Пастка для Попелюшки - Соціум - dt.ua

Пастка для Попелюшки

30 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 30 вересня-7 жовтня

У вересні нинішнього року в Італії відбулася конференція, присвячена проблемі торгівлі людьми. У ...

У вересні нинішнього року в Італії відбулася конференція, присвячена проблемі торгівлі людьми. У ній взяли участь представники правоохоронних органів, юристи і працівники недержавних організацій України, Італії і Німеччини. Фахівці обмінювалися досвідом, розповідали про специфіку своєї роботи, намагаючись знайти спільні шляхи вирішення непростої проблеми. Проблеми, про яку говорять і пишуть нині багато. Проте наші співвітчизники, як і раніше, не втрачають надії знайти роботу за кордоном. Розповіді родичів і знайомих про пристойні заробітки за кордоном, тільки підігрівають бажання всіма правдами і неправдами потрапити до Італії, Туреччини, Португалії, Німеччини, Іспанії та в інші «теплі краї». Про погане думати не хочеться. Все погане може статися з ким завгодно, тільки не зі мною. Адже я маю голову на плечах, не пропаду, — так думає більшість...

Цю ж більшість становлять жінки. Комусь удається знайти місце хатньої робітниці, нянечки, виховательки, але найчастіше їм пропонують роботу у сфері сексуальних послуг. Італійцям наші жінки подобаються, при цьому не обов’язково бути юною красунею з параметрами 90–60–90. Наші жінки стежать за собою, не прагнуть зробити кар’єру, вони не розпещені, звикли виживати у скрутних умовах. А от італійки зовсім не раді бачити слов’янок поруч зі своїми чоловіками. Вони проти того, щоб молоді українки працювали в сім’ях, оскільки ті найчастіше зваблюють чоловіків. Італійці із задоволенням заводять дітей від наших співвітчизниць. Але буває і так, що після народження дитини, батько, який має набагато більше прав, забирає маля і повертається до своєї італійської дружини.

Статистики, яка свідчить про те, скільки було затримано українок за проституцію, не існує, оскільки все відбувається нелегально. Схема проста. Молодих жінок відбирають, влаштовують у приватному будинку, приводять клієнтів. Здебільшого це ті, кому втрачати нічого: удома їх ніхто не чекає, а якщо й чекають, то діти, яких немає за що утримувати. Тому їм простіше займатися подібним ремеслом, надсилати дітям гроші, оплачувати няньку. Після повернення на батьківщину жінки, звісно, нікому не розповідають, чим насправді займалися в Італії. І засуджувати їх за це навряд чи можна.

За нелегальне перебування в країні достатньо заплатити штраф у розмірі 250 євро і продовжувати працювати далі до наступного рейду. Депортувати нелегалок італійські власті не можуть, оскільки це порушення прав людини. Щоб приїжджі могли легалізуватися, італійці прийняли закон 18. Відповідно до нього нелегал, заручившись згодою свого роботодавця, звертається у соціальні служби Італії і може отримати посвідку на проживання. Водночас існує ряд жорстких обмежень. Наприклад, навіть отримавши посвідку на проживання, жінка не може запросити до себе чоловіка чи дітей, не маючи певної суми на рахунку в банку і свого житла.

— Такий крок вигідний італійській стороні, але аж ніяк не Україні, — вважає адвокат Людмила Черняк. — Державні структури Італії в першу чергу піклуються не про наших громадян, а про поповнення свого генофонду і забезпечення дешевої робочої сили. Адже самі італійці не хочуть працювати на низькооплачуваних роботах. А наші люди навіть з вищою освітою і вченими ступенями до цього готові. За кордон виїжджає величезна кількість молодого працездатного населення, розпадаються сім’ї, залишаються безпритульними діти. Тому для України така ситуація невигідна. Інша справа — створити умови, за яких наші громадяни могли б повернутися на батьківщину: забезпечити їх роботою, надати кошти для розвитку свого невеличкого бізнесу.

За величезною загальнодержавною проблемою стоїть доля конкретної людини. — У моїй практиці було безліч випадків, коли жінки, намагаючись виїхати на заробітки за кордон, потрапляли в дуже неприємні ситуації, — продовжує Людмила Черняк. Але навіть після невдалих спроб вони не втрачають надії виїхати. — Так, чотири сільські вчительки 50—55-ти років звернулися у фірму з метою виїхати на роботу в Італію нянечками, прибиральницями або офіціантками...

Згодом їх заарештували на кордоні, оскільки паспорти були підроблені. Потім вони провели два місяці в польських пересильних в’язницях, їх судили за незаконний перетин кордону і депортували. Жінки розповідали про всі жахи, які їм довелося пережити, але насамкінець сказали: «А ми все одно хочемо в Італію. Ми все одно хочемо поїхати і заробити, щоб наші діти не бідували». І тільки завдяки допомозі Міжнародної організації з міграції ці жінки опанували нові професії і зараз працюють у своєму районі.

Далі Людмила Черняк розповіла ще дві історії зі своєї практики, які не залишать байдужим навіть найзапеклішого циніка. Просто не віриться, що таке може статися в реальності.

Діти з неблагополучної сім’ї рано втратили батьків. 18-річна сестра стала опікуном неповнолітнього брата. Її особисте життя не складається, і вона залишається з новонародженою дитиною на руках. Вижити на одну пенсію брата неможливо. Аж раптом приятелька пропонує поїхати до Туреччини на заробітки, і дівчина хапається за це, як їй здавалося, рятувальне коло. Потім вона пояснювала, що думала поїхати усього на кілька місяців, щоб заробити хоча б сто доларів. Купити доньці взуття і курточку на зиму.

Тільки-но прилетіла до Туреччини, її зустрів молодий чоловік, відібрав паспорт і відвіз у бордель, який добре охоронявся. Два роки вона перебувала в цілковитій ізоляції, її били, гвалтували, перепродували. Якось один із клієнтів змилувався над нею і дав свій мобільний телефон. Вона зателефонувала у посольство. Після поліцейського рейду її депортували в Україну.

За той час, поки жінка була відсутня, комусь дуже приглянулася її дитина. Дівчинку відвезли до дитячого будинку. При цьому ніхто особливо не цікавився долею її матері. Її не визнали навіть безвісти зниклою. На якій підставі суд приймав рішення — невідомо. Через три місяці, сфабрикувавши документи, дівчинку відправили у прийомну сім’ю в Іспанії.

Коли мати повернулася і дізналася про все, не знала, що робити, куди бігти за допомогою. Тільки через рік вона знайшла адвоката, яка погодилася захищати її інтереси. Суддя, який позбавив жінку батьківських прав, довго не погоджувався відновлювати справу. Він вимагав доказів, що її вивезли за кордон насильно, а не по добрій волі. Але яке це має значення? Закон для всіх один. А юридичних підстав позбавляти жінку батьківських прав не було. І тільки через апеляційний суд Автономної Республіки Крим удалося відкрити справу за нововиявленими обставинами. Це було в травні, тепер початок жовтня, але справу поки що так і не призначили до слухання. Безумовно, представники опікунської ради, прокуратури, що замішані у цій справі, зацікавлені в затягуванні процесу.

Та незважаючи ні на що, мати хоче знайти свою дитину, щоб переконатися в тому, що з дівчинкою все гаразд. Адвокат написала листа від імені громадської організації правозахисного центру у відділ опіки, його відіслали у київський відділ з усиновлення. Звідти прийшла відповідь про те, що допомогти у цій ситуації нічим не можуть, посилаючись на таємницю усиновлення. Але в Іспанії такої таємниці не існує. Тим більше, що матір відновили в батьківських правах, і тепер вона має повне право вимагати повернення доньки чи хоча б знати, як склалася її доля. Але поки що віз і нині там…

В одному із кримських сіл жила молода жінка (назвемо її Ніною). Вийшла заміж, народила дитину. Але життя не склалося. Чоловік приохотився до спиртного, став бити її. Сама Ніна страждала на захворювання тазостегнових суглобів. Нормальну роботу знайти не могла. Якось на базарі зустріла свою знайому. Та пообіцяла влаштувати її на роботу в Ізраїль, не приховуючи, що йдеться про секспослуги. Але опустила інші досить важливі деталі. Від безвиході жінка погодилася. Якби вона могла собі уявити, які кола пекла чекають на неї попереду...

Ніну ще з однією дівчиною супроводжували до Єгипту. На кордоні їх передали бедуїнам, привезли у велике шатро, де було ще близько 15 жінок різних національностей: росіянок, білорусок, грузинок, молдаванок. Бедуїни гнали їх десять кілометрів пішки по пустелі до кордону з Ізраїлем. Вдень жінки знемагали від спеки і спраги, а вночі мерзли. З першої спроби кордон перейти не вдалося, їх погнали назад. Так тривало кілька разів. Жінок, котрі не могли йти віддавали жебракам, які супроводжували караван, котрі гвалтували їх і тільки потім нещасні вмирали.

Нарешті вдалося перейти кордон, полонянок оселили в будинку. Прийшли сутенери, стали відбирати «живий товар». Подругу по нещастю забрали працювати в бар, а Ніну, оскільки вона була хвора, залишили в перекупника. Жінка погано пересувалася, від постійних переходів суглоби жахливо боліли. Вона стала рабинею. Хазяїн «за недорого» пропонував її різним чоловікам. Від безсилля і болю Ніна пила. Їй не платили ні копійки. Здавалося, минула ціла вічність, і віра в те, що вона колись повернеться додому, поступово згасала. Одного вечора наскочив поліцейський рейд. Усіх жінок забрали до дільниці. Там Ніні довелося пережити ще цілий ряд принизливих процедур. Адже з такими жінками ніхто дуже не церемониться. Багато хто вважає, що вони знали, на що йдуть, от і отримують по заслугах. Потім була депортація, повернення додому і курс реабілітації в київському реабілітаційному центрі.

А попереду — судовий розгляд. Жінці, котра запропонувала Ніні роботу, пред’явлено цивільний позов на 559 тисяч гривень. Питання тільки, відкіля у відповідачки візьметься така сума? У найкращому разі, справедливість восторжествує, і її посадять. А Ніна так і залишиться з тягарем спогадів про пережите.

Отож, щоб не довелося платити своїм здоров’ям, молодістю, а часом і життям, перш, ніж прийняти рішення про виїзд, зважте усі «за» і «проти». Зверніться за консультацією до центру «Жінка для жінки» чи зателефонуйте на гарячі лінії організації Ла-Страда Україна. Пам’ятайте, поки ви вдома, на батьківщині, ви маєте вибір і свободу. За її межами ні того, ні іншого у вас може вже не бути.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво