ПАМ’ЯТНИК СЛАБКІЙ ВЛАДІ - Соціум - dt.ua

ПАМ’ЯТНИК СЛАБКІЙ ВЛАДІ

5 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 5 грудня-12 грудня

У жовтні 2003 року на Хмельниччині з’явилося одним пам’ятником більше. У місті Славута, одному з найбільших райцентрів краю, відкрили пам’ятник Леніну...

У жовтні 2003 року на Хмельниччині з’явилося одним пам’ятником більше. У місті Славута, одному з найбільших райцентрів краю, відкрили пам’ятник Леніну.

Власне, слово «відкрили» в даному випадку можна вжити з великою натяжкою. Якогось похмурого осіннього надвечір’я, коли місто вже огортали сутінки, — розповідав кореспонденту «ДТ» славутський міський голова М.Поліщук, — якісь невідомі привезли на вулицю Леніна кран і скульптуру вождя світового пролетаріату. Вони швидко прилаштували триметрову статую на постамент, що після несподіваної втрати господаря — попереднього пам’ятника Леніну — сиротливо стримів у центрі міста, закріпили її — і під покровом ночі тихо щезли у невідомому напрямку. Хто це був — голові достеменно невідомо, оскільки встановлення пам’ятника ніхто з місцевою владою не погоджував і ніхто відповідальності за цей акт на себе не взяв.

Хоч насправді, либонь, ні для кого в Славуті, і для міського голови також, не є секретом, хто той пам’ятник міг встановити. Ще 11 березня 1998 року, коли раптом з’ясувалося, що пам’ятник Володимиру Іллічу несподівано розпався (гіпс, з якого він був виготовлений, — крихкий і недовговічний матеріал, отож, либонь, не зміг пережити потрясінь останнього десятиліття), біля вцілілого п’єдесталу завирував комуністичний мітинг. Палке обурення свавіллям невідомих «бандитів», що посягнули на скульптуру безсмертного Ілліча (в добровільну саморуйнацію пам’ятника комуністи не повірили), перепливло в конструктивне русло: було створено ініціативну групу по пошуку нової статуї і всенародного — з миру по нитці — збору коштів на її придбання.

Оскільки значна частина славутських комуністів — люди військові (за радянських часів тут була розташована дивізія), а отже — дисципліновані, то сприйняли партійне доручення як військовий наказ: сказано — зроблено. Після тривалих пошуків жаданий об’єкт було знайдено по сусідству — у селі Радошівка Ізяславського району. Колишній тутешній колгосп імені Леніна почив у бозі так раптово, що й не встиг установити пам’ятник натхненнику всіх своїх перемог. І зубожілі спадкоємці з радістю продали славутчанам статую вождя висотою у 3 метри 20 сантиметрів, виконану з пінобетону й вкриту міліметровою латунною карбівкою. Всього за 3894 гривні.

Отож, навесні 2001 року статуя опинилася на подвір’ї першого секретаря міськрайкому КПУ А.Мороза. Таке поважне товариство, либонь, мало б ощасливити стійкого комуніста. Проте про привласнення народного багатства тут не могло бути й мови. Просто почалося листування між міськрайкомом КПУ та тодішнім міським головою В.Жуком — теж, до речі, комуністом. Однак, попри однакову партійність, погляди адресатів щодо встановлення пам’ятника на колишньому місці були полярними. І, може, недалекі від істини ті городяни, котрі вважають, що дострокова й алогічна — за неповних півроку до виборів — відставка попереднього славутського мера не в останню чергу була зумовлена відкритим протистоянням В.Жука як представника української влади та його однопартійців як носіїв суто комуністичної ідеології — саме в питанні про поновлення «прописки» скульптури Леніна в Славуті. Принциповість своєї позиції славутські комуністи підтвердили й тоді, коли подали до суду на міськрайонну газету «Трудівник Полісся» за статтю «А постамент стоїть». Правда, суд програли — однак ще раз продемонстрували вірність ленінським заповітам.

Тож чиїх рук справа відновлення «історичної справедливості» в Славуті здогадується кожен. Проте міська влада на чолі з членом СДПУ(о) М.Поліщуком у пошуках ініціаторів повернення пінобетонного Ілліча на лобне місце вирішила йти своїм шляхом. І надіслала листа в прокуратуру. «Ми ж не маємо права притягувати до відповідальності громадські організації», — пояснив причини такого вчинку міський голова. В прокуратурі, очевидно, теж не мають такого права — тому й відповіли міськвиконкому, що це самовільне будівництво. Либонь, сподівалися, що після такого точного визначення міська влада здогадається, що ж треба робити. Адже самобудів зараз розплодилося видимо-невидимо, і найнедосвідченіший міський голова напам’ять знає послідовність дій у таких випадках. Тобто, якщо власник відомий, то відповідні органи — земельна інспекція та архбудконтроль — відповідно до чинного законодавства оформляють самозахоплення землі, роблять припис, штрафують (розмір штрафу може становити до половини вартості споруди) — і будова або узаконюється рішенням сесії, або судовим рішенням ліквідовується в присутності судового виконавця. Нічийне ж майно знімається рішенням самого міськвиконкому й реалізується ним або податковою інспекцією. Або ж, щоб уникнути нагнітання конфлікту, переноситься в інше місце: в обласному центрі, скажімо, демонтований з Майдану Незалежності пам’ятник Леніну цивілізовано перенесли в парк, куди до нього й ходять з квітами у комуністичні свята вірні ленінці. Правда, це скульптурне зображення пролетарського вождя вважалося мистецьким твором; пам’ятники ж у Славуті (колишній) та Радошівці (нинішній славутський) зняті з обліку в зв’язку з низьким художнім рівнем — отже, нинішньої славутської скульптури наче й у природі не існує.

На постаменті, правда, вона є. І чинна славутська влада дефініцію «самовільне будівництво», мабуть, читає по-своєму. І... чекає сесії міськради, яка має відбутися наприкінці грудня. Явно не в дусі від питань кореспондента «ДТ» міський голова з помітними нотками роздратування в голосі оповідав про те, що представники інших політичних сил обурюються і ... пишуть листи у Верховну Раду. «Нам уже вся Україна дзвонить через цей пам’ятник!» — гірко поскаржився голова, проте на запитання про його особисте ставлення до цієї ситуації відповів дипломатично: «А ви хіба не зрозуміли?»

Либонь, таки не зовсім. Бо важко уявити рівень демократії в Славуті, де невідомо хто без будь-якого дозволу може ставити пам’ятники кому захоче. Не на власному подвір’ї і не в дворі партійного офісу — в центрі міста. На очах у влади і всіх громадян. На п’єдесталі, на якому стояв значно легший (гіпсовий) і нижчий (2 метри 70 сантиметрів) Ленін (а раптом постамент не витримає зрослого навантаження й пам’ятник упаде на когось під час особливо бурхливих мітингів чи демонстрацій — хто ж тоді відповідати буде?). Зате легко уявити славутські майдани, якщо й інші невідомі без дозволу влади (а лихий призвід, як відомо, людям заохота) почнуть ставити пам’ятники своїм кумирам. Хтось — Піночету, а хтось — Гітлеру чи Муссоліні. А хтось поставить велику дулю чи (нині в моді епатаж) гігантський фалос. І тоді в Славуту не лише телефонуватиме — з’їжджатиметься вся Україна, щоб на власні очі побачити торжество демократії, початок якому поклав пам’ятник комуністичному вождю.

Втім, поява такого пам’ятника, може, й незаконна, однак — цілком у руслі нинішньої державної політики. Коли її як такої в цьому питанні немає, а все робиться на несвідомо-емоційному рівні особистої ностальгії та власної біографії окремих осіб. Тож варто й справді узаконити нічий пам’ятник Леніну в Славуті — іменем нинішньої влади, яка теж — нічия.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво