«Не любо мені є в Києві жити». Чи доречним буде в Києві пам’ятник Святославу Ігоровичу? - Соціум - dt.ua

«Не любо мені є в Києві жити». Чи доречним буде в Києві пам’ятник Святославу Ігоровичу?

2 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 2 червня-9 червня

Міністерство культури і туризму ініціювало обговорення питання спорудження в центральній історичній частині Києва пам’ятника київському князю Святославу Ігоровичу...

Міністерство культури і туризму ініціювало обговорення питання спорудження в центральній історичній частині Києва пам’ятника київському князю Святославу Ігоровичу. Спробуємо мовою історичних фактів прокоментувати цей задум.

Київський князь (від 964 р.) Святослав Ігорович (932—972 рр.) увійшов в аннали вітчизняної історії під йменням Святослава Славного. Саме так називає його перший руський за походженням київський митрополит Іларіон у своєму «Слові про Закон та Благодать» (ХІ ст.).

Цей епітет був визнанням не його державотворчих заслуг, а воєнного авантюризму часів героїчного, дружинного періоду історії Київської Русі Як свідчать літописи, у 964 р. Святослав повів свої війська на Оку і Волгу. Просуваючись у глиб хозарських володінь, він завдав удару волзьким булгарам та буртасам (мордві), ратники яких чинили опір просуванню руських дружин. Після цього руські вої зіткнулися з головними силами хозарського кагана і вщент розгромили їх. Була захоплена стародавня хозарська столиця — місто Семендер на березі Каспійського моря і, як засвідчують дані археології, до підмурівків зруйнована. Під час цього походу Святослав підкорив своїй владі також північнокавказьких ясів і косогів (осетини і адиги). Воєнний похід Святослава протяжністю в шість тисяч кілометрів завершився на Таманському півострові.

Внаслідок східних походів Святослава величезна держава хозарських каганів була приречена на повільне, але неухильне згасання. Багата здобич, яка дісталася русам у торгових хозарських, булгарських та буртаських містах, була, очевидно, несумірна з тими вигодами, які б принесла мирна торгівля Русі зі Сходом. Трансєвропейській міжнародній торгівлі було завдано непоправної шкоди. Розгром Хозарського каганату мав дестабілізуючі наслідки для Русі у майбутньому. Адже, подолавши могутнього сусіда, Святослав тим самим повалив мури, що досі стримували натиск тюркських кочових племен у Причорноморські степи.

Східний вектор політики Святослава, спрямований на завоювання хозарської державно-політичної спадщини, був раптово згорнутий. Царгород зумів вибудувати перед київським князем більш заманливу перспективу — взяти під свою оружну руку Балкани. Візантія тоді потерпала від свого сильного сусіда — молодої і войовничої Болгарської держави, тому і шукала собі сильного союзника у боротьбі з експансіоністськими устремліннями останньої.

Відповідно до угоди, укладеної з візантійським імператором Никифором Фокою, війська русів і виступили проти болгар. Виставлене супроти київського воїнства тридцятитисячне болгарське військо не витримало першого ж натиску русів і відійшло до дунайської фортеці Доростолу (тепер Сілістрія). Дізнавшись про поразку, болгарський цар Петро від надмірних переживань тяжко захворів і невдовзі помер. Тим часом майже вся східна Болгарія була упокорена Святославом. Як сповіщають давні літописи, «одолів Святослав болгар. І взяв він вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи тут, у городі Переяславці (тепер місто Мала Преслава, при впадінні Дунаю у Чорне море. — В.Р.), беручи данину з Греків». Не виключено, що під час цього походу Святослав поширив свою владу не тільки на землі Нижнього Дунаю, але й на захід та південь від нього з Великою Преславою, столицею Болгарського царства, включно.

Святослав не любив Київ. Коли 968 р. він прибув до стольного града Русі, який потерпав тоді від натиску печенігів, київські бояри докоряли Святославу: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш про неї, а свою полишив». На що амбітний і войовничий Святослав заявив: «Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків паволоки, золото, вино й овочі різні, а з Чехів і з Угрів — серебро й коні, із Русі ж — хутро і віск, і мед, і челядь».

Навіть пересторога матері — княгині Ольги, що уже була на порозі смерті — не стала перешкодою для Святослава: 969 р. він знову рушив зі своїм військом на Балкани. Зазнавши там ганебної поразки у війні з Візантією, Святослав наклав головою на Дніпровських порогах, повертаючись до Києва. Як сповіщає літописець під 972 р.: «Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, — окувавши череп його золотом, пили з нього». Пізніші літописні джерела наводять напис, зроблений печенігами на окутті Святославого лоба: «чюжих желая, своя погуби».

Отже, наявні історичні джерела засвідчують, що грандіозні войовничі авантюри Святослава та його дорадників перешкоджали створенню міцного фундаменту Київської держави й піднесенню престижу та слави її столиці. До того ж Святослав Ігорович був затятим язичником. Вогнем і мечем він знищував перші паростки християнства, що проростали у Києві вже від середини Х ст. Тож сумнівним видається саме порушення питання про необхідність спорудження в центральній історичній частині міста Києва, насиченій духовними й матеріальними символами християнської культури, пам’ятника князю, якому ця культура була абсолютно чужою і ворожою. До того ж, як уже зазначалося, Святослав з презирством ставився до Києва, не любив це місто і не хотів у ньому жити.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво