Не носити рибу, а вчити її ловити. Про те, чого можна чекати від популярної нині освіти

— Ось маю проблему — шукаю собі кадри, — тяжко зітхнув у трубку знайомий керівник туристичної фірми. — Щойно зустрічався з претенденткою — киянка, навчається в магістратурі, вивчає міжнародні економічні відносини у сфері туризму…

— І…

— І яку роботу я їй довірю? Про Україну знання поверхові, про матеріально-технічну базу вітчизняного туризму уявлення слабке, Києва не знає, до театрів, на виставки та в музеї ходить рідко… Крім того, слабка іноземна мова. А ми все-таки приймаємо іноземних туристів.

— А для чого їх тоді вчать?

— Каже, що готується працювати у Всесвітній туристичній організації…

У цій розмові — жодного слова вигадки. Врешті, такий факт не поодинокий — кадрова проблема в туристичній галузі є. Скажімо, екскурсоводи та гіди-перекладачі б’ють тривогу — спеціалісти, підготовлені ще за радянських часів, старіють, а зміна не йде.

Але ж кількість вузів, які готують фахівців для туристичної галузі, рік у рік зростає. Як і інтерес до нашої країни. Особливо останнім часом, коли про Україну заговорив увесь світ. Туристична галузь перспективна, отже, кадри потрібні. Що ж нині відбувається на вертикалі «освіта—виробництво»? Про це ми й намагалися поговорити, зібравши за «круглим столом» тих, хто майбутніх туристичних керівників, менеджерів та екскурсоводів вчить, і тих, хто сьогодні в галузі працює. «Туристична освіта в Україні: перспективи, сподівання, очікування» — так окреслили тему.

Борис ЯЦЕНКО,
доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства
і туризму Київського національного університету, віце-президент Асоціації навчальних закладів, що готують кадри для туристичної галузі:

— За часів колишнього Союзу туризм розглядався як галузь прикладна, з військово-спортивним акцентом. Свідченням того є те, що свого часу проведення туристських заходів очолювали навіть Будьонний і Ворошилов. Специфічною організацією, яка виконувала, швидше, політичні, ніж туристські функції, був «Інтурист». Підготовка не велася, вважалося, що знань відставника-офіцера, колишнього комсомольського вожака досить, аби очолити роботу в галузі туризму. Коли в 1991 році Україна стала незалежною державою, фактично у нас було тільки чотири осередки підготовки кадрів для туризму: Київський та Сімферопольський університети (причому провідним був саме Сімферопольський), Інститут туризму профспілок і технікум готельного господарства. Останній, завдяки активності людей, котрі його очолювали, зрештою став інститутом, а згодом і університетом туризму, економіки й права.

Поступово сформувалася ціла когорта вузів, коледжів та інших навчальних закладів — сьогодні наша асоціація налічує їх уже 75. Із них близько 30 — заклади ІІІ—ІV рівнів акредитації. Серед них можна виділити такі групи. По-перше, приватні вузи вищого рівня акредитації, що працюють за однією програмою, яка зрештою стала більш-менш уніфікованою. Осібне місце в цій групі посідає Київський університет туризму, економіки й права (КУТЕП) — він є комбінованою організацією: і приватний вуз, і структура, що виконує державне замовлення. Друга група вузів — класичні університети, в яких кадри готують переважно географічні факультети. І третій блок, на мій погляд, поки що слабкий, — це приватні вузи, які взялися за підготовку кадрів для готельного господарства. Тут усе впирається у наявність матеріальної бази.

Сьогодні вже склалася ситуація, коли далі нарощувати кількість освітніх закладів, які готують спеціалістів для туристичної галузі, неактуально (хіба що йтиметься про області, в яких таких вузів немає, — скажімо, у Сумській чи Житомирській). Нині потрібно серйозно говорити про якість підготовки.

Існує три види програм. Базова формувалася в результаті доволі непростої і болісної боротьби за право на існування. Спочатку все під своє крило взяли економісти, і підготовка кадрів для туризму відбувалася в рамках менеджменту. У рамках менеджменту організацій. На один копил готували керівника— чи то для сільськогосподарського підприємства, чи металургійного, а чи туристського. Зрештою туристський підрозділ менеджерського блоку збунтувався. Добре, що були добрі лідери, які вміють організувати процес: роль Володимира Кириловича Федорченка, ректора КУТЕП, тут визначальна. Домоглися виділення з менеджменту з окремим напрямом «туризм» із двома спеціальностями — «туризм» і «готельне господарство».

Класичні вузи, багато яких мають право самостійно формувати навчальні плани — Київський, Сімферопольський, Львівський університети, створили свої програми, що відрізняються від стандартної. На жаль, у країні немає жодного вузу, який міг би на добрій науковій базі запропонувати хороші програми технологічної підготовки спеціалістів для готельного господарства. В Європі цю спеціальність здобувають у технологічних вузах.

— За нашим «круглим столом» сидять керівники і провідні спеціалісти діючих туристичних фірм. Дехто з вас закінчив вуз не так уже й давно. Чи задоволені ви своєю освітою? І яким — із висоти досвіду — ви бачите випускника туристичного вузу, якого б ви взяли на роботу?

Наталя ГОРАЙ,
директор з виїзного туризму
фірми «САМ»:

— Київський державний університет (а я випускниця кафедри країнознавства і туризму) закінчила десять років тому. Чому саме університет? Хотілося мати якомога повну на той час освіту.

Працювати в туристичну фірму пішла одразу після закінчення, і для мене все розпочалося з білого аркуша. Було дуже важко — відбувалося становлення туризму, фірми ставали приватними, комерційними, і кожна хотіла взяти професіонала з досвідом роботи, щоб не витрачати час і гроші на його навчання. Сьогодні студентам, котрі приходять у фірму «САМ», значно легше — в них є нормальна практика. Але більшість студентів, на жаль, не хочуть ані працювати, ані вчитися. Маючи матеріальну підтримку батьків, вони просто не бажають марнувати роки студентства на роботу.

Закінчивши вищий навчальний заклад із високою репутацією, випускник просить високу — 250—300 доларів — заробітну плату. У нас такі гроші отримують менеджери зі стажем і досвідом роботи. Лише за червоний диплом їм ніхто не платитиме. Тому потрібно з самого початку інформувати студентів, що вагомий багаж знань при бажанні й здібностях дозволить влитися у туристичний бізнес і робити кроки вперед.

Сьогодні студентові бракує виробничої практики безпосередньо на місці майбутньої роботи — у туристичній фірмі, готельному господарстві чи транспортній компанії. Бажано переглянути терміни практики, адже в деяких вузах вона проходить у не зовсім зручний для туристичних фірм час — після Нового року, коли потік клієнтів спадає, або перед початком літнього сезону.

Дуже важливе знання англійської мови. Мова — це великий плюс.

Василь СОКУР,
генеральний директор
ВАТ «Інтурс Київ»:

— Наше акціонерне товариство — правонаступник київського об’єднання «Інтурист». Ліцензоване як туроператор, 96% обсягу діяльності— прийом іноземних туристів. Щодня з центра міста від’їжджають наші автобуси з екскурсантами. У штаті 55 співробітників, більше половини працівників — молоді спеціалісти. 23—27-річні, у тому числі й випускники КНУ, очолюють відділи.

Я інколи читаю лекції студентам і, як людина з досвідом, розповідаю їм, яким сьогодні повинен бути спеціаліст із туризму. Знати мови, за такої жорсткої конкуренції — щонайменше одну. Через три роки — вже дві: англійську і німецьку або французьку. Знати історію, мистецтво, архітектуру, архітектурні пам’ятки, археологію, релігію, політологію, соціологію. І володіти комп’ютерною технікою. Будуть у нас сьогодні готувати таких спеціалістів — через три-п’ять років станемо конкурентоспроможними на міжнародній арені. А сьогодні — я це бачу, буваючи і в Стокгольмі, і в Гетеборзі, і в Мілані, і в Берліні, — поки що відстаємо.

Ми постійно запрошуємо до себе на роботу, в нас є вакансії. Хочемо створити великий екскурсійний відділ. Щомісяця я спілкуюся з випускниками. Є здібні діти. А є й такі, що беруться з інтересом, а вже на третій день їх і слід захолонув. Не хочуть навіть грошей. Якщо є охочі студенти, направляйте, будь ласка, до нас: де можна і підробляти, і досвіду набиратися.

Ладислав ФОРВАЛЬД,
виконавчий директор туристичної агенції «Олімп Тревел»:

— Питання кадрової підготовки для туристичної галузі, як сказали б учасники передвиборних перегонів, багатовекторне. Я б відділив підготовку — те, чим займаються в першу чергу навчальні заклади, від перепідготовки. Вузи дають багато, але теоретичний рівень — базовий. Приходять до нас спеціалісти, які мають добрі знання, але не здатні до практичної роботи. І тому потрібно попрацювати над тим, щоб створити системну організацію обов’язкової перепідготовки.

Згадати хоча б концепцію 1999 року, яка базувалася на досвіді «Інтуристу» і в якій дуже багато цікавих, слушних, необхідних положень. Скажімо, таке: «Обов’язкове підвищення працівниками підприємств, незалежно від форм власності, своєї кваліфікації не менше, ніж один раз у три-п’ять років. При порушенні цих вимог ставити питання про позбавлення підприємств ліцензії на здійснення туристичної діяльності». Я хочу запитати вас: чи виконується це положення?

Як практик найбільшу проблему вбачаю в підготовці кваліфікованих гідів-перекладачів. Сьогодні в нас на маршрути виходять люди, котрим за 60. Що буде завтра?

Гадаю, Київський університет туризму, економіки і права та Інститут туризму профспілок України мають бути в числі тих вузів, котрим нададуть право займатися перепідготовкою таких кадрів.

І ще пропозиція — створити Раду ветеранів—працівників галузі. Вони могли б передати свій досвід, навчити молодих людей.

— Кого б ви швидше взяли на роботу гідом-перекладачем — випускника класичного туристичного вузу чи будь-якого іншого, але зі знанням мови, а далі навчали б його мистецтва вести екскурсії?

Ладислав ФОРВАЛЬД:

— Це дуже складне запитання. Хочу сказати, що не всі наші рішення щодо кадрових питань були ідеальними. Потрібен персональний підхід. А гід-перекладач — це дар від Бога.

Нинішнього року, перебуваючи на Лондонській туристичній виставці, ми вирішили присвятити один день екскурсії. Вона була настільки чудова саме завдяки гідові-перекладачеві, що ми спеціально поцікавилися, як Ллойд — так його звали — готувався до своєї роботи. Отже, він закінчив університет — це обов’язково, потім ще рік стажувався в Оксфордському університеті. За фахом він — історик. Далі два роки навчався на курсах підготовки екскурсоводів. Нині один раз на п’ять років має підтвердити право на «блю бейдж» — бейдж екскурсовода, щороку протягом двох місяців повинен стажуватися.

Наука про мистецтво проводити екскурсії — дуже складна. Її можна опанувати тільки шляхом надбання власного досвіду, помилок, страждань…

— Багатьох майбутніх абітурієнтів туристичних вузів приваблює перспектива працювати у ВТО, їздити, дивитися світ. А чи орієнтуєте ви студентів своїх вузів на роботу у своїй країні? Бо ж валюту у скарбницю приносить саме в’їзний туризм, а гривневі вливання — наші туристичні подорожі нашою ж країною, цікавинки якої ми знаємо не так уже й добре…

Євгенія ПАНКОВА,
завідувачка кафедри міжнародного туризму Київського національного університету культури і мистецтв:

— Звичайно, орієнтуємо, звичайно, намагаємося показати нашим студентам і Київ, і всю Україну. На першому курсі двотижнева практика — ознайомлення з культурою Києва: виставки, музеї, театри. У другокурсників краєзнавча практика — намагаємося показати їм туристичні центри України. У нас читається курс краєзнавства, маємо підручник із цієї дисципліни.

Намагаємося дати студентам якомога більше. Є експериментальні мовні групи, готуємо перекладачів із фаху.

Шлях у майбутнього туристичного працівника один — через практику. На третьому курсі вона в нас розпочинається — до студентів приглядаються, вони приглядаються, на четвертому курсі практику продовжують, і ми намагаємося, щоб студенти вже не змінювали туристичну фірму. Часто буває, що четвертокурсникам пропонують співпрацю. Сьогодні наші вихованці працюють у 64 туристичних фірмах.

Нинішнього року з кінця квітня до початку вересня наші четвертокурсники весь сезон працювали гідами на Кіпрі — за умови знання мови і наявності прав водія. Талановитих дітей туризм знаходить…

— Випускник туристичного вузу може працювати адміністратором, може продавати послуги — бути маркетологом, може виробляти турпродукт, готувати й проводити екскурсії, може керувати секцією спортивного туризму. Всі перелічені точки прикладання зусиль передбачають різну освіту — відповідно юридичну, економічну, історичну, географічну чи культурологічну, фізкультурну. То хто все таки випускник туристичного вузу? Чи можна говорити про певну універсальність?

Сергій ПОПОВИЧ,
кандидат історичних наук,
перший проректор Інституту туризму Федерації профспілок України:

— Наш випускник повинен, по-перше, бути адміністратором, уміти керувати колективом туристичної фірми. По-друге, знати процес створення турпродукту і забезпечувати його. По-третє, знати іноземну мову, комп’ютерну справу, маркетинг, менеджмент, бухгалтерію, економіку, історію культури і все інше, що передбачають наші навчальні плани. Плюс, звичайно, цілий блок спеціальних туристичних дисциплін. У нашому інституті в рамках менеджменту організацій усі напрями й види туризму — і в’їзний, і виїзний, і внутрішній, і міжнародний, і екскурсійна справа, і спортивний туризм — спеціальними туристичними дисциплінами забезпечені.

Не згоден із Борисом Павловичем щодо бунту, ніякого бунту в менеджменті не було, ініціатори напряму «туризм» не відмовилися від менеджменту організацій. Це просто хороша ініціатива про відкриття цілого навчального напряму.

До речі, про екскурсійну справу. Вітчизняна екскурсійно-методична школа була найкращою в Радянському Союзі, а радянська екскурсійно-методична школа — без перебільшення, найкращою у світі. А перші стандарти екскурсій було створено саме в нашому інституті.

На сьогодні в нас усі п’ятикурсники практично працевлаштовані. Більше того, є інша проблема: під кінець року надходить по три—чотири пропозиції на одного випускника. Це спрацьовує імідж, авторитет нашого вузу в галузі. Тож наші випускники вибирають і перебирають.

Постійно намагаємося підвищити якість навчання, практичну складову навчального процесу. Навіть посвячення в студенти першокурсників уже п’ятий рік поспіль проводимо на Говерлі. А під час навчання студенти відвідують 98 населених пунктів…

Так, ми намагаємося їх орієнтувати і на внутрішній туризм. І показуємо не тільки об’єкти, а весь процес створення турпродукту. Проте — і це сьогодні проблема не тільки туристичних навчальних закладів — у нас далеко не ідеальні студенти. Мабуть, нині просто криза молодого покоління.

Олег КОЛЯДА,
декан факультету туристичного менеджменту Інституту туризму Федерації профспілок України:

— Внутрішній туризм і його спортивний напрям — це наш напрям, який ми намагаємося підтримувати. І не тільки через секції, які в нас є, а саме через практику. Тому на другому курсі маємо курс спортивно-оздоровчого туризму, є початкова туристська підготовка і обов’язкова практика, під час якої студенти пробують і сплави, і велосипедний, і пішохідний туризм тощо. Адже спеціалізованих фірм, які тільки приймають іноземців, небагато. Ті ж, хто займається внутрішнім туризмом, працюють за дуже різноманітними напрямами. Тому ми запровадили у своєму інституті систему отримання додаткових кваліфікацій. Окрім того, що в дипломі буде написано «менеджмент туристичної індустрії», студент може отримати кваліфікацію інструктора-методиста з пішохідного, водного, лижного або якогось іншого виду туризму, кваліфікацію екскурсовода. Пробуємо готувати гідів-перекладачів. Є школа сомельє.

Нинішнього року в нас передбачається близько п’ятдесяти випускників, і лише троє-четверо, не більше, отримають кваліфікацію екскурсовода. Це означає, що студенти додатково закінчили курси, захистили свій екскурсійний матеріал. До речі, вже законодавчо закріплено підвищення кваліфікації гідів-перекладачів та екскурсоводів один раз на три роки — ми одержали відповідний лист Держтурадміністрації.

Галина ЦЕХМІСТРОВА,
кандидат педагогічних наук,
доцент, декан факультету туризму, готельно-ресторанного бізнесу
Київського університету туризму, економіки та права:

— Нам, науковцям і викладачам, слід зустрічатися з керівниками туристичних фірм частіше, адже від цього залежить якість підготовки фахівців. Наш вуз як університет ще молодий, але ми виявили ініціативу у відкритті нового напряму — «туризм» і трьох спеціальностей — «туризм», «готельне господарство» та «організація обслуговування в готелях і туристичних комплексах» на рівні технікуму. І вже 30 навчальних закладів III—IV рівнів акредитації мають ліцензії на підготовку цих спеціалістів. Усе це пройшло через нашу фахову раду, сьогодні ми аналізуємо, як у цих вузах іде процес підготовки фахівців.

Хочу погодитися з колегами, що туристична професія особлива. Не кожна людина може у туризмі працювати, і тому практика тут має вирішальне значення.

Первинні навички перед тим, як іти на практику, наші студенти відпрацьовують у спеціально створених у нас навчально-виробничих підрозділах: туристичній фірмі «КУТЕП-тур», готелі «Гостинність», де номери як у справжніх чотирьох-п’ятизіркових готелях. По-друге, наші студенти вивчають три іноземні мови — дві обов’язкові і третю на вибір. Для вивчення обов’язкових іноземних мов ми заклали у навчальні плани 2600 годин. На один рівень із професійною підготовкою ставимо й комп’ютерну грамотність.

На нашому новоствореному факультеті є досить солідний блок технологічних дисциплін. Усі предмети — економіка, менеджмент, маркетинг — націлені на роботу туристичної фірми, опанування навичок майбутнього технолога, створювача туристичного продукту. Практику розпочинаємо у червні після екзаменів.

Нинішнього року на вступних іспитах спробували зробити відбір за іноземною мовою. І набрали дуже хороших серйозних молодих людей.

Світлана МЕЛЬНИЧЕНКО,
кандидат економічних наук, доцент, в.о. завідувача кафедри готельно-ресторанного та туристичного бізнесу Київського національного торговельно-економічного університету:

—У нас існує цілий комплекс: навчальна підготовка, практична підготовка, аспірантура, докторантура, інститут підвищення кваліфікації. Уже з першого курсу протягом тижня даємо можливість ознайомитися з діючими цікавими провідними туристичними підприємствами, починаючи з Києва, — як вступ до фаху.

Більшість школярів, котрі приходять до нас, мають початкові знання з інформатики. А для студентів, скажімо, із сільської місцевості, де комп’ютерної техніки немає, працюють післявступні літні підготовчі курси, щоб вони могли надолужити згаяне і вчитися вже на рівні з випускниками міських шкіл.

Після третього курсу проходить організаційна практика. Підготовка здійснюється за двома спеціалізаціями — «менеджмент туристичної індустрії» напряму «менеджмент» і «менеджмент готельно-ресторанного бізнесу». В рамках першої спеціалізації у наших студентів є можливість вибрати або туристичну фірму, або готель. Якщо після практики на третьому курсі студент захоче перекваліфікуватися, така можливість у нього є на четвертому-п’ятому курсах.

Паралельно для студентів, котрі не змогли пройти практику на одному з об’єктів, створено центр навчально-тренінгових фірм. У ньому дев’ять відділів — кадрів, організаційний, маркетингу, фінансово-економічний, операційний, бухгалтерія, готель, туристична фірма, ресторан. Протягом трьох місяців студенти працюють у цьому центрі по півдня. Кожен із них під час практики по можливості проходить усі перелічені відділи.

У нашому університеті можуть отримати диплом бакалавра і магістра туристичної спеціалізації ті, хто має непрофільну освіту. Також спільно з французькими колегами ми створили Франко-український інститут управління — усі наші студенти, починаючи з першого-другого курсів, мають можливість паралельно навчатися в ньому, досконало опанувати французьку мову і одержати диплом європейського зразка. Практику такі студенти проходять за кордоном. Взагалі ж, наші студенти вивчають дві іноземні мови — основну і за бажанням.

Як і діти в сім’ї, у нас є різні студенти, але за половину з них ми точно не червонітимемо.Останнім часом збільшився попит на випускників і студентів нашого вузу — із третього курсу, коли розпочинається практика, студенти поєднують навчання з роботою. На п’ятому курсі вже вільне відвідування лекцій, усі працюють. І ми даємо їм таку можливість, бо на виробництві вимагають досвід роботи, а де його взяти, сидячи в аудиторії?

Борис ЯЦЕНКО:

— Кожен вуз намагається якомога більше розширити практику. В Київському національному університеті по шість тижнів практики на другому—четвертому курсах. Міністерство освіти ж не дозволяє нам виділяти на неї більше трьох тижнів. Тож викручуємося, як можемо. І ще. У навчальному плані жорстко розписано, скільки відсотків часу потрібно приділити нормативним дисциплінам, скільки фаховим, скільки дисциплінам на вибір навчального закладу. Якщо все це виконати, вийде, що на вкрай необхідні дисципліни, особливо на іноземну мову, часу не залишається. На неї, за навчальним планом менеджменту, передбачено десь 300 годин. Але ж сенс виділення туризму як окремого напрямку у тому й полягав, що на мови — дві! — має виділятися не менше 2000 годин…

Ігор ВИННИЧЕНКО,
кандидат географічних наук,
доцент кафедри країнознавства
і туризму КНУ:

—Я своїх другокурсників регулярно воджу до Василя Івановича Сокура, фірма якого має можливість платити своїм працівникам стільки, скільки вони зароблять. І він майбутнім менеджерам туризму пояснює, що гроші з неба не падають, а заробляються, і все приходить із досвідом та часом. Базові ж знання юнаки й дівчата отримують у навчальному закладі. Це раніше молодий спеціаліст приходив на виробництво і три роки міг байдикувати, а держава мусила йому платити. Нині ж молодій людині, яка отримала диплом про вищу туристичну освіту, треба і думати, як ефективно застосувати отримані знання, і «крутитися». Про це ми своїм спудеям не втомлюємося нагадувати. Недарма ж бо на Сході кажуть: «Дурний той батько, який щодня приносить додому по рибині, розумний той, хто навчив своїх дітей ловити рибу»…

— Щоб підняти вітчизняну туристичну галузь, майбутніх спеціалістів повинні вчити аси. Як ви готуєте педагогічні кадри?

Борис ЯЦЕНКО:

—Вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації зобов’язані вести наукові дослідження. Поки що про такі можна говорити в деяких класичних вузах і в університеті туризму, економіки і права — у них свої видання, науковий центр. Веде дослідницьку роботу Інститут туризму профспілок України — є масштабний обсяг публікацій, великий науковий доробок. Із університетів активніші Львів і Сімферополь, у них більше фінансових можливостей, ближче об’єкт дослідження. Хоча й Київський університет не відстає — захищаємо дисертації, у тому числі й докторські, видаємо монографії, маємо 19 аспірантів. Але потрібно активізувати наукові дослідження в усіх вузах, які готують туристичні кадри. Зокрема відстає східна Україна, бо кожен вуз працює, відповідно, на свій регіон.

Сергій ПОПОВИЧ:

—Це надзвичайно велика проблема. Хоч кадри для туризму готують 75 вузів, скажу відверто — 75 класних викладачів в Україні немає.

Я особисто закінчив істфак університету, а далі здобував туристичну кваліфікацію — старшого методиста, екскурсовода, керівника туристської групи, інструктора-методиста. Потім дисертація тощо. Проблему кадрів вирішуємо так — намагаємося примітити розумненького випускника і заманити до нас на дисертацію. Ми дружимо з Київським торговельно-економічним університетом: читаємо одні в одних лекції, проводимо спільні конференції, «круглі столи», конгреси, симпозіуми, поїздки, зустрічі, підвищення кваліфікації, стажування.

Немає стрункої системи підготовки кадрів, яка була за Союзу. І наше побажання до Державної туристичної адміністрації — створити її. Займіться цією проблемою, а пропозиції ми підготуємо…

Наталія ОНИСЬКО,
ведучий менеджер фірми
«Київ СІТА Тревел»,
аспірантка кафедри країнознавства
і туризму КНУ:

— Часто мені закидають: навіщо було п’ять років навчатися в університеті, а тим більше вступати до аспірантури, щоб просто працювати в турфірмі? Відповім скептикам. Університетська освіта повинна сформувати певний науковий базис і дати універсальний ключ для пошуку шляхів розв’язання проблем. Навчити розрізняти головне й другорядне, передбачити результат тощо. Я погоджуюся з викладачами — все залежить від конкретної людини. Якщо хочеш розвиватися, починаєш із турфірми. Менеджер — не просто технолог, людина, яка заповнює ваучери або підписує договори. Англійською to manage означає — управляти. Випускник університету може управляти і вміє приймати рішення. Коли я п’ять років тому закінчила нашу кафедру, мені здавалося, що нам читали багато дисциплін. Але тепер бачу, що не мала рації. Наприклад, мені невдовзі знадобилася метеорологія — я авторитетно можу пояснити туристові, чому в обраній ним для відвідування країні той чи інший клімат. А туристи тягнуться до працівника, котрий не відмахується від їхніх запитань. І діловий етикет, і історія, і музеєзнавство, і екскурсознавство, і математика мені знадобилися. Знання — не тягар, і за плечима їх справді не носять.

Не погоджуюся, що мало практичних занять. У нас був цілий ряд практичних ситуативних занять, ми вирішували проблемні завдання, наприклад, аналізували інвестиційний клімат у регіоні. Тема моєї дисертації «Територіальна організація гірськолижного туризму в Україні (на прикладі Українських Карпат)». Наукові дослідження планую практично впровадити на регіональному рівні.

Світлана МЕЛЬНИЧЕНКО:

— Іноді наші випускники вступають до аспірантури і працюють над дисертаційними дослідженнями саме для того, щоб виявити себе, щоб їхній голос почули, щоб до них прислухалися на виробництві. І щоб потім впровадити свої дослідження у практику.

— КУТЕП став ініціатором появи у Класифікаторі професій назви «туризмознавець», у вузі триває процес формування науки туризмології та наукових шкіл філософії, педагогіки, соціології та економіки туризму...

Галина ЦЕХМІСТРОВА:

—Усі присутні погодяться, що туризм — це свого роду педагогіка. Рекреаційна функція туризму — відновлювати не тільки фізичні, інтелектуальні, а й моральні якості людини. І тому ми вважаємо, що при формуванні нової науки туризмології, туризм виконуватиме і педагогічну функцію. Тепер у нас є й підручник «Педагогіка туризму», ми викладаємо її студентам.

З нинішнього року для навчальних закладів, які готують кадри для туризму, в нашому університеті за ліцензією Міністерства освіти й науки України розпочато перепідготовку зі спеціалізації «Професійне навчання. Туризм», де викладачі вузів інших профілів зможуть отримати кваліфікацію «викладач-туризмознавець». Працює у нас аспірантура — за чотирма напрямками. Вирішується питання про створення спецради, буде присвоюватися науковий ступінь із туризму.

— Можливо, щоб пишатися випускником, треба працювати з абітурієнтом?

Галина ЦЕХМІСТРОВА:

— Профорієнтаційна робота в КУТЕП розпочинається у вересні і ведеться весь рік. По-перше, майже в тридцяти школах Києва створено ліцейні класи туристичного спрямування. Дистанційно працюємо з областями. Кожної останньої п’ятниці місяця в нас день відчинених дверей — і завжди збирається повен зал молоді й батьків. Маємо зв’язок із 30 коледжами й технікумами, які готують молодших спеціалістів. Пишемо їм персональні листи, щоб ішли до нас на скорочений термін навчання…

Сергій ПОПОВИЧ:

— Аби виховати хороших абітурієнтів, з минулого року для Ліцею туризму ми готуємо учнів із першого класу. Стараємося виховувати в дітей любов до туризму, — а її необхідно прищепити, бо в туризмі треба дуже важко працювати…

— Скажіть відверто, ви конкуренти чи союзники?

Сергій ПОПОВИЧ:

— Дуже добре пам’ятаю часи, коли були тільки Київський та Сімферопольський університети і наш Інститут туризму. Ми жили не знаючи горя. А потім готувати кадри для туризму стало модно, кон’юнктурно. Скажу відверто: частина навчальних закладів просто перетворила туристичну освіту на бізнес, на здобування грошей. Ми страшенно хвилювалися, коли кількість вузів нашого профілю зросла до 75. А потім заспокоїлися. Дуже добре, що в нас так багато конкурентів. Ми не спимо, ми постійно думаємо, як підвищити конкурентоспроможність нашого освітянського продукту. І обмінюємося досвідом, купуємо однин в одного підручники, а наші студенти переходять із одного вузу до іншого. Ми конкуренти — всі конкуренти, але колеги і друзі.

Для роздумів. За приблизними підрахунками, освітні заклади туристичного спрямування щорічно випускають близько двох тисяч дипломованих спеціалістів. Виконуючи вимоги Закону України «Про туризм», переліцензування вже пройшли більше 2600 туристичних фірм, близько 1100 з яких стали туроператорами. А ще ж є готельні підприємства... Отже, шанси на працевлаштування цілком реальні.

За організаційну допомогу і підтримку у проведенні «круглого столу» редакція висловлює подяку кафедрі краєзнавства і туризму географічного факультету Київського національного університету