Невідомий Достоєвський - Соціум - dt.ua

Невідомий Достоєвський

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Його ім’я не ввійшло в жодну класичну хрестоматію, його романами не зачитуються на Заході — він устиг написати лише одну книжку...

Його ім’я не ввійшло в жодну класичну хрестоматію, його романами не зачитуються на Заході — він устиг написати лише одну книжку. Головний архітектор Єлисаветграда середини ХIХ століття, талановита людина, забута чи майже забута нами...

180 років тому в сім’ї Достоєвських народився ще один син — Андрій. Із братом його ріднили неабиякі літературні здібності, які яскраво проявилися в єдиній книжці мемуарів, виданій через роки його нащадками. Сьогодні цей твір читається як найзахопливіший бестселер.

І хоча вже в юності життєві шляхи братів розійшлися практично назавжди (один належав Росії, а інший провів практично все життя в Україні), роки спільного навчання в Петербурзькій вищій архітектурній школі (її закінчили всі чотири брати) незгладимо позначилися на особистості Андрія. У його «Воспоминаниях» відчувається потужний талант Достоєвських, а в поглядах — шокуючий для того часу склад розуму.

В Україні збереглася спадщина Андрія Достоєвського на поприщі архітектури — в Єлисаветграді, Сімферополі та Катеринославлі.

Ох, Єлисавет, Єлисавет!..

Молодому архітектору, котрий приїхав у повітове місто, було від чого втратити розум: вважалося, що в Єлисаветграді жили найвродливіші дівчата Росії. Тут були розквартировані офіцери, і красуні з різних міст приїжджали в Єлисавет, аби «зробити вдалу партію».

На «ярмарку наречених» двадцятичотирирічний головний архітектор не залишився непоміченим: аура рідного брата великого письменника привертала до нього загальну увагу. Чесно кажучи, молодий Достоєвський і сам чимало цьому сприяв.

До своєї честі, він не зрікся брата, коли було оголошено вирок про страту Федора, замінений пізніше на каторгу. Жителі Єлисаветграда запитували з жахом: чи не ваш це родич? На що Андрій відповідав: «Це мій рідний брат». Після цього він довго відчував на собі пильні погляди обивателів.

Інтерес до особистості Андрія Достоєвського в Єлисаветграді засвідчує історія його вінчання: у собор, де вінчався молодий архітектор, набилося стільки народу, що яблуку ніде було впасти... Вибирав наречену Достоєвський недовго: у жовтні 1849 року він прибув до Єлисаветграда, у грудні познайомився зі своєю майбутньою дружиною (ми знаємо лише прізвище її батьків — Федорченко), а через півроку вони обвінчалися. Зважаючи на все, це було перше й єдине кохання, яке Андрій Михайлович проніс через усе життя. Після смерті дружини в Ярославлі він говорить про неї: «Немає моєї найдорожчої» (він переживе її лише на кілька років). Єлисаветград пов’язаний із найяснішими подіями в житті Андрія — любов’ю, одруженням і народженням дітей. Тут він провів майже дев’ять щасливих років.

У Кіровограді збереглася лише одна фотографія Андрія Достоєвського й один оригінал його проекту фортифікаційних споруд.

Заступник директора Кіровоградського краєзнавчого музею з наукової праці Світлана Колесник належить до тих небагатьох краєзнавців міста, котрі знають про спадщину Андрія Достоєвського:

— Внесок Андрія Михайловича в розвиток Єлисаветграда полягає передусім у його співпраці з міським головою Олександром Пашутіним. Цей тандем і дав можливість вважати Єлисаветград того часу містом європейського типу. Чимала заслуга Андрія Достоєвського в тому, що в місті з’явилася брущатка, водогін, електричне освітлення на вулицях...

«Дрімучий» і «непролазний» — ці невтішні епітети Єлисаветграда часто зустрічаються в мемуарах Андрія Достоєвського. Таку саму характеристику місту дає і Федір Достоєвський у романах «Братья Карамазовы» й «Идиот».

Існує міф про те, що знаменитий письменник приїжджав у повітове місто. Проте нині вірогідно відомо, що це не так. Описи Єлисаветграда у Ф.Достоєвського дають місцевим краєзнавцям підстави стверджувати, що на творчість письменника вплинули розповіді брата.

Молодому архітектору довелося «засукати рукава»: цивілізація в Єлисаветграді відчувалася лише на Великій Перспективній вулиці. «Відійшов на один крок — бруд, солом’яні дахи, місто на цьому закінчується», — писав Андрій Достоєвський.

— Архітектори нашого міста — Яків Паученко, Олександр Лишневський та інші, — розповідає бібліограф Світлана Ушакова, — прийдуть набагато пізніше, наприкінці ХIХ — початку ХХ століття. За часів А.Достоєвського всі значні імена в архітектурі належали італійцям, а вітчизняні архітектори встигли заявити про себе лише в столицях. У повітовому Єлисаветграді ніхто навіть до пуття не знав, що таке архітектор.

Цікавий у цьому зв’язку випадок із проектуванням садиби «Притулок» неподалік від Червонокам’янки, що належала заможному поміщикові Соколову-Бородкіну. Отримавши від замовника гонорар у конверті, молодий Достоєвський відкрив його дорогою додому й онімів: у конверті лежало аж... 10 рублів! Така робота оцінювалася мінімум у сто. Повернувшись додому, Достоєвський написав поміщику листа й невдовзі отримав від зніяковілого замовника сто рублів — некультурний багатій просто не знав, як оплачується праця архітектора, він заплатив за проект садиби як за гравюру!

Брат змовника

Але не тільки закутковість Єлисаветграда гнітила Андрія Достоєвського.

Це було військове місто розквіту Миколаївської епохи, час «блакитних мундирів». Таке оточення душило освічену молоду людину. Сам він був приписаний до військового відомства суто випадково. Здобувши освіту інженера шляхів сполучення, Андрій не потрапив на службу до цивільного відомства лише тому, що начальник-самодур не хотів бачити в себе на службі нікого з родини Достоєвських.

Андрій тричі їздив до Петербурга з проханням про переведення в інше місце й буквально напередодні наказу про скасування військових поселень домігся переведення до Сімферополя.

Події, пов’язані з арештом групи петрашевців 1849 року, також відіграли значну роль у долі Андрія. Серед змовників був Федір Достоєвський, тому відразу заарештували всіх його братів. Михайло Достоєвський провів у Петропавлівській фортеці три місяці, Андрій — тринадцять днів, але й цього йому виявилося цілком досить для вражень на все життя.

У Петропавлівці відбулася остання зустріч братів перед каторгою Федора. Потім вони зустрінуться лише через п’ятнадцять років.

Федір побачив Андрія в третьому відділенні, у сумновідомому «білому залі», куди звозили всіх заарештованих. Він вигукнув: «А ти що тут робиш?!» Але їм не дали поговорити, відразу ж відпровадивши до різних кімнат.

Сьогодні в Кіровограді з будинків, створених за проектом Андрія Достоєвського, збереглася тільки стара пральня в районі древньої фортеці — нині це один із корпусів міської лікарні. Можливо, вціліли фрагменти решіток церковної огорожі на Ковалівці, створені Андрієм Михайловичем, та інші, не ідентифіковані будівлі, які він проектував на приватне замовлення. У обов’язки архітектора входили фортифікаційні споруди, державні споруди казарменого типу, а житлові будинки багатих людей, спроектовані ним, були лише приватною практикою. Крім того, Єлисаветград часів Достоєвського — дерев’яне місто, що неодноразово горіло, і щораз пожежі знищували безліч будівель.

Тому головною його спадщиною є книжка спогадів, насичена цінними розповідями про відомих людей Єлисаветграда (приміром, Остен-Сакена), губернаторів, багатих поміщиків, городян. Як архітектор Андрій Достоєвський проявив себе також у Сімферополі, Катеринославлі та Ярославлі. Проте його зусилля зробити Єлисаветград цивілізованим європейським містом гідні поваги.

Цікаво, що через більш як сто років, напередодні святкування 250-річчя Єлисаветграда, головний архітектор міста Григорій Литвин і його колега, член правління обласної організації Спілки архітекторів України Віталій Кривенко звернулися до громадськості зі сторінок місцевих ЗМІ. Архітектори закликали керівництво міста й області повернути Кіровограду його історичну назву — Єлисаветград і перейменувати вулиці в центрі міста з міркувань історичної справедливості, давши їм старі назви — Велика Перспективна, Палацева... Як справедливо зауважили архітектори, центр Кіровограда перевантажений політичними іменами — вулиця Леніна, Карла Маркса, Фрунзе... Саме час замінити імена революційних вождів на історичні назви.

Непокоїть місцевих архітекторів і те, що Кіровоград, як і раніше, залишається в свідомості людей заштатним провінційним містечком, де час зупинився й не відчуваються віяння епохи. Невпорядкованість вулиць, ветхі будинки й пам’ятки культури — як тут не пригадати Андрія Достоєвського з його характеристикою повітового Єлисаветграда?

Тішить, що прогресивні традиції архітектора Достоєвського не забуті його нинішніми наступниками. Засмучує інше: ювілей міста відгримів торік, а от стару назву — Єлисаветград — місту так і не повернули.

Давні мудреці надавали особливого значення власним іменам. Вважалося, що ім’я впливає на долю міста чи людини. Андрій Достоєвський і ціла плеяда талановитих архітекторів, котрі йшли його стопами, неминуче зробили б Єлисаветград європейським процвітаючим містом. Але потрапивши в «тимчасову діру» радянських перетворень, Кіровоград втратив не лише колишнє ім’я, а й щось незмірно більше...

Особисто мені так і хочеться вимовити співучо: «Ох, Єлисавет, Єлисавет»…— романтичне, трішки кокетливе ім’я.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво