НАТАЛІЯ УЛЬЯНКІНА: «Я ПЕРЕСТАЛА БОЯТИСЯ ГЛИБИНИ» - Соціум - dt.ua

НАТАЛІЯ УЛЬЯНКІНА: «Я ПЕРЕСТАЛА БОЯТИСЯ ГЛИБИНИ»

1 грудня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 1 грудня-8 грудня

«Кинувши свою швабру, з якою я, людина з вищою гуманітарною освітою, вправляюся майже кожного дня усі вісім років після того, як народила другу дочку, почала читати «Натали»...

«Кинувши свою швабру, з якою я, людина з вищою гуманітарною освітою, вправляюся майже кожного дня усі вісім років після того, як народила другу дочку, почала читати «Натали». Зміст мені не сподобався. Все крутилося навколо одного лише імені. У кожній статті, у кожному оповіданні — ім’я Наталія, майже в кожного автора — ім’я Наталія!.. Шукаю, хто редактор. Ага! Так і є: теж Наталія. Усе зрозуміло. Є гроші, чого б не славити усіх Наталій?..

Чоловік поділився моєю думкою про журнал із своїми співробітницями… і тоді вони передали мені цілу паку «Натали». Я читала тиждень… Я плакала… Я переосмислювала своє життя…»

(Із листа читачки до січневого номера журналу «Натали» за 1999 рік)

Кажуть, що жінка з нічого може зробити салат, капелюшок і скандал. А як щодо жіночого журналу? Адже, мабуть, кожна з нас приблизно знає, що хотіла б у подібному прочитати.

...Вона культивувала в журналі розмову від першої особи. Це був безпрограшний хід. Не саги про прекрасних принців із незмінно щасливим кінцем, яких і так не бракує у потоці жіночих романів і численних мильних серіалах, а життєві історії, сюжети яких часто закручені складніше, ніж у будь-якому романі, будять цікавість і викликають на відвертість. Їх читали із задоволенням, впізнавали себе, друзів, знайомих... Ім’я Наталя означає «рідна». І журнал «Натали» поступово увійшов у домівки і сім’ї, для багатьох став якщо не родичем, то супутником, співрозмовником, психотерапевтом.

Читаючи відверті історії інших жінок, ми часто надіваємо чужі маски і програємо ситуацію як спектакль з власною участю. Режисер-постановник цього дійства, як актор у ляльковому спектаклі, залишається за ширмою.

Її нечасто бачать на модних тусовках. Вона не любить давати інтерв’ю. Наталія Ульянкіна, колишній редактор журналу «Натали», нині редактор нового видання «Женский журнал», надає перевагу роботі, приємній компанії близьких друзів і свободі дій.

Від першої особи

— Коли я ішла з «Натали», на прощання колеги подарували мені відерце із записками- побажаннями успіху в новій справі і чарівними іграшковими курчатками. Якось, перебуваючи у стані легкої депресії, я перечитала записки і перерахувала курчаток. Їх виявилося дев’ять. Зараз зі мною стільки ж колишніх колег по «Натали».

Доручіть нову справу Овнам…

«Освідчень у коханні» було багато. Особливо в День Святого Валентина, коли журнал «Натали» традиційно відзначає свій день народження. Салют, святковий концерт і величезна кількість сердець — надувних і справжніх. Фотографи націлювали об’єктиви на головного редактора. Фіксували гарну, бездоганно вдягнену жінку, яка якомога рідше намагалася потрапляти в сліпучі відблиски фотоспалахів.

А потім вона пішла. Із «самого безпроблемного підрозділу» — так, за словами Наталії Ульянкіної, журнал був охарактеризований першим віце-президентом «Блиц-Информа» Володимиром Чеповим. Вчинок вистражданий, але усвідомлений. Розлучення не з посадою, а з атмосферою. «Криза міжособистісних стосунків із керівництвом «Блиц-Информа», — так коротко підвела риску Наталія Ульянкіна.

— Як усе починалося з «Натали»? Коли мене запросили туди на роботу, уже вийшло декілька номерів журналу. Я покликала із собою Іру Пшенишнюк — ми тоді разом працювали у «Всеукраинских ведомостях» (Ірина Пшенишнюк, заступник головного редактора і зараз у парі з Наталією Ульянкіною. — Прим. авт.) — і ще декількох журналістів і дизайнерів. Тобто майже весь творчий колектив був новим. Із старої команди залишилися інженер по верстці, відповідальний секретар і коректор. Ми почали фактично з нуля. Виробили нову концепцію, змінили логотип, шрифти, дизайн…

— Вам тоді, напевно, важко було, довелося багато чого навчитися?

— Звичайно, важко, але дуже цікаво. Всі мої задуми успішно реалізовувалися. Вже наш третій номер був таким, яким я хотіла його бачити. До речі, про труднощі. Я — Овен. А на думку астрологів, коли потрібно починати нову справу, Овни незамінні. Там, де труднощі, де є проблема, Овни знаходяться у своїй стихії. Правда, додам від себе, якщо справа подобається.

«Не хочу бути зразком»

— Вас украй рідко можна побачити на тусовках. Це принципова позиція або наслідок надмірної завантаженості?

— Мені більше подобається робити діло, аніж виходити у світ й обмінюватися тривіальними фразами. Потребу ж у спілкуванні задовольняю у товаристві близьких мені людей.

— Ви трудоголік?

— У розумних межах. Коли потрібно досягти якоїсь мети, тоді це захоплює мене всю, я можу і не їсти, і не спати. Згодом, коли інтерес підупав, мене важко змусити працювати з такою ж віддачею.

— Як ви знімаєте напругу?

— Цього літа я взяла декілька уроків у басейні і тепер отримую велике задоволення від плавання. Я перестала боятися глибини. Раніш я трималася берега… Ще люблю гуляти: по місту, по лісу. Читати люблю, але, на жаль, можливість з’являється не так часто.

— Хоча ваш улюблений колір одягу чорний, як ви ставитеся до червоного? Червоний — колір дії, колір рішучості...

— Дуже прихильно. Вважаю, що червоний — мій колір, але, гадаю, не варто ним зловживати. Він може впливати на оточуючих, породжуючи агресію, тому я вдягаю червоне тільки під настрій.

— Команда жіночого журналу повинна бути сама досконалість. На вас дивляться навколишні, вивчають «під лупою». Ви, як експерти, мусите давати поради на усі випадки життя. Це вас не лякає?

— Бути зразком для всіх? Я такого завдання перед собою не ставлю. Я навіть цього боюся. Не хочу бути зразком. Популярність напружує. Мені подобається робити журнал, а те, що навколо, — мішура.

… А співробітниці наші вдягаються модно. Я з ними завжди раджуся, коли хочу щось змінити у своєму іміджі: по-перше, вони завжди в курсі модних тенденцій і новинок, а по-друге, вони мене добре знають і відчувають.

— Не секрет, що жінка-керівник — це подвійне навантаження і потрібно себе чітко організовувати...

— Організовувати себе — значить чинити над собою насильство, обмежувати якимись рамками. Я не приймаю насильства. Слово «потрібно» — нелюбиме. Коли є інтерес, тоді проблема «потрібно — не потрібно» вирішується просто.

— З ким вам легше працювати — із чоловіками чи з жінками?

— Мені однаково легко працюється і з жінками, і з чоловіками. Важливо, який це спеціаліст, професіонал, особистість. Усе залежить від людини — наскільки вона може себе реалізувати, чи є в неї сила, внутрішній стрижень.

— Чи доводиться вам керувати вдома? Взагалі, який принцип ви сповідуєте в сімейних стосунках?

— У сім’ї все повинно будуватися на почуттях і на взаємній повазі. У сімейних стосунках є речі неприпустимі — якісь слова просто не можна вживати, через щось категорично не можна переступати. Зараз я зрозуміла, що, повертаючись додому, думки про роботу бажано лишати за дверима і переключатися на сім’ю. Правда, ми із чоловіком (він головний редактор газети «Команда») завжди маємо спокусу обговорювати вдома робочі проблеми.

— А як щодо вагомого батьківського слова?

— Моєму синові Максиму дев’ятнадцять років, він студент-третьокурсник. Я можу активно висловлювати йому свою точку зору, але, зрештою, завжди підкреслюю: визначайся сам. Чесно кажучи, коли він учився в школі, я намагалася виховувати в ньому самостійність — і у школі не з’являлася. Зате влітку ми обов’язково разом відпочивали. Зараз Максим одержує економічну освіту в Академії зовнішньої торгівлі, і на його вибір професії я ніяк не вплинула. Мені здавалося, що йому варто поступити в автодорожній інститут — адже з раннього дитинства його головним захопленням були автомобілі…

«Бабства в нас немає»

Пам’ятаю, із якою цікавістю я читала матеріали Наталії Ульянкіної у газеті «Вечірній Київ». Традиційні жіночі теми вона трактувала якось свіжо і по-новому. Журналістика для Наталії Ульянкіної почалася з військової газети в Чехословаччині. Повернувшись в Україну, вона почала працювати у видавництві «Дніпро», але зрозуміла, що це не її, і пішла у «Вечірку» позаштатним кореспондентом, фактично на вільні хліби. Їй подобалося життя у пошуці. Потім були «Киевские ведомости», «Всеукраинские ведомости», «Натали»...

Тепер на стіні в її новому кабінеті знову висить розмітка. Перший номер «Женского журнала» його команда випустила за досить короткий термін.

— Починаючи новий проект, ви не боялися того, що зараз на українському ринку багато жіночих журналів?

— У інших країнах жіночих журналів набагато більше. У нас же українських проектів усього декілька. Інші — зарубіжні. Ми зважили, що ніша для дорослих, освічених, думаючих, розвинутих духовно, інтелектуально — словом, для жінок, що реалізували себе, ще вільна. Так що поле для діяльності є.

В «Женском журнале» переважають аналітичні матеріали, що передбачають глибоке занурення в суть справи, багато матеріалів про відомих, цікавих людей.

Звичайно, є традиційно жіночі розділи — краса, мода, здоров’я, але в них не просто пропонується розв’язання якоїсь проблеми по догляду за собою, а наводяться конкретні приклади — як цю проблему вирішує певна жінка — приваблива і відома.

— Чи виникають у вас суперечки з підлеглими?

— Ми повинні бути однодумцями, дивитися в одному напрямку, хоча бачити можна і по- різному. Якщо в людей є своє бачення, вони можуть працювати самостійно. Ми розробили рубрики і напрямки, і в цих рамках кожний журналіст і дизайнер реалізує власні ідеї. Хоча, звичайно, у нас часто виникають творчі дискусії.

— Що для вас головне в людині — фахові навички чи приємний характер?

— Якщо співробітник — блискучий спеціаліст, можна закрити очі навіть на негативні риси. Звичайно, якщо через це не страждає весь колектив.

— А чи доводиться вам застосовувати покарання?

— Звісно. Але задоволення від цього не маю. Чекаю до останнього, можу сказати і раз, і п’ять, і десять. Для чоловіка-керівника покарання — це правила гри: завинив — покараний. А жінки-керівники вносять у це дещо із власних взаємин: чому не виконав, що подумають про мене співробітники... Але бабства в нас немає.

— Що ви насамперед читаєте в жіночих журналах?

— Я їх не читаю — я їх вивчаю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво