Навіщо політики? - Соціум - dt.ua

Навіщо політики?

11 травня, 2007, 11:36 Роздрукувати Випуск №18, 11 травня-18 травня

Однією з характерних рис цієї епохи є поєднання в одне ціле функцій інституції та регуляції. Перша є національною, друга — наднаціональною, глобальною...

Однією з характерних рис цієї епохи є поєднання в одне ціле функцій інституції та регуляції. Перша є національною, друга — наднаціональною, глобальною. Очевидно, що політика, така, яка вона є сьогодні, не може змінювати загальну макроекономічну ситуацію. Утім, політика продовжує існувати. Для чого? На локальному рівні вона суб’єктивує об’єктивні рішення економічного плану. У глобальному вимірі ми називаємо таку політику «державною». Поміж цими двома рівнями йдеться про демократію. Чи не запізно?

Адью політикам!

Проте якщо все вирішує «велика економіка», то для чого потрібні політики? Коли так жваво обговорюють «кінець політики», чому не говорити і про кінець політиків? Вони живуть у своєму світі, суспільство живе у своєму; і часто ці світи не перетинаються. Пересічний громадянин «згадує» про існування політиків, здебільшого прийшовши увечері додому, вмикаючи телевізора… Добре видно, що робота державних і недержавних інституцій може обходитись і без них. Достатньо мати громадянські комітети, професійні ради та конституційний суд. Звісно, помріяти про зникнення політиків можна лише тоді, коли на мить забути, що наші політики — це більше ніж політики…

Без них нам буде сумно. Вони розважають нас не гірше Сердючки. Чому б не організувати «Танці з зірками-3» з участю Порошенка, Чорновола, Бродського та інших «зірок»? Вони б танцювали одне з одним. Шоу повинно тривати. Якщо треба, ми голосуватимемо не СМС, а виборчими бюлетенями. Ти погано станцював румбу? Не бути тобі лідером об’єднаної опозиції!

Ідеології немає. У всіх одна «ідеологія» — велика економіка. Але вона працює за своїми правилами і на своїй орбіті; це сіра туманність, нецікава і незрозуміла. Альтернативи їй не існує. Принаймні так переконує нинішній «здоровий глузд». Що залишається політикам? Як переконати виборця знову й знову приходити та голосувати? До чого закликати? Адже, прийшовши до влади, доведеться робити те ж саме, що й твій попередник, якого ти щойно замінив…

Щоб упасти в око, потрібно щось оригінальне. Слід вигадувати нові й нові інтриги, технології та обіцянки. Політиком рухає одне бажання: сподобатися своєму виборцю, підлеститися до нього, підтакувати йому, не гладити проти шерсті цього звіра на ім’я «маса». Хай спить! Хай ще раз прийде і знову проголосує! Уп’яте, вшосте, вдесяте! Гусениця-політик стає прекрасним метеликом на наступний день після виборів, — переможців не судять. Прощавай, виборцю, до наступних виборів!

Популізм і прагматизм

Отже, констатуємо: у світі, в якому все вирішує «велика економіка», політика не може бути чимось іншим, ніж популізмом. Правила гри такі: на рівні політичної мови годиться все, що подобається «народові»; на рівні економічних дій треба чинити згідно з макроекономічними правилами.

«Піпл хаває» світле майбутнє в Європі? Світле минуле в союзі братніх держав? Фашизм? Лібералізм? Садомазохізм? На кожен попит — своя пропозиція. Кожна партія — як відеогра: зі своєю символікою, амуніцією, концепцією, місією. Можна обирати удосконалені, ще жорстокіші версії, можна аморально зраджувати, переходячи на бік ворога… Від цього сенс гри не змінюється.

Однак цей ринок ідентичностей не тотожний ринкові економічному. Перший занадто літературний. Строкатий і різнокольоровий, він приховує під собою інший, безбарвний і темний світ. Другий пов’язаний зі справжнім насильством, брутальною і цинічною боротьбою за владу та перерозподіл власності. Він іде за своєю логікою, і ніщо не дозволить йому зупинитися.

Адже сам «народ» (не без допомоги своїх керманичів) свято увірував у те, що демократія та капіталізм — це одне й те ж саме. Це — «як у Західній Європі», цивілізовані стосунки, нормальний стан речей. Та й на Заході, як свідчать нинішні вибори у Франції, політичним лідерам, котрі змагаються по вектору «праві-ліві», насправді нічого запропонувати своїм виборцям, окрім неоліберального блеризму. «Цей блеризм визначається як постідеологічна і прагматична концепція політики, яку беруть на озброєння як праві, так і ліві, й турбуються більше про ефективність, ніж про теоретичну несуперечливість. У відповідь на виклики глобалізації він прагне примирити економічний динамізм підприємств, повну зайнятість та соціальну справедливість із допомогою перерозподілу, який забезпечує держава загального добробуту. Його справжнє гасло — «Згодяться всі засоби»… Тоні Блер має, звісно, жалкувати, що те європейське тріо, про яке він мріяв — Блер, Меркель, Саркозі, — вимальовується саме тоді, коли він іде з посади. Але хто б не заступив на посаду прем’єр-міністра у Великій Британії, чи то Браун, чи Камерон, блеризм триватиме після Блера. У Німеччині вже розвивається своя форма блеризму. Думаємо, побачимо і блеризм по-французьки. Просто назва буде іншою» (Тімоті Ґартон Еш).

У нас західноєвропейський блеризм запропонували називати національним прагматизмом. Хоч і не слід забувати, що національне тісно переплетене із глобальним…

Однак по всій Європі ми спостерігаємо тотальний демонтаж здобутків «соціальної держави». Як на Заході, так і на Сході. (А чим іще можна пояснити поширену ностальгію за Радянським Союзом у пересічних громадян, як не тугою за інститутами «держави загального добробуту»?) Нинішня доктрина блеризму як економічного прагматизму держави не говорить про найголовніше: неолібералізм та «соціальна держава» — несумісні. Перше і є запереченням досягнень другого. Блеризм намагається примирити непримиренне. Зрештою віддаючи перевагу неолібералізмові.

Симулякр демократії

Відомий португальський письменник Хосе Сарамаґо, нобелівський лауреат 1998 року, в романі «Ясність» (Ensayo sobre la lucidez, 2004) вирішив поставити експеримент: що станеться, коли громадяни гуртом вирішать звільнитися від своїх політиків-паразитів? Спочатку урядові здається, що виборам завадив дощ, потім виборці активно вкидають у виборчі урни чисті бюлетені, таких понад 70%. У цій дивовижній притчі для Сарамаґо колір чистих бюлетенів — це колір ясності: люди не хочуть своїх політиків.

Що ж, країною керують ті, кого вона заслуговує. Відомий вислів. Уряд полишає столицю, в яку входить армія; вона згортає більшість комунальних послуг, наймає спеціалістів із питань харчування, щоб ті «розробили меню мінімальних страв, які, не доводячи населення до голоду, змушують відчути, що стан облоги, доведений до крайнощів, зовсім не схожий на відпустку на пляжі». Людям не дають самоорганізовуватися, щоб не «показувати поганого прикладу» іншим. За них мають думати і дбати політики — справа населення проголосувати за них.

Сарамаґо вважає, що навіть 20% чистих бюлетенів на виборах примусять усіх замислитися. Тим самим люди можуть сказати, що їм обридло голосувати десятиліттями, так і не отримуючи змін. «Західні демократії, — каже письменник, — це лише політичні фасади для економічної влади. Такий собі екран із кольоровою гамою, прапорами, нескінченними балачками про демократію. Живемо в епоху, коли можемо дискутувати про все. За винятком демократії. Це даність. Не чіпайте, як у музеях. Однак слід розпочати дискусію, велику, всесвітню, — перш ніж не стало занадто пізно — дискусію про демократію».

На думку португальського нобеляра, демократія в наших суспільствах — це лишень симулякр, ширма, що приховує «економічну владу». В усьому світі демократії керуються силами, котрі не є демократичними. Наприклад, МВФ та СОТ не є демократичними інститутами. Народи не можуть вирішувати, хочуть вони чи не хочуть, щоб ці структури вершили їхню долю. Про це їх ніколи не запитають на виборах. Так само демократичні мас-медіа є власністю великих корпорацій, банків, які ніколи не допустять критики на свою адресу. Дідусь Сарамаґо доходить висновку: «Якщо ми хочемо справжньої демократії, її треба винайти».

Демос чи плебс?

Напрошується очевидний висновок: якщо люди хочуть здихатися своїх політиків, їм треба самим ставати політиками. Кожен громадянин — політик. Якщо згадати, що політика — це не тільки боротьба за владу, а насамперед конструювання справедливих стосунків між людьми, то це, безперечно, стосується всіх і кожного. Політика — це людське життя разом (недаремно Аристотель визначав людину як «політичну тварину»). Не може бути якихось «спеціалістів» від політики, що замінять людям їхнє власне життя.

Демократія — це далеко не політичний режим із набором необхідних інститутів (маємо безліч «демократичних» інститутів, які зовсім не виконують демократичних функцій!), а передусім це — «постійна робота і боротьба з підкорення суспільної організації цінностям, що не є властиво суспільними: раціональність та свобода» (Ален Турен). Адже розум і свободу не так легко підкорити мінливим забаганкам держави і ринку (в наш час перша намагається бути симулякром розуму, тоді як другий — свободи). Вони (розум і свобода) завжди чинять опір, не вписуючись у задані рамки, так само як чинять опір і «демократичній» симуляції.

Інституцій та законів недостатньо, коли ніхто не схильний їх дотримуватися. Виборами демократія не обмежується; навпаки, зводити демократію до одноразового походу до урни — це істотне обмеження демократії. Важить пряма громадянська дія, політична участь громадян і народний контроль. Тільки так постає демократичний суб’єкт.

Коли політики виводять на вулицю десятки тисяч прихильників, заплативши їм за це гроші, — це симуляція демократії. Але водночас це й момент істини. Адже так вони кажуть: народ продається і купується за невеликі гроші, так само, як ми, політики, продаємося і купуємося за гроші великі. Ось і вся між нами різниця. Ми не суб’єкти, а об’єкти. Все чесно.

Якщо називати речі своїми іменами, перед нами промовисте повернення на історичну арену не «демосу» як революційного суб’єкта, а сірого, продажного і аполітичного «плебсу», що хоче хліба і видовищ. Як відомо, плебс з’являється в політиці тоді, коли до влади приходять senatus, можновладці, «знать». Демократією тут і не пахне.

Так, дідусь мав рацію: демократію таки справді слід перевинайти. І чим швидше, тим краще.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво