Найзагадковіша книжка з малюнками - Соціум - dt.ua

Найзагадковіша книжка з малюнками

11 листопада, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 11 листопада-18 листопада

Немає іншого місця на Землі, яке б так збуджувало уяву й викликало цікавість учених, містиків та простих смертних, місця, про яке ходило б стільки легенд і фантастичних чуток, як про пустелю Наска в Перу...

Немає іншого місця на Землі, яке б так збуджувало уяву й викликало цікавість учених, містиків та простих смертних, місця, про яке ходило б стільки легенд і фантастичних чуток, як про пустелю Наска в Перу. Наска — одне із найдивовижніших і найнезрозуміліших свідчень, залишених нам давньою, цілком не схожою на нашу цивілізацією. Попри ретельні дослідження багатьох славетних учених, сьогодні, як і 65 років тому, коли відкрили Наску, вона залишається «найзагадковішою книжкою з малюнками в історії людства».

Лінії й малюнки таємничої пустелі було виявлено лише 1927 р., коли в небі Перу з’явилися перші літаки. 1939-го американський професор археології Поль Косок, котрий займався вивченням давніх іригаційних систем, захопившись розповідями перуанських льотчиків, підняв у небо над пустелею в долині річки Ріо Гранде свій легкий літак. Професор очам не повірив, коли, кинувши згори погляд на пустелю, побачив там величезне стилізоване зображення птаха. Поруч із ним була накреслена навдивовижу пряма лінія, яка простягалася за обрій, ігноруючи всі особливості рельєфу. Потім у пустелі знайшли численні лінії, і паралельні, і такі, що з’єднувалися в геометричні фігури, та інші зображення розмірами від 60 до 250 метрів: велетенський павук, мавпа зі спіралеподібним хвостом, кит, собака, ігуана... І, нарешті, на положистому гірському схилі — велетенська постать людини у важких чоботях, із великою головою, круглими совиними очима й піднятою у вітанні рукою!

На вивчення феномена пустелі пішли роки. Незвичайності об’єкта відповідали неординарні особистості дослідників. Ексцентричний Ерік фон Денікен, автор усесвітньо відомого фільму «Спогади про майбутнє», вважав Наску місцем дозаправки міжпланетних космічних кораблів. Повітроплавець Джим Вудмен наважився на небезпечний експеримент із повітроплавання, який ледве не коштував йому життя, аби довести: давні перуанці вміли літати на повітряних кулях. Наш співвітчизник Валерій Катохвіль вірив — американці «скачали» аеродинамічну модель свого «Локхіда» з «золотої пташки інків». Але найяскравішою постаттю Наски, її символом і ще однією з її видатних пам’яток стала німкеня Марія Рейхе — математик за освітою, вона понад 50 років, озброївшись мітлою (!), день у день «вилизувала» пустелю, яка стала її долею, марно намагаючись вирвати у червоних розпечених пісків заповітну таємницю...

Життя цієї незвичайної жінки заслуговує на окрему розповідь, але не тут і не тепер. Скажу лише, що, приїхавши одного разу в Наску як перекладачка першовідкривача загадкових ліній Поля Косока, Марія залишилася тут назавжди. Цілком присвятивши себе вивченню дивних ліній, виконуючи титанічну й абсолютно безоплатну роботу з розчищення та вимірювання зображень. Годинами теліпаючись на примітивній мотузяній підвісці над пустелею за бортом вертольота, з ризиком для життя вона фотографувала лінії й зображення Наски. Завдяки її фантастичній упертості лінії пустелі були збережені і стали нарешті об’єктом захисту в Перу. Внесок цієї пристрасної жриці Наски у вивчення спадщини давньої культури неоціненний. Перуанці називали її «матір’ю пустелі». Але навіть їй пустеля не відкрила свою таємницю. А можливо, відкрила, але взяла з доньї Марії слово ні з ким нею не ділитися. Адже таємницю, як скарб, треба заслужити...

Піднявшись у безхмарне небо над розпеченим плато й жадібно припавши до ілюмінатора, бачиш те, заради чого варто подолати відстань у 15 тисяч кілометрів: малюнки велетенських розмірів та ідеальних пропорцій. Вони зроблені однією лінією, яка ніде не переривається й не перетинається. Здається неймовірним, що це зробили люди, котрі жили тут 2000 років тому й не знали ані писемності, ані колеса. Навіщо їм знадобилися ці лінії?.. Якщо малюнки мали сакральний характер, то вони повинні були впливати на почуття, але лінії неможливо розгледіти, стоячи на землі, їх нелегко охопити поглядом, навіть піднявшись у повітря. Скільки праці й часу пішло на ці «художні витівки»? Всупереч поширеній помилці, архаїчна людина була значно прагматичніша, ніж сьогоднішній гомо сапієнс: вона нічого не робила без потреби або заради любові до мистецтва. Що змусило давніх людей узятися за такий грандіозний труд?..

Дедалі спокусливішою видається ідея про позаземне походження малюнків Червоної пустелі. Навіть коли її розкреслили дві тисячі років тому давні перуанці, важко зрозуміти, як могли вони опанувати знання, що дозволили створити таке диво? А головне — куди всі ці знання поділися?.. Що особисто мені видається незбагненним, то це відсутність культурної спадкоємності роду людського: книга історії складається в основному з білих плям. На їхньому тлі — острівці загадкових і суперечливих подій, про які ніхто до пуття нічого не пам’ятає; письмена, виявлені в пустелі, скам’янілі останки, мумії, фрагменти — строкатий калейдоскоп руїн і праху, котрі західна людина вперто іменує «фактами» і якими наполегливо спекулює в марних спробах пояснити минуле. Всупереч самовпевненому всезнайству, ми нічого не знаємо про найголовніше: хто були ті, котрі пройшли по Землі до нас? І, озирнувшись назад, ми потрапляємо в цілком непояснений світ, у повному розумінні слова — на іншу планету...

Загадкова книга Червоної пустелі звернена не лише до неба, а й, як з’ясувалося, до підземного світу: на плато під малюнками існує величезна мережа підземних каналів і система глибинних ходів із вентиляційними колодязями й підземними храмами, залами, галереями та усипальницями. Це — підземний некрополь, численними артеріями якого струменіла, за задумом древніх, мертва, темна вода. Аби потім, зберігаючи свою силу, вийти на поверхню і, з’єднуючись із сонцем, наповнити життям спекотну пустелю. Підземний прототип сонячного плато майже не вивчений, і ніхто не знає, скільки відкриттів готує він своїм дослідникам. Але існування підземного міста засвідчує: велетенська відкрита «книжка з малюнками» трансформується в задзеркалля — велетенську незвідану «книжку мертвих». Ця книжка ще таємничіша, ніж її відбиток під небом пустелі.

Стоячи перед стародавньою німою пустелею на краю Землі, мимоволі замислюєшся: що ж таке дуже важливе знали наші предки, чого сьогодні не знаємо ми? Можливо, їм було відоме найголовніше: звідки й навіщо приходять на цю Землю кожна людина і кожен народ?.. Переконана, Наска сховає свої таємниці від нас сьогоднішніх, адже вони недоступні просто осмисленню: стародавній світ не знав розщеплення свідомості. Давню таємницю не можна зводити до логічного рівняння, її можна лише пережити, як це зробила Марія Рейхе... Тільки як символ, живий і хвилюючий, тільки як скарб, схований під запоною невідомого, вона має цінність для людини — давньої й сучасної. Але ми про це, на жаль, не пам’ятаємо...

Про все це думаєш, перебуваючи в тому унікальному місці. Сподіваючись, що, може, пощастить бодай на мить відчути і взяти з собою в наше цивілізоване (?) існування частинку втраченої космічної гармонії, яка наповнювала сенсом і рівновагою життя наших мудрих попередників...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво