НАСИЛЬСТВА РАКОВА ПУХЛИНА... - Соціум - dt.ua

НАСИЛЬСТВА РАКОВА ПУХЛИНА...

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

У всесвітній акції «16 днів проти гендерного насильства» (насильства за ознаками статі) Україна бере участь уже три роки поспіль...

У всесвітній акції «16 днів проти гендерного насильства» (насильства за ознаками статі) Україна бере участь уже три роки поспіль.

І хоч Віденській декларації та Платформі дій — підсумковому документу Всесвітньої конференції ООН з прав людини, лейтмотивом якого є викорінення насильства за ознакою статі та всіх форм сексуальних домагань і експлуатації, — минуло десять років, в Україні це ганебне явище продовжує існувати. Воно не оминуло ні жінок, ні чоловіків з усіх соціальних прошарків. Наприклад, за даними Харківського центру жіночих досліджень, у 19 відсотках опитаних сімей нормою стали взаємна ворожнеча та образи, у 20 відсотках — фізичне насильство, яке переважно спрямоване на жінок. Кримінальна статистика свідчить, що майже 70 відсотків «неповнолітніх» правопорушень здійснюють підлітки, котрі втекли із сімей, у яких процвітає насильство. А його «географія» досить широка — сім’я, вулиця, робота. Жертвою наруги стає й дівчинка, яку лупцює батько-алкоголік, і літній чоловік, якого принижує дочка, і жінка, що зазнає сексуальних переслідувань на роботі, і старенька бабуся, яку ображає її сусід і, знову ж таки, дівчинка, котра пережила згвалтування… Український комітет захисту дітей недавно оприлюднив невтішні результати досліджень: від сексуальних домагань у нашій державі потерпає кожна п’ята — шоста дитина. В Україні гендерне насильство має не лише побутовий, а й соціальний характер (торгівля людьми). І цілком закономірно, що суспільного резонансу акції цього року надали низка міжнародних та українських неурядових організацій — Програма рівних можливостей ПРООН, фонд «Відродження», Український освітній центр реформ, Український жіночий фонд та ін.

В Україні уже створено достатню нормативно-правову базу для захисту життя і здоров’я людини від протиправних зазіхань та поводження, яке принижує її гідність. Принципи і гарантії недоторканності особи закріплені в Конституції України та низці окремих законів. Гарантувати безпеку осіб, які повідомили про загрозу їхньому життю, здоров’ю, житлу чи іншому майну, зобов’язує Закон «Про міліцію». А в іншому Законі — «Про попередження насильства в сім’ї», ухваленому лише два роки тому, визначено механізми й засоби захисту жертв насильства.

Відповідальність за різного роду насильницькі дії передбачає Кримінальний кодекс — від штрафів, громадських або виправних робіт (за заподіяні легкі тілесні ушкодження) — до арешту на термін до шести місяців або обмеження волі до двох років (за погрозу вбивства) і обмеження волі або позбавлення волі до трьох років (доведення особи до самогубства внаслідок жорстокого поводження з нею, шантажу, систематичного приниження і т.п). На сексуальне насильство теж є відповідне законодавче реагування. Карається примушування жінки чи чоловіка до статевих відносин особою, від якої він чи вона матеріально або службово залежні. А за згвалтування, залежно від тяжкості злочину, кривдника позбавляють волі на термін від 3 до 15 років. Таке ж покарання встановлено за торгівлю людьми з метою їх сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, експлуатації праці, взяття у боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах.

Можна ставити під сумнів принциповість статей Кримінального кодексу і достатню суворість винесених судових вироків особам, які заподіяли насильство. Але з’ясувалося, що психіка українських громадян теж не налаштована чинити йому спротив.

Тернопільська жіноча організація «Відродження нації» уже впродовж п’яти років надає соціально-психологічну підтримку жінкам, які опинилися в кризовій ситуації через конфлікти в сім’ї, а також консультації з питань запобігання торгівлі людьми. І під час спілкування з анонімними клієнтами її керівники з’ясували, що більшість із майже 2000 потерпілих жінок просто не хочуть виносити сміття з хати. Вони бояться ще більшої помсти своїх чоловіків, нерозуміння з боку суспільства...

У криміногенному плані Тернопільщина — регіон відносно благополучний. Статистика УМВС в області свідчить, що за 11 місяців нинішнього року кількість завершених злочинів на Тернопіллі, скоєних на побутовому грунті, порівняно з відповідним періодом минулого року, навіть зменшилася на 20. Із розслідуваних органами прокуратури та надісланих до суду справ видно, що злочинів проти статевої особи та статевої недоторканості людини, зокрема згвалтувань, теж стало майже удвічі менше. Однак позитивна динаміка зниження рівня злочинності ще не означає наближення суспільства до гендерної рівності. Навіть високі посадовці правоохоронних органів фіксують небезпечну тенденцію, чітко виражену останніми роками, — приховування потерпілими фактів насильства над ними. Логіка суворого прагматизму підказує їм не писати заяву в міліцію, коли кривдника або надто боїтеся, або його можна тримати на грошовій вуздечці. Та потерпілі мали б знати, що, діючи таким чином, вони заганяють злочинність у тінь.

Гендерне насильство, можна сказати, останніми роками отримало друге життя. І чимало українських жінок уже встигли стати його повторними жертвами — і вдома, і на чужині...

Такі немилосердні людські долі особливо характерні для західних регіонів України, де виїзд жінок за кордон у пошуках заробітків став масовим ще наприкінці 90-х років. Навіть із невеликої Тернопільщини, за результатами соціологічного дослідження, проведеного обласним центром зайнятості, у різні країни світу мігрувало понад 20 тисяч представниць прекрасної половини. Але жодна статистика не знає, скільки їх, довірившись турпосередникам, потрапило за кордоном у сексуальне рабство, порнобізнес, а в кращому разі — було залучено до нелюдської праці. І коли вони повертаються в Україну, то дуже часто не знають, як відновити нормальне життя і забути про пережите.

Гаразд, у Києві при лікувально-діагностичному центрі Міжнародної організації міграції вони можуть пройти безплатне обстеження і лікування. У Тернополі вирваним з рабства жінкам, які не мають куди повернутися, пропонують тимчасовий тримісячний притулок, організовано безплатні курси перекваліфікації для осіб слабкої статі, котрі не можуть працевлаштуватися... Але заходи медичної, психологічної і соціальної реабілітації, навіть здійснювані комплексно, не розв’язують проблему.

«Принцип статевої нерівності закладено в самій традиції українського виховання дитини — хлопцям кажуть учитися, бо вони повинні стати директорами, бізнесменами, а дівчат привчають, що посада, кар’єра, професійне зростання для них щось другорядне: обов’язок жінки — виховувати дітей, — переконує заступник голови правління громадської організації «Відродження нації» Оксана Вандяк. — Ці соціальні стереотипи передаються з покоління в покоління». Але першопричину статевої дисгармонії, погодьтеся, до нескінченності поглиблюють сучасні суспільні реалії — тяжке або малозадовільне становище більшості українських громадян і сімей. Бо коли середньостатистичну зарплату у 350—380 гривень на Тернопіллі отримують не тільки гендерно принижені жінки, а й 60-70 відсотків чоловіків, то сім’ї завдяки годувальникам-зверхникам аж ніяк не можуть бути ситі, одягнуті і гармонійно розвиватися. І подружнє життя або співіснує з насильством, або жевріє на відстані у тисячі кілометрів і завершується розлученням. А вулицю, роботу, врешті-решт, можна порівняти зі збільшеною копією сімейних відносин. І акція «16 днів проти гендерного насильства» — це лише привід зосередитися й подумати, як припинити ріст цієї ракової пухлини...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво