НАЙСИЛЬНІШІ ЧАКЛУНИ ЗАВЖДИ ЖИВУТЬ ЗА РІЧКОЮ, У СУСІДНЬОМУ СЕЛІ - Соціум - dt.ua

НАЙСИЛЬНІШІ ЧАКЛУНИ ЗАВЖДИ ЖИВУТЬ ЗА РІЧКОЮ, У СУСІДНЬОМУ СЕЛІ

12 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 12 липня-19 липня

У кожної людини бувають моменти, коли життя здається заплутаним до неможливості клубком, у якому ніяк не вдається знайти ниточку, щоб, потягнувши за неї, якимось чином розв’язати ситуацію, що здається безвихідною...

У кожної людини бувають моменти, коли життя здається заплутаним до неможливості клубком, у якому ніяк не вдається знайти ниточку, щоб, потягнувши за неї, якимось чином розв’язати ситуацію, що здається безвихідною. Прагнеш і домагаєшся одного, а в реальності отримуєш зовсім інше. Домашні проблеми, тупикові ситуації в кар’єрі, в особистих стосунках... А якщо в особистому житті усе гаразд, то досить увімкнути телевізор або купити газету — і вже відчуваєш стрес. Втома, депресія і дратівливість накопичуються. І ось людина вже не може працювати так, як працювала раніше, не може ставитися до інших людей, як раніше.

Сучасний темп життя залишає кожному з нас дедалі менше друзів і близьких людей, до яких у разі потреби можна прийти «поплакатися в жилетку». Самотність — одна з найбільших проблем нашого часу. Тим часом життя стає дедалі складнішим і динамічнішим і людина часто не встигає адаптуватися до мінливих умов. Природно, виникають проблеми. Частину з них вона не може вирішити самостійно, їй потрібна допомога.

Простій людині інколи складно зрозуміти, хто перед нею, — ворожка, астролог, екстрасенс чи кваліфікований психолог. Та й як розібратися, дивлячись на табличку: «Екстрасенс, психотерапевт»? На жаль, у мас-медіа існує деяка інформаційна захаращеність. Посилюється реклама, панує певна мода, і у зв’язку з цим з’являється й небезпека, оскільки багато хто з тих, хто працює сьогодні у сфері психології, не мають ані спеціальної підготовки, ані освіти. Психолог зобов’язаний використовувати наукові підходи, мати відповідну кваліфікацію. У нього свої принципи праці і певна відповідальність за результат. Людина має розуміти, до кого вона йде, і самостійно вибирати: шукати причину виниклих проблем у самій собі (і звернутися по допомогу до психолога) — чи в «поганих людях» (і піти до екстрасенса або ворожки по позбавлення від причини і пристріту).

Навряд чи можна сперечатися з твердженням: скільки існує людина, стільки вона хоче пізнати себе, свою душу. Та, мабуть, ніколи ще інтерес до психології не набував настільки масового характеру в нашій країні, як за останнє десятиліття. Майже в кожному журналі, газеті, у багатьох телепрограмах можна прочитати і почути поради й думки психологів з тієї чи іншої проблеми. Різко збільшилася й кількість звертань до них із найрізноманітніших приводів. Мати власного психолога у певних колах стало навіть модним. Великий запит виник на соціально-психологічні технології у сфері реклами, менеджменту, створення ефективно працюючих колективів.

Професію психолога сьогодні визнано важливою і необхідною. Серед випускників шкіл цей фах посідає третє місце за престижністю. На сьогодні уже важко знайти вуз, у якому не випускали б психологів. На жаль, рівень фахової підготовки деяких психологів залишає бажати кращого.

За словами декана факультету соціології та психології КНУ ім.Т.Шевченка Володимира Євтуха, професора, доктора історичних наук, члена-кореспондента НАНУ, їхні абітурієнти, як правило, знають, чого хочуть і що зможуть отримати на цьому факультеті. На жаль, основи психології сьогодні не викладаються у школі. Але існує указ Президента про розвиток соціологічної науки, де йдеться про те, що основи соціології та психології як предмета мають вводитися у шкільну освіту. Ось тоді абітурієнти матимуть ще більш чітке і системне уявлення про професію психолога.

У вузі викладається сила-силенна предметів, із різноманітними організаціями укладаються договори на проходження студентами практики. Все це у комплексі, на думку Володимира Євтуха, сприяє формуванню професійного психолога.

Та все ж учорашній студент залишає стіни вузу з великим словником спеціальних термінів у голові, з купою знань і майже цілковитою відсутністю практичного досвіду.

В усіх розвинених країнах диплома про освіту психолога недостатньо для роботи консультантом, терапевтом. Необхідно мати ліцензію, видану професійним співтовариством. Щоб її одержати, потрібно попрацювати певну кількість годин під наглядом більш досвідченого психолога (у США, наприклад, 2,5 тис. годин). Тобто спочатку психолог-початківець сидить на прийомі у супервайзера і набирається досвіду. Випадки розбираються, обговорюються. Поступово він сам починає приймати клієнтів. І нарешті супервайзер уже лише спостерігає за роботою свого підопічного. Підпис супервайзера є дуже важливим для отримання ліцензії.

У нас усе простіше: людина, котра здобула вищу освіту, вважається спеціалістом і може влаштовуватися на роботу. Якщо вона любить психологію і хоче реалізувати себе як професіонал, здатний допомогти в найтяжчих ситуаціях, то через певний час самоосвіти і практичної роботи дійсно стає хорошим спеціалістом. Додаткова освіта, супервізія можуть знадобитися (і бути обов’язковими) в тих випадках, коли психолог здобуває поглиблену спеціалізацію. Але до цього його ніхто не зобов’язує.

Цим питанням була присвячена конференція, що проходила у травні нинішнього року в Тернополі, на якій обговорювалося, що в зміст, форми і методи підготовки психологів у вищих навчальних закладах і в системі післядипломної освіти потрібно вносити суттєві зміни. Одна річ, коли людина може розповісти про психологію, й інша — спеціаліст, котрий на основі цих знань зможе реально допомогти. Тобто питання стоїть про здобуття не лише певної суми знань, а й про навички практичної роботи з клієнтом, про формування особистості самого практикуючого психолога.

— Є певні професійно значимі риси, що дозволяють або не дозволяють працювати з клієнтом, — каже Володимир Панок, кандидат психологічних наук, директор Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи при Міністерстві освіти і науки. — У різних дослідників існують свої переліки таких рис. На мій погляд, найважливішими є гарні комунікативні здібності, високий рівень емпатії, певний психологічний світогляд (система ставлення людини-спеціаліста до соціального світу й інших людей), розвинену професійну інтуїцію і власну особистісну рефлексію (тобто уявлення про себе і постійний аналіз своєї поведінки та вчинків). Практикуючому психологу важко надавати допомогу клієнту, якщо він сам має яскраво виражені комплекси чи акцентуації. У такому разі його проблеми несвідомо накладаються на проблеми клієнта, і це може призвести до досить негативних наслідків.

У різних інститутах та університетах досліджують особистісні риси, що свідчать про професійну придатність. Проробляються шляхи формування особистості психолога, щоб у процесі здобуття базової освіти людина могла визначитися, — займатиметься вона наукою, дослідницькою роботою, діагностикою чи ж психокорекцією, взаємодією з клієнтом тощо. Є пропозиції запровадити річну ординатуру по закінченні університету, як у медиків. Але це не так просто.

Визначити ж кваліфікацію психолога можна, подивившись на його сертифікати. Будь-яка додаткова освіта має документальне підтвердження. Крім того, звісно ж, важливою є рекомендація друзів і знайомих чи іншого психолога, спеціаліста, якому ви довіряєте.

Є невелика різниця між консультацією і терапевтичним сеансом, хоча часто під цим розуміють одне й те ж. За правилами, терапія має починатися з консультації (яка коштує, припустимо, половину вартості терапевтичного сеансу), під час якої визначається проблема, обговорюються час, вартість, ефект і так далі. У Києві, наприклад, нижня межа ціни за консультацію становить 50 гривень. А верхня може бути різною, вона коливається залежно від маститості спеціаліста, від регіону, від самої проблеми і форм роботи (індивідуальна чи групова), іноді — рівня статку клієнта, від мети клієнта й інших чинників. Після цього, якщо пацієнт згодний, починається безпосередньо сама терапія. Існують також безкоштовні для клієнтів консультації і допомоги — телефони довіри, Інтернет.

До речі, ставлення до інтернет-психологів неоднозначне: з одного боку, — це все одно що «цілуватися через Інтернет», з іншого — наприклад, у деяких критичних ситуаціях, що виникають уночі, спілкування з інтернет-психологом або розмова по телефону довіри справді ефективне, виправдане і таки важливе, хоча б тому, щоб протягом кількох годин дозволяють утримати людину від якихось необдуманих дій та вчинків. Крім того, на думку психолога Ольги Данчевої, психологічні новини в Інтернеті допомагають спеціалістам орієнтуватися в нових тенденціях.

Тривалість лікування залежить від вибору терапевтичних методів. Людина навряд чи може розраховувати на один сеанс, якщо звертається по допомогу до психоаналітика, там терапія може тривати роками. У середньому ж достатня кількість сеансів — від трьох до десяти. Тож якщо пацієнт після першої години зробив висновок, що психолог кепський і слід терміново шукати іншого, то це необачний висновок: на якісну терапію знадобиться кілька сеансів.

На жаль, середньостатистичний громадянин не завжди усвідомлює, чого очікує від спеціаліста. Хтось думає, що психолог почне «свердлити» його очима і виконувати паси руками, інший вважає, що психолог — це «жилетка», у яку можна поплакатися, порадитися, і відразу полегшає.

Психолог не повинен приймати рішення за клієнта. Вибір робить сама людина, а психолог може допомогти їй розібратися в ситуації. Спеціаліст також не повинен оцінювати клієнта, його дії, вчинки, стосунки. Однак методики і техніки він вибирає у відповідності до своїх симпатій, а це означає, що вибір рекомендацій і хід терапевтичного сеансу завжди буде почасти суб’єктивним. Багато визначає й натура самого терапевта: хтось, коли треба пересадити людину з одного крісла в інше, скаже: «Ну ж бо, підніми свою сідницю і сядь он туди», а хтось: «Мені здається, що на цьому стільці вам буде набагато зручніше». Так, наприклад, відомий американський психолог Річард Бендлер іноді матюкав своїх пацієнтів у три поверхи, але робив це не тому, що хотів скривдити людину, а саме тому, що хотів їй допомогти (і допомагав).

Хороший терапевт, звісно, багатогранний і вибирає рекомендації та психологічні прийоми залежно від клієнта і запропонованої ним ситуації. Проте не завжди бажання клієнта збігаються з тим, що він реально бачить. Інколи виникають претензії. Те, що клієнт пішов задоволеним після зустрічі з психологом, не завжди є показником, що психолог відпрацював професійно й у потрібному напрямі. З іншого боку, коли клієнт пішов роздратованим і з якимось осадом на душі — теж не завжди означає, що робота була неефективною.

Професійно грамотний психолог завжди робить усе для того, аби жодним чином не понизити його самооцінку, його статус, не нашкодити клієнтові особисто чи його соціальному оточенню, не залишить у критичній ситуації. Хороший спеціаліст також ніколи не порушить етичних норм у роботі з клієнтом. На превеликий жаль, етичним питанням у процесі підготовки психологів у нас приділяється дуже мало уваги. У програми вузів не включено предмет, який роз’яснював би майбутнім психологам етичні питання.

— Кожна професія має свої тонкощі, але, за великим рахунком, це ті ж десять заповідей. Звісно, душа — субстанція тонка, але її може «поранити» не лише психолог, а й столяр, котрий, наприклад, неякісно заскливши балкон, відправить цю душу в інший світ. Виконання етичних норм регулюється людьми: колегами, клієнтами тощо, — вважає психолог Ольга Данчева.

На думку російського психолога Віта Ценьова, етичні стандарти мають включати дві речі: «не нашкодь» і «бажай людині добра, намагайся їй допомогти».

Існують самостійні кодекси психологів різних шкіл або спілок, кожен із них може по-своєму трактувати прийнятну і неприйнятну поведінку психолога, а якісь спірні чи скандальні випадки повинні розглядатися крізь призму цього кодексу тієї чи тієї школи або асоціації, в якій психолог-«винуватець» перебуває.

В Україні є Товариство психологів, існує сила-силенна громадських організацій—професійних співтовариств (наприклад, Ліга практикуючих психологів, Асоціація професійних психологів, Асоціація політичних психологів тощо). На жаль, ці організації малопотужні і невпливові. Немає в науковому співтоваристві і людей, які солідно і грунтовно працювали б над проблемами професійної етики.

Що стосується власне українського етичного кодексу психолога, то він, виявляється, існує: прийнятий 1990 року і діє донині. Є навіть комісія з етики при Товаристві психологів. Щоправда, про це мені змогли розповісти лише в Українському науково-методичному центрі практичної психології та соціальної роботи.

Тим часом в Америці та Західній Європі написано гори книг, що стосуються цих питань. Суперечливість проблематики змушує періодично змінювати етичні кодекси, вносити доповнення. Їх переглядають на кожному з’їзді психологів. Американська асоціація психологів, у якій підхід до етичних питань, мабуть, найбільше структурований, протягом останніх тридцяти років тричі виправляла кодекс професійної етики.

Важливий етичний принцип, який обговорюється найчастіше, — це конфіденційність. Зрозуміло, що головним стримуючим чинником для психолога є репутація, імідж. Тож збереження конфіденційності — одна з ознак практикуючого професійного психолога.

— Якщо у психолога є проблема із «язиком за зубами», то, швидше за все, він сам піде, оскільки в нього не буде клієнтів/замовлення, або його «підуть», — вважає Ольга Данчева. — Ніяких спеціальних законів для психологів я не знаю. Законів, що регулюють нашу життєдіяльність, і так достатньо: КК, КЗпП, Закон про авторське право тощо.

Водночас в американських кодексах є обмеження з цього приводу. Якщо йдеться про досить серйозні злочини, то психолог зобов’язаний довести до відома поліції або прокуратури.

Відповідно до українського етичного кодексу, психолог зобов’язаний дотримуватися конфіденційності в усьому, що стосується взаємин із клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми небезпечні для клієнта й інших людей. І психолог зобов’язаний проінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу. Конфіденційності можна не дотримуватися, якщо клієнт просить або погоджується на те, щоб у його інтересах інформацію було передано іншій особі.

Психолог не має права збирати додаткові відомості про клієнта без його згоди і вдовольняється лише інформацією, яка необхідна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну плівку і відеоплівку, фотографування та занесення інформації про клієнта в комп’ютерні банки даних здійснюються лише за згоди учасників.

Психолог зобов’язаний інформувати клієнтів про правила дотримання конфіденційності. При цьому смерть або зникнення клієнта не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.

Стосовно психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності в судочинстві. Провина психолога в порушенні етичного кодексу має бути доведена комісією з етики Товариства психологів України.

Тобто де-юре за найгрубіші промахи і помилки, що призвели до фатального для клієнта кінця, психолог має нести юридичну відповідальність, але де-факто він відповідальності не несе. Практично невідомі випадки, щоб когось із психологів притягнули до карної чи адміністративної відповідальності за порушення етичних норм або неправильні дії у професійній галузі.

Психолог нестиме юридичну відповідальність, якщо він порушив закон навмисно і явно, і це доказово. У нашому законодавстві є статті, що стосуються морального збитку. Клієнт може довести, що в результаті дій психолога було завдано певних моральних збитків. Якщо провина не підпадає під дії правового поля, то максимум, що йому загрожує, — це виключення з асоціації або школи. При цьому він все одно зможе працювати психологом, і ніхто цього не заборонить, оскільки про випадки, коли б анулювався диплом спеціаліста державного зразка, невідомо.

За ненавмисні помилки психолог відповідає лише перед клієнтом, перед професійним співтовариством і перед самим собою. Останнє — найтяжче покарання, як вважають самі психологи.

Для клієнтів, які незадоволені роботою психолога, є ще один шлях — звернутися в Товариство із захисту прав споживачів зі скаргою на погану якість наданих послуг. Але це, звісно, в тому разі, якщо вони зверталися в комерційну організацію. Психолог, який працює, наприклад, у школі, навряд чи потрапить під юрисдикцію Товариства із захисту прав споживачів.

При наданні психологічних послуг хороший тон — укладання договору, у якому обумовлюються основні положення майбутньої терапії. Це малопоширене явище, але, можливо, згодом воно стане більш масовим. Укладання такого договору може вимагати споживач психологічних послуг, і якщо договір порушено, природно, звертатися у відповідні правові структури. Психотерапія — це, по суті, такий самий товар, як і гарна оправа для окулярів чи правильний добір медикаментів, і коли щось зроблено не так, а людина заплатила за це гроші, то вона має право домагатися сатисфакції, у тому числі й судової.

Проте серед українських психологів є спеціалісти різних жанрів та рівнів. Є в Україні своя психологічна школа, традиції, ноу-хау і пріоритетні напрями розвитку, яких немає ніде більше. Є вчені, яким могли б позаздрити багато європейських університетів.

З погляду практики те ж саме: є невелика, порівняно із Заходом, кількість висококласних спеціалістів. Але там практикуючі психологи працюють уже понад 100 років, а в нас — усього лише років десять. За цей час усе ж таки складно щось серйозне зробити, але наші психологи вчаться швидше, креативніші, швидше підвищують свій професійний рівень.

Відсутність же прив’язаності до певної школи (на відміну від Заходу), як і будь-яке явище має два боки: добре і погано. Добре, бо змушує психолога вивчати і знати кілька різних теорій, і це збагачує: багато практикуючих психологів використовують прийоми роботи різних шкіл, залежно від конкретного завдання. Крім того, ті, хто працює в цій сфері, здебільшого постійно підвищують свій професійний рівень. Можливості зараз є — можна навчатися у найсильніших психологів світу, багато хто з яких проводить тренінги і в Україні. Інтернет дає унікальні можливості ознайомлюватися з науковими новинками. Та й практика може бути дуже різноманітною.

Погано, оскільки школа — це певний захист, ліцензування, утримування в руслі професійної діяльності.

Сьогоднішній рівень майстерності деяких психологів досить високий, і вітчизняний психолог може допомогти нашій людині нітрохи не гірше, ніж західний, а може, і краще, вважають самі психологи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво