ОЗДОРОВЧА ГІМНАСТИКА — ЗАСІБ ВІД КІНЦЯ СВІТУ - Соціум - dt.ua

ОЗДОРОВЧА ГІМНАСТИКА — ЗАСІБ ВІД КІНЦЯ СВІТУ

15 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 15 лютого-22 лютого

Наш час багатий на апокаліпсичні очікування. Будь-кому з нас у певні хвилини здається, що все котиться в тартарари і нічого не залишилося у цьому світі життєздатного та міцного...

«Оздоровча гімнастика» перед Маріїнським палацом у Києві
Практикуючі й Верховна Рада
«Оздоровча гімнастика» перед Маріїнським палацом у Києві
 

Наш час багатий на апокаліпсичні очікування. Будь-кому з нас у певні хвилини здається, що все котиться в тартарари і нічого не залишилося у цьому світі життєздатного та міцного. Кожного з нас вводить у подібний стан щось своє: величина озонової дірки, черговий інформаційний викид «правди про владу», візит у районну поліклініку. Не дивно, що майже всі новітні релігійні та квазірелігійні течії старанно акцентують саме на відчутті близького кінця світу і претендують на те, що декого із нас — звісно, не всіх, — вони можуть врятувати. А вчитися треба невідкладно через близькість катаклізму...

Питання в тому, у кого вчитися. І тут сучасність пропонує багатий вибір: можна податися як у традиційну церкву, так і в щось незвичайне. Чомусь у традиційні шукачі порятунку тепер ідуть рідко. А от у всілякі більш-менш екзотичні течії — значно охочіше.

Тому, напевно, новітні релігії множаться, як правило, прибуваючи до нас з-за кордону. Недавно досить гучно заявила про свій прихід в Україну ще одна новітня орієнтальна течія — фалуньгун.

Що це таке?

Це запитання виникне в допитливого читача, але однозначної зрозумілої відповіді він на нього не отримає. Ось що кажуть про себе самі учасники руху.

Фалуньгун, також відомий як «фалунь дафа», — це найдавніша система удосконалення душі і тіла, вперше публічно представлена в Китаї вчителем Лі Хунчжі 1992 року. Метод фалуньгун адаптовано до сучасного життя. Він дуже демократичний і доступний кожному. Тут ви не знайдете обмежень за віком, складних текстів, якими обтяжені багато орієнтальних течій, і виснажливих вправ, що вивертають суглоби, немає усталених ритуалів на кшталт традиційного християнства, немає жодних культурних або етнічних обмежень. Це для всіх — для тебе і для мене. І головне, на чому наполягають адепти, — це не релігія, не секта (що ви, як можна!). Це не релігія хоча б тому, що тут немає пожертвувань, ритуалу, поклоніння певному божеству, немає духівництва, звань, ієрархії (в кожному разі, у звичному розумінні), немає ініціації, членства тощо.

То що ж це, нарешті?

А ось що: фалунь дафа — це справді щира наука. Удосконалення, за фалунь дафа, розкриває правду про людину, про існування життя у Всесвіті. Фалуньгун — це практика, практика і ще раз практика...

Про істину

Відомо, що послідовники фалуньгун переслідуються в Китаї як учасники шкідливої секти. Китайський уряд поширює матеріали, які викривають цю шкідливість, і намагаються переконати світове співтовариство у тому, що фалуньгун — ще одна тоталітарна секта, діяльність якої може завдати чималої шкоди.

Справді, масові самоспалення на знак протесту, убивства і самогубства, вчинені в стані трансу, здатні налякати розніженого західного обивателя. Але ж усе це лише приписує фалуньгун китайська влада. А самі адепти і, головне, вчитель Лі стверджує, що у вченні фалунь дафа нічого подібного немає. Принцип «Істина. Доброта. Терпіння», покладений в основу вчення, суперечить усьому, в чому обвинувачує їх офіційний Пекін.

Звісно, розібратися, хто насправді був винуватцем того чи іншого інциденту в Китаї, — марна річ. Але проаналізувати, що таке «школа самовдосконалення», з ім’ям якої пов’язано стільки кривавих сторінок і яка тепер облаштувалася на нашій землі, — наш обов’язок. А тому звернімося до першоджерела, яким майже у кожному вченні є книга.

Насамперед хотілося б з’ясувати, чи фалуньгун — релігійне утворення. Як відомо, учасники руху заперечують це, називаючи фалуньгун «наукою», «оздоровчою програмою», «шляхом самовдосконалення» тощо. А історії відомі приклади релігійних утворень, які навмисно не визнавали себе релігійними. Такими є саєнтологи, послідовники трансцендентальної медитації, уфологи тощо. Як правило, всі вони претендують називатися наукою (саєнтологи, ТМ) або «оздоровчою програмою» (різноманітні йоги). Також не є показником наявність або відсутність певного божества, якому поклоняються всі члени общини. Не було чітко визначеного позахмарного бога ні в уфологів, ні у «Храму Сонця», ні в сумнозвісної «Аум сенрікьо». Більше того, як правило, «живому гуру», який створює свою «школу», або відразу, або на певному етапі починають заважати будь-які боги, тобто авторитети, вищі від нього самого, — так було з «Білим братством» і культом Шрі Чінмоя. Тому відсутність надприродного божества за явного обожнення лідера руху — швидше, привід замислитися, ніж справді визнати цей рух «нерелігійним».

У тому, що Лі Хунчжі — обожнюваний лідер, сумнівів немає. Досить звернути увагу на окремі його висловлювання. Ось кілька цитат «із учителя».

«Якби я не взяв в історії все на себе за вас, ви взагалі не могли б займатися удосконаленням; якби я не взяв усе на себе задля всіх живих істот у Всесвіті, вони б розпалися в ході історії; якби я не взяв усе на себе задля мирських людей, вони б не отримали шансу жити у цьому світі сьогодні».

«Це те, про що можна дати вам знати, про ще більше вам поки що знати не можна. Велич учнів дафа полягає в тому, що ви існуєте тут, одночасно з учителем, у період виправлення законом, захищаючи закон».

Месіанізм творця школи наявний. Лише він має владу визначати, хто чинить «правильно», а хто ні, хто чинить зло і «буде опущений униз, і не зможе більше відродитися», а хто врятується. Більше того, лише вчитель знає, коли станеться всесвітня катастрофа, і лише він спроможний запобігти загальній загибелі, як це вже неодноразово робили ті, хто був до нього. Більше того, вчителя було «обрано» із самого початку — ще в дитинстві, у ніжному віці він збагнув досконалість, отримав владу над людьми і, на своє бажання, міг ставати невидимим. Ось і скажіть, що немає у фалунь дафа «реального божества».

Цілі адептів також можна характеризувати як абсолютно релігійні, оскільки вони прагнуть переродження у вищу божественну сутність, — як запевняє учитель, «той, хто досягне повної досконалості, буде Буддою, даосом і богом, оточеним променистим сяйвом, і набуде дивовижного вигляду Бога, володіючи всіма чудотворствами великого закону Будди, не маючи більше людського образу».

Що ж до відсутності ритуальних практик та ієрархії, то це питання спірне. Люди, виховані на церковній культурі, часто не відокремлюють віру від цілком визначеного ритуалу. Але люди, які втратили зв’язок із певною церковною культурою, найчастіше вже не здатні сприймати ритуал як необхідний атрибут віри. Часто доводиться чути фразу, що «вірити можна і не ходячи до таїнств». Така «вільна від ритуалу» свідомість легко сприймає «неритуалізовані» релігійні практики — і на цьому грає маса сучасних неорелігій, що поглинають секуляризовані товариства. «Немає ритуалів та ієрархії» не лише у фалуньгун, а й в основної маси харизматичних церков. Тому «відсутність видимого ритуалу» — не аргумент, коли існує певна (причому досить чітко регламентована) практика. Ось ще один рядок із документів фалунь дафа: «повторюйте рухи вчителя точно, нічого не додаючи». Більше того, якщо ви хочете практикувати, вам потрібно навчитися медитації, а для цього треба звернутися до вчителя, який тим самим отримує владу над вашою свідомістю. Зрозуміло, задля вашого ж блага — ви ж самі хочете вдосконалитися, але поки що не знаєте, як... Так, тут немає ініціації, рукопокладань та інших умовностей. А ієрархія за рівнем «просунутості» у самовдосконаленні — наявна.

Таким чином, ми все ж таки мусимо визнати — попри запевняння управління у справах релігії Київміськадміністрації, — що у випадку з фалуньгун маємо справу зі ще однією новітньою орієнтальною релігійною течією, а не просто школою «оздоровчої гімнастики», яка так охоче «показує фізичні вправи біля пам’ятника Сковороді», організовує виставки і прес-конференції, роздає листівки на вулицях і взагалі поводиться досить активно. Недарма ж учитель Лі каже: «...я не говорю про лікування хвороб, я не займаюся цим... я допоможу тобі в очищенні організму, але зроблю це лише для тих, хто прийшов справді самовдосконалюватися за методом практики, прийшов справді навчатися закону».

Про доброту

Розібравшись у тому, що фалуньгун — це релігійна течія, залишилося з’ясувати, наскільки вона безпечна. Не для китайського уряду, зрозуміло, а для нас. Звісно, історія секти, яку, мається на увазі, повинні вивчити чиновники від релігії, перш ніж зареєструвати її в Україні, мало про що може сказати — нові умови життя диктують нові методи. І секта, «деструктивна», з погляду тоталітарної держави, не обов’язково виявиться деструктивною в державі не тоталітарній. Тому звернімося не до історії фалуньгун, а до «священних текстів».

«Практикуючі ведуть нормальне життя і беруть активну участь у суспільстві», — стверджують адепти. І ми не можемо не зазначити, що вони справді активні. Що й не дивно: поширювати вчення — їхній «почесний обов’язок». Також передбачається, що вони мають бути активні в питаннях, пов’язаних зі становищем у Китаї: адептів закликають впливати на політичні кола своєї країни, щоб ті, у свою чергу, впливали на китайський уряд. Втім, політика, відповідно до фалуньгун, — брудна справа. Що стосується суспільства в цілому — це «хороше середовище для самовдосконалення», і нічого більше. А хороше воно тим, що генерує уподобання, в подоланні яких і полягає основне випробування практикуючих. Ідея, загалом, не нова — хіба що адаптована до сучасного побуту. Уподобання може викликати все що завгодно — собака, гроші, сім’я, навіть власне тіло. Все це, як ви розумієте, — перешкоди, послані нам згори для випробування на міцність. Практикуючий усе це повинен облишити.

Втім, справжньому практикуючому зробити це неважко. Особливо в тому, що стосується інших людей. Вчитель ясно дав зрозуміти: «Самовдосконалення учнів дафа перевищує рівень людей, ті, хто самовдосконалюється, пізнали правду вищих рівнів, їхнє знання перевершує рівень звичайних людей... Якщо ви нічим не відрізняєтеся від простих людей, як ви можете залишатися практикуючими?» Надлюдині і справді немає діла до людей, їхніх дрібних пристрастей, їхньої любові до тебе, їхнього болю з приводу твоєї квазібуддійської «незворушності». Між іншим, такий «езотеричний розрив» із близькими колись людьми фахівці вважають однією з ознак тоталітарної секти.

Практикуючі й Верховна Рада

Ще цікавішим видається положення про «прихильність до життя»: «Учні... фалунь дафа усувають пристрасті ординарної людини, у тому числі і пристрасть до самого людського життя, тим самим вони досягли станів вищих живих істот... Якщо практикуючий зможе звільнитися від думки про життя і смерть у будь-яких обставинах, тоді сили зла неодмінно боятимуться його... Ви майбутні просвітлені істоти, котрі стають буддами, даосами і богами, і вам немає діла до здобутків та втрат у цьому світі, тому ви можете звільнитися від усього». Прочитавши ці пасажі, починаєш підозрювати, що таким чином налаштовані люди і справді можуть ламаного гроша не давати за людське — у тому числі і власне — життя. Цілком припускаю: «Вчитель зовсім не це мав на увазі». А де гарантія, що кожен практикуючий у кожному куточку світу зрозуміє його адекватно? Китайський уряд звинувачує фалуньгун у насильницькій смерті 200 чоловік. Вчитель стверджує, що цього не могло статися серед його справжніх учнів. А що, коли є ще й «несправжні»? Це, звісно, поза його компетенцією...

Між іншим, такі «різночитання» призводять до появи і «подвійного змісту». Наприклад, якщо ви прочитаєте, що «просунуті» у самовдосконаленні не хворіють, — це зовсім не означає, що їм не допікають гастрит або мігрені. Просто це називається «акумуляція карми», а від карми, як відомо, не лікують. Тому лікуватися не треба — треба практикувати ще більш посилено. Цілком можливо, що особисто вчитель Лі ніколи в житті не насилав прокльонів на ліки: просто в системі фалунь дафа ліків немає, так само, як немає хвороб. Якщо у вас грип — дивися пункт перший. На сьогодні, за офіційною версією Китаю, понад 1400 чоловік померло в результаті відмови від лікування. Втім, учитель каже, що це наклеп...

Про терпіння

Один із російських сайтів послідовників фалуньгун опублікував «курс молодого бійця» у вигляді анкети. Є там такий пункт: «Що я можу зробити, щоб допомогти поширенню правди про фалуньгун і ситуацію в Китаї?» Питання не пустопорожнє. Майже всі адепти фалуньгун дуже стурбовані ситуацією в Китаї. Набагато більше, ніж будь-який кришнаїт — становищем в Індії. Китай теж стурбований становищем із фалуньгун. Йому постійно нагадують про існування цієї секти не лише зсередини, а й ззовні. Не секрет, що питання дотримання прав людини в Китаї викликає підвищений інтерес світового співтовариства. А вже коли йдеться про свободу совісті — тут тільки ледачий нічого не скаже.

Китай, очевидно, виявився геть непідготовленим до ідеологічної атаки. Хоча влада могла припустити, що «реформа реформу за руку веде» і перетвореннями в економіці усе не закінчиться. Не звикнувши до думки про те, що «інженером душ» може виявитися не комуністична партія, власті не зуміли вигадати нічого кращого від репресій. Втім, для фалуньгун теж знайшли застосування — у китайського уряду з’явився внутрішній ворог, який потребує нової згуртованості, нової мобілізації, нового натхнення, що давно вже не підживлювалися нічим істотним. У свою чергу, фалуньгун і особисто Лі Хунчжі отримали вінець мучеництва, якого бракувало для завершення образу месії. Тепер вчитель і адепти з повним правом можуть порівнювати себе з переслідуваними на зорі юності християнами і буддистами. Втім, на відміну від попередників, вони не соромляться називати всіх противників «демонами» і обіцяти їм усі кари єгипетські, оскільки вони є «зло», а «чаша терпіння переповнилася». Світове співтовариство, умившись зворушеними сльозами, вимагає від Китаю «припинити це неподобство» і нагороджує страждальця вчителя й адептів найпрестижнішими преміями в галузі захисту прав людини. Китай же, захопившись своєю роллю останньої цитаделі на шляху вестернізації, упевнено закручує гайки інакомисленню, нажаханий не так масовими смертями, як тим, що китайці проводять несанкціоновані демонстрації та пікети. Що ж, кожному своє...

А що ж нам?

Фалуньгун в Україні облаштувалася порівняно недавно. На сьогодні сформовані незначні (до 300 чоловік) групи адептів учення в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Краматорську і Львові. Та представники цієї релігійної організації докладають максимум зусиль для поширення своїх ідей, використовуючи при цьому методи, які певною мірою не узгоджуються з чинним законодавством нашої країни.

Секта відразу позиціонувала себе в Україні як «нерелігійну організацію», що дозволило їй уникнути реєстрації в Управлінні у справах релігії. Крім того, нерелігійний статус дозволяє членам секти проповідувати на вулицях, у спортивних школах, виставочних залах та інших місцях, для релігійної пропаганди не призначених.

Що характерно, адепти навіть не вважають за потрібне приховувати свої більш ніж спірні дії й активно поширюють інформацію про неї. Приміром, Жанг Цуїнг, китайська художниця, в інтерв’ю журналістам газети «Днепр вечерний» абсолютно відкрито заявила, що приїхала пропагувати «систему Фалунь Дафа» в Україні. Однак якщо така інформація для «зовнішніх» ЗМІ ще характеризується певною стриманістю й акцент старанно робиться на стражданнях членів секти в Китаї, то у внутрішніх інформаційних засобах можна вичитати цікавішу в цьому плані інформацію, подану набагато жорсткішим і енергійнішим тоном. Як ось: «Учні Фалунь Дафа м. Краматорська поширюють закон на змаганнях зі східних єдиноборств: ...Після короткої розмови з головою Асоціації східних єдиноборств нам люб’язно надали 20 хвилин у перерві між змаганнями для ознайомлення публіки з Фалунь Дафа. ...Також нам дозволили встановити стенди і роздавати буклети в холі перед спортивним залом. ...Багато спортсменів із різних міст цього дня отримали можливість довідатися про Дафа.

Завдяки обміну досвідом на сайті «Прозревшая мудрость» ми заздалегідь зрозуміли важливість ідеї «скористатися зручною нагодою» для поширення і виправлення законом. Учні були правильно налаштовані, і все пройшло гладко й ефективно».

Втім, можна традиційно відмахнутися від усього цього, посилаючись на порівняно малу чисельність послідовників секти, що, здається, і роблять шановні представники нашого Держкомрелігії. На запит автора статті щодо реєстрації і правомірності дій проповідників фалуньгун в Україні чиновник відповів тоном здивованим і навіть скривдженим: «А чому це ми повинні займатися фалуньгун? Вони ж не зареєстровані в нас. Та й було щодо них лише два «сигнали» — виставка художниці і фізкультурні вправи біля пам’ятника Сковороді». Така «глибока поінформованість» у країні, яка вже постраждала від деструктивних культів, викликає, м’яко кажучи, подив. Загроза психічному і фізичному здоров’ю навіть незначної кількості громадян мала б турбувати відповідні державні структури.

З другого боку, не слід нехтувати й тим, що на тлі відверто параноїдальних практиків «екстремістів від релігії», як ті ж таки Білі брати, Аум Сенрікьо чи Храм Сонця, члени фалуньгун спочатку сприймаються як досить «помірковані» представники певною мірою еклектичного культу, які не відлякують «обтяжене гуманізмом» оточення відкрито тоталітарною чи фанатичною риторикою. Що потенційно дозволяє завербувати дуже багато нових членів. А умови для цього сьогодні в Україні близькі до ідеальних. З одного боку, більшість як традиційних, так і екзотичних східних вчень, які потрапили в Україну раніше, сьогодні посіли певні, дуже незначні соціальні ніші (причому перші — в основному серед східної ж діаспори), і не ведуть активної проповідницької та експансіоністської діяльності. Та грандіозний сплеск інтересу до таких практиків, який виник невдовзі після розвалу Радянського Союзу, свідчить про наявність у нас значної кількості людей, готових у своїх шуканнях звернутися до нетрадиційних релігійних культів.

З другого боку, християнські конфесії, які домінують в Україні, частково взагалі не займаються активною проповідницькою діяльністю, обмежуючись уже існуючими сферами впливу, частково проповідують на традиційних для себе територіях. Міжконфесійне протистояння в українському православ’ї, яке часто проявляється в публічних взаємозвинуваченнях священнослужителів, також не додає популярності й престижу традиційним церквам. Водночас значна частина країни (південь і схід, де щільність населення набагато вища, ніж, приміром, на заході) залишається ніби у стані «релігійного вакууму», при якому безліч інтуїтивно-релігійних людей не можуть знайти адекватних способів задоволення своїх духовних потреб. Крім того, ще з часів Радянського Союзу внаслідок антирелігійної пропаганди у багатьох жителів України традиційна релігія, з її обрядами, канонами і правилами, викликає, в кращому разі, зніяковіння. А фалуньгун, із демонстративно «нерелігійною» зовнішньою спрямованістю, дозволить їм бути втягнутими у культове служіння, спочатку залишаючись у рамках «просто фізичних і духовних управ».

Таким чином, можна констатувати наявність досить великих груп потенційних членів секти фалуньгун в Україні. З огляду на активну політику на розширення, яку проводить її керівництво, правомірно очікувати масових спроб навернення максимальної кількості адептів. У такій ситуації повна бездіяльність українських державних органів, відповідальних за моніторинг і регламентацію релігійного життя в країні, видається більш ніж дивною. Беручи до уваги далеко не безхмарні стосунки фалуньгун і керівництва Китаю, можна, не вдаючись у з’ясовування подробиць конфлікту, засвідчити, що члени секти здатні активно впливати на державну політику й у своїх вимогах використовувати найбільш крайні заходи. Крім того, елементи релігійної практики, звичайні для країн Сходу, в українському суспільстві можуть послужити чинником жорсткої внутрішньої напруги. До таких елементів, очевидно, слід зарахувати практику, коли діти йдуть із сім’ї, відмову від вживання ліків з релігійних мотивів, поблажливе ставлення адептів до співвітчизників, здатне викликати різко негативну реакцію у відповідь, і чимало інших.

Природно, говорячи про необхідність певних заходів для контролю діяльності секти в Україні, автор не має на увазі якихось жорстких і репресивних кроків. Але країна, яка пережила Біле братство, не може дозволити собі бути легковажною. Українське законодавство в його сьогоднішньому вигляді дозволяє релігійним організаціям реєструватися як громадські і повністю уникати будь-якого моніторингу своєї діяльності з боку держави. При визначенні статусу організації, очевидно, слід керуватися не її реєстраційними документами, а результатами реальних перевірок її діяльності — лише в такому разі можна буде досить точно визначити її статус.

Крім того, бажано було б дати законодавчо підкріплене визначення «деструктивних релігійних течій».

Нам залишається лише сподіватися, що українському суспільству, так само як і державній владі, вдасться втриматися на тонкій межі розумного балансу між забезпеченням права на свободу совісті і гарантуванням абсолютно необхідного захисту своїх громадян від можливого деструктивного впливу нетрадиційних релігійних культів.

 

Знак «фалунь» — свастика — характерний для культур Індії, Китаю, Давнього Єгипту різновид хреста. Свастика — від давньоіндійського svastikah, що означає «бути щасливим» — солярний символ, знак світла і щедрості, відомий з епохи палеоліту. Свастика також трапляється в середньовічній Європі — у німецьких і скандинавських народів, в іудейських храмах Палестини, у північноамериканських індіанців.

«Фалунь, що обертається, має властивості Всесвіту. Він є втіленням Всесвіту. Фалунь системи Будди, інь і янь системи дао, у десятисторонньому світі усі без винятку відбиті у фалунь». (Лі Хунчжі, «Чжанфалунь»)

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво