько-український Словник геологічної термінології. Ось як обґрунтовував учений необхідність і важливість удосконалення наукової термінології тоді, у 1920—1930 рр.: «Виз­на­­чаючи величезну могутність Слова як знаряддя людської мислі, ми почуваємо пекучу потребу у розробленні української природничої термінології. Унаслідок сумних історичних обставин на Україні в останні століття, наукові українські терміни могли виробитися майже лише в обсязі наук гуманітарних; природничі науки, що їх розвиток почався наприкінці XVIII століття, залишилися у нас без добре розроб­леної національної наукової термінології. Тому й досі ми знаходимо в українській науковій і популярній природничій літературі багато термінів невдалих, невлучних, дуже негарних. Деякі автори поводяться дуже просто: беруть російські слова, трохи перекручують або змінюють їх (цілком довільно) і видають за українські терміни...».

П.Тутковського по праву вважають одним із засновників Націо­нальної бібліотеки Укра­їнсь­кої держави (з 1919 р. — біб­ліотека УАН під назвою «Всена­родна бібліотека України»).

1924 р. Тутковського призначають головою науково-дослідної кафедри геології, а 1926-го кафедру реорганізували в Нау­ково-дослід­ний інститут геології, директором якого Пав­ло Аполлоно­вич був до кінця життя. Нині це — Геологічний інститут Націо­нальної академії наук Украї­ни — головна наукова геологічна установа в Україні, альма-матер усіх інших інститутів геологічного профілю.

У 1920-ті рр. Павло Аполло­но­вич багато зробив для формування школи українських геологів. Мо­гут­ній імпульс його наукова школа отримала з організацією 1926 р. Українсь­кого науково-дослідного інституту геології, який він очолив. Другою установою, що сприяла цьому процесу, був відкритий 1927 р. в Києві Націо­нальний геологічний музей. У ці роки П.Тут­ковському вдалося об’єднати гео­логів, які протягом наступних десятиліть зробили неабиякий внесок у розвиток геологічних наук в Україні.

Свого часу вчений зацікавився викопною мікрофауною, якою ніхто в тодiшнiй Російський імперії ще не займався. Вивчення стратиграфії та палеонтології тре­тинних і четвертинних відкладів на довгі роки стало головною справою дослідника. Він першим звернув увагу на значне поширення мікрофауни в різних відкладах Київщини, Чернігів­щини, Волині, Полтавщини, Тав­рії, Подніпров’я, встановив деякі особливості її стратиграфічної належності. Його праці з цього напряму здобули визнання віт­чизняних і зарубіжних фахівців.

Прізвище Тутковського неод­норазово згадується у щоденниках Вернадського, які видатний учений вів у Полтаві та Києві впродовж 1917—1920 рр. В.Вер­надський шанував Тутковсь­кого як авторитетного вченого, цінував його наукові праці та великий досвід організатора. Саме тому з перших днів роботи із заснування академії Володимир Іванович залучив Тутковського до її розбудови. До кінця своїх днів Павло Аполлонович був не лише дієвим геологом-науковцем, а й активним громадським діячем. Він — академік Білорусь­кої академії наук, член Всеук­раїнського Центрального Вико­навчого Комітету, депутат Ки­ївсь­кого міського та окружного виконкомів.

Поза сумнівом, академік П.Тутковський був людиною над­звичайно талановитою. Вільно володів кількома мовами (англійською, французькою, німецькою, італійською), мав абсолютний музичний слух, на дозвіллі любив грати на роялі.

Наприкінці 1920-х рр. на П.Тутковського навісили ярлик «націоналіста», кілька разів викликали до ДПУ. Помер учений 3 червня 1930 р. у Києві, похований на Лук’янівському цвинтарі.

Павло Тутковський — загальновизнаний і авторитетний класик української та світової геології, в доробку якого налічується понад тисяча наукових праць, що охоплюють найширше коло питань загальної та четвертинної геології, гідрогеології, петрографії, біостратиграфії, а також географії, картографії, вивчення мінеральних ресурсів, розвитку музейної справи та розбудови української науки. Характерною особливістю його багатющої наукової спадщини є те, що більшу її частину присвячено Україні. Недарма В.Вернадський називав П.Тутковського найкращим знав­цем неорганічної природи України.

Ім’я Павла Аполлоновича Тутковського — геолога й етнографа, краєзнавця і географа, вченого-енциклопедиста, подвижника науки та культури, справжнього громадянина — гідне великої шани нашого народу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво