Невже покине зиму січень? - Соціум - dt.ua

Невже покине зиму січень?

29 грудня, 2010, 17:35 Роздрукувати Випуск №49, 29 грудня-14 січня

Так, це станеться. Але тільки за старим стилем. І рочків так через сім... тисяч.Людина коїть помилки не тільки в часі, а й із часом...

Так, це станеться. Але тільки за старим стилем. І рочків так через сім... тисяч.

Людина коїть помилки не тільки в часі, а й із часом. Більше того, хронологічні ляпсуси штучно програмуються в умах українців уже з часу шкільного.

Підручники навчать...

Так, підручник для 5 класу «Вступ до iсторiї України» (Мисан В. — К.: Генеза, 2005) приголомшує повідомленням: «Якщо на календарi 2005 рiк, то це означає, що людство прожило 2005 рокiв вiд народження Христа» (с.14). Абсурд! За такої умови прожито 2004 повних роки нашої ери, а 2005-й — не прожитий, він триває і, можливо, щойно стартував. Так само, як і навчання у п’ятому класі не означає, що закінчені п’ять класів. Далі — більше: «Вiдлiк часу до нашої ери (до н.е.) рахують у зворотному порядку, назад — вiд 1 року до безконечностi». Ще абсурдніше! Календар — зовсім не градусник, де плюс і мінус розходяться в різні боки. Час завжди йде вперед, а ось нумерація років до н.е. з кожним роком зменшується, бо скорочується відстань до тієї самої нашої ери.

Порівнюють лінію часу зі шкалою Цельсія і автори підручника «Iсторiя стародавнього свiту. 6 клас» (К.: Грамота, 2006) С.Голованов і С.Костирко. Це видно на графіку на с.12. Вони ж настановляють: «Вiд початку нашої ери минуло рiвно стiльки рокiв, яким числом означено рiк, у якому ти живеш» (с.13). Таку думку «історики», мабуть, списали у В.Мисана, так, як в учнівські роки на перервах передирали невиконані домашні завдання... Їм би прислухатися до своєї ж думки: «... якщо добре не володiти правилом вiдлiку часу, можна потрапити зовсiм не туди, куди збираєшся» (с.12), і не виставляти напоказ свою безграмотність у хронології. Але вона знову спливає на с.23, де «неоліт» (новий кам’яний вік) оголошений «мідно-кам’яним», а «енеоліт» (істинно мідно-кам’яний) став «бронзовим». Не шукайте виправдання, це не помилка, бо на с.49 в рубриці «вузлики на пам’ять» усе повторюється. На с.15 у блакитну рамочку взято «Історичну цікавинку. Розвиток давньоримського календаря, «куди вклинився і календар григоріанський. Із усіх внутрірамкових огріхів згадаємо останній: «на годину його (григоріанського календаря. — О.Ф.) впровадження різниця з юліанським становила 13 днів». Ні, різниця становила десять днів, а ще три дні накопичила за наступні століття православна церква, яка не визнала реформу Папи Римського Григорія ХІІІ. На тій-таки сторінці йдеться: «В Україні григоріанський календар діє з 31.01.1918 р.». Знову ні! На сході, де була радянська влада, григоріанський календар стартував 14 лютого 1918 року, а на заході України — з 15 жовтня 1582 року.

Інший підручник для п’ятикласників — «Вступ до історії України» (Власов В., Данилевська О. — К.: Генеза, 2005) — оповіщає: «300 — 400 років тому в Україні ввійшов у вжиток лік років, який ми використовуємо й тепер» (с.12). Відразу постає питання про компетентність авторів у галузі хронології. Чим викликана така величезна (столітня!) похибка для такого недавнього періоду: незнанням фактів, сумнівами чи впевненістю, що книжка прослужить не менше сотні років? І потім — хто «ми»? Ми й тепер різні, а нинішні українські землі навіть 250 років тому були у складі країн з різною культурою. Мусульмани, наприклад, рахують роки за хіджрою, католики — за григоріанською системою, православні вели лік то від сотворіння світу, то від Різдва Христового, але за юліанським календарем...

Чи то автори черпали інформацію з бульварної преси, чи то працівники цієї преси і багато дикторів навчалися за такими підручниками. Тож спробуємо зменшити кількість пересудів. Спочатку воскресимо в пам’яті, що ера — це подія, від якої ведеться лік років. Кожен із нас найчастіше вважає своєю ерою момент свого ж народження. Великі групи народів обирають на роль ери подію, відому більшості. І більшість у курсі справи, що нашою ерою (н.е.) вважається буцімто момент Різдва Христового.

Диктатор, Папа і одиниця у хронології

У 45 р. до н.е. Юлій Цезар, затіявши календарну реформу, затвердив новий календар, який на честь себе назвав юліанським, і повелів вважати, що рік дорівнює 365 діб із чвертю. Ці четвертинки за чотири роки підсумовувалися в додаткову лютневу добу. Подовжений рік через латинське коріння сьогодні називають високосним.

Однак через 16 століть люди стали помічати вже десятиденну розбіжність між низкою природних явищ та календарним графіком. Давалася взнаки помилка в 11 хвилин і 14 секунд — саме на стільки юліанський календар виявився тривалішим за реальний астрономічний рік. Великий Данте на початку XIV століття навіть висловлював устами героя «Божественної комедії» думку, що колись «січень вийде із зими через соту частку дня, якою внизу (на Землі. — О.Ф.), нехтують».

У 1582 році Папа Римський Григорій XIII скликав чергову комісію з календарного питання. Цим вчинком він зміг виправити неточність і увічнити своє ім’я. Для усунення недорахування десяти днів наказано було вважати, що того року після четвертого жовтня настане відразу 15-те. Щоб помилка знову не накопичувалася, завершальні роки століть оголошувалися високосними лише в тому разі, якщо перші дві цифри діляться на чотири. З 1600, 1700, 1800 і 1900 рр. цій умові відповідає лише 1600-й.

Православні («на зло» католикам) григоріанського календаря не прийняли, продовжуючи примножувати похибку. До десяти наявних помилкових днів по одному додали 1700, 1800 і 1900 рр. Ось чому ми святкуємо «старий новий рік» через 13 днів після справжнього. Через ці математичні нагромадження часто буває плутанина при перерахунку дат старого стилю в новий і навпаки. Слід то відняти 13, то додати 11, то нічого не змінювати і т.д. До речі, в 2101 різниця між новим і «старим новим» роком становитиме вже 14 днів.

Для декого плюс-мінус одиниця у хронології — це дрібниця. Наприклад, слухаєш якогось диктора на радіо чи ТБ і дізнаєшся, що якомусь артистові або королю виповнилося 70 років. А інший диктор про ту ж саму людину повідомляє, що такий-то відзначив 70-й день народження. Хто з двох не має рації? Звичайно, другий. Адже з моментом 70-річчя настає 71-й день народження.

Через зневажливе ставлення до дрібниць людство двічі зустрічало третє тисячоліття: разом із 2000 і 2001 роками.

От би відзначати всі ери!

Хто-небудь обов’язково запитає: «Звідки Цезар знав, що впроваджує календарну реформу
45 року до Різдва Христового?» Звісно, він цього не знав. Це наш лік. Гай Юлій жив за іншим календарем. Цезар і його співвітчизники вели лік років від заснування Риму. А якщо 753 року римської ери народився Христос, отже, Рим заклали за 753 роки до Різдва Христового (до н.е.). Греки вели лік років від перших олімпійських ігор (776 р. до н.е.). Події на Землі, які трапилися раніше, ні греків, ні римлян не турбували. За 544 роки до н.е. розпочалася буддистська ера. Мусульмани сьогодні живуть у XV столітті за хіджрою, тобто по втечі (в 622 р. н.е. пророк Мухаммед втік з Мекки до Медіни), а їхні сусіди в Ізраїлі живуть у 5771-му від «сотворіння світу». В СРСР на відривних календарних аркушиках, крім числа і місяця, обов’язково зазначалося, який рік іде після Великої жовтневої соціалістичної революції (7 листопада відбувалася зміна року. Чим не ера?).

На Русі рахували літа (тобто роки) від «сотворіння світу» (с.с.), але чомусь християнський і єврейський календарі не збігаються. Христос, за християнськими мірками, народився у 5508 р. від с.с., і тепер за цією ерою приблизно 7519 р. «Приблизно», тому що неодноразово змінювалися дні зустрічі нового року. До суворого князювання Івана III (1462 — 1505 рр. ) літа починалися першого березня, а за його указом від 1492 року стали стартувати вже першого вересня. Чи випадково? Адже це водночас 7000-й р. від с.с., на який священики черговий раз гарантовано віщували кінець світу і в якому Колумб відкрив Новий Світ. Востаннє першого вересня офіційно вітав своїх підданих із Новим 7208 роком від с.с. Петро I. Проте через три з лишком місяці цар наказав рахувати роки і з 1 січня, і від народження Христа.

Виконуючи його веління, ми наряджаємо ялинки, гримаючи феєрверками, але забуваємо пункти «не чинити в новорічні урочистості мордобій і не напиватися, аки свині, бо для цього інших днів у році предосить». Петро в указі помилково назвав 1700 рік, що настав, початком нового століття, але, правду кажучи, великий реформатор був не сильний у математиці (це без іронії).

Ось тільки не захотів самодержець замінити помилковий юліанський календар на григоріанський. Ця заміна лягла на плечі більшовиків. У 1918 році, за їхньою постановою, після 31 січня наставало 14 лютого.

Причому тут Цезар?

Автор не вважав за потрібне перенасичувати статтю «сухою» частиною наукової хронології. Більше того, далі піде зізнання в незнанні, здавалося б, елементарного: хто й коли придумав починати рік у такий незручний і водночас такий уже звичний момент як 1 січня? Незручний хоча б тому, що він «всередині» пори року і не пов’язаний із конкретними астрономічними явищами. До того ж, читаючи інформацію, що зима 1943 року була суворою, як дізнатися, про які місяці мова: про січень і лютий чи про далекий грудень, який настане через дев’ять місяців?

Не тільки газети-одноденки, а й окремі наукові праці повідомляють, що першим днем римського реформованого (юліанського) календаря стало перше січня 45 р. до н.е. Більш вдумливі автори інформують, що перше січня згаданого року — лише дата впровадження новації (адже Папа Григорій XIII і радянський уряд також реформували календарі не в перший день року). Але популярні довідники чомусь не розголошують справжнього змісту указу великого диктатора.

Аналізуючи ці дві версії, автор схиляється до останнього варіанту. І ось чому. Такий мудрий чоловік, як Гай Юлій, плануючи величну реформу, не міг оминути увагою такі важливі моменти, як найменування місяців. Та він про них і не забував. Адже перейменував він місяць, який мав рахункову назву «п’ятий» (квінтиліс), знову-таки, на свою честь, — у «липень» (юліус). Проте залишив незачепленими наступні за ним: «шостий» (секстиліс, який незабаром буде перейменований Октавіаном Августом), «сьомий» (септембер), «восьмий» (октобер), «дев’ятий» (новембер) і «десятий» (децембер). Чи це не свідчення того, що початок року зберігався за березневими календами (перше березня)? Перейменовуючи квінтиліс в юліус, Цезар міг попутно перейменувати секстиліс в октобер, септембер в новембер і т.д., аж до децембер — в дуодецімус (дванадцятий). До того ж чому лютий залишили коротуном із 29 днями і до нього додавали додатковий день у високосні роки1? Та тому, що саме він залишався фінальним у році. А де, якщо не на фініші, робити всілякі поправки і усувати помарки? Починатися все має «з чистого аркуша»!

Є й інші аргументи на користь того, що Цезар не змінював традицію зустрічати рік на початку весни, коли прокидається природа.

Якби першосічневе новоріччя почалося в єдиній Римській імперії, його б зберегли після розпаду 395 року і Західно-Римська, і Східно-Римська (Візантійська) імперії. А 988 року Володимир Великий запозичив би у Візантії не тільки релігію і ще одну дружину, а й, що резонно, календар. А Русь, як уже сказано, до 1492 року відзначала новоліття в березні. І місяці не випадково згодом набули римських назв.

До того ж є численні посилання на Нікейський церковний собор 325 року, який нібито переніс початок календарного року з першого березня на перше вересня. Чому січень не згадується? Про нього забули чи в певний момент до цього в якнайсуворішій таємниці перенесли початок року з січня знову на березень? Втім, із Нікейським собором автору теж не все зрозуміло: посилань на згадану постанову багато, а в першоджерелі ця інформація поки що так і не виявлена...

Цілком можливо

То хто ж і коли прославив перше січня? Не спала така ідея на думку ченцеві Діонісію Малому (жартівливе прізвисько за великі габарити)? Саме він у 248 році по ері жорстокого Діоклетіана2 (532 р. н.е.) вперше розрахував пасхалії, починаючи від обчисленої ним же дати Різдва Христового: 25 грудня 284 року — до ери Діоклетіана (753 р. від заснування Вічного міста). А перше ж січня — найближчий початок місяця до того ж таки Різдва. Звичні для нас дати християнської ери приживалися не так і швидко. Навіть у церковних документах вони стали обов’язково зазначатися лише з 1431 р. н.е. (поруч, щоб уникнути помилок, проставлявся звичний у ті часи рік від сотворіння світу). У мирський ужиток наша ера стала поступово (!) проникати через ще з півстоліття. Чи не в цьому проміжку часу (з 532 р. н.е. по середину XV ст.) розпочалося піднесення січня в ранг лідера року?

1 Лютий втратив один день після того, як Август не тільки дав шостому місяцю своє ім’я, а й, порушивши періодичність, узаконив у ньому 31 день, щоб навіть тут зрівнятися з Цезарем.

2 Ера Діоклетіана (вона ж «ера мучеників») розпочалася з моменту його воцаріння — 29 серпня 1037 р. від заснування Риму (284 р. н.е.). Але який день став для неї новорічним (чи не 1 вересня?) — це ще одне незнання автора!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво