Олімпіонки - Соціум - dt.ua

Олімпіонки

27 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 27 серпня-3 вересня

Отже, Олімпійські ігри прийшли на свою історичну батьківщину 296-й раз, а з часу свого відродження наприкінці XIX століття — утретє...

Фанні Дюрек — перша плавчиха, олімпіонка
Фанні Дюрек — перша плавчиха, олімпіонка

Отже, Олімпійські ігри прийшли на свою історичну батьківщину 296-й раз, а з часу свого відродження наприкінці XIX століття — утретє.

2780 років тому (776 р. до Р.Хр.) відбулися перші давньогрецькі спортивні змагання, влаштовані у священному місті верховного бога Зевса — прославленій Олімпії. Щоправда, 1610 років тому (394 р. по Р. Хр.), невдовзі після 293-ї Олімпіади, римський імператор Феодосій I заборонив подальше проведення Ігор — через їхню «поганську сутність, що суперечить принципам християнства».

Та, дякувати Богу, християнський світ новітнього часу виявився більш терпимим за давнього владаря, і 110 років тому романтичний француз — барон П’єр де Кубертен переконав сучасників відродити звичай проведення Олімпіад. 1894 р. з трибуни актового залу Паризького університету Сорбонни він проголосив гуманні, демократичні принципи «Олімпійської хартії» і був обраний генеральним секретарем Міжнародного олімпійського комітету, поступившись президентським кріслом представникові батьківщини Ігор Димитріосу Вікеласу. Два роки по тому на Мармуровому стадіоні Афін пройшли I Олімпійські ігри нового часу, після чого, вже у XX столітті, столиця Греції знову прийняла кращих спортсменів Землі лише один раз, 1906 р. Та, строго кажучи, 295-та Олімпіада, що відбулася в «рідній домівці», не отримала порядкового номера. В офіційних анналах сучасного олімпійського руху вона значиться Позачерговою.

Чотири роки тому, у дні 27-ї Олімпіади в Австралії, розповідаючи читачам про історію давніх Ігор і про те, як проходила Афінська спортивна епопея 1896 р., «ДТ» нагадало також про 100-річний ювілей жіночого олімпійського дебюту на II Іграх у Парижі 1900 року.

Сьогодні, коли прекрасні дами освоїли й такі види олімпійських змагань, як вільна боротьба та важка атлетика (не кажучи вже про інші), коли саме вони забезпечують успіх команди в золотому й інших заліках Афінських ігор нинішнього року, коли Яна Клочкова блискуче підтверджує свій статус легендарної особистості олімпійського світу, є сенс звернутися до ранньої історії жіночого спорту і до історії новітньої. Хай із запізненням, але згадаємо ще один ювілей — півстолітній! Він пройшов непоміченим 2002 року. 1952-го відбулися XV Ігри в Гельсінкі, на яких наші земляки вперше вийшли на головну спортивну арену Землі, почавши стрімке сходження на золоті вершини Олімпу.

Поява жінки на олімпійському стадіоні — подія епохального значення, адже, за давньогрецькою традицією, вхід туди для будь-якої дами, окрім почесної гості Ігор — жриці богині родючості Деметри, був заборонений під страхом страти. Понад 3000 років Олімпіади були суто чоловічим заходом. Не стали винятком навіть I Олімпійські ігри новітнього часу. Їх проводили відповідно до античного «дискримінаційного» звичаю. Присутність жінок-уболівальниць на трибунах Мармурового стадіону у квітні 1896 р., всупереч давнім правилам, стала даниною демократизму світового олімпійського руху. Жіноча постать панувала і на емблемі-плакаті Олімпіади, символізуючи Грецію-Елладу. Вона стала передвісницею майбутніх жіночих подвигів на прославлених змаганнях.

За чотири роки, які відділили першу Олімпіаду від другої, людство здійснило величезний стрибок на шляху встановлення рівності статей і відновлення історичної справедливості. Адже міфологічна «історія» походження античних Олімпійських ігор, крім чоловічих сюжетів, пов’язаних із діяльністю напівбога—силача Геракла, містить і розповідь про кохання...

Легенда

Давньогрецькі розповідачі билин стверджували, що засновником Олімпійських ігор був юний герой на ім’я Пелопс. Одного разу, мандруючи Грецією, він потрапив у місто Лісу, яким правив жорстокий і підступний цар Еномай. Закохавшись у царську дочку — красуню Гіпподамію, хлопець відразу посватався до неї. Проте завоювати серце дівчини виявилося значно простіше, ніж отримати її руку. Річ у тім, що провісник-оракул колись попередив царя, буцімто той загине від руки власного зятя. Ось тому кожен претендент на руку його дочки зобов’язаний був виконати одну умову: перемогти царя у змаганнях на колісницях. Юнаки, котрі програвали перегони, гинули. Вважалося, що обігнати царську колісницю неможливо, бо коні Еномая були найпрудкішими в усій Греції, а він сам — син бога війни Ареса — мав славу найкращого візничого колісниці.

Пелопс вирішив схитрувати. Він підкупив царського конюха Міртила, який також був закоханий у царівну, але великодушно зичив їй щастя з коханим. Перед змаганнями, оглядаючи колісницю господаря, той непомітно замінив металеві кріплення коліс (чеки) восковими муляжами. Під час перегонів, коли Еномай, перемагаючи, вже був готовий метнути спис у Пелопса, сонячне проміння розплавило віск і жорстокий цар загинув, знищений власними кіньми. Вони розтрощили залишений без коліс візок.

Пелопс одружився з Гіпподамією і посів трон Еномая, а невдовзі приєднав до свого царства Олімпію й заснував спортивні змагання на честь Зевса, якого вважав своїм покровителем.

Хоча легенда про Пелопса та Гіпподамію була складена в доісторичні часи, стародавні греки не сумнівалися в її правдивості. Іноді вони «датували» заснування Ігор часом, що відповідає IX ст. до Р.Хр. нашого літочислення. В історичній Олімпії існувала священна ділянка Пелопса, а також святилище на честь Гіпподамії, де щороку проводилися релігійні церемонії і жертвопринесення. Навіть у II ст. по Р.Хр. приїжджим показували там гробницю царівни і могили юнаків, убитих Еномаєм на перегонах.

Протягом 1100 років тут збиралися найкращі сини Еллади — усі вільні повноправні громадяни безлічі грецьких міст-держав, які не зганьбили себе пролиттям безневинної людської крові і могли змагатися на арені за почесне звання чемпіона, або, грецькою, — олімпіоніка.

Олімпійський скандал і щось із стародавньої історії

У 396 році до Р. Хр. «вся Греція» з’їхалася на 96-ту Олімпіаду. Маса публіки зібралася на майданчику, де змагалися кулачні бійці — попередники боксерів. Нарешті визначився переможець. Олімпіоніка нагородили почесним призом — вінком із листя оливкового дерева і гілкою оливи.

Раптом із тренерського сектора до нього хтось кинувся — обіймати й цілувати тріумфатора. Публіку охопив подив, а трохи згодом — справжній шок: тренером новоспеченого героя виявилася дама. До олімпійської перемоги хлопця підготувала мати — Ференіка Калліпатерія. «Олімпійське сімейство» прибуло з острова Родос. Смілива жінка, перевдягнувшись у чоловічий одяг, пробралася на стадіон уболівати за сина.

Віддамо належне грекам — творцям демократії. Жінку не стратили, не скинули в прірву зі скелі, а відпустили з миром. Адже вона не тільки була матір’ю олімпіоніка! 68 років тому її батько Діагор виграв олімпійський кулачний бій. Він був одним із найбільших спортсменів Греції — героєм 79-х Олімпійських ігор (464 р. до Р. Хр.). У різний час олімпіоніками стали її чоловік і брат.

Скандал на 96-й Олімпіаді мав пікантний наслідок. У майбутньому не лише спортсмени — учасники змагань, а й тренери мусили перебувати на стадіоні оголеними.

Втім, як ми вже знаємо, жінки, в особі жриці Деметри та її почту, все ж таки були присутні на змаганнях. Ці дами, як і решта уболівальників, стояли, оскільки сидячих місць навколо олімпійської арени не передбачалося. Так греки шанували богиню — матір усього живого на землі — та її служительок. Крім того, багаті жінки, які володіли упряжками коней і колісницями, мали право виставляти їх на змагання від власного імені.

Та головним подарунком славних еллінів своїм жінкам-спортсменкам були особливі, «дамські Олімпіади», що називалися гераїдами або гереями, на честь богині Гери — дружини Зевса, храм якої був другою за значимістю святинею Олімпії. Як відомо, саме на його руїнах красуні, зодягнуті стародавніми жрицями, запалюють священний вогонь сучасних Олімпіад.

Крім богині, покровителькою учасниць гераїд вважалася і їх засновниця, легендарна цариця Гіпподамія.

Жіночі ігри проводилися в один рік з Олімпійськими, зазвичай у вересні, по закінченні чоловічих змагань, на тому ж самому Олімпійському стадіоні. Прекрасні еллінки з’являлися там із розпущеним волоссям, непокритою головою, у легких туніках — сорочках до колін.

Порівняно з чоловічими іграми, жіночі змагання відбувалися за полегшеною програмою. Дівчата виступали в єдиному, але найдавнішому і найпрестижнішому виді спорту — бігу. Дистанція забігу відповідала 5/6 окружності доріжки стадіону, рівної 192,22 м. Таким чином, довжина її становила близько 160 м.

Відповідно до «альтернативної» легенди, ще один претендент на роль «батька-засновника» Олімпійських ігор — Геракл — відміряв величину доріжки стадіону і визначив розміри бігової дистанції для чоловіків, рівної за довжиною шестистам своїм ступням.

Як і чоловіки, спортсменки бігли босоніж по грунту, покритому чвертьметровим шаром піску. Переможниць також нагороджували оливковими вінками. (У давньогрецькій традиції, на відміну від пізнішої — римської, лаврові вінки не використовувалися.) Героїням Ігор дозволяли споруджувати свої скульптурні зображення, присвячені Гері.

Нагороди чоловіків-олімпіоніків і переможниць гераїд були ідентичні. Перші вважалися національними героями, шанованими в усьому грецькому світі — від колоній в Іспанії та Сицилії до Єгипту й Малої Азії. Жінок, які виграли Ігри, шанували поряд із представниками «сильної статі».

Зірки нових часів,
або CITIUS ALTIUS FORTIUS*

Ішов 1900 рік — останній «подих» минаючого XIX століття. Столиця Франції була вибрана для проведення II Олімпійських ігор нового часу: і на честь заслуг барона де Кубертена, і через проведення там Всесвітньої виставки. Спортивне свято, по суті, стало доважком до інших виставкових заходів і ознаменувалося рекордною тривалістю. Ігри продовжувалися більше п’яти місяців — із 14 травня по 28 жовтня. На змагання прибуло 1225 учасників із 26 країн. Претенденток на перемогу — здобувачок звання чемпіонок — було всього дев’ятнадцять. Вони виступили лише у двох видах спорту — гольфі й тенісі.

Першою в історії олімпійською чемпіонкою стала британська тенісистка Шарлотта Купер. Друге місце посіла француженка Елен Прево. Третє поділили американка Маріон Девіс і чешка Гедвіга Розенбаум.

Олімпіонкою (гідний синонім звичного «чемпіонка») з гольфу виявилася американка Маргарет Еббот.

Героїня, котра відкрила рахунок подвигам прекрасних олімпіонок, стала одночасно й першою дворазовою олімпійською чемпіонкою. Другу золоту медаль Шарлотта Купер здобула за блискучий виступ у змішаному парному розряді. Партнером спортсменки був співвітчизник Реджинальд Франк Догерті.

Переможців паризької Олімпіади 1900 року ще не нагороджували звичними для нас медалями. Олімпіоніки й олімпіонки одержували в подарунок... палиці і парасолі.

Славний марш жіночого олімпійського спорту набирав обертів. Сто років тому, на ІІІ Олімпіаді, що проходила в американському місті Сент-Луїсі, учасниць було трохи менше — всього вісім. Зате з’явився новий вид виступів — стрільба з лука. Всі учасниці були американками — дружна команда, котра успішно конкурувала зі стрілками-чоловіками, яких було чимало серед 673 учасників Ігор.

Переможницею змагань стала Ліда Хауелл, здобувши найвищі нагороди в усіх видах змагань — стрільбі на дві дистанції і командну першість.

Лондонська IV Олімпіада 1908 року знаменна тим, що на неї прибуло більше учасниць, аніж на обидві попередні, разом узяті. До столиці Великобританії приїхали 36 спортсменок. Крім уже звичних змагань із тенісу й стрільби з лука, тутешня олімпійська арена побачила перших красунь-фігуристок. Перші зимові Ігри, куди «перекочувало» фігурне катання на ковзанах, відбулися лише 16 років по тому.

Як відомо, вдома і стіни допомагають! Мабуть, тому серед нових олімпіонок панували англійки. У їх числі були наступниці Шарлотти Купер — тенісистки Дороті Чемберс-Лемберт (корти), а також Істлейк Сміт (зали). Одиночне фігурне катання виграла Медж Саєрс, але в парному катанні олімпіонкою виявилася німецька спортсменка Анна Хюблер, яка виступала з партнером Генріхом Бюргером.

Результати переможниць, порівняно з сьогоднішніми, не вражають. До того ж спортсменки початку XX століття виступали в дуже «консервативних» костюмах — не те що нині. О, ця довжелезна спідниця, сукні під пояс, панчохи, черевички, кумедні капелюшки!

Перші порівняно «роздягнені» спортсменки з’явилися на V Олімпіаді в Стокгольмі (1912). Ще б пак! Адже вони виступали у водному спорті — плаванні і стрибках у воду з вишки. Але якими ж кумедними видаються нині їхні купальники з «сімейними» трусиками. Найшвидше тоді плавали австралійки. Перша чемпіонка у стометрівці вільним стилем, Фанні Дюрек, навіть установила новий світовий рекорд, щоправда, на жаль, у попередньому, а не в заліковому запливі. Її офіційний результат — 1 хвилина 22,2 сек. — цікаво порівняти з результатами чемпіонки сіднейської Олімпіади 2000 р. голландки Інге де Брейн (0 хв. 53,83 сек.) чи з тодішнім же графіком запливу Яни Клочкової, яка подолала 200 м у комплексному плаванні всіма чотирма стилями за 2 хв. 10,68 сек. Історична дистанція завдовжки 92 роки і майже 30 секунд вражає. Тоді, на початку минулого століття, новий переможний олімпійський марш героїнь великого спорту лише починався...

Через Першу світову війну (1914—1918) була скасована берлінська VI Олімпіада, запланована на 1916 рік. На жаль, давньогрецького звичаю укладати загальний мир на час проведення Ігор нові часи не сприйняли.

Цікавою ознакою повоєнної «мілітаризації» жіночого олімпійського спорту, або, якщо завгодно, черговим кроком до демократизації Ігор стала поява на VIII Олімпіаді перших фехтувальниць. Через чверть століття після II Олімпіади змагання знову проходили в Парижі. Тепер кількість учасниць змагань зросла у 12 (!) разів. Глядачі побачили змагання 136 спортсменок.

Титул «першої рапіри» завоювала датчанка Еллен Осієр, яка перемогла в усіх п’яти поєдинках олімпійської програми.

1924 рік став двічі олімпійським. Адже вперше на свої змагання зібралися зірки зимових видів спорту. Сюди нарешті «перекочували» фігуристки. Австрійці Хермі Планк-Сабо всі сім суддів одностайно присудили перше місце в одиночному катанні. Але хто міг подумати, що тут-таки, на французькому курорті Шамоні, дебютує дівчинка, якій судилося стати першою справжньою суперзіркою олімпійського спорту. Нею була 11-річна скромниця з Норвегії Соня Хені...

Північна принцеса

На Перших зимових Олімпійських іграх у Шамоні Соню ніхто не помітив. Не дивно! В її роки і з її «досвідом» тільки й клякнути у хвості турнірної таблиці! Крихітку-аутсайдерку — майбутню героїню трьох Олімпіад — не оцінили навіть найбільш «проникливі» знавці фігурного катання. Але дівчинка підросла і чотири роки по тому у складі національної збірної своєї країни приїхала на II зимові Ігри в Сант-Моріц (Швеція). Тут серед фавориток називали кого завгодно. Високо котирувалися шанси: героїні попередніх ігор — Планк-Сабо, «срібної» медалістки Шамоні — американки Беатріс Лоугрен, найсильнішої співвітчизниці «золотої Херми» — чарівної Фрітці Бургер.

Однак Лоугрен у результаті виявилася третьою. Фрітці випередила її на одну сходинку п’єдесталу, вершину якого всерйоз і надовго зайняло надзвичайне дівчатко, якому не стукнуло й шістнадцяти. Соня не лише серйозно тренувалася на ковзанці, вона отримала блискучу хореографічну підготовку в прославленій балетній школі великої російської артистки Тетяни Карсавіної. За рік до Ігор у Сант-Моріці дівчина дебютувала і в ролі кіноактриси, знявшись у норвезькій картині «Сім днів для Елізабет».

На Олімпіаді 1928 року лише один суддя призначив їй друге місце.

Новий тріумф очікував Соню Хені в олімпійському Лейк-Плесіді (США, 1932). Американці страшенно любили її. Сюди під час тренувань і виступів приходило стільки листів та прохань автографів, що спортсменці довелося вдатися до послуг «секретаря». Ним був тато чемпіонки — також видатний спортсмен, екс-чемпіон світу з велосипедного спорту. На аркушах із відповідями на листи він старанно виводив підпис... «Соня Хені». Таких «автографів» було сотні! На III зимовій Олімпіаді вже всі судді визнали Соню переможницею.

На IV Олімпійських іграх у німецькому Гарміш-Партенкірхені навколо Соні Хені вибухнув скандал. Юну спортсменку, яка вже повторила успіхи Медж Сеєрс (1908 р.) і Герми Планк-Сабо (1924 р.), третю в історії Олімпійських ігор, хто здобув абсолютну перемогу в суддівській колегії, вирішили... дискваліфікувати. МОК серйозно обговорював резолюцію про виключення олімпіонки з реєстру учасників змагань. Її звинувачували в порушенні умов Олімпійської хартії, яка стверджувала, що учасники Ігор не мають права заробляти гроші з допомогою спорту, а також у тому, що вона не є любителькою. Справді, Соня виступала в льодовому ревю і продовжувала зніматися в кіно. Проте відповіддю на це стала погроза всієї команди Норвегії бойкотувати Олімпіаду, якщо Соні не дозволять виступати на льодовій арені. У результаті МОК капітулював, і Соня Хені першою в історії виграла титул триразової чемпіонки Олімпійських ігор.

Того ж 1936 р., отримавши привабливу пропозицію з Голлівуду, спортсменка переїхала до США. Там вона на десятиліття посіла почесне місце серед кінозірок. Найвідоміший фільм із її участю — «Серенада Сонячної долини» (1941 р.) — улюблена картина наших батьків та дідів. «Партнером» олімпійської героїні в цьому фільмі була «колективна суперзірка» — джазовий ансамбль Глена Міллера.

Перемоги Соні Хені в одиночному катанні так і залишилися неперевершеними. Тільки після її смерті (1969 р.) почалося сходження до аналогічного результату (але в парному катанні) майбутньої чемпіонки всіх Ігор 70-х років (1972, 1976, 1980) Ірини Родніної. Прекрасна «північна принцеса» так і залишилася першою безумовною жінкою-легендою олімпійського спорту.

У рік її першої перемоги столицею літньої Олімпіади був Амстердам. На стадіоні столиці Нідерландів уперше з’явилися олімпіонки легкоатлетки та гімнастки. Олімпійська арена нарешті побачила гідних наступниць героїнь давньогрецьких гераїд — чемпіонок із бігу. Ними були американка Елізабет Робінсон і німкеня Ліна Радке-Батшауер.

На Олімпійських іграх першої половини XX століття не було наших співвітчизниць. У царській Росії жіночий спорт не заохочували. У СРСР Олімпійські ігри довго вважалися «пережитком капіталізму». Та раптом наприкінці сталінської доби радянський уряд вирішив послати команду на XV Ігри до Фінляндії. Поява в Гельсінкі радянських гімнастів і борців, веслярів і боксерів, баскетболістів і важкоатлетів, стрілків, легкоатлетів, п’ятиборців та інших спортсменів справила приголомшливе враження. У командному заліку наші дівчата і хлопці розділили першість з американцями. Блискуче виступали й вихованці українських клубів із Києва, Харкова, Львова, Запоріжжя. Серед них була гімнастка Марія Гороховська, яка стала головною героїнею олімпійської спортивної гімнастики 1952 року, першою олімпіонкою серед спортсменок України.

Гортаючи сторінки історії жіночого олімпійського спорту, ми розповіли тобі, дорогий читачу, дуже і дуже мало. У день, коли ти одержиш цей номер «ДТ», уже будуть відомі результати 28-ї, або, якщо завгодно, 321-ї Олімпіади. Символічно, що на початку XXI століття вона проходить у себе на батьківщині — у Греції. Олімпійські ігри давнини дали нащадкам не лише зразки сили, краси, мужності. Вони ж установили норми моралі, які мають неперебутне значення. Сто десять років тому про це знову нагадала «Олімпійська хартія» П’єра де Кубертена: «Цілі олімпійського руху полягають у сприянні розвитку тих прекрасних фізичних і моральних рис, що набуваються в змаганнях на дружніх полях аматорського спорту і в об’єднанні молоді світу раз у чотири роки на великому спортивному святі, створюючи тим самим міжнародну довіру і добру волю, сприяючи створенню кращого і більш спокійного світу».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво