Павло Цюрупа: «Я завжди йшов до мети прямим шляхом» - Соціум - dt.ua

Павло Цюрупа: «Я завжди йшов до мети прямим шляхом»

2 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 2 вересня-9 вересня

2 вересня Одесі виповниться 211 років. Двохсотлітня історія міста біля Чорного моря має чимало славнозвісних сторінок...

Борис Литвак
Борис Литвак

2 вересня Одесі виповниться 211 років. Двохсотлітня історія міста біля Чорного моря має чимало славнозвісних сторінок. Завдяки своїм громадянам. Вони — її головне багатство й надбання. Одеса народила багато славних імен як знаменитих, так і менш відомих, але не менш почесних. У ці дні літопис міста поповнився ще двома іменами. Заслужене звання «Почесний громадянин м.Одеси» присвоєно Борисові Давидовичу Литваку й Павлові Андрійовичу Цюрупі — людям, які зробили для Одеси багато чудових справ. Їхні зусилля оцінили городяни, а не колишня влада, котра роздавала звання й нагороди угодним їй людям.

Борис Литвак і його дітище — Центр реабілітації дітей-інвалідів, відомий як Будинок з ангелом, добре знайомий читачам «ДТ». Борис Давидович — активний депутат Одеської міськради, в останні роки витратив чимало сил і здоров’я для збереження й розвитку центру всупереч діям старої влади, про що неодноразово писала наша газета. А ось Павло Цюрупа останніми роками був незаслужено забутий самою Одесою.

Павло Андрійович — людина з багатою біографією й багатим послужним списком. Дві вищі освіти. Кандидат економічних наук, почесний працівник морського флоту, заслужений працівник транспорту, лауреат премії Радміну СРСР, кавалер низки урядових нагород. Почесний громадянин Нью-Орлеана й Чикаго, почесний капітан Нью-Орлеанського порту. На жаль, після розвалу Союзу Цюрупу позбавили чесно заробленої персональної пенсії, оскільки ці пенсії скасували, й звели до рангу рядового пенсіонера. Але, маючи великий досвід роботи в морській галузі, він продовжував працювати, хоч був інвалідом першої групи після трьох інфарктів та операції на серці. Бо без діла сидіти не міг, та й прожити на мізерну пенсію було непросто. Останнє місце його роботи — «ЧорноморНДІпроект», звідки наприкінці минулого року Павло Андрійович пішов на заслужений відпочинок, маючи за плечима безперервний стаж роботи близько 60 років. Колектив інституту й нагадав Одесі про її скромного почесного громадянина — Павла Цюрупу, котрий розпочав свою активну трудову діяльність ще наприкінці 40-х років.

Доля закидала Павла Андрійовича в різні куточки світу, але він завжди залишався вірний Одесі. Щоразу після виконання чергового завдання начальство запитувало Павла Андрійовича: «Куди тепер, до Москви поїдете?» — «Ні, — відповідав, — повернуся в Одесу. Там мій дім».

Облаштовувати свій великий дім — або малу вітчизну — Павло Андрійович розпочав на посаді заступника начальника Чорноморського морського пароплавства, де впродовж кількох років відповідав за розвиток берегової інфраструктури всього Південного регіону, включаючи Туапсе, Сочі, Поті, Батумі. У той час пароплавство бурхливо розвивалося — флот стрімкими темпами поповнювався новими суднами. І берег мав відповідати цим масштабам. «Не було випадку, щоб ми зірвали програму введення об’єктів у дію, — згадує Павло Андрійович. — А масштаби були величезні. Ми тоді будували порти: Іллічівський, Південний, Білгород-Дністровський, а також у Новоросійську, Туапсе, Сочі, Миколаєві, Херсоні. Освоювали узбережжя Азовського моря. Споруджували заводи, житло, клуби, навчальні заклади. На початку 60-х Павла Андрійовича з пароплавства відкликали й поставили керувати Одесою. «Коли партійні органи вирішили, що в Одесі мером має бути моряк, — продовжує Павло Андрійович, — вибір упав на мене. На той час я вже був морським генералом, хоча й наймолодшим. Нам у галузі присвоювали звання за займаною посадою. Мене вибрали депутатом міськради, а потім зробили мером Одеси».

Павлові Цюрупі було тоді заледве понад 33 роки. Із притаманним йому ентузіазмом він узявся до роботи. Домігся кількох постанов уряду щодо розвитку Одеси: щодо будівництва житла та створення потужної будівельної індустрії, газифікації й забезпечення питною водою в необхідних обсягах, берегозміцнення та озеленення вулиць і морських схилів. Саме тоді створювався зелений пояс навколо міста, закладалися нові парки, забудовувалися житлові масиви в Аркадії, здійснювалися перші кроки зі зведення селища Котовського. Але в результаті, після двох років правління, Цюрупа змушений був піти у відставку.

«Спочатку мене хвалили, допомагали, — розповідає Павло Андрійович. — А потім раптом стали сипатися шишки. Якось мені передали розмову нашого місцевого партійного керівництва. Як, мовляв, тобі Цюрупа: до Києва поїхав — рішення привіз, до Москви поїхав — із грошима повернувся. Якщо так справа піде й далі, то нам із вами тут невдовзі робити буде нічого. Саме відтоді я й став неугодний. І пішло-поїхало: не виконав завдання, провалив інше. Ось одне з них. Радгоспи й колгоспи поставляли овочі на міські бази для заготівлі на зиму. Керівники баз шахраювали — овочі першого сорту перетворювали на третій, створювали черги, маринували людей. Як наслідок — машини, яких не вистачало для потреб сільського господарства, простоювали в місті біля сховищ. Коли мені поскаржилися, я порадив селянам зберігати овочі в себе й доставляти прямо в магазини в міру необхідності. Зчинився галас — область не виконала плану із заготівлі овочів. Коли перевірили, побачили: в магазинах овочі є, якість хороша, поставляються без посередників. Я начебто ослухався, але зробив по-господарськи.

У той час у країні йшла перебудова. Це був період створення раднаргоспів. В Одесі створили структуру, яка відала трьома сферами. Обком компартії й облвиконком стали сільськими, а міськком ліквідували. Я залишився один на один із партійним керівництвом, котре всіляко намагалося підставити мене та вижити з керівних рядів. Шишки сипалися за те, що без погодження тимчасово оселив на своїй дачі щойно призначеного голову раднаргоспу. За те, що відвів навчальним закладам місця для спорудження студентського містечка вздовж утворюваного парку Леніна, нині Перемоги. В тому районі вже були два інститути й один з університетських корпусів. Тому мер вирішив побудувати поруч гуртожитки, аби в ранковий час студенти на заняття могли дістатися пішки й не забивали транспорту. Попередньо рішення було погоджено з партійними органами, але за відсутності першої особи. Від мене почали вимагати, щоб я виділяв квартири кому попало. Я відмовлявся навідріз. Потім проти мене було організовано статтю в газеті «Правда». І я повстав, написав у ЦК, що являє собою керівництво партійних органів в Одесі. Нас викликали «на килим», намагалися залагодити ситуацію. Але на словах було одне, а насправді все продовжувалося в тому самому дусі. Я вирішив, що найкращим виходом для мене буде відставка. І пішов. Так закінчилася моя робота в радянських органах».

Павло Цюрупа повернувся в ЧМП на колишню посаду. Та працювати було дуже непросто. За два-три місяці його викреслили звідусіль: із списків членів виконкому, обкому партії. Але йому вдалося пережити цей похмурий час. У ті роки набирали слухачів до Академії зовнішньої торгівлі СРСР на факультет економістів-міжнародників. І Павло Андрійович попросився на навчання. Його прийняли. Три роки Цюрупа навчався в Москві. Його готували для роботи в ООН, у департаменті, який відав питаннями промислового й індустріального розвитку країн третього світу. Але в результаті цю посаду віддали Югославії. Цюрупу викликали до рідного міністерства й запропонували поїхати до Єгипту уповноваженим Мінморфлоту. Тоді це була воююча країна, і СРСР було доручено (оскільки там працював радянський флот) евакуювати представництва всіх соцкраїн.

Павло Цюрупа пропрацював у Єгипті три роки. За цей час вдалося залагодити проблему з радянським флотом, який до цього днями марудили на рейді в чеканні заходу до порту. І біля причалів в Александрії замість п’яти суден під завантаженням-розвантаженням одночасно стояли 25. У той час на Єгипет працювало 14 пароплавств. Це 800 суднозаходів на рік, або понад 6 млн. тонн вантажу. Цюрупі вдалося змусити арабську сторону виплатити морфлоту величезні борги за фрахт суден.

Павло Андрійович умів налагоджувати стосунки. Він став для арабів своїм. Допомагав їм упроваджувати в порту нові технології. Вирішувати їхні застарілі технічні проблеми. І його працю високо оцінила арабська влада.

1974 року закінчився термін відрядження, Цюрупа повернувся до Одеси, в ЧМП. І заходився будувати. За його правління було створено контейнерне виробництво в Іллічівську й низку інших об’єктів. Через чотири роки, у 1978-му, Павла Андрійовича знову відрядили за кордон, цього разу до США — керівником представництва морських пароплавств країни. Йому доручили організувати доставку зерна, якого так потребував Радянський Союз. «Мені дали завдання закупити стільки, скільки можна вивезти своїм і зафрахтованим флотом, — згадує Павло Андрійович. — Ми тоді об’їхали всіх, хто займався зерном. І сказали: ми купимо у вас стільки, скільки продасте. У перший рік ми вивезли 14 млн. тонн, хоча до цього ввозили лише 5 млн. На другий рік — 22 млн. тонн. На третій запланували 25 млн., але не вийшло: наші війська ввійшли в Афганістан, і американці оголосили нашій торгівлі й нашому флоту бойкот. Мені довелося працювати в цих непростих умовах. Але програму виконав. Ми переключили вантажопотоки зі США через канадські порти. Ганяв я тоді по всій країні. Подружився з багатьма, у тому числі й із реакційними профспілками, котрі спочатку нас бойкотували, а потім розвантажували наші судна з аміаком. Завдяки суто людським стосункам поступово вдалося налагодити роботу».

1982 року Цюрупа повернувся до Союзу. І знову віддав перевагу не Москві, а Одесі. Тоді в південній морській столиці вирішили відкрити Всесоюзний інститут підвищення кваліфікації керівників і фахівців Мінморфлоту і очолити цю справу доручили Цюрупі. Павло Андрійович охоче погодився. На посаді директора інституту він і закінчив свою активну трудову діяльність.

У наступні роки Павлові Андрійовичу довелося зазнати чимало розчарувань. Але він прожив життя, багате подіями, в яких він брав участь і які ініціював. Йому є чим пишатися.

Ім’я Павла Цюрупи назавжди залишиться в історії Одеси — ім’я градоначальника, істинного одесита, який любить своє місто.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво