Нова парадигма батьківства

Поділитися
Мало хто сумнівається у винятковій важливості й незамінності матері в житті дитини. Значно менше відомо про те, що з найперших днів життя дитина гостро потребує тісного психологічного зв’язку з батьком...

Мало хто сумнівається у винятковій важливості й незамінності матері в житті дитини. Значно менше відомо про те, що з найперших днів життя дитина гостро потребує тісного психологічного зв’язку з батьком.

Реабілітація батьківства

На відміну від оспівуваного образу матері, образ батька в сучасній масовій свідомості не занадто ідеалізується. Батьківство асоціюється хіба що з генами і матеріальним забезпеченням сім’ї. Поняття «батьківський інстинкт», хоча й вживається іноді в розмовах на теми виховання (нерідко в іронічному чи запитальному контексті), не йде в жодне порівняння з непереможним і незаперечним материнським інстинктом. Недарма знаменитий антрополог Маргарет Мід саркастично зауважила, що «батьки є біологічною необхідністю і соціальним випадком».

Тим часом безумовний пріоритет матерів — це відносна новація. Приблизно до середини XVIII століття на Заході (і до початку XIX століття у нас) більшість батьків працювали неподалік домівки і брали активну участь у житті сім’ї та дітей. Протягом тисячоліть патріархальна культура вважала батька компетентнішим за матір, він ніс відповідальність за те, якими людьми виростуть його діти. У разі розлучення діти залишалися з батьком, і всі повчальні книжки з приводу виховання підростаючого покоління адресувалися саме батькам.

Від’єднання батьків від сім’ї відбулося під час і внаслідок промислової революції. Індустріалізація суспільства викликала фемінізацію домашньої сфери і маргіналізацію ролі батька. Не дивно, що психологія виховання дітей, що виникла як наукова дисципліна на початку ХХ століття, стала розвиватися як психологія материнства. Саме тоді й сформувалися міфи про материнський інстинкт і про те, що жінки «запрограмовані» бути матерями. Навіть Фрейд, який відводив постаті батька центральну роль у психічному та сексуальному розвитку особистості, відкидав будь-яку можливість батьківського впливу до досягнення дитиною двох років.

Розвиток психології як науки вже до середини ХХ століття розвіяв багато «материнських міфів» і виявив ключову роль батьків у житті дітей найбільш раннього віку, щоправда, спочатку ніби «від супротивного» — як негативні наслідки його відсутності. Цікаво, що серйозний перегляд застарілої парадигми батьківства на Заході почався завдяки феміністському руху 1970-х років, який поставив запитання: чи можуть батьки бути такими ж турботливими й велелюбними, як матері. Відповіддю було чітке і безумовне «так».

Постіндустріальне суспільство створило особливо сприятливі умови для повернення батьків у сім’ю. Багато сучасних чоловіків прагнуть брати активну участь у вихованні дітей, і цей процес спостерігається не лише на Заході, де запроваджують декретні відпустки для батьків, татусям сплачують «лікарняні дні» для догляду за хворими дітьми, а професія вихователя дитячого садка є повністю «чоловічою». І у нас уже чимало молодих тат присутні при народженні своїх дітей і піклуються про них нарівні з дружинами.

У чому однакові тата й мами?

Численні дослідження, проведені західними психологами в останні роки, виявили набір «батьківських рис», за якими чоловіки та жінки практично не відрізняються. Ось їх короткий перелік.

— Рівень емоційної «запрограмованості» на турботу про свого нащадка в середньому однаковий для жінок і чоловіків. Різниця буває лише в мірі підготовки до такої турботи і в сприйнятті цієї ролі суспільством та сім’єю.

— Прагнення відчувати емоційний зв’язок зі своїми дітьми протягом життя однакове для чоловіків і жінок, хоча форми вираження цього зв’язку можуть бути різними.

— Чоловіки не гірше за жінок «читають» сигнали, які подають маленькі діти від голоду, болю, нездужання. Психологічні та біологічні реакції (серцевий ритм, частота дихання, температура тіла тощо) чоловіків і жінок у відповідь на різні прояви немовлят теж не різняться.

— Батьки й матері виражають однаковий рівень стурбованості у випадках, коли їм доводиться залишати дитину на опіку інших людей.

— Чоловіки і жінки мають однакову здатність знаходити своє немовля серед багатьох, наприклад, у пологовому будинку чи яслах (для цього, звісно, їм обом треба спочатку з ним «познайомитися»).

— Проблеми батьків, які мусять виховувати дітей самі, теж не залежать від статі. Головні серед них — труднощі у встановленні дисципліни, відчуття самоти, брак підтримки від інших дорослих, складнощі з пошуком хорошого дитсадка чи няньки і встановленням балансу між домівкою та роботою.

Чим відрізняються тато і мама?

Батьки взаємодіють із дітьми не так, як матері. Зазвичай татусі частіше й охочіше граються з дітьми, ніж мами. Якщо матері тяжіють до спокійної рутини, то батьки схильні до спонтанності і до нових, непередбачених розваг, навіть у тих випадках, коли їм доводиться виконувати цілком «серйозні» функції з догляду за дитиною. Найбуденніші справи — купання, зміну підгузників, одягання, чищення зубів... — батьки найчастіше супроводжують фізичною активністю й ігровими елементами (на думку деяких матерів, іноді навіть занадто). У результаті, як відзначалося в одному з досліджень, починаючи приблизно із 7-місячного віку, немовлята проявляють більший ентузіазм, коли їх беруть на руки батьки, аніж коли те роблять матері. Подальший аналіз засвідчив: мама, як правило, піднімала дитину, щоб зробити їй щось, а тато — або у відповідь на заклик малюка до ігрового спілкування, або ініціюючи таке спілкування.

Гучні й іноді буйні дитячі ігри з батьками нерідко дратують матерів, і даремно, бо, як стверджують психологи, батьківський «грайливо-активний» стиль спілкування — ключовий у процесі виховання в дитини емоційного самоконтролю. Надалі це допоможе встановлювати глибокі й наповнені соціальні стосунки в дорослому житті. «Діяльні», наповнені збудженими веселощами й фізичною активністю стосунки між дитиною та батьком позитивно впливають на здатність до навчання і допомагають маленькій людині повірити в себе, не боятися виявляти ініціативу і творчість. До речі, багаторічні спостереження над батьками-одинаками спростували досить поширену думку, що батьки не стали б так веселитися, якби їм довелося взяти на себе тягар щоденної відповідальності із догляду за дитиною.

Батьки віддають перевагу іграм із менш традиційними темами, рухливішим і спрямованим на знайомство з чимось невідомим. Вони в середньому більше, ніж матері, схильні спонукати дітей до сміливих експериментів із дослідження навколишнього світу. У взаємодії з батьками діти легше переживають фрустрацію, коли пробують щось нове і в них щось не виходить. Матері й батьки по-різному реагують на ситуації, коли дитина зіштовхується з труднощами у процесі навчання. Мами в середньому раніше, ніж татусі, намагаються прийти на допомогу дитині: зробити щось важке або незрозуміле замість неї, підказати наступний крок, а то й простягнути свою рятівну руку.

Класичний приклад – навчання їзди на велосипеді. Попри широкий індивідуальний розкид у цьому показнику, батьки в середньому дають більше часу дитині на те, щоб та їхала самостійно, без підтримки, і батьківський «стандарт часової затримки» з надання допомоги, як правило, дає кращий результат: діти, котрих учать кататися «жалісливі» мами, починають їздити пізніше і, хоч як дивно, переживають більше негативних емоцій під час навчання, ніж ті, кому асистують «жорстокосерді» татусі.

Характерна навіть така дрібна деталь, як спосіб тримання маленької дитини на руках. Батьки мають тенденцію тримати дитину обличчям уперед, даючи малюкам можливість дивитися на світ так само, як дивляться вони самі, сприймаючи світ «прямо в обличчя». Матері ж повертають дитину обличчям до себе або піднімають її вище, щоб вона дивилася на світ через материнське плече.

Цікаво, що при цьому і в матерів, і в батьків спостерігається спільна тенденція: приблизно у 80% випадків ті й інші тримають дитину на лівому боці свого тіла, ближче до серця (і це справедливо навіть для лівшів).

У батьків і матерів різний підхід до встановлення дисципліни. Матері схильні підкреслювати «соціальну ціну» поганої поведінки, використовуючи за «точку відліку» стосунки між людьми. Класична реакція мами — присоромити маленького бешкетника й висловити своє засмучення його поганою поведінкою. Приклад: дитина перевернула тарілку з їжею. Мати докоряє: «Ну що ж ти накоїла? У мами й так багато роботи, а тут ще за тобою прибирай...» (підсвідомий сигнал: «не смій думати, що я твоя рабиня»). Ще одна поширена реакція матері: «Тепер мені треба прибрати за тобою, а ми вже й так спізнюємося...» (підсвідомий сигнал тут: «ти нас підвела...»).

Батьківський стиль більш «механістичний» і емоційно відсторонений. Можна сказати, що батьки більш функціональні і менш маніпулятивні при встановленні прийнятної поведінки. Приклади характерного батьківського підходу: «Не хочеш прибирати за собою — не будеш гратися на комп’ютері». Або: «У тебе не буде друзів, якщо не ділитимешся іграшками». Психологи вважають, що поєднання обох підходів — маніпулятивного і функціонального — неоціненне для розвитку в дитини совісті.

Окрім відмінностей у стилі взаємодії, відрізняється від материнської і сама природа зв’язку між татком та дитиною. По-перше, цей зв’язок тонший і легше руйнується в періоди розладів між батьками. Крім того, татусі, схоже, сильніше впливають на характер і дорослу долю дітей, особливо коли йдеться про негативні тенденції. Так, наприклад, батьки з низькою самооцінкою чинять сильніший вплив на дітей, аніж матері, незадоволені собою та своєю долею. За результатами багатьох досліджень, спостерігається пряма кореляція між успіхами людей обох статей в особистісній і професійній реалізації та рівнем їхньої близькості з татками в дитинстві.

Золотий стандарт: «залучений батько»

До головних ознак залученого батьківства зараховують відповідальність за дитину, задіяність у процесі виховання, фізичну присутність і доступність, матеріальне забезпечення сім’ї, участь у прийнятті рішень. Цікаво, що самі діти є потужним чинником, який впливає на поведінку батьків і «виховує» їх. Особливо це добре виявляється при однаковому темпераменті. Так, якщо пара батько—дитина — два споглядальники, вони насолоджуються товариством одне одного у спокої та пасивності. Два збуджених і гучних індивідууми знайдуть одне одного незамінними в різного роду пригодах.

Найважливіший чинник — це час, проведений разом. Численні дослідження підтверджують: чим більше часу проводить батько з немовлям за відсутності матері, тим ширшим стає надалі його «батьківський репертуар». З іншого боку, немовлята, не обділені спілкуванням із батьками, мають багатший спектр соціальних навичок і вищий рівень дослідницьких рис. Вони не тільки частіше всміхаються татку і діляться з ним іграшками, а й довше дивляться на предмети, охочіше й більш усвідомлено маніпулюють ними. Ще важливіша, ніж кількість, — якість взаємодії між батьком та дитиною. Важливо не тільки те, чим займаються батько й дитина, а й те, як вони це роблять, яку роль відіграє батько в цій взаємодії.

Здається очевидним, що сини турботливих і залучених у процес виховання батьків, виростаючи, самі стають такими ж стосовно своїх дітей. Парадоксально однак, що відсторонені й холодні батьки нерідко стимулюють у своїх синах «компенсаторний процес», і син, коли виросте, прагне стати таким батьком, якого в нього не було і про якого він мріяв.

Американські психологи розробили набір простих, але важливих правил, які допомагають молодим батькам наповнити застаріле й затавроване поняття патріархату новим, сучасним змістом.

— Ранній старт. Батьки, залучені до турботи про дитину з перших днів її життя, як правило, зберігають близькість із нею й надалі.

— Визначення власної батьківської ролі. Щоб вигострити батьківські навички і набути впевненості, батькам треба перестати розглядати дружину як єдиного експерта, який самостійно несе відповідальність за всі аспекти життя малюка. Шукайте, що у вас виходить краще, і обов’язково знайдете.

— Відкритість у вираженні своїх почуттів. Відчуття страху, тривоги, розчарування, а то й ревнощі до «природних» переваг дружини у батьківських функціях цілком нормальні. Якщо їх притлумлювати й заганяти всередину, вони тільки посиляться і призведуть до відчуженості. Усе можна обговорити по-хорошому.

— Вивчення дитини. Батьку слід намагатися самому читати сигнали, які посилає малюк, не покладаючись виключно на думку дружини. Тут, як ніде, важливі деталі й нюанси.

— Повага до розмаїття підходів. У кожного з батьків може бути свій стиль поведінки з дитиною, і найкраще, що вони можуть зробити, — це прийняти його без критики й осуду.

— Реалістичні очікування. Не слід переживати, якщо перші спроби взяти участь у щоденній турботі про малюка виявляються невдалими. Головне в батьківській справі — це терпіння.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі