Найграндіозніший тост - Соціум - dt.ua

Найграндіозніший тост

18 травня, 2007, 13:12 Роздрукувати Випуск №19, 18 травня-25 травня

У перші повоєнні місяці та роки, коли перемога над нацизмом тільки починала ставати історією, дуже хотілося миру і краси...

У перші повоєнні місяці та роки, коли перемога над нацизмом тільки починала ставати історією, дуже хотілося миру і краси. Образотворче мистецтво було широко представлене народу у своїх класичних зразках. Скрізь можна було побачити картини, дещо підправлені у своїх назвах народом: «Дев’ятий вал» Айвазовського (як гарно гинуть під цим валом люди), шишкінські «Ведмеді на лісорозробках», суриковську «Бояриню Морозову» («Доро­гою на виборчу дільницю») і просто «Золоту осінь» Левітана.

Портрети вождів і членів політбюро, само собою, рясніли всюди. І не було міста і села, «Огонька» і календаря, бібліотеки й вокзального ресторану, театру і кінотеатру, клубу і будинку культури, обкому і райкому, де б не виблискувала золотом величезна картина «Тост за великий російський народ» (1947 р., художник — лауреат Сталінських премій Михайло Хмелько).

Ця воістину історична робота має свою передісторію і документальну основу. 24 травня 1945 року в Кремлі відбулося прийняття на честь вищого генералітету Червоної армії. Саме тоді Йосип Сталін виголосив свій знаменитий тост. У 15-му томі його творів текст подано з посиланням: «За газетним звітом» (звісно ж, газети «Правда»). І пролунав він під склепіннями кремлівського залу, сповненого блиску генеральських та маршальських орденів і погонів:

«Товариші, дозвольте підняти ще один, останній тост. Я хотів би підняти цей тост за здоров’я нашого радянського народу, і передусім російського народу. Я п’ю насамперед за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією (без коментарів. — Ю.І.) зі всіх націй, які входять до складу Радянського Союзу».

У залі злегка загомоніли — «радянського народу»… Генералісимус зробив паузу і з притаманною йому впертістю і беззастережністю повторив: «Я п’ю насамперед за здоров’я російського народу!». Зараз цього не обговорюватимемо — і так усе ясно. Але й сьогодні неабиякий інтерес становить для нас продовження цього тосту! «У нашого уряду було чимало помилок… Інший народ міг би сказати уряду: ви не виправдали наших очікувань, ідіть геть»…

Ось які випадково-невипадкові слова вирвалися в «творця всіх наших перемог», тирана і самодержця! Я не пам’ятаю, щоб до цього чи після хоч хтось із вождів чи перших осіб націй, керівників партій чи держав наважився б на таку «крамольну» думку, допускаючи, що його народ може сказати уряду: «Ідіть геть, ви не виправдали наших очікувань»! А він сказав. А потім забув. Рідкісний випадок.

Але ж радянський художник має відтворювати «прекрасну нашу дійсність і величні події». Бажано першим. Попри молодість — дерзати!

Михайло Хмелько, киянин, син робітника-арсенальця (сім’я перебувала на окупованій території, що не додавало художникові чеснот), який щойно закінчив Київський художній інститут (майстерня К.Трохименка), — відразу ж замахнувся на грандіозну й безпомилкову справу — відобразити зустріч у Кремлі і всю велич тосту у грандіозній однойменній картині «Тост за великий російський народ».

І вже в наступному, 1948 році величне багатофігурне полотно було відзначено Сталінською премією. Першою. Другу Сталінську премію Михайло Іванович Хмелько отримав через рік за картину «Тріумф Батьківщини, що перемогла». Це коли всім знайомі з кадрів кінохроніки переможці кидають нацистські прапори до підніжжя Мавзолею. Але у фарбах.

Далі ознайомимо читачів зі свідченнями художників. Анатоль Петрицький якось сміливо запитав колегу по інституту та Спілці художників, головою якої невдовзі став автор «епохальних» полотен: «Михайло, у тебе непоганий пензель, тож чому ти повсякчас малюєш керівників і генералів (плюс «Хрущов і Ватутін під час битви за Київ»)?» — «Я так бачу!» — була гордовита відповідь. Бачив він фото і хроніку. І свою долю. Чи бачив?

Кажуть, що процес роботи художника над «Тостом», прорисовування важливих фігур — через важливість теми — контролював сам голова президії Верховної Ради України Гречуха. Не завжди був задоволений широким мазком (як у Коровіна — за словами художника). Радив ретельніше прорисовувати портретну подібність керівників і генералів країни. Чи це так?..

Картину «Тост за великий російський народ» помістили на найвиднішому і найпочеснішому місці в Національному музеї України. А нині вона зберігається в його запаснику в рулоні. Якщо картину спеціально просвітити, то можна побачити не просто підмальовки важливих фігур, а й заміну їх на інші — як диктували час, партія і уряд. Художник виконував і ці «побажання». То Жукова відправили в почесне заслання до Одеського військового округу. То інших маршалів і адміралів понизили в ранзі, а то й розстріляли — як Берію. «Художник» усе акуратно коригував.

Михайло Хмелько йшов за велінням часу й завжди відтворював усе як належить. У патетичній формі — «Навіки з Москвою, навіки з російським народом» (1951—1952 рр.), де і Богдан Хмельницький, і російські посли присутні, і обидва народи в наявності. Оригінал «Навіки» — в Історичному музеї Москви. Ескіз — у Національному музеї в Києві.

Іще художники згадують, як жартували за часів керівництва М.Хмелька Спілкою художників: «Спілка під «хмельком». Під неабияким «хмельком» опинилася не тільки Спілка, а й сам художник. Став сильно пити. Не забарилися сімейні негаразди. Гроші від Сталінських премій закінчувалися. Почав поводитися якось неадекватно, перестав упізнавати знайомих. Викладання в Художньо­му інституті перейшло межу пристойності. Його звільнили...

Помер Михайло Хмелько від туги та горілки. Автор картини про найграндіозніший тост...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво