Приречені жертви розлучення

Кожний другий шлюб у країні приречений на крах — така статистика. Розлучення стали буденністю, їх уже не сприймають як щось катастрофічне. А дарма. Оскільки від цього в 70 випадках із ста страждають діти. І з кожним роком число дітлахів, які живуть у неповних сім’ях, зазвичай, без батька або з вітчимом, неухильно зростає. Відсоток неповних сімей в Україні такий високий, що це можна розцінювати як порушення природного середовища розвитку й виховання підростаючого покоління. На думку практикуючих психологів, дитині, яка пережила розлучення батьків, у майбутньому набагато важче влаштувати особисте життя й створити життєздатну родину. А численні соціологічні дослідження стверджують, що в неповних і неструктурованих (новостворених) сім’ях зростає ризик прилучення дітей і підлітків до алкоголю, куріння, наркотиків і ранніх статевих зв’язків. Але це вже наслідок розпаду шлюбів. Наше ж завдання — з’ясувати справжні причини такого сумного стану справ, вірніше те, чому розлучення в Україні такі численні.

Нині ні для кого не секрет, що більша частина сімей, майже 80%, розпадаються з дуже банальної причини — не зійшлися характерами. Саме це формулювання вважається вагомою причиною для розірвання шлюбу. Тому не дивно, що в нас так багато охочих розлучитися. Оскільки сама процедура розлучення в Україні надто спрощена.

— Наприклад, у тій ж Італії, де мешкає досить багато наших співвітчизників, розлучення заборонене державою, — розповідає юрист, глава правозахисної організації «Міжнародна ліга з захисту прав громадян України» Едуард Багіров. — Тільки смерть одного з подружжя або зрада є підставою для розірвання шлюбу. Щоправда, там подружня зрада — надто дороге задоволення, тому що веде за собою серйозні наслідки. У Німеччині розлучення забирає занадто багато часу й коштує цілий маєток. Напевне, тому розважливі німці не поспішають розлучатися. Але в нас усе набагато простіше. Досить принести заяву в РАГС або суд, і ви за дуже символічну суму (кілька десятків гривень) — уже не чоловік і дружина.

Яскравим підтвердженням може стати історія Дмитра К., від якого пішла дружина, забравши з собою дитину. Незабаром вона подала заяву до суду на розлучення, вказавши при цьому ту ж таки «вагому» підставу: не зійшлися характерами. Хоча, насправді, причина виявилася іншою — інший чоловік, заможний іноземець (колишній начальник дружини Дмитра), котрий хоче, щоб вона разом із дитиною переїхала жити до нього. Попри всі прохання чоловіка в суді не поспішати з розірванням шлюбу, суддя, поговоривши на засіданні про природу й погоду, несподівано винесла рішення: шлюб розір­вано, а дитина переїжджає жити до матері й іншого чоловіка, оскільки та ж суддя автоматично призначила її опікуном дитини.

Із прийняттям такого рішення, в Дмитра одразу зменшилися шанси не тільки повернути свою родину, а й побачити власну дитину. Оскільки заможний німець — директор будівельної компанії в Києві — обіцяв зробити все, щоб відібрати в нього через суд дитину, якщо той сам не відмовиться від свого сина. Про те, що це не жарт, Дмитро дізнався, отримавши позов до суду на позбавлення його — кревного батька дитини — батьківських прав. Тепер він мусить більше року боротися за право називатися батьком. Оскільки в нас мати дитини, з юридичної точки зору, набагато більше захищена, ніж батько.

А от іще одна гучна історія, яка сталася в славному місті Запоріжжі з дівчинкою, яка в 15 років проміняла рідну матір — відому плавчиху — на... 50-річного чоловіка. У мене ще зберігаються в течці заяви дочки, написані, як вона висловлюється, проти «формальної» мами й вітчима з проханням запроторити їх обох за грати. А все через її дорослого залицяльника, якого дівчина хоче вберегти від в’язниці за те, що він їй «дав прихисток», коли вона втекла з дому. Про цей випадок багато писали газети, засуджуючи дівчину й її «занадто дорослого» кавалера. І тільки в одному друкованому виданні психолог зазначив головну причину такого неординарного вчинку, яка, на думку фахівця, криється в розлученні матері з батьком дівчинки й подальшому відгородженні її від спілкування з татом. Із цією версією згодна й сама дівчина, яка добровільно пішла від матері й нині мешкає в сім’ї свого батька. Мабуть, так вже влаштований наш світ, в якому нічого не проходить безслідно. От тільки що робити з невтішними статистичними даними, що підтверджують катастрофічне зростання чисельності неповних сімей із неповнолітніми дітьми? На це хвилююче питання можуть відповісти юристи.

Так, Едуард Багіров вважає, що потрібно ускладнити саму процедуру розлучення. «Коли так швидко розлучають сім’ї, в котрих немає дітей, — це ще півбіди. Але якщо в сім’ї з’явилося маля, то в жодному разі не можна одним розчерком пера судді вирішувати його подальшу долю», — стверджує правозахисник і додає, що в такій ситуації суддям треба більш заглиблюватися в ситуацію, розглядати, з чиєї провини розпався шлюб, і серйозніше ставитися до питання опікунства над дитиною. Оскільки юридично сім’я вже не існує, але фактично ці люди пов’язані до кінця своїх днів спільною дитиною. «Тому не зайвим було б розписувати в судовому рішенні обов’язки кожного з батьків із попередженням про те, що сторона, яка нині є опікуном дитини, може назавжди втратити це право, якщо почне перешкоджати другій стороні брати участь у її вихованні. Можливо, тоді випадків маніпуляції дітьми заради досягнення якогось матеріального блага стало б менше, — вважає Едуард Багіров. — А ще краще, батьків, які подали на розлучення, просто позбавляти на час, скажімо, на півроку, можливості опікуватися дитиною й передавати маля на виховання в державні установи за рахунок батьків, щоб ізолювати його від згубного впливу мами й тата, які посварилися. При цьо­му батьки зможуть регулярно відвідувати своє чадо, доводити йому, таким чином, свою любов і відданість. Увесь цей час із дитиною й дорослими працюватимуть психологи, які допоможуть їм розібратися в ситуації, що склалася. Після такого виховного курсу, я впевнений, по-перше, дитина сама зможе зробити вибір: із ким їй краще буде жити — з мамою чи татом. А по-друге, батьки боятимуться розлучатися, знаючи, що їх чекає попереду. Можливо, ці заходи комусь видаються надто жорстокими. Але як ще можна відновити втрачену в нашому суспільстві повагу до інституту сім’ї й шлюбу, якщо не силою? А поки нам нічого не залишається, окрім як миритися зі зростанням кількості розлучень і покаліченими долями дітей...