ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПИЯТИКИ - Соціум - dt.ua

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПИЯТИКИ

27 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №50, 27 грудня-10 січня

Нашу людину перепити складно — це знають усі народи світу. У кожному туристичному раю з жахом і по...

Нашу людину перепити складно — це знають усі народи світу. У кожному туристичному раю з жахом і пошаною розповідають байки про приїжджих з України чи Росії, котрі для розминки випивають уранці пляшку віскі або джину, закушуючи кусочком авокадо. Ці подвиги — предмет наших таємних гордощів, причина нездоланного відчуття переваги над усім світом. А напоїти заморського гостя, якого-небудь японця чи німця, до чортиків — це сатисфакція за всі війни, голодомори, «залізну завісу» й суперелектроніку разом...

Перед зловживанням збовтувати

Кожному чоловікові здається: вже хто-хто, а він абсолютно точно знає, скільки можна випити. Помиляється! Пиття потребує суто наукового підходу. Ой, науко! Коли вона твереза, дає непогані поради.

«От проблему знайшов! — можуть вигукнути мужики. — Наливай і пий. Було б що». А тим часом винайдено чотири правила, за якими можна пити й пити, але при цьому дружина завжди з повагою скаже: «Мій міру знає!».

Перше правило: «Не знижуй градуса!» А це означає, що не можна пити шампанське після горілки. Найкраще вибрати один напій і рішуче вживати лише його протягом усього застілля.

Друге: «Дивися уважно, чим зажовуєш!» Бо важливо не лише що п’єш, а й чим закушуєш. Російський письменник і лікар Михайло Булгаков не даремно писав у «Собачьем сердце»: «Холодными закусками и супом оперируют только недорезанные большевиками помещики. Уважающий себя человек оперирует закусками горячими». А стосовно культової страви нашого народу — салату «Олів’є», треба пам’ятати: цей французький пасинок складається з продуктів, які зі спиртним практично не гармонують: майонезу, холодного вареного м’яса, яєць, зеленого горошку, відвареної картоплі та моркви. Те саме стосується й різноманітної шинки. Браття, їжте вже краще рибу.

Третє: «Не запивай!» Не можна запивати горілку чим бачиш. Але ж мужики, слабко підготовлені до тривалого вживання, мають погану звичку спиртні напої запивати всілякими «колами», «спрайтами» й «росинками». Якщо вже не можеш обійтися без запивання, користуйся мінералкою, а то й просто чистою водою.

Четверте: «Не переборщи!» Це найпростіше правило, яке, на жаль, визначається лише дослідним шляхом.

П’ють для радості, п’ють із горя, п’ють від неробства і «щоб забутися». Але всіх підстерігає зранку одне: похмілля. Воно — характерна ознака того, що ви непростимо безграмотно пиячили напередодні. Щоб перемогти похмілля, є п’ять дуже простих, абсолютно перевірених правил.

Перше: «Обов’язково виспатися!» Якщо вже нализався, то передусім поспи вдосталь. Ігноруй усі заклики дружини винести відро зі сміттям або прогулятися з собакою у дворі.

Друге: «Організм — найкращий барометр!» Прокинувшись, прислухайся до власного організму. Якщо не ходять ноги, розколюється голова, а в роті ніби побував котячий виводок — усе гаразд, у тебе похмілля. Якщо ж нічого цього немає, а випив напередодні літр, мужайся — ти ще п’яний. Чекай похмілля, як манни небесної, і нічого до його настання не роби — буде ще гірше.

Третє: «Попий водички!» Якщо вже дуже зле, то для початку треба попити водички (а краще кефіру або кислого соку). І тоді настане регідрація, або, простіше кажучи, зникне сушняк.

Четверте: «З’їж що-небудь кисленьке!» Треба випити гарячого чаю (чим більше, тим краще) з якимсь кислим варенням. Години через дві поїж гарячого й випий (якщо п’єш) два-три кухлі світлого пива. Не полегшало? Тоді зав’язуй і більше взагалі не пий ніколи!

І п’яте правило: «Бійся парних чисел!» Найнебезпечніше в усіх застіллях те, що наступного вечора хочеться знову підняти келихи і зсунути їх докупи... Така звичка пагубніша, ніж звичка за першим же покликом дружини виносити відро зі сміттям.

Ранок вечора паскудніший

Похмілля — річ тонка. Найголовніше — зранку оцінити свій стан, пригадати, що ти пив учора. Похмілля — зле. Але гірше — неправильне похмеляння. І в цій святій справі народ має величезний досвід. У давніх книжках зберігся рецепт страви, яка так і називалася: «Похмілля». Вона складалася з холодних тоненьких кусочків баранини, змішаних із нарізаними огірками, їхнім розсолом, оцтом та перцем. Цій страві, гадаю, отаман Сірко віддавав перевагу перед всіма іншими після святкування з друзями Дня захисника Батьківщини.

Є ще один рецепт, свіжіший. Після «важкого вечора» добре прийняти натще раненько ось таку пекельну суміш: півсклянки мінеральної води плюс три столові ложки холодної горілки, плюс дві-три терті редиски, плюс дві столові ложки лимонного соку, плюс трішки чорного перцю й кубик льоду. Перемішати — і вперед!

Звісно, найкращий спосіб «лікування» — невелика доза алкоголю. Так би мовити, клин клином вибивають. Але є небезпека, що за «похмільною» стопочкою піде наступна, а там — і до запою рукою подати. Проте чарочка-друга потроху аж до вечора багатьом допомагає. У давнину це називалося «запивати пиятику». Коротше, зранку випив — весь день вільний. А відновити водно-сольовий баланс організму допоможе улюблений у народі розсіл — краще капустяний, але піде й огірковий. Споживати їжу зранку важко, але однією з небагатьох радостей похмільної людини легко стає тарілка тепленького бульйончику чи юшки.

Якщо ж сьогодні у твої плани випивка не входить зовсім, то є ще безліч способів перемогти похмілля. Приміром, спожити 2—3 таблетки імпортного розчинного аспірину чи 10 таблеток активованого вугілля (до слова, було б значно краще, якби прийняв аспірин перед сном, але що вже про це нині казати...).

Можна накапати 20 крапель м’ятного спирту в склянку холодної води й негайно випити.

А можна чарку горілки змішати з кількома ложками сметани, додати ложку меду, кубики льоду, прикрасити лимоном і пити повільно.

Дуже корисно спожити відвар із чотирьох столових ложок подрібнених плодів шипшини, однієї ложки звіробою (без лапок — не «Звіробою», а саме звіробою), двох ложок собачої кропиви і трьох ложок меду. Чимало людей вважають цей відвар універсальним.

Коли ж усі стандартні методи похмеляння випробувано й душа жадає чогось екстравагантного, спробуй коктейль «Червоне око»: пиво навпіл із томатним соком. Він ніжно огортає шлунок, і водночас у ньому є алкоголь для бажаного похмеляння... Якщо немає томатного соку, «лікуйся» просто вивітреним пивом. Відкоркуй напередодні застілля пляшку-дві, до ранку воно саме дозріє.

А ось два способи полегшити страждання для тих, хто вірить лише в сучасну медицину. Купи мінеральну воду й упаковку ноотропілу (його вільно продають в аптеках). Якщо вранці відчуєш туман у голові та суховій у горлянці, розчини п’ять капсул ноотропілу на склянку води. Багато лікарів запевняють: за 10—15 хвилин тобі значно полегшає. Хороший варіант і три таблетки фесталу на склянку молока. Фестал треба купити заздалегідь, знову-таки, в аптеці.

Є, звісно, спеціальні медичні препарати (в основному — імпортні), що відразу ставлять кожну людину на ноги, але досвідчені люди не радять ними користуватися. По-перше, надто вже дорогі, а по-друге, невідомо, якої шкоди вони завдадуть ще не старому чоловічому організму. Мовляв, ліки ці неперевірені, на собаках не випробувані (але ж собаки не п’ють)...

Справжні гурмани похмілля (а є й такі) люблять після жахливої пиятики прийняти ванну температури тіла з лавандою й розмарином. Виділення солей зі змученого організму збільшиться при цьому в 25 разів! Усі отрути й шлаки відразу вийдуть — і ти готовий до нових подвигів. До слова, медики стверджують: 200 грамів горілки вивітрюються з людини за сім годин, 150 коньяку чи шампанського — за п’ять.

Якщо одвічно наші, слов’янські методи похмеляння безсилі, спробуй який-небудь іноземний спосіб. Після першотравневих свят, приміром, із солідарності з пуерторіканськими трудящими можеш похмелитися за їхньою методикою: узяти половинку лимона й потерти нею пахви...

Особливості національного лікування від похмілля існують, їх безліч. У французів це часниковий суп. Спосіб приготування: частину французького батона з великою кількістю дрібно нарізаного часнику заливають окропом і настоюють кілька хвилин. Японці дихають через марлеву пов’язку, змочену саке. Монголи товчуть сушені баранячі очі, кидають у чверть літра томатного соку й випивають. Німці в газеті «Більд» радять з’їсти десяток ягід свіжої суниці, і похмільний синдром як рукою знімає.

Що тут скажеш? Два світи — два похмілля. А також: що нашій людині на здоров’я, те німцю — капут. І навпаки.

Ну ось і відстрілялися. Ще години зо дві, і стихійне лихо під назвою «святкове застілля» зійде нанівець. Розладнані шлунки заспокояться, туман у головах розвіється, подих посвіжішає, непевна хода вирівняється... Можна все починати заново.

Гарно пити не заборониш

Звісно, історія не знає умовного способу, але я стовідсотково впевнений: без алкоголю наша слов’янська, й зокрема українська, цивілізація мала б кардинально іншу історію. І, скажу чесно, не кожен із нас захотів би жити в цій огидно-тверезій історії. Хто проспівав би оду хімічній сполуці, сорокаградусному водному розчину це-два-аш-п’ять-о-аш, спірітус віні, предмету докторської дисертації великого Менделєєва? Що перед цим — періодична система елементів?! Що Нобелівська премія?! Що — зяті, Блок і Бєлий, разом із їхнім віршомазництвом?! Ін віно справді верітас?

Людей можна класифікувати за віком, статтю, рівнем освіти, а можна — за національністю, кольором волосся, швидкістю фізичних реакцій і так до нескінченності. І що це дає? Та нічогісінько. Науковці «пудрять» нам мізки, проводячи різноманітні тести, опитування, анкетування, дослідження. А толку — на ніготь. Інша річ — випивка. Тут кожна людина як на долоні. Скажи мені, що ти п’єш, і я тобі скажу, хто ти є насправді.

Покажіть мені непитущу людину-абстинента, котра домоглася високих посад і фінансових успіхів! Де вирішуються всі найважливіші питання (виробничі, економічні, організаційні)? Звісно, за столом. Тут і саме тут визначають, кого призначити начальником, кому підвищити зарплату, кого перевести на тепленьке місце. А непитущий жмикрут приречений на самітність і остракізм, його доля — животіння на найнижчих щаблях соціальної драбини. Більше того, в очах нормальних людей він підозрілий і жалюгідний, йому приписують усі мислимі й немислимі гріхи: мізантропію, сексуальну збоченість, стукацтво, нечесність, надмірну інтелігентність, великодержавне хамство й буржуазний націоналізм.

Чи можна зарахувати горілку до культурної спадщини нації? «Боже борони!» — відхрестяться ті, хто обізнаний лише з її сурогатами й мислить стереотипами колишніх антиалкогольних кампаній. «Неодмінно!» — скажуть інші — хто так само справедливо осуджує пияцтво, але розуміється на найкращих горілчаних зразках, хто віддає належне дивовижній живучості цього по-справжньому національного напою, який супроводжує традиційне наше застілля.

Ще «Повість врем’яних літ» приписувала князю Володимиру легендарну фразу: «Веселіє на Русі єсть пити, не можем без цього жити». Історики пишуть, що споконвіку на території України-Русі існував звичай доводити гостя до такого стану, щоб він не міг пригадати, як потрапив додому. Тих, хто намагався ухилитися від щедрої випивки, силоміць примушували взяти участь у загальних веселощах.

А сам розведений спирт (аналог сучасної горілки) з’явився в Європі у ХIII столітті, вживався як ліки аж до XVI століття й продавався в аптеках. 1389 року від генуезців, що торгували з Руссю, зілля нарешті потрапило до Києва й уже потім, у першій половині XVI століття, поширилося по всій північно-східній Русі. У Малоросії та на півдні напій називали горілкою, північно-східна Русь — водою, росіяни прозвали водкою, серби — водицею. Потрапила вона, рідна, на благодатний грунт. Європейцям знадобилося аж триста років, аби зрозуміти, що горілку можна використовувати не лише як ліки.

П’ють не тільки досвідчені пияки — зараз до горілки тягнеться молодь. А все тому, що нині спиртне продають на кожному кроці. Приміром, чи чули ви, щоб в Україні бодай оштрафували того, хто продає підліткам горілку?

А дорослі? Тепер чимало людей торгують на ринках. Восени й узимку, щоб не змерзнути, кожні півтори-дві години приймають по «соточці». За один сезон людина, котра раніше спиртного не вживала, стає хронічним алкоголіком.

Алкоголізм — це не кепський характер, не протест, не слабкість. Це хвороба. Але хвороба передусім соціальна. Її лікування потребує серйозних державних заходів. А отже — грошей. Загнати її за колючий дріт ЛТП, звісно, простіше, як і розв’язувати всі інші проблеми наручниками та кийками. Вилікувати насильно, проти волі самої людини, ще ніколи нікого нікому у світі не вдавалося. Навіть від нежитю. А хворих на алкоголізм у нашій країні (за найскромнішою офіційною медстатистикою) понад 700 тисяч.

Ось чому треба терміново змінювати структуру споживання алкоголю. Це можна зробити з допомогою цінової політики та продуманої пропаганди. Сьогодні ситуація явно на користь міцних напоїв, а не легкого вина. А воно ж значно корисніше, і його не вип’єш стільки, щоб довести дозу до еквівалента пляшки горілки. Отож перемогти нашу національну слабість можна двома способами — або відразу палицею по голові, або століттями обробляти виноградну лозу.

Ой, якби наш народ був непитущим — ні, це занадто! — якби він був малопитущим, а краще — якби він був помірковано питущим, у нас була б зовсім інша історія. Але вона, як відомо, не знає умовного способу...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво